Вони назвали Енні Феєю Майбутньої Перемоги і провели її до кухарки Фрегози.
Добра жінка відразу повела Енні до ванни, помила її й перевдягла у лілову сукню, пошиту для Еллі Мигунами і залишену нею у Фіолетовому палаці. По тому Фрегоза заходилася біля Тіма з Артошком.
Страшила і Залізного Дроворуба одразу взяли на капітальний ремонт.
Дорогоцінні мізки з голови Страшила не наважилися вийняти, а тому голову підвісили сушитися з усім добром. Костюм випрали, випрасували, натовкли свіжою соломою, ботфорти почистили. І коли Страшило постав перед Енні свіжий, духмяний, але з розпливчастими рисами обличчя, дівчинка дістала пензлик і фарбу і зайнялась його очима, носом і ротом. І перш ніж вона скінчила, Страшило співав на все горло:
— Ей-гей-гей-го, я знову знову-знову з Енні!
Безмежно щасливий Страшило співав і пританцьовував і зовсім не соромився цього, тому що Мигуни не були його підданими!
А Залізного Дроворуба найкращі майстри країни на чолі з Лестаром розклали на столі й поралися біля нього увесь день: розбирали на частини і знову складали, паяли, розгвинчували окремі деталі, і згвинчували, і змащували, і полірували — і він вийшов з їхніх рук зовсім новенький ніби з майстерні. Його серце напхали свіжою тирсою, зашили, і воно лишилося найдобрішим і найніжнішим у Чарівній країні.
Коли Дроворуб з'явився серед свого народу, він сяяв так, що у всіх, хто на нього дивився сльозилися очі. Майстри зробили йому нову сокиру замість тієї, яка лишилася в Джюса, і Дроворуб грізно змахнув нею, так що повітря засвистіло довкола, і вигукнув:
— А тепер побачимо, хто кого!
ЖАХЛИВИЙ ОБМАН
аповітна мрія Урфіна Джюса здійснилася: він знову захопив владу в Чарівній країні. Але дивовижно: як і за першого свого царювання, він не почував себе щасливим. Честолюбний диктатор прагнув загального поклоніння хотів, щоб при його появі на вулицях і майданах збиралися натовпи людей, кидали в повітря шапки і захоплено кричали.
А цього не було. На бенкетах він з почуттям гидливості вислуховував одні й ті самі похвали небагатьох дармоїдів на чолі з головним державним розпорядником Кабром Гвіном і товстим, брезклим первосвящеником Крагом. А на вулицях він взагалі не з'являвся відтоді, як його ледве не вбив кинутий з даху камінь. І він підозрював, що цей камінь вилетів з пращі, яку тримав у руках Марран.
А влада? Де вона, та влада?
З Блакитної країни, на завоювання якої послав відбірний полк Харта, почали з'являтися окремі біженці. Жалюгідні, виснажені, обірвані, вони намалювали королю картину такої поразки, що той декілька ночей не спав і від кожного підозрілого шуму біг до вікна подивитися, чи не летять на місто дракони Ружеро.
Розповіді втікачів послаблювали воїнський дух в армії, і Урфін поквапився їх позбутися. Він звільнив їх з війська, як недостойних служити королю, і наказав їм забиратися додому.
Не втішали й повідомлення зі сходу, з країни Мигунів. Занепокоєний тим, що від капітана Бойса довгенько не надходило донесень, Урфін послав туди дерев'яного кур'єра. Гонець Верес повернувся з поганими новинами. Він розповів, що Мигуни повстали відразу, як відійшли головні сили, полонили капітана Бойса з його вояками і тримають їх у в'язниці. А втім, як йому вдалося підслухати, з бранцями поводяться добре, годують тричі на день і навіть випускають на прогулянку.
Страшило і його друзі які втекли з в'язниці, всі опинились у Фіолетовій країні. І там же з явилися люди з-за гір: дівчинка, яку Мигуни прозвали Феєю Майбутньої Перемоги, і хлопчик, зростом на цілу голову вищий від будь-якого мешканця Чарівної країни. А приїхали вони на дивовижних тваринах, які, кажуть, ковтають сонячні промені.
Вислухавши донесення, Урфін розлютився. Він наказав Вересові мовчати про те, що гонець бачив у країні Мигунів, а для певності посадив того під замок.
Похмурі думи оволоділи Урфіном. Захід і схід втрачені, та й у Смарагдовій країні справи далеко не кращі. Тут, правда, мешканці не насмілювались чинити опір. Вигнані з острова, вони сяк-так влаштувались на небагатьох фермах, не захоплених Марранами, і там жили в злиднях і голоді. Від них небезпеки чекати не доводилось.
Але диктатора непокоїло військо, єдина підтримка його могутності. Ця опора почала дуже хитатися. Про це Джюсові було відомо від розвідника, на якого він тільки й міг покластися, на безмежно йому відданого Еота Лінга. Дерев'яний блазень нишпорив по країні вдень і вночі, і ніщо від нього не могло сховатись. І ось що блазень доносив повелителеві.
У війську йде бродіння. Безтурботним і непостійним Марранам набридла військова служба. Вони не відвідують навчання, уникають караульної служби, а дехто вже й дезертирував.
Декілька вояків одружилися на доньках фермерів і оголосили, що залишають військо, щоб зайнятися мирною працею. Багато Марранів заздрять їм і готові наслідувати їхній приклад.
Дуже непокоїла Джюса та обставина, що його вояки захопилися вживанням горіхів нух-нух. Урфін вимагав, щоб настій з цих горіхів видавався тільки тим, кому це було необхідно: хто вартував уночі або ходив у нічну розвідку. А якщо на горіхи всі накинуться, то й горіхів у лісі не стачить. І що з того буде, важко було навіть уявити. (Джюсові було невідомо, що шкідливу звичку можна лікувати сонною водою.)
