Люсі з готовністю посунулася, і двоє прекрасних суперниць, сидячи за одним столиком, у цілковитій згоді взялися до спільного рукоділля. На щастя, фортепіано, за яким Маріанна, вся у владі власної музики і власних думок, уже встигла забути, що, окрім неї, в кімнаті є хтось іще, стояло зовсім близько від них, і міс Дешвуд вирішила, що під його звуки зможе торкнутися цікавої для неї теми без ризику бути почутою за картярським столиком.
РОЗДІЛ 24
Тож Елінор почала рішуче, хоча і обережно:
— Я не заслуговувала б на довіру, якою ви мене удостоїли, якби не бажала і далі нею користуватися і не прагнула б узнати більше. А тому я не буду вибачатися, що повернуся до нашої розмови.
— Дякую вам, — запально мовила Люсі, — що ви розбили кригу! Ви так полегшили мені серце! Чомусь я весь час побоювалася, що образила вас своїм зізнанням у той понеділок.
— Образили? Невже у вас були такі побоювання? Повірте, — вела далі Елінор з глибокою щирістю, — я в жодному разі не хотіла справити на вас таке враження. З яких спонук могли ви довіритися мені, якщо не з найгідніших і найутішніших для мене?
— Та все ж, — відповіла Люсі з багатозначним поглядом гострих очей, — запевняю вас — у тому, як ви мене слухали, я відчула холодність і невдоволення, які дуже мене занепокоїли. Я не сумнівалася, що ви на мене сердитеся, і відтоді весь час лаяла себе за вільність, з якою наважилася обтяжити вас своїми справами. Але я дуже рада, що це була лише моя уява і насправді ви мені нічим не дорікаєте. Коли б ви знали, якою втіхою було для мене вилити вам своє серце, відкривши те, що живе в моїх думках щомиті, то справді — ваша жалісливість змусила б вас пробачити все інше.
— Так, мені неважко повірити, що для вас було великим полегшенням відкритися мені, і не сумнівайтеся, що у вас ніколи не буде причини пошкодувати про це. Ваше становище дуже важке; ви, здається, з усіх боків оточені серйозними перешкодами, і вам знадобиться вся ваша взаємна прихильність, щоб витримати такі випробування. Містер Феррар, якщо не помиляюся, цілком залежить від своєї матері.
— Власних коштів він має лише дві тисячі, і було б безумством одружуватися, не розраховуючи ні на що інше. Хоча сама я без найменшого жалю відмовилася б від надій на більше. Я звикла жити дуже скромно і заради нього покірливо знесла б будь-яку бідність. Але я так його люблю, що не дозволю собі егоїстично забрати в нього усе те, що, напевне, дасть йому мати, якщо він знайде наречену, що буде їй до вподоби. Ми мусимо чекати, і, мабуть, багато років. Якби йшлося про будь-якого іншого чоловіка, окрім Едварда, це було б неможливо. Але я знаю, що ніжності Едварда і його вірності у мене не забере ніхто.
— Така впевненість має слугувати вам безцінною опорою, і його, звісно, підтримує така ж віра у вас. Якби ваша взаємна прихильність ослабла, як це часом трапляється упродовж чотирьох років заручин з багатьма людьми під впливом різних обставин, ваше становище справді було б дуже непевним.
Люсі уважно на неї поглянула, але Елінор доклала всіх зусиль, щоб на її обличчі не з'явилося виразу, який додав би її словам прихованого значення.
— Кохання Едварда до мене, — сказала Люсі, — зазнало рішучого випробування під час нашої довгої, дуже довгої розлуки, що настала майже відразу після того, як ми дали одне одному слово, і воно витримало його з такою честю, що мені було б неприпустимо засумніватися в ньому тепер. Можу твердо сказати, що із самого початку в цьому розумінні він жодного разу не подав мені хоча б щонайменшої підстави непокоїтися.
