Як і летючі риби, вони мчать планіруючим польотом над хвилями, аж поки не вичерпається розвинута ними швидкість. Після цього випадку ми почали звертати на них увагу і часто бачили, як вони поодинці, по двоє, по троє пролітали 45‒55 метрів. Той факт, що кальмар може планірувати, був новиною для всіх зоологів, з якими нам довелося зустрітися після повернення з експедиції.
Буваючи в гостях у місцевих жителів тихоокеанських островів, я часто їв кальмарів. На смак вони схожі на суміш омара з гумою. Але на "Кон-Тікі" кальмари були на останньому місці в нашому меню. Якщо вони безкоштовно потрапляли до наших рук, ми міняли їх на що-небудь інше. Обмін відбувався таким чином: ми насаджували кальмара на гачок і закидали його в океан, а потім витягували назад з великою рибиною, яка вчепилася в нього. Молоді кальмари подобались навіть тунцям і бонітам, а ці риби в нашому меню були на почесному місці.
Нам не бракувало нових знайомств, коли нас повільно несло по океану. У моєму щоденнику є багато ось таких записів:
"11/5. Сьогодні, коли ми сиділи за вечерею край плоту, якась велика морська тварина двічі з'являлася на поверхні води поряд з нами. Вона страшенно плескалася, потім зникла. Ми не знаємо зовсім, що це за тварина.
6/6. Герман бачив товсту темного кольору рибу з широким білим черевом, вузьким хвостом і шипами. Вона кілька разів вистрибувала з води біля правого борту.
16/6. З лівого борту видно цікаву рибу. Завдовжки близько двох метрів, максимальна ширина 30 сантиметрів; довгаста тонка голова бурого кольору, великий спинний плавець біля голови і менший посеред спини, могутній серповидний хвостовий плавець. Тримається біля поверхні води, часом плаває, звиваючись, як вугор. Коли Герман і я з ручним гарпуном попливли в гумовому човні, вона пірнула. Пізніше з'явилась знов, але незабаром пірнула і зникла.
17/6. Опівдні Ерік, сидячи на верхівці щогли, помітив 30‒40 довгих вузеньких риб бурого кольору — таких самих, як напередодні. Цього разу вони швидко наближалися з лівого боку і зникли за кормою, промайнувши у воді бурою плоскою тінню.
18/6. Кнут помітив якусь істоту, схожу на гадюку, вузьку, завдовжки в 60‒90 сантиметрів; вона виднілася у воді під самою поверхнею, то розгинаючись, то згинаючись, а потім пірнула, звиваючись, мов гадюка".
Іноді ми повільно пропливали повз велику темну масу, яка непорушно лежала біля самої поверхні, нагадуючи підводну скелю площею завбільшки з кімнату. Очевидно, це був гігантський скат з дуже поганою репутацією, але він жодного разу не поворухнувся, а ми ні разу не підходили настільки близько, щоб мати можливість добре роздивитись його обриси.
При наявності у воді такого різноманітного товариства час для нас завжди минав скоро. Гірше бувало, коли нам самим доводилось пірнати в океан і оглядати вірьовки з нижнього, боку плоту. Одного разу один з кілів випав і ковзнув під пліт; там він заплутався у вірьовках, але ми не могли його дістати. Краще за всіх пірнали Герман і Кнут. Двічі Герман підпливав під пліт і, лежачи там серед золотих макрелей і лоцманів, намагався витягти дошку. Він тільки-но виринув удруге і сидів край плоту, щоб передихнути, як раптом за якихось три метри ми помітили акулу завдовжки в два з половиною метри, яка повільно піднімалася з глибини, прямуючи до кінчиків пальців його ніг. Можливо, ми були несправедливі до акули, але ми запідозрили її в злому замірі і встромили гарпун їй у череп. Акула образилась, і почалася боротьба, супроводжувана фонтанами бризок, в результаті якої акула втекла, залишивши масну пляму на поверхні води. А заплутаний у вірьовках кіль усе ще лежав під плотом.
Тоді Ерік надумав змайструвати водолазний кошик. У нас під руками було небагато матеріалів, але ми мали бамбук, вірьовки і старий луб'яний кошик з-під кокосових горіхів. З допомогою бамбука і сплетених вірьовок ми доточили верх кошика і тепер мали можливість спускатися в ній за борт. Спокусливі для акул ноги були сховані в кошику, і хоч вірьовочне плетиво наверху діяло лише психологічно і на нас і на риб, все ж таки, коли щось мчало до нас з ворожими намірами, ми могли миттю скорчитися на дні кошика, а товариші, які залишалися на палубі, відразу витягнули б нас із води.
Водолазний кошик виявилася не лише корисною, але поступово стала для нас прекрасним місцем розваги. Вона давала нам чудову можливість для вивчення плавучого акваріума, що знаходився під нами.
