Гадаю, і не дуже лякало. Якби ти хоч раз наділа маску, то, напевне, зрозуміла б, що стримуватися від правопорушення дуже важко. Наприклад, навіть боязлива дитина, закривши обличчя долонями, крізь пальці спокійно дивитиметься кінофільм про чудовиська. Кажуть, густо нарум'янена жінка легше піддається спокусі, ніж скромна. І не лише статевій — як показує статистика, те ж саме спостерігається у випадку магазинних злодійок. Хоч би як люди розпиналися — мовляв, ох, порядок, ох, звичаї і моральні засади! — та кінець кінцем усе це — тендітна піщана фортеця, стримувана лише тонким шаром шкіри, що називається справжнім обличчям.
...Ні, я не боявся. Тепер уже нема чого відмовлятися від безсовісності. Адже за своєю природою маска — її втілення. Хоча надягати маску, яка не сприймається як маска, не заборонено законом, але такий вчинок, як ніякий інший, нехтує засадами людського співжиття. Коротко кажучи, я можу собі уявити психологію палія, але ніколи ним не був. Проте мене трохи турбувало, що насилу знайдена єдина начебто чиста мета, на жаль, виявилася незадовільною. Та оскільки іншого підходящого плану я не мав, то мусив змиритися з цим. Краще мати хоч якийсь план, аніж ніякого. Однак я не думаю, що всі ці бажання, що вкрили мене болючими наростами, можна вважати засобом для досягнення мети. Хоч би скільки я нарікав — мовляв, мене привчили заощаджувати свободу,— моє становище було жалюгідним. В усякому разі, підпал я вирішив притримати на майбутнє...
Стривай! Дописавши до цього місця, я помітив, що навмисне чи випадково пропустив надзвичайно важливу річ. Якщо я заговорив про злочини, то, природно, мав би передусім згадати про ще одного злочинця, в якого вселяється злий дух,— розбійника. Якщо палієві дозволено бути в компанії злочинців, що мають мету в чистому вигляді, то, гадаю, несправедливо відмовляти в цьому розбійникові. Авжеж, несправедливо. Бо хоча зовні його вчинок не такий ефектний, як підпал, але своєю суттю він не поступається вбивству... Та чого це я забув про такий яскравий злочин? Ні, все було навпаки — саме його яскравість змусила мене викинути його з голови. Оскільки вже підпал мені не сподобався, то, мабуть, із самого початку я залишив поза увагою ще більш руйнівні помисли.
Екстровертний, войовничий тип обличчя... Моя маска, що вважала себе мисливцем, зачувши про "руйнівні помисли", зіщулилась і цим мимоволі видала себе. Може, я повторююсь, але, мабуть, не від боягузтва. Я заперечую боягузтво не тому, що осуджую його. Правду кажучи, заглянувши у власну душу, я не помітив ніякого зацікавлення витівками злого духа — підпалом чи розбоєм... Маску підбурювало щось схоже на струм під напругою в тисячу вольтів, ніяк не пов'язане з руйнівними помислами... обплутувало щось дивовижно липке... не можу знайти відповідного слова... Загалом щось зовсім протилежне руйнуванню.
Звичайно, було б перебільшенням стверджувати, що в глибині душі я не відчував руйнівних поривів. Не раз і не двічі я хотів зідрати шкіру з твого обличчя, щоб ти зазнала тих самих страждань, що і я, мріяв розсіяти в повітрі отруйний газ, що паралізує зорові нерви, й осліпити всіх людей на світі. Пригадую, що і в цих записках я неодноразово давав волю своїй ненависті. Та от що вражало: як подумати, то я хотів зігнати на комусь злість ще тоді, коли не мав маски,
а коли виготовив її, начебто ледь-ледь змінився, хоча войовничості не позбувся. Справді, я таки змінивсь. І саме тому, що змінився, масці заманулося витратити свободу на щось інше. Не на щось негативне — приміром, завдати комусь шкоди і замести сліди злочину з допомогою маски... Та, власне, що я хочу сказати?.. Невже я прагну такої класичної гармонії, як любов, дружба чи взаєморозуміння?.. А може, я волію смоктати м'які, як вата, липучі солодощі, що продаються у рундуках на храмові свята?
Розсердившись, мов вередлива дитина, я забіг до першої-ліпшої кав'ярні й почав заливати холодною водою навпереміну з морозивом твердий, як кулак, клубок бажань, що піднявся з глибини горла. Хотів щось зробити, але не знав що... Якщо так триватиме й далі, то одне з двох: або я нічого не робитиму, або силуватиму себе до того, що мені не до вподоби... Коли сидиш склавши руки, в душу закрадається каяття... Неприємне відчуття, ніби насилу натягаєш на ноги мокрі шкарпетки... Шкіра під маскою пашить, як у паровій лазні, з носа от-от потече кров... Треба по-справжньому до чогось братися... Смішно, але факт: я мусив зайнятися психоаналізом самого себе, старанно упорядкувати свої бажання, розкласти їх на окремі частини, просіяти, докопатися до суті їхніх наростів і дати їм назву.
Якщо треба, мені байдуже, можу почати з висновку, якого дійшов. Це був статевий потяг. Напевне, смієшся? Бо й справді, при всій пишномовності застережень, що його супроводжували, той висновок був досить-таки банальний. Дійшовши його, я здогадався, що в мені відбувається. Та оскільки своєю банальністю він нагадував просту алгебричну вправу, то без додаткового підтвердження я не міг з ним примиритися. Хоч як дивно, самоповага здатна спокійно вживатися із своїм начебто антиподом — безсоромністю.
