– У мене це не виходить.
— Ні, моя дівчинко, — сказав Бран. – Я все ще тремчу від того, як ти розбила мій перший, об великий сарай.
Ріаннан стала дуже рожевою і більше нічого не сказала. Івар, який би голосно розсміявся над кимось іншим, подивився на неї співчутливо.
— Я бачу, що це мистецтво, — сказав він. Я виявила, що мене все ще трохи колотить від цього.
Ого продовжував розпитувати, але питання, яке я особливо пам'ятаю, виникло, коли ми їли купи млинців, вкритих джемом та медом, на десерт. Ого сказав:
— У вас тут коли-небудь буває сніг?
— Не часто, — сказала Шкільна вчителька і, типово для вчителя, продовжувала, — Галліс лежить у потоці теплого повітря з південного океану, розумієш.
— Але коли йде сніг, — сказав Ого, — що роблять барди?
— О, вони тоді дійсно зайняті, — сказав Різ зі сміхом. – Вони рояться навколо, виспівуючи товстий шар білого та мальовничість, із гарними бурульками на кожному водоспаді.
— Не на моїй фермі, вони не співають, — сказав Бран, і він та священик обмінялися трохи похмурими поглядами. Я могла побачити, що він та священик не погоджувалися із діяльністю бардів.
На протязі всієї трапези, Венда дивилася на Тітоньку Бек глибоким, вдумливим поглядом.
— Вона під досить дивним закляттям, — сказала вона мені. – Але побачу, що я зможу зробити. – І, коли вечеря закінчилася, вона відвела Тітоньку Бек у якесь інше місце у будинку. Шкільна вчителька та священик пішли, так ніби це був сигнал, а решта нас допомогла служницям прибрати. Коли ті дівчата сіли вечеряти, Бран відіслав Брента у ліжко та повів решту нас у невелику вітальню. Хтось запалив там вогонь, так, ніби на нас чекали. Плаг-Аглі йшов за нами та знову влігся у теплому місці.
— Добре, Різ, — сказав Бран. – Ти настоюєш на цьому?
— Більше ніж коли-небудь, — відповів Різ. Він – якимось чином – засвітився. Я могла бачити, що він стримується з тієї найпершої миті, як ми побачили його, і, можливо до того.
Якби Тітонька Бек була тут і при своєму істинному розумі, вона сказала би щось на кшталт: "Він приховує своє світло під спудом, хіба ні?". Тепер він був справжнім собою. Його очі сяяли і він сидів так, ніби був готовий вискочити зі свого крісла.
— Те, про що я хочу поговорити, є дуже секретним, — сказав він. – Священики би назвали це нечестивим.
Фінн поворухнувся у своєму кріслі.
— Отже, ми приймаємо участь у заколоті? – запитав він. Грін Гріт нахилився з Фіннового плеча, щоб подивитися у його обличчя.
— Так, я так думаю, — сказав Різ. Зненацька Блодред вискочила з під його комірця і також витріщилася на Фінна.
Фінн ковтнув.
— Я бачу, що це важливо, — сказав він. – Чи буде моя богиня висловлювати несхвалення?
Бран сказав, із коротким смішком:
— Полегше, чоловіче. На протязі років я усвідомив одну річ, яка полягає у тому, що те що кажуть священики і те, що думають боги є досить часто різними речами. У нас є пророцтво, яке веде нас.
— А, — сказав Фінн.
Різ нахилився уперед, з нетерпінням.
— Це щось, що я збирався вчинити, на протязі років. Я хочу врятувати мого дядька, якого викрали із Високим Принцом. Я працював над практичним способом зробити це, весь цей рік. – Він подивився на мене. – Ти ж хочеш знову побачити твого батька, так?
У мене було відчуття, ніби величезна рука стиснула мої груди. Я не знала, чи то було хвилювання, чи жах. А змогла лише видихнути:
— Як… як…?
— Тепер, коли ви тут, то можете допомогти, — сказав Різ. – Я збирався узяти чотирьох людей з Панді, окрім Ріаннан, яка виспівувала би нам, але ви четверо – ідеальні. Ви погодитеся вирушити?
