Отож лети до лісу, може, де знайдеш його живим". І Лагхупатанака полетів. Незабаром він помітив Чітрангу, який заплутався в тенетах на березі озерця. Згнітивши серце, ворон спитав його: "Що сталося, любий?" Коли Чітранга побачив Лагхупатанаку, йому зробилося тоскно і прикро на душі. Правду кажуть:
Як гостро чується наш біль у наших друзів на виду,
Хоч би він трохи вже й притих чи навіть геть утамувавсь.
Потім, заливаючись слізьми, Чітранга сказав воронові: "О друже, мабуть, прийшла моя смерть. Я зрозумів це, тільки-но тебе побачив. Недарма ж кажуть:
Коли приходить смертний час і з другом випада зійтись,
Обидва щасні — і живий, і той, хто в інший світ іде.
Ти пробач мені, коли я щось не до ладу сказав під час наших розмов, і передай оці мої слова Хіраньяці й Мантхараці.
Коли щось вчинено дурне, свідомо а чи зопалу,
Простіть обоє гріх мені, любов'ю сповнивши серця".
Почувши це, Лагхупатанака мовив: "Любий, маючи таких вірних друзів, як ми, тобі нема чого боятись. Я зараз [148] полечу по Хіраньяку. Тим, у кого є добрі друзі, в горі не треба журитися. Бо ж кажуть:
Хто везінню не радіє, в відчай не впадає в горі
І не знає в битві страху, той вродився світ прикрасить".
Лагхупатанака заспокоїв Чітрангу й подався туди, де на нього чекали Хіраньяка й Мантхарака. Наспіх він розповів їм історію полонення Чітранги. Ворон, знаючи, що Хіраньяка зможе перегризти тенета, в яких опинився Чітранга, посадовив його собі на спину й подався до оленя, а той, побачивши повелителя щурів, відчув якусь надію на життя і сказав:
"Щоб нещастя подолати, треба вірних друзів мати,
Бо нещастя не здолати, як не маєш вірних друзів".
Хіраньяка мовив: "Любий, ти ж добре знаєш нітішастри, тож скажи мені, як ти опинився в тенетах?", а Чітранга йому відповів: "Зараз не час для розмов, ти краще, поки не нагодився підлий мисливець, перегризи пута на ногах моїх". Хіраньяка усміхнувся і сказав: "Тобі нема чого боятись мисливця, раз я прибув сюди. А оскільки я великий ненависник зброї, то мені дуже цікаво дізнатись, як такий знавець нітішастри потрапив у цю халепу? Ось про що я тебе й питаю!" І Чітранга мовив: "Друже, але ж кар-ма розум убиває. Бо ж кажуть:
В тих, хто попав у зашморг бога смерті,
Чий дух покривджений судьбою злою,
Нехай душа хоч буде величава.
В них розум на каргу горбату схожий.
Те, що Творець всім на чолі разками літер вкарбував,
У часі невблаганному не стерти навіть мудрецям".
А поки вони так між собою розмовляли, Мантхарака, вболіваючи за другом, з яким скоїлась біда, поволеньки теж причалапала до того злощасного місця. Побачивши її, Лагхупатанака сказав Хіраньяці: "Ну, це вже нікуди не годиться!", а той спитав: "Що, мисливець іде?" — "Та не згадуй про того мисливця! — озвався ворон.— Он Мантхарака наближається. Це так недоречно — ми ж усі пізнаємо, де лихо живе, якщо мисливець нагодиться. Ну, я тоді шугну в небо, ти заб'єшся в нору, Чітранга ж дасть [149] драпака. А куди ж подінеться земноводне? Мене дуже турбує, що Мантхарака сюди прибула". І Хіраньяка звернувся до черепахи: "Чого ти, люба, придибала? Тікай, не оглядаючись, поки мисливець не з'явився!" — "Що поробиш,— скрушно мовила Мантхарака.— Хіба ж я могла всидіти на місці, коли мій друг потрапив у біду, що спопеляла моє серце? Правду кажуть:
Ніхто не зміг би пережити
З коханою розлуки, втрати грошей,
Якби забракло друзів поруч,
Що кращі за цілюще зілля.
Нехай я краще відійду, ніж втрачу за життя тебе,-
Життя по смерті прийде знов, а ти не вернешся повік".
А тут і мисливець прибіг з луком, натягнувши тятиву зі стрілою аж до самого вуха. Якраз під той час Хіраньяка встиг перегризти тенета, сплетені з жил, і Чітранга щодуху кинувся тікати, Лагхупатанака злетів на дерево, а Хіраньяка забився в найближчу нору. Мисливець дуже засмутився, що втратив здобич, і тоді, помітивши Мантхараку, яка повзала по землі, подумав: "Коли вже доля так мене обікрала, то я візьму цю черепаху й нагодую сьогодні свою родину". Не довго думаючи, він загорнув її в траву дарбху, прив'язав до кінчика лука, якого поклав на плече, і попрямував додому. А Хіраньяка, як побачив, що мисливець забрав з собою Мантхараку, з жалю заголосив: "Ой, горе, горе велике приключилося!
Я ще долаю у пекельних муках
Одне нещастя, рівне океану,
Як інше насуває вже на мене,-
Навіщо діри марно затикати?
Хто вірний слову і в ділах, то це дружина, друг і лук,-
Як важко відшукати їх, хто в добрих сім'ях народивсь.
Ні матері, ані жоні, ні братові, ані синам
Не довіряють люди так, як другу вірному свому.
Врятувався я від загибелі і втратив скарби, а тепер украли в мене найвірнішого друга Мантхараку. Кажуть:
Дає нам дружба три плоди: рятунок від нещасть і бід,
Підтримку в потайних ділах і поміч у тяжкі часи.
