Боячись островів Пустого і Лісового, берега яких дуже небезпечні для кораблів, ми буксирувалися на південний схід до половини дванадцятої години.
13 липня з півночі ми лягли курсом на норд, а прийшовши на глибину 60 сажнів [110 м], кинули верп. Не встигли ми ще прибрати вітрила, як почули неподалік надзвичайний шум. Вважаючи, що він походив від гребних судів, відправлених до нас (увійшовши в затоку, я послав на байдарці лист в гавань, щоб мені подали можливу допомогу) з гавані Св. Павла, я велів закричати "ура!" і через кілька хвилин побачив байдари, або великі шкіряні човни, наповнені людьми. На одній з них приїхав помічник правителя {Поселень Російсько-Американської компанії.} Бандер. Це дуже нас порадувало, бо, після десятигодинного нашого плавання, лоцман, нарешті, зізнався, що він і сам не знає, де ми знаходимося. Бандер скоро знову відправився на берег, залишивши у мене свого штурмана, який ввів "Неву" в гавань близько 2 години дня. Коли ми підійшли до селища, фортеця салютувала нам 11 гарматними пострілами. Незабаром потім Бандер і кілька жителів приїхали привітати мене з щасливим прибуттям. Кожен може собі уявити, з яким почуттям належало мені прийняти це привітання, видячи, що я перший з росіян, подолавши такий важкий і далекий шлях, досяг місця свого призначення, не тільки не маючи на своєму кораблі жодної хворої людини, але з людьми, які були ще здоровіше, ніж раніше. Все це призводило мене в радісне захоплення.
Йдучи до Кадьяка, я уявляв, що в цьому році моя подорож закінчиться, але помилився. На другий день нашого прибуття Бандер вручив мені папір від правителя Російсько-Американської компанії, колезького радника Баранова, в якому він сповіщав про взяття місцевими жителями селища Ситкінського і просив моєї допомоги. Знаючи, що Баранов вже з самої весни відправився туди на чотирьох парусних судах зі 120 росіянами та з 800 кадьякцями на 300 байдарках, і знаючи також, як важливо заняття Ситкінського селища для російської торгівлі, я, не гаючи часу, почав готуватися знову в похід і тому наказав якомога швидше оглянути такелаж {Снасті.} і поправити все потрібне. Якби трапилися тоді дощі і східні вітри нам не перешкодили, то б ми, звичайно, вийшли знову в море через десять днів. Останні дули так постійно, що корабель Сполучених Штатів "Океін", який ми застали в гавані, був ними затриманий на шість тижнів.
Під час нашого перебування в гавані Св. Павла, я посилав свого штурмана по Чініатській затоки для її опису. Сам же, коли можна було, займався астрономічними спостереженнями, за якими виявилося, що ми перебували тоді під 57о 46' 36" пн. ш. Ми також мали можливість перевірити компас і хронометри, з яких № 136, замість 42", 2, як я вважав, від островів Сандвічевих відстав на 48", 4, а № 50, замість 10" — на 13".
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ
ЧАСТИНА ДРУГА
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
ПЛАВАННЯ КОРАБЛЯ "НЕВА" ВІД ОСТРОВА КАДЬЯК ДО ЗАТОКИ СИТКИ
Корабель "Нева" відправляється з гавані Св. Павла. — Прибуття його в затоку Ситку. — Ворожі дії. — Взяття фортеці ситкінців.
Серпень 15 числа 1804 р. В самий полудень корабель "Нева" був вибуксирований з гавані Св. Павла, а о 3 годині пополудні вступив під вітрила. При знятті з якоря вітер дув свіжий, із заходу. Увійшовши в протоку між берегами островів Кадьяк і Лісового, ми було заштиліли; однак, незабаром знову отримали легкий північно-західний вітер, при якому вийшли у відкрите море. Місце, яким ми пройшли, називається Північною протокою і має велику перевагу перед Південною: по ній можна проходити при вітрах з північного заходу до південного сходу, і майже одним курсом, а особливо маючи в готовності гребні судна.
Під час плавання нашого до затоки Ситки нічого вартого уваги не сталося; вітри здебільшого дули із заходу, і корабель йшов досить скоро, чому сприяла також і південно-західна течія, яка діяла безперервно.
19 серпня. О 6 годині ранку побачили ми землю на північно-сході. Але так як горизонт був ще покритий мороком, то розглянути землю, що показалася нам було неможливо. За спостереженнями, в полудень перебували ми під 57о 08' пн. ш. і 136о 46' з. д. В цей час мис Ечком відстояв від нас на 25 миль [46 км] на північний схід і видно було досить виразно. Тому потрібно було зробити висновок, що або хронометри мої показували на 15 миль [28 км] більш на захід, або згаданий мис повинен лежати під 136о з. д. На весь цей день вітер був настільки слабкий, що корабель "Нева" не міг порівнятися з горою Ечком раніше 10 години вечора. Обставина ця тим більше для мене була неприємна, що ми не могли підійти до судна, яке бачили в південній стороні і вважали за корабель "Океін".
