Нам потрібен помічник, я тобі вже говорила.
Я обійняв її за плечі:
– Хотів тобі сам запропонувати. Ми з цим хлопцем як брати, Лола. Я йому вже сказав, що Дженсон поїхав. Можемо додати, що він поїхав з другою жінкою, а ми з тобою живемо разом. Він зрозуміє. Хоча цілком можливо, він не захоче залишатися тут. Він людина неспокійна. Йому тут видасться самотньо і сумно. – І додав, багатозначно дивлячись на неї: – Принаймні, він не стане зваблювати тебе. Відтоді, як він розлучився після першого невдалого шлюбу, він на жінок не дивиться.
– Він іде сюди, Чет. Запитай у нього.
Рой зупинився в дверях, втупившись у Лолу. Видно було, що він не очікував зустріти тут таку жінку, і тепер вражений. Лола навіть в замизканому халаті виглядала чарівною для будь-якого чоловіка. Втім, мене це не турбувало.
– Рой, це місіс Дженсон, – познайомив я, – а це Рой Трейсі.
– Я бачила, як ви нам допомагали, містер Трейсі, – Лола усміхнулась, – дякую вам, ми самі просто не впоралися б сьогодні.
Рой широко заусміхався у відповідь:
Сьогодні у вас було гаряче, справжній аврал. Та я з задоволенням допоміг. Славна у вас місцинка, місіс Дженсон.
– Вам тут подобається?
– Дуже.
– Може, зостанешся, Рой? – запросив я. – Бачиш, через дорогу стоїть хижа? Будиночок з усіма зручностями. Можеш там оселитися. Праця стане в сорок за тиждень. Ну як?
Рой переводив погляд з мене на Лолу, розпливаючись у задоволеній усмішці.
– Ви певні, що я вам потрібен? – Він звертався до Лоли. – Якщо так, то я згоден.
– Ми тільки вчора говорили з Четом про те, що нам необхідний помічник, – відповіла вона.
– Тоді вирішено.
До бензоколонки прокурявив "форд"-універсал.
– Мені починати роботу, бос? – жартуючи звернувся до мене Рой.
– Я сам. Ви поки що знайомтесь, звикайте один до одного. Ми з цим хлопцем разом ходили в школу, – сказав я Лолі. – Будь з ним полюб'язнішою. Ми як брати.
Була вже одинадцята година, коли, нарешті, закусочна спорожніла і ми утрьох всілися вечеряти. Дивно було бачити навпроти себе Роя. Лола сиділа від мене справа.
Рой був радісно збуджений, виражаючи повний захват від нової роботи.
– Прекрасне місце! – вигукував він – Мені страшенно сподобалося працювати у вас. В сто разів краще, ніж продавати ці прокляті сейфи!
Ми їли знамениті Лолині спагетті з телячими відбивними. Лола, намотавши спагетті на виделку, підняла очі від тарілки.
– Ви добре розбираєтеся в сейфах?
– Можу сказати вам, місіс Дженсон, – урочисто сповістив Рой, – що ми з Джеком кращі спеціалісти по сейфах у штаті. Вірно, Чет?
– Авжеж , ми не з останніх. Бувають гірші.
– Чет і я прийшли працювати в один день, – продовжував Рой, – Чет краще мене розбирається в конструкції, зате я кращий по замках. Біда, що він занадто свідомий. Все життя витягав мене з заворухи. Зазвичай я втягував його в різні неприємності, а він мене рятував.
– Тут все спокійно, Рой. Ніяких пригод, сама робота.
– І це мене влаштовує. – Він став серйозним. – Проте, що скаже містер Дженсон, коли повернеться і побачить тут зайвий рот? – Рой поглянув на Лолу. – Я хотів би знати, місіс Дженсон, ви мене найняли на постійну роботу чи тимчасово?
– Я не знаю, чи повернеться він взагалі, – відізвалася Лола.
Рой здивовано моргнув.
– Ось як? – Він переводив погляд з неї на мене. – Якісь проблеми?
– Звичайні, – як можна недбаліше відізвалася вона, – я ще нікому не говорила, але він навряд чи повернеться. Знайшов декого покраще за мене.