Елінор, вислухавши це запевнення, не знала, чи то зітхнути, чи то посміхнутися. А Люсі вела далі:
— За вдачею я досить ревнива, і те, що я йому не рівня, що він частіше мене буває у світі, і наші постійні розлуки зробили мене такою підозріливою, що я миттю дізналася б правду, коли б його поведінка зі мною під час наших зустрічей хоч трішки змінилася, коли б ним оволодів незрозумілий мені смуток, коли б він згадував яку-небудь панночку частіше за інших або ж у чомусь почував себе в Лонгстейплі не таким щасливим, як раніше. Я зовсім не хочу сказати, що я така вже спостережлива або прониклива, але в такому випадку я б не помилилася.
"Все це, — подумала Елінор, — дуже мило, але нездатне обдурити ні вас, ні мене".
— Але ж, — сказала вона після короткого мовчання, — які ваші наміри? Ви що, просто хочете дочекатися смерті місіс Феррар, крайності такої сумної, що навіть думка про неї недопустима? Невже її син згоден змиритися з подібним станом речей і приректи вас на усі негаразди багаторічної невизначеності, замість того щоб не побоятися на якийсь час викликати її незадоволення і признатися в усьому?
— Якби то ми могли бути впевнені, що ми викличемо їх лише на якийсь час! Адже місіс Феррар дуже гонорова жінка, звикла завжди наполягати на своєму, і при першому нападі гніву вона може віддати все Роберту, а тому заради Едварда я повинна остерігатися поспішності.
— І заради себе. Або ж ваша безкорисливість виходить за всі межі розсудливості.
Люсі знову подивилася на Елінор, але промовчала.
— А з містером Робертом Ферраром ви знайомі? — спитала Елінор.
— Ні. Я ніколи в житті його не бачила. Але, здається, він зовсім не схожий на брата — дурноверхий і неабиякий франт.
— Неабиякий франт! — повторила її сестра, чий слух розрізнив ці слова, бо Маріанна на мить припинила грати. — Ага! Вони базікають про своїх красенів-кавалерів!
— Зовсім ні, сестричко! — вигукнула Люсі. — Серед наших кавалерів франтів ніколи не було.
— За кавалера міс Дешвуд я можу поручитися, — з веселим сміхом підхопила місіс Дженнінгс. — Більш скромну і виховану молоду людину рідко зустрінеш. Але Люсі така потайлива хитрунка, що важко здогадатися, хто їй до вподоби.
— Як це так?! — скрикнула міс Стіл, багатозначно на них поглянувши. — Їй-богу, кавалер Люсі точнісінько такий же скромний і вихований, як і у міс Дешвуд.
Елінор мимохіть почервоніла. Люсі прикусила губу і кинула на сестру сердитий погляд. На деякий час запанувало повне мовчання. Поклала йому край Люсі, сказавши неголосно, хоча Маріанна, немов оберігаючи їх секрети, вже заграла прекрасний концерт:
— Я розповім вам про план, як покласти край цій невизначеності. Він зовсім недавно спав мені на думку. І я навіть повинна вас в нього посвятити, бо він частково від вас залежить. Ясно, що ви, знаючи Едварда стільки часу, встигли зрозуміти, що зо всіх професій він віддав би перевагу церкві. Так от, йому треба скоріше отримати сан, а потім з вашою допомогою, у якій ви, вважаю, не відмовите з дружби до нього і, смію сподіватися, з деякої симпатії до мене, переконати вашого братика віддати йому норлендську парафію — дуже, як я чула, гарну. Нинішній священик, мабуть, довго не проживе. Цього нам вистачило б, щоб одружитися, а в іншому ми покладалися б на час і долю.
— Я завжди буду рада, — відповіла Елінор, — довести ділом мою шанобу і дружбу до містера Феррара. Але чи не здається вам, що моя допомога тут зовсім не потрібна? Він брат місіс Джон Дешвуд. І інша рекомендація її чоловіку навряд чи буде потрібна.