— Так, але як ти плануєш перебратися крізь бар'єр? – сказав Ого. – Ніхто не може.
Різ засміявся.
— Ми полетимо, — сказав він. – Над бар'єром.
— Але, — сказала я, — але хіба бар'єр не купол, над всією Логрою?
— Може бути, — оголосив Різ. – Якщо так, то у Логри мало б закінчитися повітря дуже давно, а рибалки бачили там живих людей. Але, якщо він є куполом, ми просто полетимо назад сюди і подумаємо ще. Бачите, вітер дує з заходу на світанку, тоді коли ми вирушимо, і зі сходу на заході сонця, отже він принесе нас назад до Галлісу.
— Що за крила ти збираєшся використовувати, щоб ми полетіли на Логру? – запитав Фінн. – Це очевидний шлях. Нам доведеться махати багато миль.
— Над морем також, — сказав Ого. – Хтось з нас може утонути.
Різ розсміявся знову. Він майже обнімав себе, з захопленням.
— Не крила, — сказав він. – Я зробив повітряну кулю.
Ми всі сказали:
— Що? – Навіть Івар, який був у кутку із Ріаннан і не чув жодного слова до цієї миті, прийшов у себе та зажадав дізнатися про що говорить Різ.
— Вона піднімається за допомогою гарячого повітря, — пояснив Різ, — і вона зроблена з шовку. На Галлісі ми запускаємо маленькі шовкові повітряні кульки у День Середини літа, запалюючи свічку унизу. Це подало мені ідею. Але я встановив один з пливучих візків Брана під моїм, щоб він допоміг летіти. Це спрацює.
— Ти її випробував? – запитав Ого.
— Лише у мініатюрі, на жаль, — сказав йому Бран. – Ви можете лише уявити, що барди та священики скажуть, якщо Різ полетить через Галліс без дозволу. Нас би вигнали з ферми. Але маленька модель працювала як мрія. Літала як повітряний змій*. Ми сказали Гронну, що то був повітряний змій.
___________________________
* Тут використане слово "kite", яке може означати: шуліку, повітряного змія, ліхтарик, який запускають у повітря.
— Отже, — сказав Різ, — мій найперший політ буде завтра на світанку. Ви всі готові полетіти? Мені потрібні дві пари людей, розумієте, потрібно надувати міхи, щоб гаряче повітря постійно поступало.
Бран трохи зітхнув.
— І він потребує, щоб його тато залишався удома та прикидався, що Різ та Ріаннан гуляють берегом з вами усіма. Ви всі збираєтеся, так? – Я могла сказати, що йому свербіло полетіти також і він знав, що не може. Він був захоплений планом так само, як і Різ.
Так само і ми всі. Різ захопив нас із собою, якимось чином. Коли я дивлюся назад, я бачу, що то була божевільна ідея. Ми навіть не знали чи ця куля-штукенція полетить, не кажучи вже про те, чи зможемо ми подолати весь шлях до Логри на ній. Але я була у полум'ї думки, що побачу мого батька знову і я бачила, що Ого боліло полетіти додому, до Логри. Але чому погодився Фінн? Чи Івар? А вони вдвох погодилися. Ріаннан я могла зрозуміти. Вона так захоплювалася братом, і я думаю, вона хотіла довести, що вона може співати достатньо магічно, щоб витати у небі.
— Які наші плани, коли ми доберемося до Логри? – запитав Івар, так, ніби він був практичною особою.
— Приземлимося у полі десь біля головного міста. Як воно називається? – сказав Різ.
— Харандед, — вставив Ого.
— Так, Харандед, — сказав Різ. – І пішки підемо шукати Гарета і – як того принца звали?
— Аласдаір, — сказала я.
— Аласдаір, так, — сказав Різ. – Не можу собі уявити, щоб їх дуже сильно охороняли після всього цього часу. Тоді у сутінках ми заберемо їх на повітряну кулю і відлетимо геть. Я поклав достатньо палива, щоб повернутися, розумієте.