Рой виглядав збентеженим.
– О, даруйте, я не хотів ...
Лола усміхнулась:
– Нічого страшного. – Вона поклала свою руку на мою. – Бачите, Чет і я ... – Змовкнувши, стисла мою руку. – Принаймні, мій чоловік лишив мені все хазяйство і Чета...
Рой потряс головою, з захопленням споглядаючи мене.
– Оце хлопець! Говори після цього про везіння!
– Що ж, тепер знаєш, які наші справи, – я відсунув стілець від столу, – ходімо, я покажу тобі хижу, Рой.
Він встав:
– Дякую за чудову вечерю, місіс Дженсон.
Вона усміхнулася йому:
– Можете звати мене Лолою. Ми тут по-простому.
– Як скажете. Помогти прибрати посуд?
– Я сама. Ідіть з Четом.
Поки ми ішли по залитій місячним сяйвом стежці до будиночка, Рой збуджено говорив:
– Яка лялечка! Радий за тебе, Чет. Певен, що я не завадю?
– Розуміється, ні. Чого тут не вистачає – так це чоловічої компанії.
Я відчинив двері хижі, і ми увійшли.
– Тут непогано. – Він озирався з приємним здивуванням. – Навіть телевізор... – Підійшов до вікна і подивився на бунгало. – А ти, отже, там живеш.
– А де ще мені жити?
– Справді... Вмієш ти завоювати жінок... – Він припалив сигарету і, поставивши сумку на стілець, почав розпаковувати речі. – Цей Дженсон просто ненормальний... Щоб збігти звідси з другою бабою... Не можу собі уявити... Маючи таку дружину, як Лола, такий заклад, чого ще треба?
– Здається, він зійшовся з товстухою свого віку. Лола на двадцять років його молодша. І характер у неї не з легких, йому було з нею важкувато.
Рой затягся і випустив струм диму.
– Чому він в такому разі не вигнав її, і не лишив собі такий прибутковий заклад?
Рой був не дурень. Він одразу учув каверзу в нашій історії. Треба було його негайно переконати, інакше він почне підозрювати правду.
– Легко говорити. Не так просто вигнати дружину.
Допитливий погляд темних очей уперся в мене.
– Давно він поїхав?
– Чотири-п'ять тижнів.
– І вона нічого від нього не отримала, ніяких звісток?
– Ні.
– Вона точно знає, що там є інша жінка?
– Впевнена.
Він покачав головою:
– Отже, він може в будь-який момент з'явитися тут і застукати тебе з Лолою в постелі?
– Він не повернеться, Рой.
Він метнув на мене пронизливий погляд, потім відвів очі:
– Вона знає, що ти в бігах, Чет?
– Так, я їй все розповів.
Він виклав речі з сумки на ліжко:
– Тут справді золота жила. Скільки виручки в тиждень?
А виручка була меншою, ніж я очікував. Дженсон робив гроші в основному за рахунок залізного металобрухту. Тепер цей бізнес зупинився. Виручка йшла лише з закусочної, бензозаправки і мілкого ремонту. Десь двісті доларів за тиждень – з них половина Лолі, половина мені.
Втім, витрачати гроші тут було нікуди, і я просто відкладав свою долю в сейф, до решти заощаджень. Що вона робила зі своїми грошима, я поняття не мав і ніколи не питав.
– Не так багато, як ти думаєш, – двісті в тиждень.
Рой зробив гримасу:
– Так мало? Я думав, набагато більше. – Він підійшов до вікна і став оглядати околиці. – В такому місці є способи значно розширити справу, Чет, і мати багато більше.
– Ти помиляєшся. Занадто далеко від основної траси.
– Та в цьому ж уся справа, – він пильно дивився на мене, – це місце прямо створене для нелегального бізнесу. Хіба ти не бачиш?
– Про що ти?
– Ти ж не хочеш похоронити себе в цій глухомані до кінця своїх днів? Ми з тобою завжди мріяли про більший куш. Ми з тобою мріяли, щоб підвернулася золота жила на зразок цієї.
