Отже, не було змоги робити якісь спостереження, і телеграми з Лонгз-Піка підтвердили цей сумний факт.
Проте, якщо спроба мала успіх, то мандрівники, які вилетіли 1 грудня о 10 годині 40 хвилин і 40 секунд, мали прибути на Місяць 4 грудня опівночі. Звідси висновок, що треба було терпеливо ждати цього часу, особливо зважаючи на надмірні труднощі спостереження польоту такого маленького тіла, як снаряд.
4 грудня, від восьмої години вечора до півночі, було б можливо стежити за снарядом, який мав з'явитись у вигляді чорної точки на блискучому диску Місяця. Але погода залишалася безжалісно хмарною. Це спричинилося до того, що розпач публіки досяг свого найвищого ступеня.
Дж. Т. Мастон у розпачі виїхав до Лонгз-Піка. Він сам бажав спостерігати. Він не мав ніякого сумніву, що його друзі досягли мети своєї подорожі. Крім того, ні звідки не було одержано відомостей, що снаряд упав кудись на острови або континенти, і Дж. Т. Мастон не припускав і на хвилину, що він може упасти в океани, якими земна куля вкрита на три чверті.
5 грудня — така сама погода. Великі телескопи Старого світу, телескопи Гершеля, Росса, Фуко були незмінно скеровані на нічне світило, бо в Європі якраз була чудова погода, але відносно мала потужність цих інструментів заважала зробити корисне спостереження.
Шостого — така сама погода. Нетерпіння терзало три чверті земної кулі. Дійшли до того, що пропонували вжити всяких нерозумних заходів, щоб розпорошити хмари, скупчені в повітрі.
7 грудня небо, здавалося, трохи змінилося. Надіялися, але надія не довго тривала, і ввечері густі хмари закрили зоряне склепіння від поглядів мандрівників.
Тоді справа стала ще серйознішою. Справді, одинадцятого о 9 годині 11 хвилин ранку Місяць мав увійти в свою останню чверть. Після цього він мав дедалі зменшуватися, і навіть, коли б небо проясніло, шанси вдалого спостереження були б зведені майже нанівець. Справді, Місяць показував би дедалі меншу частину свого диска і, зрештою, з'явився б у фазі новомісяччя, тобто він би сходив і заходив разом із Сонцем, проміння якого робило б його абсолютно невидимим. Тоді довелося б чекати до 3 січня 44 хвилин після півдня, щоб він був знову у фазі повного місяця, коли можна було б відновити спостереження.
Газети публікували ці міркування з тисячею коментарів, не ховаючи від читачів, що потрібне незвичайне терпіння.
Восьмого — нічого! Дев'ятого Сонце з'явилося на хвилину, немов, щоб подратувати американців.
Десятого — ніяких змін! Дж. Т. Мастон мало не збожеволів. Побоювалися за мозок цієї поважної людини, який так добре зберігся досі під її гутаперчевим черепом.
Але одинадцятого одна з жахливих бур тропічних країн виникла в атмосфері. Дужий східний вітер, наче мітлою, змів усі хмари, скупчені в повітрі протягом такого довгого часу, і ввечері напіввідгризений диск нічного світила велично пройшов серед ясних сузір'їв.
Розділ XXVII
НОВА ЗОРЯ
Тієї самої ночі животрепетна новина, якої чекали з такою нетерплячкою, спалахнула, як блискавка, у Сполучених Штатах, і передавшись через океан, побігла всіма телеграфними проводами земної кулі. Снаряд був помічений завдяки гігантському рефлекторові на Лонгз-Пік.
Ось текст повідомлення, яке склав директор Кембріджської обсерваторії. Воно має в собі наукові висновки про велику спробу Гарматного клубу.
"Лонгз-Пік, 12 грудня.
Членам ради Кембриджської обсерваторії.
Снаряд, кинутий колумбіадою на Стонз-Гіллі, був помічений пп. Бельфастом і Дж. Т. Мастоном 12 грудня о 8 годині 47 хвилин вечора, коли Місяць увійшов у свою останню чверть.
