Але навіщо, питала я себе, цей фокус? Сенс був тільки один: зробити комусь алібі. Хто мав алібі на час смерті Рубі Кіні? Марк Гаскелл, місіс Джефферсон і Джозі.
Знаєте, мені було досить цікаво простежувати за розвитком подій, усвідомлювати, як здійснювався цей план. План складний і водночас простий.
Отже, вибір падає на бідолашну Памелу. Кінопроба! Хіба ж могло бідолашне дитя перед цим устояти. Та ще й коли про все так вірогідно розповів Марк Гаскелл.
Вона приходить до готелю, він уже чекає на неї, заводить її бічними дверима і знайомить із Джозі — експертом з питань косметики! Бідолашна дитина...
Моторошно думати про те, як вона сидить у ванній Джозі і та вибілює їй волосся, накладає на обличчя шар косметики, лакує на руках і ногах нігті.
Потім їй дають наркотик. Вона непритомніє. Гадаю, її поклали в порожній кімнаті напроти. Пригадуєте, ті кімнати прибирають раз на тиждень. Після вечері Марк Гаскелл поїхав машиною на узбережжя — здається, так він казав? Це тоді він одяг її у стару сукню Рубі, відвіз до котеджу й поклав на килимок.
Коли він душив її поясом від сукні, вона була непритомна. Гріх так казати, але, сподіваюсь, вона нічого не відчула. А якщо по правді, то мене просто тішить думка про те, що його повісять... Це було одразу по десятій. Потім він повертається на шаленій швидкості до готелю і входить у вітальню, де Рубі Кіні саме танцює з Раймондом показовий танець. Гадаю, Рубі робила все, що їй наказувала Джозі. Дівчина мала перевдягтись і чекати в кімнаті Джозі. Їй щось підсипали — певно, в каву. Пригадуєте, вона позіхала, коли танцювала з молодим Бартлеттом? Пізніше Джозі з Раймондом прийшли "шукати її", але Раймонд до кімнати Джозі не входив. Мабуть, саме тоді вона й порішила дівчину — уколом або вдарила чимось по голові. Далі зійшла вниз, танцювала з Раймондом, сперечалася з Джефферсонами про тс, де могла бути Рубі, й нарешті пішла спати. Вдосвіта вона надягла на Рубі Памелину сукню, бічними сходами знесла тіло надвір — жінка вона міцна, — вибрала машину Джорд-жа Бартлетта, від'їхала дві милі до кар'єру, облила машину бензином і підпалила. А потім пішки повернулася до готелю — саме коли кинулися шукати Рубі.
— Хитромудрий план, — зауважив полковник Мелчетт.
— Це не хитромудріше, ніж танцювати, — відповіла міс Марпл.
— Та вже ж.
— Вона була дуже обережна, — розповіла далі міс Марпл. — Врахувала навіть, що нігті в дівчат неоднакові. Зламаний ніготь Рубі на її шалі мав пояснювати, чому Рубі позрізала всі нігті.
— Так, вона передбачила все, — сказав Гарпер. — Єдиний доказ, який ви мали, — це обгризені нігті школярки.
— Не тільки, — заперечила міс Марпл. — Марк Гаскелл вибовкав зайве. Описуючи Рубі, він сказав, що її нижня щелепа запала всередину. А в мертвої дівчини, яку знайшли в бібліотеці полковника Бентрі, зуби були випнуті.
— А отой драматичний фінал — це ваша ідея, міс Марпл? — похмуро спитав Конвей Джефферсон.
— Так, це була моя ідея. Приємно почувати себе впевнено, хіба ні? — Звісно, — погодився Конвей Джефферсон.