— Але місіс Джон Дешвуд може не схотіти, щоб Едвард прийняв сан.
— У такому разі, певно, і від моєї допомоги толку буде мало.
Вони знову надовго замовкли. Нарешті Люсі важко зітхнула:
— Мабуть, було б розумніше відразу покласти всьому край, розірвавши заручини. Навколо нас стільки непереборних перешкод. Нехай ми будемо довго дуже нещасні, але з часом до нас, напевне, все ж таки повернеться душевний спокій. А ви нічого не хочете мені порадити, міс Дешвуд?
— Ні, — відповіла Елінор з посмішкою, що ховала сум'яття почуттів. — Тільки не в такій справі. І ви чудово знаєте, що моя думка ніякого значення для вас мати не буде, якщо тільки не збігатиметься з тим, чого ви самі хочете.
— Боже мій, ви до мене несправедливі, — вимовила Люсі з надзвичайною серйозністю. — Нічию думку я не ставлю так високо, як вашу. І мені здається, що коли б я почула з ваших вуст: "Так, я раджу вам розірвати ваші заручини з Едвардом Ферраром, це вас обох зробить щасливішими", — я не забарилася б це зробити.
Елінор, червоніючи за нещирість майбутньої дружини Едварда Феррара, сказала:
— Після такого компліменту я побоялася б висловити свою думку, навіть якби її мала. Вона додає моєму впливу незаслуженої сили. Стороння людина не має права розлучати тих, кого поєднує ніжне почуття.
— Але саме тому, що ви стороння людина, — трохи злостиво відповіла Люсі, підкреслюючи кожне слово, — ваша думка і має для мене таке велике значення. Якби із тієї чи іншої причини ви були неупереджені, ваша думка була б нічого не варта.
Елінор визнала за благо промовчати, побоюючись, щоб вони не штовхнули одна одну на зайву відвертість і нестриманість, і навіть майже вирішила раз і назавжди припинити цю розмову. Настала довга пауза, що тривала добрих десять хвилин, і знову першою заговорила Люсі.
— А ви взимку будете в Лондоні, міс Дешвуд? — спитала вона зі звичайною своєю безцеремонністю.
— Звісно, ні.
— Як шкода! — зітхнула Люсі, але її очі радісно заблищали. — Мені принесло б таке задоволення побачитися з вами там. Але, вважаю, ви все ж таки туди приїдете. Ваш братик і невістка неодмінно запросять вас погостювати у них в столиці.
— Я не зможу прийняти їхнє запрошення.
— Яка досада! А я вже сподівалася зустрітися з вами в Лондоні! Ми з Енн поїдемо туди наприкінці січня до одних наших родичів, вони нас уже кілька років запрошують. Але я їду тільки заради Едварда. Він буде там у лютому. А так Лондон зовсім мене не вабить. Він мені не подобається.
Незабаром перший робер завершився, Елінор покликали до картярського столика, і на цьому задушевна бесіда і скінчилася, що аніскільки не засмутило ні ту, ні другу, оскільки за весь цей час не було вимовлено жодного слова, яке могло б пом'якшити їх взаємну неприязнь. Елінор сіла за карти в сумному переконанні, що Едвард не тільки не почуває ані найменшої ніжності до своєї майбутньої дружини, але і не знайде в шлюбі навіть того щастя, яке вона могла б дати йому, якби її серце зберігало хоча б якесь почуття до нього — адже тільки корисливість і егоїзм могли примусити жінку не розірвати заручини з чоловіком, котрого, як їй, мабуть, було добре відомо, вона давно обтяжувала.
Після цього вечора Елінор сама до теми їхньої бесіди більше не поверталася, хоча Люсі не минала нагоди торкнутися її і, отримавши лист від Едварда, ніколи не забувала поділитися своїм щастям зі своєю повірницею.