Урфін з його гострим розумом добре усвідомлю вав причини розкладання у війську. Дисципліну легко підтримувати, коли вояки перебувають під постійним наглядом командирів, коли їх з ранку до вечора ганяють у строю і шкідливі думки просто не встигають засісти в голові.
А тут? Маррани добилися виконання всіх своїх бажань. Вони живуть, як боги, в затишних, теплих будинках; вони заволоділи величезними скарбами купців та ремісників Смарагдового острова. І чого їм ще хотіти? Для чого їм марширувати запилюженими дорогами з важкими дубцями в руках?
Щоб об'єднати Марранів і знову повести за собою, потрібно було поставити перед ними нову велику мету. Таку мету, щоб, досягаючи її, ці прос так ват люди кинули всі завойовані ними блага. Підступний перевертень Урфін вигадав такий план. Він прийшов до ув'язненого Вереса і сказав йому:
— Завтра я збираю вояків і виголошу перед ними промову. І нехай вона видасться тобі не зовсім погодженою з істиною, але ти мусиш під клятвою підтвердити кожне моє слово. Інакше згориш у печі!
Наляканий дерев'яний чоловічок обіцяв виконати все, що вимагає від нього володар.
По всьому Смарагдовому острову й околицях пішла чутка, що Великий Урфін (Джюс уже не називав себе вогняним богом) зробить для свого війська незвичайне повідомлення. Воно торкається всіх його вояків, і хто не з'явиться, хай нарікає на себе.
У призначений час усі Маррани зібралися на рівнині перед Смарагдовим островом. Урфін з явився в супроводі Тупотуна і дерев'яного кур'єра Вереса. Він піднявся на високу трибуну, і всі вояки звернули до нього погляди. Урфінове обличчя виказувало глибокий смуток. Помовчавши якийсь час, щоб запалити цікавість, Урфін розпочав гучним голосом:
— Горе, горе! Любі мої Маррани, я прийшов до вас із жахливою звісткою! — Слухачі захвилювалися. — Знайте, мої дорогі, що командир залишеного мною у Фіолетовій країні загону доблесний Бойс загинув! Так, не стало нашого Бойса, чемпіона із стрибків, неперевершеного кулачного бійця, мир тліну його!
Натовп очікувально мовчав. Чи варто було збирати стільки людей, щоб повідомити про смерть одного Стрибуна? Та Урфін був досвідчений оратор. Підвищивши голос, він вів далі:
— Це ще не все! З Бойсом загинув весь його загін, усі п'ятдесят славних вояків, котрі мусили тримати в покорі захоплений край. Усіх їх убили підступні Мигуни, вбили по-зрадницькому, заманивши у засідку!
Ця звістка справила сильне враження. Багато вояків, які мали у загоні Бойса родичів та друзів, почали потрясати кулаками й вигукувати погрози.
— І це ще не все, любі мої Маррани! Люті Мигуни вчинили наругу над тілами вбитих: вони розрубали їх на шматки й згодували свиням!
Натовп несамовитій. У ньому знайшовся лише один поміркований; він насмілився запитати:
— А може, все це неправдиві чутки?
— Неправдиві чутки?! — Урфін витяг на трибуну Вереса. — Ось свідок! Це мій кур'єр, він щойно повернувся з країни Мигунів. Говори, Вересе!
І чоловічок, заїкаючись, пробурмотів:
— Те, що каже Великий Урфін, свята істина!
Сталося так, що незадовго до цього Енні ввімкнула чарівний телевізор, щоб поспостерігати за Джюсом. Так вона робила щодня в обідні часи. Біля екрана збиралися Тім, Страшило, Дроворуб та інші друзі Енні.
Сцена, яку вони побачили того дня, вразила глядачів. Вони тремтіли від злості, слухаючи нахабні Урфінові вигадки. Але справа на цьому не скінчилась. Натовп Марранів гримів і шаленів. Вгамувавши юрбу, диктатор звернувся до дерев'яного кур'єра:
— А ще? Що ти чув там іще? Говори, мій добрий Вересе, не бійся!
— Я чув, повелителю, — тремтячим голосом промовив Верес, — що Мигуни хочуть іти війною на долину Марранів, щоб знищити там усіх старих, жінок і дітей…
Нема потреби говорити, що цю брехню продиктував Вересові Урфін.
— О-о! Смерть негідникам! Помсти! Помсти!!
Гвалт натовпу потряс всю околицю. Розлючені обличчя, роззявлені роти, стиснуті кулаки, підняті до неба. Урфін стежив за Марранами з посмішкою прихованого задоволення.
А там, за сотні миль, Страшило та його друзі дивились на екран із безсилим гнівом, з усвідомленням повної безпорадності. Вискочити б поряд з Урфіном на трибуну, примусити брехуна сказати правду…
А комедія тривала. Урфін виголосив довгу промову. О, він мав хист до красномовства! Він закликав Марранів помститися за вбитих братів і врятувати від загибелі свій народ. Він звертався до родинних почуттів Стрибунів, а Стрибуни, хоч і були войовничим плем'ям, дуже любили своїх старих матерів і батьків, своїх дружин та дітей..
Все військо, як одна людина, виявило готовність негайно виступити в похід. Дали згоду навіть ті, хто нещодавно завів сім'ю. Урфінові ледве вдалося переконати одну сотню Марранів залишитися на Смарагдовому острові, щоб зберегти тут владу короля.
— Що ж, гогуватимемось до ворожого нашестя, — похмуро сказав Страшило, коли екран телевізора згас.
Немає потреби говорити, що Страшило, визволений з полону, відразу був оголошений правителем Смарагдової країни.