З різних причин.
— Ага, — задоволено сказав Горбовський. — Ось я вас починаю бачити.
На нашому екрані теж з'явилося зображення — знайоме мені з портретів і описів подовгасте і ніби злегка втиснуте всередину обличчя Леоніда Андрійовича. Щоправда, на портретах він зазвичай виглядав таким собі античним філософом, а зараз вигляд мав дещо похнюплений, розчарований, і на широкому качачому носі його, на мій подив, була подряпина — мені здається, зовсім свіжа. Коли зображення встановилося, я відступив і тихенько всівся на місце вахтового. В мене з'явилося сильне передчуття, що мене зараз проженуть, тому я взявся зосереджено роздивлятися шарпані ураганом околиці.
Горбовський сказав:
— По-перше, дуже вам дякую, Геннадію. Я переглянув усі ваші матеріали і мушу вам сказати, що це щось особливе. Шалено цікаво. Винахідливо, витончено… блискавично…
— Приємно чути, — уривчасто сказав Комов. — Але?
— Чому "але"? — здивувався Горбовський. — "І" — ви хочете сказати. І більшість членів Комісії дотримується цієї ж думки. Важко повірити, що такий величезний обсяг роботи — справа двох діб.
— Я тут ні при чому, — сухо сказав Комов. — Сприятливі обставини, от і все.
— Ні, не кажіть, — жваво заперечив Комов. — Погодьтеся, ви наперед знали, з ким мали справу. Це не просто — знати наперед. А потім — ваша рішучість, інтуїція… енергія…
— Дякую, Леоніде Андрійовичу, — повторив Комов, трохи підвищивши голос.
Горбовський помовчав і раптом дуже тихо запитав:
— Геннадію, як ви уявляєте собі подальшу долю Малюка?
Відчуття, що мене зараз, негайно ж, за кліп ока, з найможливішою швидкістю і прямотою попросять з рубки, досягло в мені апогею. Я зіщулився і перестав дихати.
Комов сказав:
— Малюк буде посередником між Землею і аборигенами.
— Я розумію, — сказав Горбовський. — Це було б чудово. А якщо контакт не відбудеться?
— Леоніде Андрійовичу, — промовив Комов твердо. — Давайте говорити прямо. Давайте скажемо вголос те, про що ми з вами зараз думаємо, і те, чого побоюємося над усе. Я прагну перетворити Малюка на знаряддя Землі. Для цього я всіма доступними мені засобами і зовсім нещадно, якщо так можна висловитись, прагну відновити в ньому людину. Вся складність полягає в тому, що людська психіка, людське, земне ставлення до світу найбільшою мірою, вочевидь, чужі аборигенам, що виховали Малюка. Вони відштовхуються від нас, вони не хочуть нас. І цим ставленням до нас наскрізь просякнута вся підсвідомість Малюка. На щастя чи на нещастя, аборигени залишили в Малюкові достатньо людяного, щоб ми отримали можливість заволодіти його свідомістю. Ситуація, що виникла зараз, — ситуація критична. Свідомість Малюка належить нам. Підсвідомість — їм. Конфлікт дуже важкий і ризикований, я це чудово усвідомлюю, але цей конфлікт можна розв'язати. Мені потрібно ще буквально кілька днів, щоб підготувати Малюка. Я розкрию йому справжній стан речей, звільню його підсвідомість, і Малюк перетвориться цілком і повністю на нашого співробітника. Ви не можете не уявляти, Леоніде Андрійовичу, яку цінність становить для нас така співпраця… Я передбачаю багато труднощів. Наприклад, підсвідоме відштовхування в принципі може перетворитися для Малюка — після того, як ми розкриємо йому справжній стан речей — у свідоме прагнення захистити від нас свою "домівку", своїх рятівників і вихователів. Може, виникнуть нові небезпечні напруження. Але я впевнений: ми зможемо переконати Малюка, що наші цивілізації — це рівні партнери зі своїми чеснотами і вадами, і тоді він, як посередник між нами, зможе все життя черпати і з цієї, і з іншої сторони, не побоюючись ні за тих, ні за других. Він пишатиметься своїм надзвичайним становищем, життя його буде радісне і насичене… — Комов помовчав. — Ми повинні, ми зобов'язанні ризикнути. Такої нагоди більше не буде ніколи. Ось моя точка зору, Леоніде Андрійовичу.
— Розумію, — сказав Горбовський. — Знаю ваші ідеї, ціную їх. Знаю, в ім'я чого ви пропонуєте ризикнути. Але погодьтеся, ризик не повинен перевищувати якоїсь межі. Зрозумійте, з самого початку я був на вашому боці. Я знав, що ми ризикуємо, мені було страшно, але я постійно думав: а раптом минеться? Які перспективи, які можливості!.. І ще я весь час думав, що ми завжди встигнемо відступити. Мені й на думку не спадало, що хлопчик виявиться таким комунікабельним, що справа зайде так далеко вже через дві доби. — Горбовський зробив паузу. — Геннадію, контакту ж не буде. Час бити відбій.
— Контакт буде! — сказав Комов.
— Контакту не буде, — м'яко, але наполегливо повторив Горбовський. — Ви ж чудово розумієте, Геннадію, що ми маємо справу зі згорнутою цивілізацією. З розумом, замкненим на собі.
— Це не замкненість, — сказав Комов. — Це квазізамкненість. Вони стерилізували планету і явно утримують її в такому стані. Вони чомусь порятували і виховали Малюка. Вони, нарешті, дуже непогано поінформовані про людство. Це квазізамкнутість, Леоніде Андрійовичу.
