Один із них нажив статки, продаючи той самий слоган різним клієнтам: "Панчохи — це "Kindy!", "Сир — це "Кігі", "Какао — це "Вапапіа", "Годинники — це "Kelton!", "Взуття — це "Bata!"... І усі ви докладаєте неймовірних зусиль, аби вдавати, що вам весело. Розваги — це те саме, що самогубство, з тією лише різницею, що розважатися можна щодня. Якщо хтось згадує у вашій присутності ім'я Марроньє, ви робите скорботну пику: "О-ля-ля-ля-ля-ля-ля, [202] не згадуй про це, нам так його бракує, ти знаєш, ми все ще отримуємо його пошту, каталоги "ImageBank" на його ім'я, якого біса вони не поновили свою базу даних, гівнюки, уся реклама в траурі, Каннам труба... Побачимося ввечері в барі "Мартінес" після шорт-листу?"
Шорт-лист — це відібрана журі сотня найкращих рекламних роликів з усього світу (із 5 000 поданих). І ви туди потрапили разом із "Мегрелет", It's so good when it comes in your mouth" Журі, до складу якого входять японці, англійці, німці, американці, бразильці та французи, оцінило його зухвалість і включили до шорт-листу, незважаючи на деякий свист у залі під час його демонстрації. Ви подали на конкурс свій ролик у стилі "Догма" останньої миті, після того, як прокрутили його один раз о третій годині ночі на "Canal Jimmy". Відтепер він офіційно вважається частиною рекламної кампанії, хоч клієнт його ніколи не замовляв, а публіка його ніколи не бачила (не треба навіть говорити, що та "припарка безногому" "Мегрелет. Нам усім потрібна певна доза легкості", яку без кінця крутять на Першому в найкращий вечірній час, не пройшла і до другого туру). Тамара має приєднатися до вас завтра і буде круто, якщо ви отримаєте приз менше ніж через місяць після вашого призначення на керівну посаду в "Rosserys & Witchcraft France". Ви підніметесь на сцену, телебачення і преса вихвалятимуть вас: "Франція, яка завжди пасла задніх у царині рекламного креативу, нарешті отримала "Золотого лева" за ролик "Мегрелет" компанії "Мадон". Цю пародію на порнографічний фільм створила агенція "Rosserys & Witchcraft", де щойно було призначено нове двоголове керівництво [203] відділу креативу". У "Strategies" буде надруковано ваше фото з такою легендою: "Октав Паранго та Чарлі Нагу сказали нам: "Головне — зібрати ентузіастів на побачення на перехресті прийдешнього".
(1) Це так добре, коли він потрапляє до вашого рота.
Уривки розмов на понтоні для водних лиж біля "Мажестику"; на знак вітання усі плескають одне одного по долоні:
— Діор мене дістав.
— А ти бачив той тридцятисекундник, де кролик стрибає на резинці?
— А той, для "Мегану", де під час гальмування волосся стає дибки?
— Каліцтво! Повний відстій!
— Новий "Air France" Гондрі — неперевершений!
— Сумнівний якийсь цей новий "Disel", так собі...
— Кампанія "Tag Heuer" — це трагедія.
— А от остання "Pepsi" ошелешує.
— А що ти думаєш про "Kiss FM" зі здоров'ягою, який співає у своєму "Жуці"?
— Убитися. Over the top.
— Норвежці знову все заграбастають.
— Публіка, певно, сприйме на "ура" ролик про дівчину, яка залицяється до "голубчика".
— Еге ж, солідна ідейка!
— А ти бачив про двох молодиків у сауні? Аж за кілометр видно, що це — золото.
— Мені дуже подобається твій "Мегрелет", але чого ж там немає жодної тваринки? Котики, песики — це так по-каннськи.
— Чи ти знаєш, що наші батьки ледь не стали партнерами? [204]
— Невже? Тоді розцілуймося! Тебе як звати?
— Наталі Крадіже.
— Упс, вибачте, я, знаєте, частенько буваю нахабним... Нещира посмішка.