— Бачте, — провадила міс Марпл, — досить було тим двом дізнатися, що ви збираєтеся скласти новий заповіт, як вони почали діяти. Вони вже пішли на два вбивства за гроші, отже, ладні були піти й на третє. Марк, певна річ, мав бути абсолютно чистий, тому поїхав до Лондона й забезпечив собі алібі: вечеря в ресторані з друзями і нічний клуб. Все мала зробити Джозі. Вони й доти влаштовували все так, щоб убивство Рубі скинути на Безіла. Смерть містера Джефферсона мала настати нібито внаслідок того, що відмовило серце. У шприці був дигіталіс, як сказав містер Гарпер. У лікарні така смерть не викликала б підозри. Джозі розхитала на балконі одну кам'яну кулю, яка трохи згодом і з її допомогою мала впасти. Смерть списали б на шок.
— Винахідлива, гадина! — вилаявся Мелчетт.
— Отже, третім, як ви тоді сказали, мав померти Конвей Джефферсон? — поцікавився сер Генрі. Міс Марпл похитала головою:
— О ні. Я мала на увазі Безіла Блейка. Вони б його повісили, якби могли.
— Або запроторили б до Броадмура, — докинув сер Генрі.
У двері впурхнула Аделаїда Джефферсон. За нею йшов Гуго Маклін.
— Я, здається, все проґавив! — сказав він. — І досі не бачу в цьому ніякого сенсу. Ким була Джозі Маркові Гаскеллу? — Дружиною, — відказала міс Марпл. — Вони взяли шлюб рік тому, але вирішили тримати це в таємниці, поки помре містер Джефферсон.
Конвей Джефферсон буркнув:
— Я завжди знав, що Розамунда вийшла заміж за погань, але намагався цього не помічати. А вона була від нього в нестямі. Від убивці! Ну, тепер його повісять разом із цією жінкою. Я дуже радий, що він засипався й викрив себе.
— Джозі дуже сильна натура, — сказала міс Марпл. — Все це задумала вона.
Іронія долі в тому, що вона ж таки й привезла сюди дівчину, якою захопився містер Джефферсон і яку він, сам того не бажаючи, занапастив.
— Бідолашна дівчинка! Бідолашна маленька Рубі! — промовив Джефферсон.
Аделаїда поклала руки йому на плечі й ніжно обняла його. Цього вечора вона була чарівна. Трохи затинаючись, вона сказала:
— Я хочу вам щось сказати, Джефф. Зараз-таки. Я хочу вийти заміж за Гуго.
Конвей Джефферсон якийсь час мовчки дивився на неї, потім понуро промовив:
— Тобі пора виходити заміж. Вітаю вас обох. До речі, Едді, завтра я складу новий заповіт.
— Так, я знаю, — кивнула вона головою.
— Ні, не знаєш. Я заповідаю тобі десять тисяч фунтів стерлінгів. Решту дістане після моєї смерті Пітер. Тебе це влаштовує, дівчинко? — О Джефф! — Голос її затремтів. — Ви просто чудо! — Він славний хлопчик. Я б хотів побути з ним як можна довше, поки ще живий.
— О, звичайно! — Пітер дуже зацікавився цим злочином, — замислено промовив Конвей Джефферсон.
— Він не тільки має ніготь убитої дівчини — однієї з убитих, зрештою. Йому також поталанило дістати трохи вовни від шалі Джозі, яка зачепилась за ніготь.
Отже, він має дещо на згадку й від убивці! Такий радий! Гуго й Аделаїда Джефферсон простували через танцювальну залу. До них підійшов Раймонд. Аделаїда поквапне сказала йому:
— А в мене новина! Ми збираємося одружитись. Раймонд сумно всміхнувся.
— Сподіваюся, — мовив він, не звертаючи уваги на Гуго й заглядаючи їй у вічі, — що ви будете дуже, дуже щасливі.
Вони пішли, а Раймонд стояв і дивився їм услід.
— Гарна жінка, — сказав він сам собі. — Дуже гарна. І в неї будуть гроші. А я так старався визубрити історію девоншірських Старрів! Але щастя мене зрадило.
Танцюй, танцюй, чоловіче! І Раймонд повернувся до танцювальної зали.