Інші журнали вона мала змогу переглядати в читальні, і звідти перемалювала не один взірець мережива та вишивки. Вона не раз довго простоювала перед вітринами з білизною, а коли часом купувала якісь дрібниці, то принагідно зблизька оглядала на прилавках і предмети жіночого туалету. Колись їй навіть заманулося купити китайську порцелянову вазочку, розмальовану від руки, але висока ціна примусила її відступити.
Свою просту дівочу білизну Сексон поволі замінила пишнішою, також недорогою, але прикрашеною французькими вишивками, мереживом, бганками та шлярочками. Вона обплела зубчиками свою недорогу трикотажну зимову білизну, пошила собі сорочки й талійки з тонкого, хоч і дешевого батисту; її нічні сорочки, гарно вишиті й ідеально випрані, були завжди свіжі й чепурні. В одному журналі вона якось вичитала, що у Франції завелася нова мода виходити до сніданку в нічних, гарно оздоблених чепчиках. Сексон зовсім не збентежило, що кому-кому, а їй треба самій спершу приготувати той сніданок. Отож негайно було придбано ярд швейцарського мусліну в цяточки, і вона заходилася вибирати фасон та мереживо для того чепчика. Місіс Гігінс була в захваті від її витвору.
З барвистого бавовняного краму Сексон пошила собі простенькі капоти з виложистими комірчинами, що ніжно відтінювали її білу свіжу шию. Вона наплела цілі ярди мережива для білизни і нашила силу скатертин та серветок на стіл і на буфет. Великим сюрпризом для Біллі було нове афганське покривало на ліжко. Сексон зважилася навіть розіслати килим з клаптиків, вичитавши в жіночих журналах, що ці килими знову почали входити в моду. Що ж до столової та постільної білизни, то вони звичайно купували найкращу, на яку тільки спромогалися матеріально, і всю її Сексон обшивала ажурним мереживом.
Збігали щасливі місяці їхнього життя, а Сексон працювала не покладаючи рук. Біллі вона теж не забувала. Як настала зима — йому було сплетено теплі напульсники; він побожливо надягав їх, виходячи з дому, але, завернувши за ріг, зараз же ховав до кишені. Двом светрам її виробництва судилася краща доля, — так само, як і капцям, що їх Сексон примушувала Біллі взувати в ті вечори, коли вони залишалися вдома.
Практична мудрість Мерсідіз Гігінс дуже стала в пригоді Сексон: її завжди розумні поради допомагали молодій господині купувати досить ощадливо і головне — найкращі речі. За її допомогою Сексон розв'язала ще одну фінансову й економічну проблему: як господарювати за такого соціального ладу, де зростання цін переганяє зростання за-, робітної платні. Стара навчила її викручуватись так, що там, де жінки інших робітників видавали цілого долара, Сексон витрачала тільки п'ятдесят центів.
Щосуботи ввечері Біллі незмінно висипав жінці на коліна весь свій заробіток. Він ніколи не питав її, куди вона витрачає гроші, і раз у раз запевняв, що зроду так добре не харчувався, як тепер. А Сексон ніколи не ховала грошей, доки він не залишав собі на власні видатки, скільки там йому знадобиться. І ще наполягала, щоб він конче брав гроші й протягом тижня, якщо виникне така потреба. Крім того, вона просила його не казати їй, на що саме витрачає він ті гроші.
— Раніше ти мав завжди гроші в кишені,— сказала якось вона йому. — Я не хочу, щоб після шлюбу ти обмежував себе; а ні, то краще було б нам і не одружуватись. Я знаю звички чоловіків: як вони зійдуться до пивнички, то перше частує один, тоді інший. А якщо ти не зможеш так само вільно вестися серед товаришів, як давніше, то почнеш цуратися гурту — я ж тебе добре знаю. А це погано. Я хочу, щоб ти товаришував з чоловіками — чоловікові це потрібно.