— Я тобі дещо скажу: якщо ти не зі мною, то ти проти мене.
— Ха-ха-ха! А я вже було вирішив, що ти це серйозно!
— З мене вже досить усього цього — узимку я вирушаю на південну півкулю.
— Ти бачив наш "Мегрелетик"?
— Супер-пупер!
— Я у захваті від ідеї, але втілення...
— Ні, я серйозно, тобі подобається чи ні?
— Між "так" і "ні", скоріше "ні".
— Покинь це, я все одно зробив щеплення від депресії.
— Та ні, я жартую. Якщо щиро, то це супер, але вам слід було б перекласти титр французькою, бо "it comes in your mouth" звучить двозначно.
— Пусте! Америкоси такі пуритани, що вони неодмінно за це проголосують. Варто лише показати голу дулу, і вони вже вважають це вершиною оригінальності, бо це заборонено у них.
Крутить пальцем біля скроні.
— Одного разу на зібранні мій клієнт відмочив таке: "Це добре, але трохи не вистачає гостроти". І знаєш, що я йому відповів? "То може поперчити?"
Придушений сміх.
— А мій шеф зажди вживає слово "смакота", він і не знає, що таке "смак"!
— Так, на ВКК смаку не наберешся.
— У будь-якому разі краще говорити "я тебе обожнюю", ніж "я тебе терпіти не можу". [205]
— Але найкращий із найкращих — ролик про хлопця, який співає "get up... ah" і намагається зупинити чор-топхайку, яка завжди проскакує повз нього.
— Я не бачив, позичиш мені касету?
— Дуже вдало розкручується продукт, та й сама ідея — чистяк.
— Це надто гомостильно.
— О ні! Це гетеро!
— Я не можу отямитися від того, що Nike — у шорт-листі, а ролик зі свідченнями жінки про Халка пролетів.
— Певно, японці знову нічого не второпали.
— Порно-версія "Мегрелет" — це щонайменше зухвало.
— Це так тупо, що валить з ніг.
— Передчуваю страшну різанину.
— Ти в курсі останньої витівки Тоні Кайя? Він замовив, аби для нього побудували тунель та наліпили на його стіни 600 рибин, і так жодного разу ним не скористався.
— Я засновую нове видання й хочу почути, якої ти про це думки. Так от, я його хочу назвати "журналог" — щось посереднє між "журналом" та "каталогом".
— Чому б тобі не назвати його "катанал"? Очі до неба.
— Як Софі?
— Вона при надії.
— О, невже! Це класно, а я маю надію з'їсти ці канапки.
— е-привіт!
Це Матьє Кокто, колишній головний редактор BDDP, який тепер займається розробкою Інтернет-сайтів.
— е-добрий день. Як просувається твій маленький е-бізнес?
— е-упс. Я заробив е-200 мільйонів за шість е-місяців. [206]
— А що ти е-робиш е-тут?
— Мені ви е-потрібні. Хочу замовити рекламу для моїх клятих сайтів, а також залучити рекламодавців до себе, аби продавати їм місця для банерів. У новій е-кономіці зрештою немає нічого нового. Як і стара, вона існує лише завдяки рекламі.
— Слухай, розкрию тобі наші маленькі хитрування: після того, як ми перегодували публіку рекламою у вісімдесятих, у дев'яностих ми запевнили її, що реклама застаріла, а у 2000-х — що її розчавив Інтернет. Хоч насправді ніколи ще ми не були такими powerful!(1)
— е-добре. У мене обмаль е-часу, аби е-теревенити з вами. Хочу забігти ще до Інтернет-кафе на пляжі, аби перевірити мої е-скриньки. Ну добре, е-чао!
— bye.bye.com!