А Мантхарака таки справжній друг! То чому ж доля безперестану сипле на неї стріли нещастя, яких я не в змозі відвернути?! Отак спершу я втратив багатство, потім батьківщину, а тепер довелось розлучитися з другом! Такий, певно, закон життя. Сказано ж: [150]
Приречено на болі плоть, минущі статки і добро,
За щастям стріч — печаль розлук, такий талан усіх живих.
А також
Опинишся без грошей, подаянь,
Удари сипляться на свіжі рани,
І ворогів все більше, палить голод,-
Вразливий ти — нема нещастям ліку.
Ой, хтось дуже влучно сказав:
Хто митру з двох складів створив, той помага в нещасті,
Кохання втіху нам дає і впевненістю повнить нас".
І поки Хіраньяка отак бідкався, підійшли Чітранга з Лагхупатанакою, і Хіраньяка їм сказав: "Нема чого нарікати на долю! Давайте краще подумаємо, як врятувати Мантхараку, поки мисливець не заніс її світ за очі.
Той, хто впадає у журу і ридма плаче у біді,
Йому не збавитись повік від непосідливих нещасть.
Природний засіб від нещасть — про нього відають знавці,-
Це викорчовувати їх із тим, що супроводить їх.
А також
Добра набутого надійний захист,
Надбань майбутніх вірна запорука,
Від напастей погрозливих рятунок,-
Найвище чудодійне слово — мантра".
Вислухавши його, ворон мовив: "Тоді зробимо так, як я скажу. Нехай Чітранга вийде на дорогу, якою прямуватиме мисливець, і впаде, мов неживий, на березі першого-ліп-шого озерця. Я сяду йому на голову й злегенька клюватиму його, щоб каверзний мисливець подумав, що олень мертвий, і побіг до нього, поклавши на землю Мантхараку. А ти, Хіраньяко, перегризи мотузки, сплетені з дарбхи, і нехай Мантхарака тікає в озерце, під воду". Чітранга на те сказав: "Так, друже, чудову мантру ти побачив, і завдяки їй ми неодмінно врятуємо Мантхараку. Як-то мовиться: [151]
Буде успіх чи неуспіх — від старань душі залежить,-
Це давно усім відомо — розум визначає успіх.
Отак і треба зробити". На тому й вирішили. І от мисливець, проходячи понад озерцем, побачив на березі Чітран-гу, якого клював ворон. Він дуже зрадів і подумав: "Напевно, цей бідолашний олень, зранений путами, спромігся лише добрести до води і сконав. Ну, черепаха в мене добре зв'язана, а тепер і оленя я приберу до рук". А тоді він поклав черепаху на землю і сам пішов до оленя. Тим часом Хіраньяка кинувся до Мантхараки, перегриз своїми зуба-ми-блискавицями мотузка з трави дарбхи, визволив черепаху, і та подалась до озерця й пірнула під воду. Чітран-га, не чекаючи, поки до нього підійде мисливець, схопився на ноги і разом з вороном помчав геть. Коли невдаха мисливець вернувся по черепаху, то її вже й сліду не було. Тоді він сів на землю і прочитав таку строфу:
О Крітанто, ти поцупив оленя,
З твоєї волі зникла черепаха,
А їх я вполював не так і легко.
І ось голодний в лісі тут блукаю,
Зневажений дружиною і дітьми,-
Зроби і те, чого не встиг зробити,
Готовий я тепер до всього.
Отак побиваючись, пішов мисливець додому ні з чим. А як його вже не стало видно, ворон, черепаха, олень і щур почали на радощах обніматися, немов заново на світ народилися. Потім повернулись до озера і стали там щасливо жити, потішаючи один одного всілякими розповідями та вправляючись у красномовстві. Ось як розумні цінують дружбу і знають, що з другом не можна бути нещирим. Недарма ж кажуть:
Хто дружбу водить із людьми й інтриг ніяких не плете,
Той не зазнає за життя ударів злого талану".
На цьому й кінчається друга тантра "Придбання друзів".
Так у створеній достойним Вішнушарманом "Панчатантрі" завершилась друга тантра, що іменується "Придбання друзів".
ПРО ВІЙНУ ВОРОН І СОВ
Третя тантра — "Сказання про війну ворон і сов" — починається з таких рядків:
Не слід тому, хто ворогом вам був
І другом став, у чомусь довірятись,-
Адже таки змогли спалить ворони
На гіллі гнізда — мудрих сов оселі.
Ось як це сталося. "Є в одній із країн, Дакшінатьї, місто під назвою Махілароп'я, а неподалік від нього росте крислате густолисте дерево ньягродга, в затінку якого мешкало багато птахів. Жив там чорний, мов грозова хмара, Мегхаварна, повелитель ворон з численним почтом. Він збудував надійну фортецю і повсякчас дбав про зміцнення її, спонукаючи до цього й підданих своїх. Неподалік оселився зі своїми прислужниками, що гніздилися в міжгір'ї, могутній повелитель сов, нищитель ворогів Арімардана. І от цей повелитель сов, здавна ненавидячи своїх сусідів, інколи нападав на котрусь із ворон і летів собі геть, але мало-помалу завдяки наскокам він позганяв усіх ворон з дерева ньягродга. Так часом буває! Адже сказано:
Хто вколисає сам себе, зневажить ворогів своїх,
А чи збайдужить біль душі, той знайде неминучу смерть.
А також
Хто ворога не знищить сам, недузі не запобіжить,
Хоч би який всесильний був, загине від навали їх.
І ось одного дня повелитель ворон скликав усіх радників і звернувся до них з такою промовою: "Тяжкий час настав Для нашого роду — підступний ворог, завжди готовий до нападу, вибираючи слушну годину, щоночі завдає нам великої шкоди.