Так-от, і третій зошит незабаром закінчиться. Немає ради — доведеться обмежитись лише описом того, як маска випробовувала свої можливості. Не хочу тобі набридати, але, гадаю, все-таки варто розповісти про докази, згідно з якими трата свободи в чистому вигляді насправді була статевим потягом. Трата свободи, хоча б вона була найчистішою, сама не створює ніяких цінностей. (Очевидно, під цінностями треба розуміти відтворення свободи). Я не збираюсь твердити, що аргументи бездоганні, але наступного дня всі мої дії підпорядковувалися статевому потягу. Оскільки я надіюсь на справедливість твого суду, то вважаю, що мушу бути чесним із самим собою.
Якщо тільки глянути на все спокійно, то не дуже важко зрозуміти, чому маска відвернулася від підпалу і вбивства. Передусім не треба забувати, що сама маска руйнувала усталені звичаї. Настільки, що простий здоровий глузд не спроможний відповісти на питання, чи підпал і вбивство завдали б більшої шкоди. Щоб у цьому переконатися, найкраще уявити собі, як змінилася б громадська думка, коли б я розпочав масове виробництво й продаж досконалих масок, таких, як моя. Маски, напевне, раптом здобули б популярність, і мій завод, збільшуючи свої потужності, не задовольнив би попиту, навіть якби працював цілодобово. Деякі люди зникли б. Інші розпалися б на дві, на три особи. Посвідчення стали б непотрібними, фотографії розшукуваних злочинців, знятих у різних ракурсах, втратили б усякий сенс, а фотокартки, якими обмінюються майбутні наречений й наречена при знайомстві, можна було б порвати й викинути. Знайомі та незнайомі перемішалися б, пропало б саме поняття алібі. Людина не могла б вірити нікому, але підозрювати кожного теж не мала б підстав — одне слово, жила б у невагомому стані, в зовсім інших умовах, наче дивилася б у дзеркало, в якому ніщо не відбивається.
Е, ні, мабуть, треба готуватися до ще гіршого. Всі почнуть міняти маски і не стільки зі страху, що стали невидимими, скільки тому, що стали прозорішими за інших. І коли звичка ганятися за щоразу новими масками стане буденною, слово "особистість" виявиться непристойним, як написи на стінах громадського туалету, а поняття "родина", "народ", "права",
"обов'язки" перетворяться в щось мертве, незрозуміле без докладного пояснення.
Та чи зможе людина витримати таку переоцінку цінностей і в стані невагомості запровадити нові стосунки і звичаї? Звичайно, я не збираюся стверджувати, що не зможе. Адже незвичайна здатність людей пристосовуватись до нових обставин, здатність до перевтілення засвідчується історією, переповненою війнами і революціями. Але перед тим... перед тим як масці дозволять безмежно поширюватися... чи люди виявляться настільки поблажливими, що не вдадуться до інстинкту самозахисту і не створять загонів для боротьби з епідемією масок — ось у чому питання, як мені здається. Хоч би якою привабливою була маска, суспільство обов'язково поставить на її дорозі нездоланні барикади. Наприклад, у державних установах, фірмах, поліції та дослідних інститутах під час роботи заборонятиметься користуватися масками. Можна також уявити собі, як ще активніше відстоюватимуть своє авторське право на обличчя, як розгорнуть рух проти вільного виготовлення масок популярні актори. Візьмімо більш простий приклад: чоловік і жінка замість того, щоб клястись у вічному коханні, зобов'яжуться не мати таємних масок. При залагодженні торгових операцій виникне новий ритуал обмацувати спочатку один одному обличчя. Можна буде спостерігати й таку дивну сцену: на співбесіді під час прийому на роботу претендентові велітимуть колоти голкою обличчя, щоб показати, чи піде кров. Крім того, легко здогадатися, що будуть випадки, коли суд вирішуватиме, чи поліцейський дотримувався закону, чи вийшов за межі своїх повноважень, коли під час допиту торкнувся рукою обличчя позивача, а юристи опублікують на цю тему довгу статтю.
І от уже в газеті під рубрикою "Розмови про особисті справи" щодня з'являтимуться плаксиві скарги жінок, обдурених масками. (Про свої маски вони не згадуватимуть). Та й поради будуть так само недолугі й безвідповідальні: "Безперечно, ваш чоловік заслуговує осуду за те, що під час заручин ні разу не показав свого справжнього обличчя. Але й з ваших слів видно, що ви ще не повністю звільнилися від погляду на життя з позиції справжнього обличчя. Маска тому й називається маскою, що не може обманювати й не може бути обманутою. А що якби ви поміняли її й почали нове життя? Не чіпляючись за вчорашнє і не турбуючись завтрашнім — лише так варто жити в нашу епоху масок..." Кінець кінцем, хоч би скільки разів людину обманювали, хоч би яку незручність створював обман і хоч би скільки розмов було про нього, все це не перевершить задоволення обманювати. А тому, незважаючи на згадану суперечність, маска не перестане панувати над людиною.
Звичайно, будуть і втрати. Природно, що популярність детективного роману зійде нанівець, а його місце на деякий час займе сімейний роман, у якому описуватимуться люди з неоднозначним — подвійним, потрійним — характером, та коли число придбаних на запас масок перевищить п'ять штук на персонажа, читач не витримає заплутаності сюжету, тож не виключено, що взагалі роман втратить право на існування, хіба що задовольнятиме попит любителів історичного жанру.