І це був весь наш план. Ми дійшли до цього, коли Венда увійшла, приводячи з собою мою тітку.
— Отже, ви дійсно вирішили ризикнути? – сказала вона, сумно дивлячись на наші обличчя. – Ну, добре. Бек може залишитися тут, зі мною. Я зробила все що можу для неї, на даний час, іле це буде довга праця, гадаю. І звичайно ми наглянемо за вашою ослицею, поки вас не буде. Але якщо вранці передумаєте, ми не будемо думати про вас погано.
Глава 12.
Тієї ночі я думала, що занадто збуджена, щоб заснути, але насправді, я спала дуже добре. Тітонька Бек, хоча і виглядала так само, насправді вляглася у ліжко, що знаходилося у маленькій сусідній кімнаті, не змушуючи мене кричати на неї. Це було таке полегшення, що я раптом виявила себе цілком виснаженою. Я впала серед м'яких покривал на моєму ліжку та вирубилася допоки Ріаннан не підняла мене на світанку.
— Вдягнися тепло, — прошепотіла вона. – Над морем може бути холодно.
Я вдягла мою найтовстішу хорошу сукню та взяла з собою униз, на кухню, пальто. Там були усі, включаючи Брана, який був тут, щоб провести нас. Ми їли хліб та сир поки Венда пакувала для нас величезну сумку із харчами. Блодред спустилася з рукава Різа, щоб поклювати трохи хліба, а Грін Гріт ступив на стіл, клюючи усе, що падало на стіл. Я бачила, що він хотів переконатися, що добре поїв перед подорожжю. Але не було жодних ознак Плаг-Аглі. Спочатку, я подумала: "О, він знову став невидимим". Я пошукала його навпомацки, але не змогла ніде віднайти, ні під столом ні біля загашеного каміну.
Була мить, коли моя впевненість похитнулася. Я подумала: "Якщо Плаг-Аглі не довіряє тій повітряній кулі…" Але я була занадто збуджена, що дозволити сумнівам перемогти. Ми збиралися виконати нашу місію. І я аж до болю хотіла побачити мого батька знову.
На дворі все було ще темно-синім коли ми вийшли з дому, униз по стежці, що вела до сараю, який ми помітили на шляху до Панді. Ріаннан поспішила униз до валуна та почала розмотувати мотузку, що була на ньому. Різ та Бран разом взялися за боки сараю та підняли їх. Всередині, я нечітко побачила велику купу багатокольорового шовку, яку Різ обережно розтягнув по схилу пагорба допоки він не розтягнувся у величезне роздуте коло. Воно було прикріплене, ще більшою кількістю мотузок до чогось, схожого формою на човен, виготовленого з переплетених гілок верби.
Хтось сидів у човні. Ми зазирнули. То була Тітонька Бек.
Так, а ось і вона, дуже пряма, спокійно споживає хліб та сир. Поруч із нею був Плаг-Аглі, який жував грудку м'яса.
— Бек! – вигукнули усі ми.
— Ви всі прийшли вчасно, — сказала вона. – Приймайтеся за роботу.
— Але, Бек, — сказала я, — не думаю, що тобі слід йти із нами.
— А ми ще ходили навшпиньки та говорили пошепки, щоб не турбувати тебе! – з огидою сказав Івар. – Що ти тут робиш?
Тітонька Бек грізно подивилась на нього.
— Я маю позбутися цієї ослиці, — сказала вона.
"Божевільна!", подумала я. Але Венда, яка допомагала Ріаннан причепити якір до отвору у схилі пагорба, випрямилася та вигукнула:
— О, тепер я розумію! Це закляття якимось чином прив'язало її до вашої ослиці! Краще їй піти із вами. Це найкращий спосіб розірвати зв'язок.
"Так ось чому Мое капризувала!", думала я, в той час як Бран занепокоєно сказав:
— А це не буде заважко для човна, як гадаєш?
— Не буде, — сказав Різ.