Минула хвилина. Джефф стежив за ним. Він націлив револьвер у напрямку помітного на темному фоні картуза, стріляти було ризиковано. Він чекав.
Збігло п'ять хвилин, що видалися вічністю. Кхан відчув полегшення. "Ця людина мертва, – сказав він собі. – Жоден тяжкопоранений не міг би так довго нерухомо лежати." Він мусить впевнитися, що це був Джефф. Спонуканий страхом, він привстав на коліна, випрямився і сторожко почав наближатися до людини, яка лежала.
Джефф підняв дуло пістолета і продовжував тримати його збоку так, щоб зброї не було помітно тому, який наближався. Коли Кхан був на відстані п'яти ярдів, він м'яко натис гачок. Роздалося гучне клацання, але пістолет не вистрілив. Патрон трирічної давності зрадив Джеффа в найпотрібнішу мить.
Кхан почув цей звук і скочив убік, з відкритого рота зі свистом вирвалося дихання. Велика тінь піднялася з землі і метнулася вперед. Він вистрілив, не цілячись.
Куля поцарапала руку Джеффа. Обпікаючий біль пронизав його, але не завадив стрибку. Кхан не зумів вистрілити ще раз. Джефф обхопив руками його худенькі ноги, вдарив плечем в пах. Кхану здалося, що його копнув бик. Його підкинуло в повітря, і він натис гачок револьвера. В нічному небі просвистіла куля, полум'я пострілу на мить осліпило Джеффа.
Вони обоє впали у траву. Револьвер вилетів з рук Кхана. Пронизуючий біль обернувся в несамовитий крик. Джефф вдарив його кулаком по голові. Тіло чоловіка безпорадно смикнулося, привстало і безсило впало.
Джефф нахилився над ним, важко дихаючи. Його руки опустилися на горло Кхана, готові завадити вирватися новому крику. Кхан пробурмотів щось в'єтнамською, чого Джефф не міг розібрати. Затим з його горла вирвався дивний вібруючий звук, нагадуючий шелестіння сухого листя. Від цього звуку волосся на голові Джеффа заворушилося. Голова Кхана відкинулася вбік. і Джефф збагнув, що він помер.
Кілька хвилин він стояв навколішки, схилившись над трупом, безсилий піднятися. Нарешті змусив себе встати.
"Ще одна смерть! – подумав він. – Ці людиська крихкі, як сірники. Мабуть, я зламав йому спину. Ну що ж , принаймні, це була самооборона: якби я не прикінчив його, він убив би мене."
Однак, що тепер робити? Якщо тут буде знайдений труп, у храмі влаштують засідку. А післязавтра приїде Блеккі. Тіло слід віднести.
Важкою ходою, охоплений страхом, він підійшов до свого велосипеда. Деякий час він порився у траві, допоки не відшукав свій пістолет. Він засунув його в кишеню. "Пістолет непридатний, – сказав він собі. – На нього більше не можна покладатися."
Він підняв велосипед і направився до того місця, де лежав Кхан. Не відчуваючи більше відрази, він взяв труп на плечі, взяв велосипед і закрокував по жорсткій траві, направляючись до шосе.
Перед тим, як вийти на дорогу, він відшукав велосипед Кхана. Його не можна було залишати тут. З трупом на плечах, притримуючи руками велосипеди. Джефф подався геть від цього місця.
Вийшовши на шосе, він сів на свій велосипед і, не випускаючи руля другої машини, запрацював педалями.
"Тільки б нікого не зустріти, – думав Джефф. – тоді може благополучно закінчитися ця недобра ніч."
Він нікого не зустрів. Проїхавши чотири чи п'ять миль, він жбурнув труп Кхана в кювет і кинув на нього зверху велосипед.
Перед тим, як поїхати, він забрав його револьвер і патрони.
Повертаючись до Фудаумота, Джефф тішив себе думкою, що поліція вважатиме смерть Кхана новим виявом люті В'єтконгу.
2
Блеккі Лі повернувся до клубу близько першої години ночі. Він загальмував, виліз з машини, трохи постояв, вдихаючи повітря.
