Подумаєш, що людство забуло закони свого Божественного Спасителя, який учив нас любові і прощення образ, і що воно вважає головне достоїнство своє в мистецтві вбивати один одного.
Прощайте, милий і добрий друг. Нехай збереже вас наш Божественний Спаситель і його Пресвята Матір під Своїм святим і могутнім омофором.
Марі."
[Chere et excellente ami. Votre lettre du 13 m'a cause une grande joie. Vous m'aimez donc toujours, ma poetique Julie.
L'absence, dont vous dites tant de mal, n'a donc pas eu son influenсе habituelle sur vous. Vous vous plaignez de l'absence — que devrai-je dire moi, si j'osais me plaindre, privee de tous ceux qui me sont chers? Ah l si nous n'avions pas la religion pour nous consoler, la vie serait bien triste. Pourquoi me supposez-vous un regard severe, quand vous me parlez de votre affection pour le jeune homme? Sous ce rapport je ne suis rigide que pour moi. Je comprends ces sentiments chez les autres et si je ne puis approuver ne les ayant jamais ressentis, je ne les condamiene pas. Me parait seulement que l'amour chretien, l'amour du prochain, l'amour pour ses ennemis est plus meritoire, plus doux et plus beau, que ne le sont les sentiments que peuvent inspire les beaux yeux d'un jeune homme a une jeune fille poetique et aimante comme vous.
"La nouvelle de la mort du comte Безух nous est parvenue avant votre lettre, et mon pere en a ete tres affecte. Il dit que c'etait avant-derienier representant du grand siecle, et qu'a present c'est son tour; mais qu'il fera son possible pour que son tour vienne le plus tard possible. Que Dieu nous garde de ce terrible malheur! Je ne puis partager votre opinion sur Pierre que j'ai connu enfant. Il me paraissait toujours avoir un coeur excellent, et c'est la qualite que j'estime le plus dans les gens. Quant a son heritage et au role qu'y a joue le prince Basile, c'est bien triste pour tous les deux. Ah! chere amie, la parole de notre divin Sauveur qu'il est plus aise a un hameau de passer par le trou d'une aiguille, qu'il ne l'est a un riche d'entrer dans le royaume de Dieu, cette parole est terriblement vraie; je plains le prince Basile et je regrette encore davantage Pierre. Si jeune et accable de cette richesse, que de tentations n'aura-t-il pas a subir! Si on me demandait ce que je desirerais le plus au monde, ce serait d'etre plus pauvre que le plus pauvre des mendiants. Mille graces, chere amie, pour l'ouvrage que vous m'envoyez, et qui fait si grande fureur chez vous. Cependant, puisque vous me dites qu'au milieu de plusurs bonnes choses il y en a d'autres que la faible conception humaine ne peut atteindre, il me parait assez inutile de s'occuper d'une lecture inintelligible, qui par la meme ne pourrait etre d'aucun fruit. Je n'ai jamais pu comprendre la passion qu'ont certaines personnes de s'embrouiller l'entendement, en s'attachant a des livres mystiques, qui n'elevent que des doutes dans leurs esprits, exaltant leur imagination et leur donnent un caractere d'exageration tout-a-fait contraire a la simplicite chretnne. Lisons les Apotres et l'Evangile. Ne cherchons pas a penetrer ce que ceux—la renferment de mysterux, car, comment oserions-nous, miserables pecheurs que nous sommes, pretendre a nous initier dans les secrets terribles et sacres de la Providence, tant que nous portons cette depouille charienelle, qui eleve entre nous et l'Eterienel un voile impenetrable? Borienons—nous donc a etudr les principes sublimes que notre divin Sauveur nous a laisse pour notre conduite ici—bas; cherchons a nous y conformer et a les suivre, persuadons—nous que moins nous donnons d'essor a notre faible esprit humain et plus il est agreable a Dieu, Qui rejette toute science ne venant pas de Lui; que moins nous cherchons a approfondir ce qu'il Lui a plu de derober a notre connaissance, et plutot II nous en accordera la decouverte par Son divin esprit.
"Mon pere ne m'a pas parle du pretendant, mais il m'a dit seulement qu'il a recu une lettre et attendait une visite du prince Basile. Pour ce qui est du projet de Marieiage qui me regarde, je vous dirai, chere et excellente amie, que le Marieiage, selon moi, est une institution divine a laquelle il faut se conformer. Quelque penible que cela soit pour moi, si le Tout—Puissant m'impose jamais les devoirs d'epouse et de mere, je tacherai de les remplir aussi fidelement que je le pourrai, sans m'inquieter de l'examen de mes sentiments a l'egard de celui qu'il me donnera pour epoux. J'ai recu une lettre de mon frere, qui m'annonce son arrivee a Лисі Гори avec sa femme. Ce sera une joie de courte duree, puisqu'il nous quitte pour prendre part a cette malheureuse guerre, a laquelle nous sommes entraines Dieu sait, comment et pourquoi. Non seulement chez vous au centre des affaires et du monde on ne parle que de guerre, mais ici, au milieu de ces travaux champetres et de ce calme de la nature, que les citadins se representent ordinairement a la campagne, les bruits de la guerre se font entendre et sentir peniblement. Mon pere ne parle que Marieche et contreMarieche, choses auxquelles je ne comprends rien; et avant—hier en faisant ma promenade habituelle dans la rue du village, je fus temoin d'une scene dechirante ... C'etait un convoi des recrues enroles chez nous et expedies pour l'armee ... Il fallait voir l'etat dans lequel se trouvant les meres, les femmes, les enfants des hommes qui partaient et entendre les sanglots des uns et des autres!