По тій мові Біллі схопив її в обійми й побожився, що вона наймиліша жіночка на цілий світ.
— Еге, — радів він, — мало, що я тепер краще годуюсь, і живу вигідніше, і можу частувати товаришів, — я ще й гроші відкладаю, чи то ти відкладаєш! І за меблі я виплачую акуратно щомісяця, і маю жіночку таку, що гину за нею, та ще й гроші на рахунку. Скільки ми вже відклали?
— Шістдесят два долари, — відповіла вона. — Не так уже й кепсько про чорний день! Ти можеш занедужати, поранитись, не знати що…
Якось серед зими Біллі зніяковіло завів із Сексон розмову про гроші. Річ була в тому, що його давній приятель Біллі Мерфі занедужав на грип, а одне з його хлоп'ят, граючись на вулиці, потрапило під колеса возу й тяжко покалічилося. Двотижнева хвороба, лікарі й ліки — на все це треба було грошей, і Мерфі попрохав Робертса позичити п'ятдесят доларів.
— Не турбуйся за гроші,— закінчив Біллі.— Я знаю Мерфі ще змалку — ми разом до Дюрантської школи бігали. Він хлопець чесний.
— Це справи не стосується, Біллі,— відказала Сексон. — Якби ти не був жонатий, — ти б одразу йому позичив, правда ж?
Біллі кивнув головою.
— Отже ти так само зробиш і тепер, коли ти жонатий. Це ж твої гроші, Біллі!
— Не мої, не мої, я й слухати такого не хочу! — скрикнув Біллі.— Не тільки мої. Вони наші! І я б нікому не дав і шеляга, не порадившись із тобою.
— Але ж бодай йому ти цього не сказав? — стурбовано спитала Сексон.
— Ні, ні,— засміявся Біллі.— Я знав, що якби сказав таке, ти б мене зі світу звела. Я обіцяв Біллі, що спробую роздобутись на гроші. До того ж я був певний, що ти грошей не пожалієш, раз вони є.
— О Біллі,— прошепотіла вона тихо й любовно. — Знаєш, це найкращі слова, що я від тебе почула за ввесь час нашого спільного життя.
Що ближче сходилася Сексон із Мерсідіз Гігінс, то все менш її розуміла. Сексон незабаром пересвідчилася, що стара надзвичайно скупа, і ця риса зовсім не узгоджувалася з розповідями про її колишнє марнотратство. З другого боку, Сексон страшенно дивувало, що для себе особисто Мерсідіз нічого не шкодує. Її білизна, звичайно шита руками, коштувала дуже дорого. Баррі вона годувала добре, але сама харчувалася багато краще. Найдивніше було те, що, хоч вони й їли завжди разом, а проте кожне мало інші страви. Якщо Баррі діставав великий кусень смаженого м'яса, то собі вона готувала найкращу телячу філейку. Якщо на його тарілці лежав здоровенний баранячий биток, то на її тарілці рум'янилась якась делікатна котлета з молоденького ягнятки. Чай вона запарювала в різних чайниках, каву теж. Баррі сьорбав двадцятип'ятицентовий чай з великої важкої кварти, а Мерсідіз попивала тридоларовий із рожевої порцелянової філіжанки, крихкої, мов яєчна шкарлупка. Так само Барріну двадцятип'ятицентову каву доливалося молоком, а її турецьку — за вісімдесят центів — тільки вершками.
— Старий і цим обійдеться, — казала вона Сексон. — Він до кращого не звик — гріх навіть переводити на нього добро.
Між жінками завелася немовби торгівля на вимін. Навчивши Сексон акомпанувати собі на укулеле, Мерсідіз запропонувала їй маленьку оборудку: за цей інструмент, занадто легковажний, як сказала стара, для її віку, вона згодилася б узяти в Сексон муслінового чепчика, — того, що так славно в неї вийшов.