Машин не було. Біля тротуара стояли три повозки. В них спали рікші-хлопчаки. Установлені біля входу неонові трубки були погашені. Їх вимикали рівно о дванадцятій. Зиркнувши на темну будівлю, Блеккі усміхнувся. У Гонконгу ці вогні будуть виблискувати до світанку. Там їх не змушують гасити.
Він рушив до клубу, але зупинився, побачивши, як із темряви постала темна фігура і направилася до нього. Він упізнав мексиканський капелюх, котрий завжди носив Ю-Ю, і спохмурнів.
Ю-Ю підійшов до нього.
– Добрий вечір, містер Блеккі, – сказав він. – Я хочу поговорити з вами.
– Іншим разом, – відрізав Блеккі. – Зараз пізно. Приходь завтра. – Він закрокував до під'їзду, відшукуючи в кишені ключі.
Ю-Ю пішов слідом за ним.
– Цього не можна відкладати на завтра, містер Блеккі. Мені потрібна ваша порада. сприводу американця Джеффа.
Блеккі через силу стримав тривогу, яка охопила його. Його швидкий розум запрацював. Яким ідіотом він був! Він зовсім забув, що велів Ю-Ю слідкувати за Нхан. Цей щуряк дізнався, де ховається Джефф! Він, очевидно, прочитав у газетах про винагороду.
– Джефф? – відказав він, дивлячись на Ю-Ю через плече, товсте лице було байдуже. – Хто такий Джефф?
– Американець, якого викрали, містер Блеккі, – пояснив Ю-Ю, в голосі прозвучало глузування.
– Нам краще піднятися, – після недовгого вагання промовив Блеккі, пропонуючи Ю-Ю жестом пройти вперед.
Поки він піднімався за ним по сходах, бадьорий настрій покинув його. "Якщо цей щуряк збагне, що двічі по два – чотири, – думав Блеккі, – він зможе повністю зруйнувати наші плани."
В танцювальній залі горіла лише одна лампочка над касою, де Ю Лан перевіряла виручку. Стіл був завалений грошима. Вона подивилася на прибулих. Побачивши Ю-Ю, вона здригнулася.
Блеккі нічого їй не сказав. Він пройшов через залу до свого кабінету, Ю-Ю слідом за ним. Побачивши стіл з грошима, він на хвилю зупинився і з подивом на них поглянув.
У кабінеті Блеккі сів за стіл. Ю-Ю стояв перед ним і жував звисаючу з капелюха шкіряну тасьму.
– Отже. в чому справа? – спитав Блеккі.
– За свідчення про американця пропонують 20 тисяч піастрів, – сказав Ю-Ю. – Я знаю, що його не викрали, і знаю, де він знаходиться. Я вирішив поговорити з вами перше, ніж піти за винагородою.
– Чому ти вважаєш, що я маю до цієї справи якесь відношення?
Ю-Ю змахнув з одягу рештки їжі.
– А хіба ні? – відповів він, не дивлячись на Блеккі. – Він той чоловік, котрого я бачив у Фудаумоті. Він зустрічався з Нхан.
– Звідки ти знаєш?
Ю-Ю зиркнув догори, його товсті губи розсунулися в іронічній усмішці.
– Знаю, містер Блеккі. Я вирішив спочатку прийти до вас. Ви завжди були добрі до мене. Я не хочу спричинити вам неприємності.
Широкі ніздрі Блеккі роздулися. Серце похололо від страху, та лице лишалося спокійним.
– Чому у мене мають бути неприємності?
Ю-Ю знизав плечами, нічого не проговорив.
Щоб дати собі час подумати, Блеккі вирішив запалити. Дістаючи сірника, він зауважив:
– Було б краще, якби ти не ходив у поліцію. Я турбуюся про дівчину. Я стараюся вберегти моїх дівчат від різних неприємностей.
Ю-Ю широко осміхнувся.
– Я знаю це, містер Блеккі.
– Ну що ж, прекрасно. Тримайся подалі від поліції. Щодо цього мовчи. Тут не люблять поліцейських доносчиків.
