Не так просто зібрати відразу десять мільйонів готівкою, і не обійшлося без прикрих затримок. Разів із десять викликувано в кімнату містера Говісона й головного бухгалтера. В такі хвилини пістолет лежав у Буйного Дня на колінах, недбало прикритий газетою, а він або скручував, або закурював цигарку. Кінець кінцем справу було залагоджено. Один з клерків приніс валізу з автомобіля, що чекав перед дверима, і Буйний День, запхавши туди останню пачку банкнот, клацнув замком. На порозі він спинився і кинув їм на прощання:
— Я маю вам сказати ще три речі: коли я зачиню за собою двері, ви будете, звісно, вільні й можете робити, що вам захочеться, але я мушу вас остерегти. Насамперед ніяких заяв до поліції, втямили? Гроші мої. Я не пограбував вас. Коли стане відомо, як ви мене обшахрали і як я примусив вас повернути мені все, сміятимуться з вас, а не З мене. Та ще як сміятимуться! Далебі, не солодко вам буде з того сміху! А потім, як ви на мене заявите й спробуєте мене вдруге обібрати, коли я вже повернув усю свою ставку назад, тоді вже я напевне вас перестріляю, й ніде ви від мене не сховаєтесь. Не таким нікчемним гнидам, як ви, здирати шкуру з Буйного Дня. Вийде щось у вас — на вас же й окошиться, і в місті буде кілька несподіваних похоронів. Гляньте мені в вічі, і самі побачите, жартую я чи ні. Оті квитанції й розписки на столі — всі ваші, прощавайте!
Щойно двері за ним зачинились, Натанієл Леттон кинувся до телефону, але Даусет спинив його.
— Що ви хочете робити? — спитав він.
— Поліцію викликати! Це ж грабунок! Чистий грабунок. Я не збираюся терпіти цього. Не збираюсь, кажу вам!
Даусет похмуро всміхнувся і посадив недолугого фінансиста назад на його стілець.
— Ми ще побалакаємо про це, — сказав він, і переляканий Гугенгамер завзято підтримав його.
На цьому справа й завмерла. Троє компаньйонів не розголошували нічого. Гарніш теж мовчав. Того самого дня по обіді він уже сидів у окремому купе "Двадцятого Сторіччя" і мчав додому, на Захід. Умостившись вигідно на м'якій лаві й поклавши ноги в шкарпетках на стільчика, він довго й весело сміявся. Нью-Йорк так нічого й не второпав і не довідався. За всіма законами біржі, Буйний День мусив бути упень знищений, проте він з'явився в Сан-Франціско очевидячки з цілим своїм капіталом. Про це свідчив розмах його операцій, як от справа з Панамською пароплавною лінією. Натиснувши грішми й хитрістю, він видер контрольного пакета [6] з рук Шефтлі, щоб через два місяці з величезним зиском перепродати його Гаррімановї.
РОЗДІЛ V
В Сан-Франціско Буйний День швидко зажив нової слави, але в певному розумінні не зовсім доброї. Його боялись і вважали за небезпечного ворога, кровожерного тигра. Він бив без жалю, калічив, нищив, і ніхто не міг знати, куди й як улучить його дальший удар. І та несподіваність багато важила. Свіжий чоловік, нещодавно прибувши з Далекої Півночі, з розумом, не звиклим до второваних шляхів, він мав надзвичайний хист вигадувати все нові й нові ходи й способи. А здобувши перевагу, користався з неї безоглядно. "Невблаганний, як червоношкірий", — казали про нього, і це була правда.
Знов же він уславився й своєю чесністю. Його слово було певне, як розписка. Але сам він нікому не вірив на слово й відмовлявся від усяких "джентльменських угод"; коли хто важився послатись у ділових стосунках з ним на свою "честь джентльмена", того чекала неприємна розмова. 'Ґа й сам він давав обіцянку не раніше ніж справа була цілком у нього в руках, і людям залишалось хоч покластися на його слово, хоч від усього відмовитись.
Буйний День не визнавав укладання грошей у певні, забезпечені законом підприємства. Це тільки зв'язало б йому руки і зменшило б елемент ризику, азарту, що найбільше його захоплював у ділових операціях. Щоб грати так, як він, раптовими наскоками, віп мусив завжди мати всі гроші напохваті. І вони в нього були завжди в обігу. Як справжній пірат, літав він по фінансовому морю. Забезпечені п'ять відсотків прибутку не вабили його. Йому треба було важити мільйонами в жорстокій, запеклій боротьбі, йти на те, щоб або втратити геть усе, або виграти п'ятдесят, сто відсотків. У цьому був для нього ввесь смак життя. Він чесно дотримував правил гри, але не знав жалю. Підбивши під себе якого-небудь ділка чи цілу кампанію, він душив їх, не зважаючи ні на які благання й сльози. Він нікого не милував. І діяв здебільшого сам, бо не любив себе зв'язувати, а коли й заходив з ким на час у спілку, то тільки з тактичних міркувань і на своїх спільників дивився як на людей, що при першій же нагоді спробують обдурити й пограбувати його. І сам теж був лиш доти їм вірний, доки й вони йому, ніяк не довше. Зрада мусила прийти від них, і тоді — стережіться Буйного Дня!