20 серпня. Протягом усієї наступної ночі стояла тиха погода, а о 9 годині ранку подув свіжий західний вітер. Користуючись ним і припливом, ми прийшли до Крестовської гавані і зупинилися на 55 сажнів [100 м] глибини, ґрунт — мул. З вступу нашому в затоку Ситку до того часу, як ми стали на якір, не видно було ніде не тільки жодної людини, але навіть жодного знаку, щоб в цих місцях було якесь житло. Поглядам нашим всюди являлись ліси, якими покриті всі береги. Скільки мені не траплялося зустрічати незаселених місць, але вони жодним чином не можуть зрівнятися з цими своєю дикістю і порожнечею. Що ж стосується до самої затоки, то, крім коси, що лежить на південний схід від першого помітного мису по східний бік гори Ечком і середніх острівців, майже всюди можна лавірувати і навіть неважко знайти яскраве місце. Судно, бачене нами вчора, зупинилося біля берега за другим мисом від Ечкома. Лише тільки кинули ми якір, прийшов до нас невеликий човен з чотирма людьми. Спершу наближалися вони з великою обережністю, але після, побачивши, що я знаками запрошую їх до себе, негайно пристали до борту. Мені хотілося хоча одну людину заманити на корабель, одначе ніхто зробити цього не наважився. Я дав їм кілька мідних ґудзиків в намірі завести з ними знайомство, але вони, побачивши два великі човни, що вийшли з-за островів, негайно нас залишили і пішли до берега. Обидва ці човни були компанійські байдари; штурман Петров, який приїхав на них, привіз донесення, що судна "Олександр" і "Катерина", які належать Російсько-Американської компанії, стоять тут уже 10 днів. Вони прийшли з Якутату і чекають Баранова з партією, яка відправилася для промислу під прикриттям двох парусних суден: "Єрмака" і "Ростислава". На мій жаль, я чув, що ситкінські жителі зібралися в одне місце і зважилися всіма силами перешкоджати росіянам відновити свої поселення. Одначе я сподівався, що ця справа обійдеться без всякого кровопролиття. Близько заходу сонця бувший човен знову з'явився, але тільки з іншими людьми, які запрошували нас до себе; але я сказав їм, щоб вони приїжджали в Крестовську гавань. Гості ці були озброєні вогнепальною зброєю і просили мене проміняти їм кілька рушниць, даючи за кожне по два морських бобра. Обличчя в них поцятковані були червоною і чорною фарбою; у одного від самого чола до рота зроблене чорне коло на зразок напівмаски, борода ж і інші частини вимазані білясо-чорним. Бажаючи бути в повній готовності до відбиття будь-якого раптового нападу, я до ночі наказав половину наших гармат зарядити ядрами, а іншу картеччю.
22 серпня. Вітер не дозволяв кораблю увійти в гавань під вітрилами, а тому і належало нам тягнутися до неї на завозах; але так як глибина всюди була велика, то ми в цей день могли тільки досягти якірного місця, де і кинули якорі з носа і з корми.
25 серпня. До нас прийшло судно, яке 20-го числа стояло у другого мису від Ечкома. Це був корабель "Океін". Причина прибуття його в цю країну була та, що його капітан припускав, нібито ситкінці мають з нами великий торг бобрами, яких ми тут зовсім не бачили.
26 серпня. На другий день прийшов до "Океіну" човен, на якому знаходився молодий чоловік і два дорослих хлопчика.
Я було запрошував їх до себе, але марно. Один кадьякський житель, що недавно втік з ситкінського полону, приїхав до нас з корабля "Олександр" і повідомив мене, що молодий чоловік, що знаходився на згаданому човні, повинен бути, як йому здається, син ситкінського начальника, нашого головного ворога. Але так як він і сам не зовсім був в тому впевнений, то я послав його гарненько вивідати, а тим часом приготував озброєний ялик. Лише тільки човен залишив "Океін", негайно за ним погналися, але марно. Троє згаданих молодих людей гребли з таким спритністю, що наш ялик ніяк не міг їх наздогнати: вони не тільки не злякалися від погоні, але ще з великою безстрашністю відповідали на рушничну стрілянину по ньому з нашого ялика.
У самий день мого приїзду був я на обох компанейських судах і знайшов на них великий недолік. На кожному з них знаходилося по дві шести фунтові гармати і по два чотирьохфунтових картауна 126, не було, одначе, ні пороху, ні такелажу стільки, щоб вони могли виконати своє завдання з бажаним успіхом. Я здивувався, як можна було відправити ці два перевізних бота (так як судами назвати їх не можна) в настільки поганому стані проти народу, який, зробивши злочин, вжив усіх залежних від нього заходів для свого захисту і забезпечив себе достатньою кількістю вогнепальної зброї. І тому, увійшовши в господарське розпорядження цими судами, я наказав їх начальникам вимагати від мене всього потрібного, а між тим додав на кожне з них по дві гармати з достатньою кількістю снарядів.
31 серпня. За 31-е число ми не бачили нікого з мешканців, крім тих, які перебували на згаданому вище човні, але сьогодні близько полудня з'явився великий човен з 12 чоловіками, з яких кожен був розфарбований і мав голову, прибрану пухом. Об'їхавши мис гавані, вони пробиралися крадькома біля берега. Вранці ми відправили за рибою дві байдари. Боячись, щоб ситкінці не опанували ними, я почав стріляти по човну з гармат, одначе, не можна було нанести їм ніякої шкоди, тому що вони минули протоку, що знаходиться проти нас, з великою поспішністю. В цей час капітан корабля "Океін" їздив на своєму баркасі за лісом і на зворотному шляху був атакований біля берега. Я негайно послав свій баркас в погоню за ситкінцямі, але відшукати їх було неможливо, так як вони встигли перетягнути човен через мілину в іншу невелику губу, чого наш баркас був не в змозі зробити.