— Ну, Геннадію, абсолютна замкненість — це теоретична ідеалізація. Звичайно, завжди залишається якась функціональна діяльність, спрямована назовні, наприклад, санітарно-гігієнічна. Що ж стосується Малюка… Звичайно, все це домисли, але ж якщо цивілізація досить стара, гуманізм її міг перетворитись на безумовний соціальний рефлекс, на соціальний інстинкт. Немовля було врятоване тільки тому, що в такій акції була потреба…
— Все це можливо, — сказав Комов. — Не в домислах зараз справа. Важливо те, що це квазізамкненість, що лазівки для контакту залишаються. Звичайно, процес зближення буде дуже тривалим. Може, знадобиться у півтора, у два рази більше часу, ніж для зближення зі звичайною розімкненою цивілізацією… Ні, Леоніде Андрійовичу. Про все це я думав, і ви самі чудово розумієте, що нічого нового ви мені не сказали. Ваша думка проти моєї — і тільки. Ви пропонуєте відступитися, а я хочу використати цей єдиний шанс до кінця.
— Геннадію, не тільки я вважаю, що контакту не буде, — тихенько сказав Горбовський.
— А хто ж іще? — поцікавився Комов із легкою іронією. — Август-Йоганн-Марія Бадер?
— Ні, і не тільки Бадер. Чесно кажучи, я приховав від вас одну козирну карту, Геннадію… Вам ніколи не спадало на думку, що Шура Семенов стер бортжурнал не на планеті, а ще в космосі; не тому, що побачив розумних чудовиськ, а тому, що ще в космосі зазнав нападу і вирішив, що на планеті панує високорозвинена агресивна цивілізація? Нам це спало на думку. Не відразу, звичайно, — спочатку ми просто зробили правильні висновки з неправильного здогаду, як і ви. Та щойно ця думка прийшла нам у голову, ми почали вивчати навколопланетний простір. І от дві години тому прийшло повідомлення, що його, нарешті, виявили. — Горбовський замовк.
Я докладав чималих зусиль, щоб не закричати: "Хто? Хто виявлений?" На мою думку, Горбовський чекав такого вигуку. Але не дочекався. Комов мовчав. Горбовський був змушений провадити далі.
— Він чудово замаскований. Він поглинає майже все проміння. Ми би ніколи його не знайшли, якби не шукали навмисно, та й то довелося застосувати щось зовсім нове — мені пояснили, але я не зрозумів, що саме — якийсь вакуумний концентратор. Коротше кажучи, ми його намацали і взяли на абордаж. Супутник-автомат, щось на кшталт озброєного вартового. Судячи з деяких деталей конструкції, його встановили тут Блукачі. Дуже давно встановили, близько сотні тисяч років тому. На щастя для учасників проекту "Ковчег", він мав тільки два заряди. Перший заряд був випущений у незапам'ятні часи, ми вже тепер, напевно, і не дізнаємося по кому. Другий заряд припав на долю Семенових. Блукачі вважали цю планету забороненою, іншого пояснення я придумати не можу. Питання: чому? У світлі того, що ми знаємо, відповідь може бути тільки одна: вони на своєму досвіді зрозуміли, що місцева цивілізація некомунікабельна, більше того — вона замкнена, більше того — контакт загрожує серйозними потрясіннями для цієї цивілізації. Якби на моєму боці був тільки Август-Йоганн-Марія Бадер… Але, наскільки я пам'ятаю, ви завжди з великою повагою відгукувались про Блукачів, Геннадію. — Горбовський знову помовчав. — Та справа не тільки в тому. За інших рівних умов ми, незважаючи навіть на думку Блукачів, могли б дозволити собі дуже обережні, дуже поступові спроби розгорнути цих згорнутих аборигенів. У гіршому випадку наш досвід збагатився б ще одним негативним результатом. Ми поставили б тут який-небудь попереджувальний знак і забрались би геть. Це було б справою лише наших двох цивілізацій… Та справа в тому, що між нашими двома цивілізаціями, як між молотом і ковадлом, опинилася зараз третя, і за цю третю, Геннадію, за її єдиного представника, Малюка, ми от уже кілька діб несемо всю повноту відповідальності.
Я почув, як Комов глибоко зітхнув, і запала довга мовчанка. Коли Комов заговорив знову, голос у нього був якийсь незвичайний, якийсь надламаний. Заговорив він про Блукачів: спочатку подивувався з того, що Блукачі, встановивши охоронний супутник, пішли на ризик, що межував зі злочинністю, але потім сам же згадав непрямі дані, згідно з якими Блукачі завжди подорожують цілими ескадрами і кожний одиночний зореліт у їхній уяві не може бути нічим іншим, крім автоматичного зонду. Поговорив він і про те, що й на Землі добігає кінця півстолітня варварська доба одиночних польотів у вільний пошук — забагато жертв, забагато безглуздих помилок, замало користі. "Так, — погоджувався Горбовський, — я теж про це думав". Потім Комов згадав про випадки загадкового щезнення автоматичних розвідників, запущених до деяких планет. "В нас усе руки не доходили проаналізувати ці зникнення, але ж тепер вони постають у новому світлі". — "І справді! — з ентузіазмом підхопив Горбовський. — Про це я зовсім не подумав, це дуже цікава думка". Поговорили про охоронний супутник, подивувалися, що він ніс лише два заряди, зробили спробу прикинути, які ж у такому випадку мали бути уявлення Блукачів про заселеність Всесвіту, зробили висновок, що в кінцевому підсумку вони не дуже відрізняються від наших уявлень, але сама собою з'являється думка, що Блукачі, очевидно, сподівалися повернутися сюди, та от чомусь не повернулися — можливо, Боровик має рацію, вважаючи, що Блукачі взагалі залишили Галактику.