Цей снаряд не влучив у свою ціль. Він пройшов обіч, але досить близько, проте, щоб бути втягненим у сферу місячного тяжіння.
Там його прямолінійний рух змінився на обертовий запаморочливої швидкості, і він почав обертатися по еліптичній орбіті навколо Місяця, ставши справжнім його супутником.
Дані про це нове небесне тіло ще не можуть бути визначені. Невідома ні швидкість його пересування, ні швидкість його обертання. Відстань, яка відокремлює його від поверхні Місяця, можна визначити приблизно в 5 246 кілометрів.
Тепер можна припустити дві гіпотези:
Або притягання Місяця, нарешті, захопить снаряд, і мандрівники досягнуть мети своєї подорожі.
Або становище залишиться незмінним, і снаряд обертатиметься навколо Місяця до кінця світу.
Ось про що спостерігачі довідаються одного дня, але досі спроба Гарматного клубу не мала іншого результату, крім того, що дала нове небесне тіло нашій сонячній системі.
Дж. Бельфаст".
Скільки питань поставило це несподіване розв'язання! Яке становище, повне таємниць, несло з собою майбутнє для наукових досліджень! Завдяки мужності і відданості науці трьох осіб, ця справа, досить пуста нібито — послати снаряд на Місяць, — по суті повинна була мати дуже важливі наслідки. Мандрівники, замкнені в новому супутнику, якби вони не досягли своєї мети, зробилися б, принаймні, частиною місячного світу. Вони оберталися б навколо нічого світила, і вперше людське око могло б збагнути його таємниці. Імена Ніколла, Барбікена, Мішеля Ардана назавжди залишаться відомими в літописах астрономії, бо ці відважні дослідники, які прагнули збільшити коло людських знань, безстрашно кинулися в простір, жертвуючи своїм життям у найдивнішій спробі сучасності.
Хоч би там як, після того, як повідомлення з Лонгз-Піка стало відомим, у цілому світі запанували здивовання і жах. Чи була якась змога подати допомогу цим завзятим жителям Землі? Безсумнівно ні, бо вони вийшли за межі людських можливостей, їм могло вистачити повітря на два місяці. Вони мали провіант на рік. Але далі?.. Найчерствіші серця тремтіли перед цим страхітливим питанням.
Лише одна людина не хотіла припустити думки, що становище було безпорадне. Лише одна особа вірила в успіх цієї справи, і це був їх відданий друг, хоробрий і рішучий, як і вони, чесний Дж. Т. Мастон.
Крім того, він не губив їх з поля свого зору. Відтепер його житлом був пост на Лонгз-Пік; його горизонтом — дзеркало гігантського рефлектора. Тільки-но Місяць сходив на горизонті, він ловив його в телескоп і не залишав і на хвилину, пильно стежачи за його мандрівкою через зоряні простори. Він спостерігав з постійним терпінням, як снаряд перетинав срібний диск і, справді, ця гідна людина залишалась весь час у єднанні з своїми друзями і не втрачала надії коли-небудь побачити їх знову колись.
— Ми налагодимо зв'язок з ними, — говорив він тому, хто бажав його слухати, — тільки-но обставини дозволять нам це. Ми матимемо відомості від них, а вони від нас! Крім того, я їх. знаю, це кмітливі люди. Ці троє понесли з собою в простір усі запаси науки, мистецтва і техніки. З цим можна зробити все, що завгодно, і ви побачите, що вони вийдуть з цього становища!
Кінець першої частини.
ЧАСТИНА ДРУГА
НАВКОЛО МІСЯЦЯ
Розділ І
ВІД ДВАДЦЯТОЇ ДО СОРОК СЬОМОЇ ХВИЛИНИ НА ОДИНАДЦЯТУ ГОДИНУ ВЕЧОРА
Рівно о десятій годині Мішель Ардан, Барбікен і Ніколл попрощалися з своїми численними друзями на Землі. Два собаки, призначені для акліматизації собачої породи на Місяці, були вже всередині снаряда.