На Тихоокеанському узбережжі промисловці й фінансисти довго не забули науки, що він її завдав Чарлзові Клінкнеру та Каліфоршйсько-Альтамонтському трестові. Клінкнер був його президентом. У парі з Буйним Днем вони взялись натискати на Міжміську компанію Сан-Хозе. До помочі компанії стала могутня Озерна корпорація електроенергії. Клінкнер надумався, що йому вигідніше перейти на бік супротивників, і зрадив Буйного Дня в самому розпалі боротьби. Буйний День утратив три мільйони, але довів Каліфорнійсько-Альтамонтський трест до банкрутства, аж сам Клінкнер укоротив собі віку в тюрмі. Буйному Дневі це стало недешево. Він не тільки випустив з рук Міжміську, але й по цілому своєму фронту зазнав величезних збитків. На думку компетентних людей, якби він пішов на компроміс, то міг би багато що врятувати. Натомість він умисне відмовився від боротьби з Міжміською та Озерною. І коли всі вже мали його за розбитого, він з чисто наполеонівською навальністю наскочив на Клінкнера. Буйний День знав, що той цього й уві сні не сподівається. Ще й більше: він добре знав, що Каліфорнійсько-Альтамонтський трест дуже міцне підприємство, і опинилось воно на слизькому тільки тому, що Клінкнер спекулював його капіталом. Так само він добре знав, що за яких кілька місяців трест стоятиме на ногах міцніше, ніж досі, і то саме завдяки тій спекуляції. А через те коли бити, то бити його зараз, не гаючиеь. Про свої великі збитки Буйний День, казали, висловився так: "Нічого я на цьому не втратив, навпаки — виграв, і виграв дуже багато. Це добра запорука на майбутнє. Відтепер хто зі мною матиме Діло, навряд чи зважиться мене ошукувати".
Він зневажав тих людей, що з ними вів справи, а тому й був такий немилосердний. Він був переконаний, що серед них не знайдеться бодай одної по-справжньому чесної людини на сотню, а тих небагатьох чесних, що існують і беруть участь у цій грі, чекає програш і врешті руїна. Нью-Йоркський досвід зняв йому полуду з очей. Буйний День здер покривало ілюзії з фінансової гри й побачив усю її голизну. На суспільство й на промисловість у нього склався ось який погляд.
Суспільне життя, таке, як він його бачить, — це не що інше, як величезна шахрайська гра. Є чимало людей зроду неспроможних — чоловіків і жінок, — хоча й не таких недолугих розумом, щоб їх замикати в шпиталі для недоумків, але й недосить тямущих, щоб вони були здатні до чогось більшого, ніж носити воду або рубати дрова. Є ще дурні, які сприймають навсправжки це організоване шулерство, шанують його і поважають. Ці — легка пожива для третіх, що мають гостріший зір і бачать усю шахрайську гру такою, як вона є в дійсності.
Праця, законна праця — джерело всякого багатства. Себто все, — чи то мішок картоплі, чи фортеп'яно, чи семимісне легкове авто, — постає тільки з людської праці. А шахрайство з'являється тоді, коли дійдеться до розподілу тих речей, що їх витворила праця.
Йому ніколи не траплялось бачити, щоб трударі грали мозолястими руками на фортеп'яно або катались на автомобілях. Чому це так, пояснює тільки шахрайство. Десятки й сотні тисяч люду просиджують ночі, міркуючи, як їм упхатись між робітниками й тими речами, що вони виробляють. Це — діловики. Коли їм щастить упхатися між робітником та його виробами, вони уривають пайку собі. Розмір тієї пайки визначають не закони справедливості, а сила цих людей й їхня підлість. "Видушуй, скільки можеш", — таке їхнє гасло. І Буйний День бачив, що в цій діловій грі так роблять усі.
Якось, бувши в поблажливому настрої після поживного сніданку та кількох коктейлів, він розбалакався з ліфтером Джонсом. Джонс був худорлявий молодик з розкуйовдженою чуприною, ходячий вогонь, що тільки й думав, здавалось, як би виказати пасажирам ліфта свою ненависть і зневагу. Саме цим він зацікавив Гарніша, і тому не треба було багато часу, щоб дізнатись, чому він такий злий. Джонс був пролетар, як він сам зухвало заявив, і збирався стати письменником. Але журнали не хотіли його друкувати, а їсти-пити треба було. Він виїхав у маленьку долину Петача, за яких сто миль від Лос-Анджелеса. Там він думав, удень заробляючи на прожиток, ночами вчитись і писати. Але залізниця так само мала гасло: "Видушуй, скільки можеш". Петача була досить відлюдна місцина, що постачала світові тільки худобу, дрова й деревне вугілля. За перевіз вагона худоби до Лос-Анджелеса залізниця брала вісім доларів, виходячи з того, як пояснив Джоне, що худоба має ноги і її можна таким самим коштом перегонити до Лос-Анджелеса. А дрова ніг не мали, і залізниця дерла за вагон під дрова цілих двадцять чотири долари.
Дуже тонкий розрахунок! Працюючи без передиху дванадцять годин на добу, після сплати вартості перевозу дроворуб мав тільки один долар і шістдесят центів денно. Джоне надумався це обійти, перепаливши свої дрова на деревне вугілля. З його обрахунків виходило непогано, але в залізниці також були свої обрахунки. Вона призначала 9а перевіз вагона вугілля сорок два долари. За три місяці Джонс перевірив свої рахунки. Виявилось, що він, як і перше, заробляє тільки один долар і шістдесят центів денно.
— Я й покинув те діло, — докінчив Джонс. — З рік проволочився, а тоді таки вернувся до залізниці. Не буду розводитись, а скажу тільки, що влітку я піднявся на Сьєрру і витер сірника під стосом щитів від снігу. Пожежа була невеличка, тисяч на тридцять доларів. Але гадаю, що ми поквитались за Петачу.
— Хлопче, а ти не боїшся так відверто про це розказувати? — поважно спитав Буйний День.
— Анітрохи, — відповів Джонс. — Як же вони щось доведуть? Коли ви скажете, що я вам признався, я скажу, що це брехня, і дідька лисого вони вдіють із таким свідченням.
Прийшовши до себе в контору, Буйний День замислився.