Ю-Ю кивнув.
Настала пауза, після якої Блеккі продовжив:
– Зараз самий час влаштувати тебе на роботу. Зайди до мене завтра. Я підшукаю для тебе що-небудь підходяще. – І легким рухом він наказав йому віддалитися.
Ю-Ю не рухався.
– А як щодо винагороди, містер Блеккі?
"Я мушу дати йому грошей, – подумав Блеккі, – але це не вирішить справи. Як тільки він їх витратить, вимагатиме знову. Я сам посадив цього щуряка собі на спину."
– Поліція нічого не заплатить тобі, – сказав він. – Вони вислухають тебе, але нічого не заплатять. Мені не слід би говорити тобі про це.
– Я думаю, вони заплатять, містер Блеккі, – заперечив Ю-Ю. – Мені потрібні гроші. Може, ви дасте їх мені?
– Я дам тобі роботу, – повторив Блеккі з твердістю, якої він не відчував. – У твоєму віці ти мусиш мати постійне заняття.
– Мені не потрібне постійне заняття, містер Блеккі, – проговорив Ю-Ю і з поставшою в голосі наполегливістю додав: – Мені потрібні 20 тисяч піастрів.
Блеккі досить довго дивився на нього, потім піднявся.
– Почекай тут, – сказав він, – і нічого не чіпай.
Він вийшов, причинив за собою двері. Блеккі попрямував до дверей. які вели в житлову частину будинку позаду клуба, не звертаючи уваги на Ю Лан, що проводжала його схвильованим поглядом. Він підійшов до спальні Чарлі і зайшов.
Над висівшою на стіні полицею світив нічник. На полиці стояла велика світлина їхнього батька. Було досить світло, щоб побачити спавшого Чарлі. Коли Блеккі закрив двері, Чарлі відкрив очі і сів.
– Хто це? – спитав він.
Блеккі притишено розповів йому про зустріч із Джеффом.
– У нього є діаманти, – підтвердив він. – Він дав мені ще один.
Чарлі простягнув руку, і Блеккі поклав у неї загорнутий в газету діамант. Чарлі оглянув камінь і кивнув.
– Це теж мій, – сказав він. – Він згодний з ціною?
– Так.
– Завтра вранці я лечу в Пномпень.
– Є неприємності. – І Блеккі розповів брату про Ю-Ю.
– Такі речі бувають, – по-філософському промовив Чарлі. – Ти мусиш заплатити йому. Звісно, він потім вимагатиме ще. Коли у нас будуть діаманти. ми придумаємо, що нам з ним робити. А поки дай йому грошей.
– Я саме думав про це. Гаразд, я заплачу йому.
– Ти думаєш, він піде в поліцію після того, як ти заплатиш йому? Він може не встояти перед спокусою отримати ще винагороду.
– Він не зробить цього, – сказав Блеккі. – Поліція надто багато знає про нього. Не думаю, щоб вони що-небудь йому дали.
Чарлі кивнув.
– Тоді заплати йому.
Глава дванадцята
1
Нхан провела кепську ніч. Сон, який їй наснився, налякав її.
Провівши в школу братів, і поки ще не прокинувся дядько, вона найняла рікшу до гробниці маршала Лі Ван Дейта. Біля входу вона накупила для дароприношень різномаїтих овочів і фруктів. Вона зайшла в храм і розіклала свої дари на довгому столі, на якому вже лежали інші приношення.
Вона стала на коліна і довго молилася, це трохи заспокоїло її. Вона купила дві свічі, запалила їх і поставила на підставку серед численних горівших свічок. Відтак, ставши на коліна, вона взяла обома руками сосуд, в якому лежало кілька тонких дощечок, на кожній був вказаний номер. Дуже обережно і ретельно вона потрясла сосуд. поки з нього не випала на кам'яну підлогу одна дощечка. Вона поглянула на номер і побачила цифри 16. Нхан підійшла до поміченого цифрами ящика на стіні і витягла з ячейки під номером 16 жмут рожевого паперу.
Нхан віднесла цей папір старцю, який сидів біля входу в гробницю.