— Колись я дала за укулеле двадцять доларів, — сказала Мерсідіз. — А тепер воно бодай кількох доларів варте. І вже ж не дешевше від чепчика. Грати на укулеле — це легковажність.
— А хіба чепчик не легковажний? — усміхнулася Сексон, хоч сама була дуже задоволена такою пропозицією.
— Я беру його не для свого сивого волосся, — щиро пояснила Мерсідіз. — Я його продам. Усе, що я встигаю пошити, поки ревматизм не скручує мені пальців, я продаю. Га га, моя люба, на чоловікові п'ятдесят доларів з моїми тонкими потребами далеко не заїдеш. Мої заробітки покривають недостачу. А під старість гроші багато потрібніші, ніж замолоду. Колись ви самі це побачите.
— Я дуже вдоволена з нашого обміну, — відказала Сексон. — А собі я зроблю другого чепчика, скоро спроможуся купити матерії.
— Зробіть кілька штук, — порадила Мерсідіз. — А я попродую їх задля вас, залишивши, звичайно, невеликий відсоток і собі за комісію. Я вам дам по шість доларів від штуки. Але ми ще з вами про це побалакаємо. Матеріал на ваші власні чепчики дістанеться вам трохи не задурно, та ще й заробите якогось цента.
РОЗДІЛ V
Протягом цієї зими трапилося чотири важливі події. Берт із Мері побралися і найняли поблизу невеличкий котедж; Біллі, як і всім оклендським візникам, урізали платню; Біллі почав голитися безпечною бритвою, і, нарешті, справдилося Сарине пророцтво.
Сексон сказала про це Біллі тільки тоді, коли впевнилася остаточно. Доки то були самі здогади, серце Сексон потерпало з жаху перед новим і незнаним. Потім її почало непокоїти неминуче зростання майбутніх видатків. Але коли всякі сумніви зникли, хвиля шаленої радості розвіяла всі її перестрахи. її і Біллі!.. Ці слова ввесь час бриніли в неї у голові, і коли враз за роботою набігала ця думка, серце їй стискалося від болючої насолоди.
Того вечора, коли Сексон сказала про це Біллі, він змовчав про зменшення платні, і вони втішилися, що в них буде дитинча.
— Як ми вшануємо цей день? Підемо до театру, чи що? — спитав він, випускаючи Сексон із своїх обіймів, щоб вона могла відповісти. — Або ні, краще посидимо дома вдвох… ні, не вдвох, а втрьох?
— Краще вдома, — вирішила вона. — Тільки пригорни мене, пригорни отак міцно-міцно.
— Я теж на це пристаю, тільки я думав, що тобі не завадило б погуляти трохи — ти ж цілісінький день не виходила з хати.
Надворі був мороз, і Біллі переніс м'яке крісло на кухню до грубки. Сексон скрутилася калачиком у Біллі на колінах і схилила голову йому на плече, а він притулився щокою до її волосся.
— Ми таки не помилилися, побравшись уже через тиждень після знайомства, — міркував він уголос. — Бо й побравшись, ми упадаємо одне коло одного, мов наречені. А тепер… Бігме, Сексон, — тепер так чудово, що аж віри не йметься! Ти тільки подумай! Наше! Нас тепер троє! Ех ти ж, шибенику! Закладаюся, що це буде хлопчик! Я навчу його орудувати кулаками і стояти за себе. І плавати навчу. А якщо до шести років він не навчиться плавати…
— А якщо він буде дівчинкою?
— Тоді вона має бути хлопчиком, — не відступав Біллі.
Вони обоє засміялися й поцілувались, аж зітхаючи з утіхи.
— Тепер я стану скупердягою, — заявив Біллі перегодом. — Годі пиячити з хлопцями! Обійдуся водичкою. Менше палитиму. Ага! А чому б мені самому не крутити/ собі цигарок? Вони коштуватимуть удесятеро дешевше, ніж куповані! Запущу собі бороду.