Мандрівників спустили пересувним краном у глибину величезної чавунної труби аж до конічного верху снаряда.
Потім через спеціальний отвір вони пройшли в алюмінійовий вагон. Мотузи, дроти і блоки були негайно усунені, і жерло гігантської гармати звільнене від риштовання.
Опинившись разом із своїми товаришами всередині снаряда, капітан Ніколл почав закривати вхідний отвір товстою пластиною, яку тримали зсередини натискні гвинти. Такі ж щільно припасовані пластини затуляли лінзовидне скло ілюмінаторів.
Герметично замкнувшись у своїй металевій тюрмі, мандрівники опинилися в цілковитій темряві.
— Тепер, друзі мої, — сказав Мішель Ардан, — будьте, як дома. Я маю звичай жити завжди по-домашньому й хазяйнувати по-своєму. Насамперед нам треба якнайзручніше розташуватися на нашій новій квартирі. Тільки для цього, як на мене, тут, мабуть, трохи темнувато. Проте не для кротів же був винайдений газ!
Сказавши так, цей безтурботний чолов'яга намацав у себе в кишені сірники, тернув одним об свою підошву і, коли спалахнув вогник, він підніс його до газового пальника, сполученого з приймачем, де містився світильний газ під високим тиском.
Цього запасу газу досить було для освітлення й огрівання снаряда протягом ста сорока чотирьох годин, тобто шести днів і шести ночей.
Газ спалахнув. Освітлений снаряд мав вигляд комфортабельної кімнати, з оббитими оксамитом стінами, умебльованої круглими диванами, і з склепінчастою стелею.
Всі речі — інструменти, посуд, зброя були міцно припасовані до своїх місць і обкладені ватою, отже, могли витримати хоч який поштовх.
Було вжито всіх заходів, щоб забезпечити успіх відважної подорожі.
Мішель Ардан, пильно оглянувши все, висловив велике задоволення.
— Це тюрма, — сказав він, — але тюрма, яка подорожує; якби ми мали змогу дивитись у вікно, я погодився б мандрувати так хоч сто років. Ти усміхаєшся, Барбікен? Ти маєш якусь задню думку? Ти гадаєш, що ця тюрма може стати нашою домовиною? Нічого! Як домовина, то хай буде й домовина!
Тимчасом Барбікен і Ніколл кінчали останні підготування.
Хронометр Ніколла показував двадцять хвилин на одинадцяту. Мандрівники остаточно запакувалися в своєму снаряді. Барбікен подивився ще раз на стрілку хронометра і сказав:
— Тепер, мої любі товариші, рівно двадцять хвилин на одинадцяту. О 10 годині 47 хвилин Мерчісон електричною іскрою запалить заряд колумбіади. Отже, нам залишається бути на земній поверхні лише якихсь двадцять сім хвилин.
— Тільки двадцять шість хвилин і тридцять секунд! — зауважив Ніколл, що любив точність.
— То що? — вигукнув веселим тоном Мішель Ардан. — За двадцять шість хвилин чимало можна зробити важливого! Якщо ці двадцять шість хвилин використати розумно, то вони варті двадцяти шести років. Та що там хвилини! Кілька секунд Паскаля або Ньютона незрівняно важливіші за ціле життя некорисної маси дурнів і дармоїдів…
— Ну, а який висновок з цього, на твою думку, невгамовний балакуне? — спитав Барбікен.
— Тільки той, що ми маємо ще аж двадцять шість хвилин.
— Тільки двадцять чотири, — поправив капітан Ніколл.
— Хай буде так, мій любий капітане, тільки двадцять чотири, але за цей час можна було б, в усякому разі, дослідити…
— Мішель! — сказав Барбікен. — Ми ще матимемо під час нашого перельоту досить часу на обговорення всіх можливих питань.