Я спохмурнів і присів на ліжко:
– Що ти маєш на увазі?
– Ну, наприклад, мексиканські емігранти... Можеш їх тут притулити за двісті з кожної голови. Ідеальне місце для них. Думав ти про це?
– Якби ти посидів пару місяців у Фарнворті, ти би так не говорив, Рой.
Він запустив пальці у волосся і винувато усміхнувся:
– Я знаю, ми тоді з тобою діяли як парочка ідіотів. Треба було спочатку прослідкувати за тим товстосумом, Купером, хоча б пару тижнів. Вивчити як слід його звички. Так, ми тоді прокололись, твоя правда.
– Нам не треба було взагалі вплутуватися в ту справу! Ми самі напросилися на неприємності – і ми їх отримали. Принаймні, я. А тепер послухай – я більше не хочу подібних справ, з цим покінчено раз і назавжди!
– Я все розумію, та у мене досі лишився зуд на великі гроші. Рано чи пізно я все таки відірву великий куш.
– Але не тут, знайди інше місце.
Знизавши плечами, Рой осміхнувся:
– Що ж... Забудемо про це... – Він підійшов до комоду і, висунувши шухляду, поклав туди кілька сорочок. Потім поглянув на мене. – Ти більше не хочеш розбагатіти, Чет?
– Ні, Фарнворт вилікував мене. Якби ти туди потрапив – вилікував би і тебе теж.
– Справді, кажуть, там суворо. – Він узяв носові хустки і шкарпетки з ліжка і висунув другу шухляду. – Прокляття! А це що таке?
Я здригнувся від несподіванки:
– Про що ти?
Він засунув руку в шухляду і дістав звідти кольт 45-го калібру, той самий, з якого був застрелений Дженсон. Я зовсім забув, що поклав кольт туди після того, як Лола убила Дженсона. А потім начисто забув про його існування.
– Він належить Дженсону, – промовив я як можна недбаліше, – я знайшов цю пушку, коли Дженсон поїхав.
Рой уважно розглядав кольт. Потім повернув барабан і понюхав дуло. З барабана на ліжко випала гільза від патрона.
– З нього недавно стріляли, бачиш? – Він дивився мені в очі. – Кого убили, Чет?
Я через силу, але все-таки витримав його погляд:
– Нікого, Дженсон мав звичку стріляти стерв'ятників. Мабуть, забув потім почистити пістолет.
– Стріляти стерв'ятників сорок п'ятим? – Рой поклав кольт на комод. – Він що, ненормальний?
– Він не влучив жодного разу. – Я підійшов і поклав кольт собі в кишеню. – Вже пізно. Я, мабуть, піду. У тебе є все, що треба?
– Все є, краще не буває. – Його тон мені не сподобався. – А хто працює вночі? Напевно, і вночі доводиться вставати?
– Чергуємо по черзі. Сьогодні моя черга. Можеш завтра вночі чергувати.
– Відмінно. Просто не віриться такій удачі. Радий був зустрічі, Чет.
Я плеснув його по плечу:
– Я теж, – і, направившись до дверей, додав: – На добраніч, Рой.
– Засну, як убитий... Та, Чет...
Я зупинився:
– Що?
– Почисти револьвер. Ні до чого мати в домі такі речі.
Я не міг дивитися йому у вічі.
– Маєш рацію... Ну гаразд, до завтра.
– Бувай, друг.
Я вийшов з хижі. В закусочній було темно. В спальні у Лоли світло горіло. Я попрямував до бунгало.
Лола сиділа на постелі в самій білизні. Коли я зайшов, вона почала знімати панчохи.
– Боже, як я втомилась... – Вона позіхнула. – Мені сподобався твій друг, Чет.
– Мій єдиний справжній друг, Лола. – Я дістав револьвер і поклав його на комод. Вона сиділа спиною до мене і не бачила. "Вичищу кольт завтра", подумав я. – Ми поладнаємо утрьох. Знаєш, видасться смішним, але Роя не цікавлять жінки. Мене завжди це дивувало, та відтоді, як він розлучився, він ні разу не поглянув на жодну жінку.
Лола встала і зняла рештки одягу.