Коли океан спокійно котив свої хвилі, ми по черзі залізали в кошик, і нас спускали під воду, де ми залишалися доти, доки вистачало дихання. Внизу у воді світло якось надзвичайно змінювалось, і предмети не давали тіней. Як тільки ми опинялися під водою, джерело світла на відміну від нашого надводного світу — наче переставало існувати для наших очей. Заломлені промені доходили до нас не тільки зверху, а й знизу; сонце більше не сяяло, воно було всюди. Якщо ми дивилися вгору, на дно плоту, то воно видавалося нам яскраво освітленим; дев'ять великих колод і вся сіть вірьовочних кріплень разом з гірляндами яскраво-зелених водоростей, що погойдувалися, звисаючи з усіх боків плоту і з стернового весла, — все було залите таємничим світлом. Лоцмани плавали стрункими рядами, нагадуючи зебр у риб'ячій шкірі, а великі золоті макрелі невтомно, насторожено, швидко описували кола, висліджуючи здобич. Тут і там світло падало на розбухлу червону деревину кіля, який виступав із щілини; на цій дошці сиділа мирна колонія білих морських качечок, які ритмічно ворушили бахромчатими жовтими зябрами, вбираючи в себе кисень і їжу. Коли хто-небудь наближався до них, вони квапливо захлопували стулки своїх черепашок з червоною і жовтою облямівкою і сиділи за закритими дверима, поки не впевнювались, що небезпека минула. Тут, внизу, світло відзначалося дивною ясністю і діяло на нас, звиклих на палубі до тропічного сонця, дуже заспокоююче. Навіть тоді, коли ми дивилися вниз, у бездонну глибінь океану, де панує вічна чорна ніч, ця ніч здавалася нам пофарбованою в приємний блакитний колір, бо від неї відбивалися сонячні промені. На наш подив, ми, перебуваючи біля самої поверхні, могли бачити риб, які плавали далеко внизу, в глибині ясної чистої синяви. Можливо, це були боніти, але зустрічалися й інші види, які плавали на такій глибині, що ми не могли їх визначити. Іноді вони трималися величезними косяками, і ми часто запитували себе, чи вся океанська течія виповнена рибою, чи ці косяки, що пропливали внизу, в глибині, навмисно зібралися під "Кон-Тікі", щоб на де кілька днів скласти нам компанію.
Найбільше нам подобалось спускатися у воду, коли нас відвідували великі тунці з золотими плавцями. Іноді вони підпливали до плоту великими косяками, але частіше з'являлись по двоє або по троє і кілька днів підряд описували навколо нас спокійні кола, поки нам не вдавалося заманити їх на гачок. З плоту вони видавалися просто великими незграбними рибинами буруватого кольору, без ніяких прикрас, але якщо ми спускалися до них у їх власну стихію, вони раптом ні з того, ні з сього змінювали і колір і форму. Зміна була настільки незрозумілою, що ми кілька раз повинні були підніматися на поверхню і знову визначати напрям, щоб перевірити, чи це ті риби, на яких ми дивилися у воді. Великі риби не звертали на нас ніякої уваги; вони байдуже продовжували свої величні маневри і набували такої витонченої форми, якої ми ніколи не спостерігали в інших риб, а їх забарвлення ставало блідо-ліловим, з металічним відтінком. Своїми досконалими пропорціями і обтічною формою вони нагадували виблискуючі сріблом і сталлю потужні торпеди, і їм досить було ледь-ледь поворухнути одним або двома плавцями, щоб їх тулуб вагою в 70‒80 кілограмів з неперевершеною грацією поплив у воді.
Чим тісніше стикалися ми з океаном і його мешканцями, тим менше ми дивувалися і тим звичнішим він ставав для нас, І ми навчилися поважати стародавні первісні народи, які жили в тісному єднанні з Тихим океаном і тому знали такі його особливості, про які ми не мали уяви. Звичайно, ми встановили тепер вміст солі у воді океану і дали тунцям і золотим макрелям латинські назви. Стародавні полінезійці цього не зробили. І все ж побоююсь, що первісні народи мали про океан більш правильну уяву, ніж ми.
Тут, в океані, майже не було провідних віх. Хвилі і риби, сонце і зірки появлялись і зникали. Припускалося, що ніякої суші не існує на всьому протязі 4300 морських миль, які відокремлюють острови Південного моря від Перу. Тому ми дуже здивувалися, коли, наближаючись до 100° західної довготи, виявили, що на карті Тихого океану, просто попереду нас по курсу, яким ми йшли, відмічена підводна скеля, її зобразили у вигляді маленького кружальця, і тому що карта була видана в цьому році, ми заглянули в "Лоцію Південної Америки". Ми прочитали:
"В 1906, а потім знову в 1926 році були помічені буруни приблизно за 600 миль на південний захід від островів Галапагос, під 6°42′ південної широти, 99°43′ західної довготи. В 1927 році пароплав пройшов в одній милі на захід від цього пункту, але з нього не помітили ніяких бурунів; в 1934 році другий пароплав пройшов в одній милі на південь і теж не виявив жодних слідів бурунів. Моторне судно "Каурі" в 1935 році під час промірювання не досягло в цьому пункті дна на глибині 300 метрів".
Згідно карт, плавання в цьому районі все ще вважалося справою непевною, і тому що судно, яке глибоко сидить, надто близько підійшовши до мілини, наражалося б на значно більший риск, ніж наш пліт, ми вирішили попрямувати просто до відміченого на карті місця і подивитись, що там знаходиться. Підводна скеля була показана трохи на північ від тієї точки, до якої ми, як видно, тримали курс, тому ми поклали стерно направо і підтягнули чотирикутний парус так, що ніс плоту був спрямований приблизно на північ, а хвилі й вітер ми приймали з правого борту. Тепер у наші спальні мішки попадало тихоокеанської води трохи більше, ніж звичайно, до того ж і вітер в цей час значно посвіжішав. Та ми з задоволенням переконалися, що "Кон-Тікі" можна цілком упевнено керувати, йдучи навіть під дуже великим кутом до вітру, якщо тільки ми зовсім не губили його.