On dirait que l'humanite a oublie les lois de son divin Sauveur, Qui prechait l'amour et le pardon des offenses, et qu'elle fait consister son plus grand merite dans l'art de s'entretuer.
"Adieu, chere et bonne amie, que notre divin Sauveur et Sa tres Sainte Mere vous aient en Leur sainte et puissante garde. Marieie] .
— А, ви відправляєте листа, я вже відправила свого. Я писала моєї бідної матері, [Ah, vous expediez le courier, princesse, moi j'ai deja expedie le mien. J'ai ecris а ma pauvre mere,] — швидко заговорила приємним, соковитим голоском усміхнена m-lle Bourienne, гаркавлячи на р і вносячи з собою в зосереджену, сумну і похмуру атмосферу княжни Марії зовсім інший, легковажно-веселий і самовдоволений світ.
— Треба попередити вас, княжна,[Princesse, il faut que je vous previenne,] — додала вона, знижуючи голос, —що князь розсварився з Михайлом Івановичем. — сказала вона, особливо грасуючи і з задоволенням слухаючи себе. Він дуже не в дусі, такий похмурий. Попереджаю вас, знаєте ... [le prince a eu une altercation, — altercation,— une altercation avec Michel Ivanoff. Il est de tres mauvaise humeur, tres morose. Soyez prevenue, vous savez ... ]
— Ах, милий друже мій! — відповідала князівна Мар'я, — Я просила вас ніколи не говорити мені, в якому настрої батюшка. Я не дозволю собі судити його і не бажала б, щоб і інші судили. [Ah l chere amie, je vous ai prie de ne jamais me prevenir de l'humeur dans laquelle se trouve mon pere. Je ne me permets pas de le juger, et je ne voudrais pas que les autres le fassent.]
Княжна глянула на годинника і, помітивши, що вона вже п'ять хвилин пропустила той час, який мала вживати для гри на клавікордах, з переляканим виглядом пішла в диванну. Між 12 і 2 годинами, згідно з заведеним порядком дня, князь відпочивав, а княжна грала на клавікордах.
XXIII
Сивий камердинер сидів, дрімаючи і прислухаючись до хропіння князя в величезному кабінеті. З далекої сторони будинку, з-за зачинених дверей, чулися по двадцяти разів повторювані важкі пасажі Дюссекової сонати.
В цей час під'їхала до ганку карета і бричка, і з карети вийшов князь Андрій, висадив свою маленьку дружину і пропустив її вперед. Сивий Тихон, в перуці, висунувшись з дверей офіціантської, пошепки доповів, що князь спочивають, і квапливо зачинив двері. Тихон знав, що ні приїзд сина і ніякі незвичайні події не повинні були порушувати порядку денного. Князь Андрій, мабуть, знав це так само добре, як і Тихон; він подивився на годинник, як ніби для того, щоб повірити, чи не змінилися звички батька за той час, в якому він не бачив його, і, переконавшись, що вони не змінилися, звернувся до дружини:
— Через двадцять хвилин він встане. Пройдемо до княжни Марії, — сказав він.
Маленька княгиня погладшала за цей час, але очі і коротка губка з вусиками і посмішкою піднімалися так само весело і мило, коли вона заговорила.
— Так це палац! [Mais c'est un palais, ]— сказала вона чоловікові, озираючись довкола, з тим виразом, з яким говорять похвали господареві балу.— Підемо швидше, швидше! ... [— Allons, vite, vite! ... ]— Вона, озираючись, посміхалася і Тихону, і чоловікові, і офіціантові, що проводжали їх.
— Це Марі вправляється? Тихіше, застанемо її зненацька. [C'est Marieie qui s'exerce? Allons doucement, il faut la surprendre.]
Князь Андрій йшов за нею з чемним і сумним виразом.
— Ти постарів, Тихоне, — сказав він, проходячи, старому, який поцілував його руку.
Перед кімнатою, в якій чути було клавікорди, з бокових дверей вискочила гарненька білява француженка.
M-lle Bourienne здавалася збожеволілою від захвату.
— Ах, яка радість для княжни! — заговорила вона. — Нарешті! Треба її попередити. [Ah! quel bonheur pour la princesse, Enfin! Il faut que je la previenne.]
— Ні, ні, будь ласка ... Ви мамзель Бурьен; я вже знайома з вами по тій дружбі, яку має до вас моя невістка. — говорила княгиня, цілуючись з француженкою. — Вона не чекає нас? [Non, non, de grace ... Vous etes m-lle Bourienne, je vous connais deja par l'amitie que vous рorte ma belle-soeur, Elle ne nous attend рas?]
Вони підійшли до дверей диванної, з якої чувся знову і знову повторюваний пасаж. Князь Андрій зупинився і скривився, наче очікуючи чогось неприємного.
Княгиня увійшла. Пасаж обірвався на середині; почувся крик, важкі ступні княжни Марії і звуки поцілунків. Коли князь Андрій увійшов, княжна і княгиня, які тільки раз на короткий час бачились під час весілля князя Андрія, обхопивши руками, міцно притискалися губами до тих місць, на які потрапили в першу хвилину. M-lle Bourienne стояла біля них, притиснувши руки до серця і побожно посміхаючись, очевидно стільки ж готова заплакати, скільки і засміятися.
Князь Андрій знизав плечима і поморщився, як кривляться любителі музики, почувши фальшиву ноту.