І вночі ви танцюєте в "Ніберленді", не відриваючись від своїх стільців, наче паралітики. Ця мода прийшла з Нью-Йорка: тамтешній мер так притис нічні клуби, що усі гульвіси почали збиратися в тісних барах, де заборонено танцювати. У "Spy", "Velvet", "Jet", "Chaos", "Liquid", "Life" віднині на повну слухають хаус і вдовольняються тим, що розмахують руками, не піднімаючись із табуретів. Тепер це віяння перекинулось через Атлантику. Нині вважається останнім жлобством гарцювати посередині танцполу. Тепер в усьому світі, аби лишатися модним, треба спокійно сидіти посеред загальної какафонії та не рухатися з місця. На каннських дискотеках легко відрізнити місцевих — вони щосили викаблучуються з кралями посеред танцполу та регочуть на всю горлянку, тоді [207] як прогресивні рекламісти спокійно всідаються за столики та цмулять напої, аби продемонструвати соратникам, що вони щойно з Нью-Йорка. Ви з Чарлі уже вдесяте підводитесь і прямуєте до вбиральні, чекаєте там хвилин п'ять і повертаєтесь назад — із розпатланим волоссям, сопете, дудлите воду склянками і почісуєте носи, аби су-сіди-японці подумали, що у вас є кокс, а в них нема.
Цього разу у вас таке відчуття, наче ви потрапили у фільм Девіда Лінча: в атмосфері благонадійності та посмішок витає невідома загроза, таємнича злість, руйнівне божевілля, що змушує вас посміхатися ще ширше.
(1) Могутніми (англ.).
4.
А тепер спробуйте влізти у шкуру 53-річного комісара поліції Санчеса Ферлозьо, який сидить у своєму тісному кабінетику у Каннах. Кінець дня, під стрекіт цикад ви спокійнісенько мрієте про вихідні та пляшку білого у вокзальному буфеті, коли, наче сніг на голову, до вашої скриньки падає e-mail із міжнародним ордером на арешт та відеозаписом. RealVideo. Ви двічі клікаєте на іконці, і запускається чорно-білий запис, на якому ви бачите трьох французів, що виходять із вілли та кричать: "Думаєш, нас записали?" — "Та ні, це звичайний домофон. — "Все одно, навіть якщо залишиться плівка, нас тут ніхто не знає", а потім жбурляють в об'єктив каменюкою.
Ви ледве розбираєте повідомлення англійською, із назвою: "First Degree Murder Prosecution"(1) (отакої!), ви погано розумієте англійську, але в загальних рисах все зрозуміло: в лютому цього року поліція штату Флорида надіслала запит до муніципалітету Маямі щодоосіб, які отримували дозвіл на проведення натурних зйомок. Ви бачите імена та професії трьох французів і нарешті розумієте, навіщо вас потурбували в самий розпал Фестивалю Реклами. Ви з жалем [209] пригадуєте ті часи, коли ваша професія була такою уповільненою, хоча й складною, і ви знімаєте слухавку, аби замовити список учасників церемонії в Палаці Круазетт.
(1) Розслідування вбивства першого ступеня.
Ви з Тамарою прокидаєтесь якраз наприкінці дня — завіси в "Carlton" дуже щільні, а на дверях вашого номера висить попередження "Do not disturb", тому персонал готелю й не турбував вас. Ви бухали цілу ніч, але до коксу так і не дійшло: ви вирішили скуштувати грибочків з Амстердамського smart-shop. Завдяки їм о четвертій годині ранку ти вигадав відмінну рекламу для "Humeux Fournier" (краплі проти нежиті):
"Коротко підстрижена білявка сидить на задньому сидінні величезного "Мерседеса" поруч із багатим арабом. У водія сильна нежить. Раптом він відкриває рота, аби чхнути: "Ааа... ааапчх" саме тієї миті, коли машина заїжджає до тунелю Альма. Чорний екран. Чути скрегіт шин та жахливий звук зіткнення. З'являється лого "Humeux Fournier" із написом: Humeux Fournier. Убийте нежить, доки вона не вбила вас".
"Непогано!", кажеш ти сам собі, перечитуючи нашкрябаний на серветці уривок, що обіцяє тобі мільйони євро.