Ще коли ми були в Гліммінгенському замку, підслухав. Тільки потім вони заговорили так тихо, що я ані слова не розібрав. Може, ти теж знаєш цю таємницю?
— Ні, я не знаю цієї таємниці, — сказала Акка. — Запитати у сов? Але ж вони мені не розкажуть. Я з ними не вельми дружна, з цими кумами… Але постривай! Дай мені три дні, можливо, я тобі допоможу.
З
Три дні Нільс не спав, не їв, не пив і лише чекав, коли нарешті Акка позве його і він дізнається, як звільнитися від чарів.
"Якщо Акка сама взялася за це, то це має вийти на гаразд, — думав Нільс. — Вона дарма обіцяти не буде!"
Він бачив, як наступного дня після їх розмови Акка полетіла кудись і повернулася тільки пізно ввечері.
Ніхто зі зграї не знав, куди і навіщо вона літала, — вона нікому не сказала про це, і ніхто не смів її запитати.
І Нільс не питав її ні про що. Правда, він намагався частіше попадатися їй на очі і придумував усяке, щоб узайве пройти мимо її гнізда, але Акка наче й не помічала його. А якщо і заводила мову з ним, то все про якісь дурниці.
"Може, не вийшло в неї нічого, — думав Нільс, — тому вона й мовчить? Краще б уже відразу сказала, відверто".
Наступного дня все було як і досі. Акка наче забула про Нільса.
Ніколи ще дні не тяглися для Нільса так поволі. Щоб якось згаяти час, Нільс вирішив полагодити дах на своєму будиночку, але, щойно узявся стругати прутики, відразу порізав собі пальця. Спробував міцніше прив'язати ґудзика, що висів на ниточці, та натомість відірвав його зовсім. Пішов збирати свіжу травичку для підстилки, та повертаючись назад, стільки разів падав, що всю траву розгубив.
Хоч за яку б справу він брався, нічого в нього не виходило, все валилося з рук. А тут іще гусенятка пристають, бігають за ним слідом.
Нільс намагався сховатися від них у своєму будиночку, але гусенятка і тут знайшли його. Вони щомиті прибігали до нього і, просунувши голови в двері, звали то на озеро, то на болото за ягодами.
— Не хочу, йдіть самі, — казав Нільс.
Так він і сидів сам у своєму будиночку. Минув день, минула ніч, і ще день минув. Акка його не звала.
Третього дня під вечір Нільс геть засмутився. Ось уже й усі жданики поїв, а стара Акка навіть не згадувала про нього. Й, уткнувшись обличчям у трав'яну підстилку, Нільс гірко заплакав. Він голосно схлипував, важко зітхав, і так жалів себе, що сльози трьома потоками лилися з його очей. Подушка давно промокла, обличчя розпухло, очі боліли, а він плакав і плакав, аж поки заснув.
І раптом хтось заґелґотав над самим його вухом, смикав його, тормосив, тряс. Нільс схопився на ноги.
Мартін, устромивши голову в Нільсову хатинку, голосно кричав:
— Швидше! Йди швидше! Тебе Акка кличе…
4
Акка сиділа в своєму гнізді, а поряд з нею на купині сидів орел.
"А він тут навіщо?" — здивувався Нільс і розгублено глянув на Акку.
— Ходи, ходи, — сказала Акка. — Ми саме тебе чекаємо. Потім вона повернулася до орла і трохи нахилила голову.
— Тепер розказуй, Горго.
— Усе гаразд. Був я в Гліммінгенському замку, познайомився з вашими совами, — весело заговорив орел.
"Ага! Отже, Акка посилала його до сов!" — подумав Нільс і насторожився.
— Ох і далеко живуть ваші приятельки! Я вже гадав, що не встигну вчасно повернутися. Навіть додому не залетів — просто сюди зі свіжими новинами. Та й із совами цими було чимало клопоту. Прилетів, а вони, бачте, сплять… Усе в них навпаки, все не як у птахів. Інші вночі мирно сплять, а ці за день виспляться добре, а вночі по лісу нишпорять. Одразу видно — злодійська порода…
— Але ти їх таки розбудив? — боязко запитав Нільс.
— Атож. Стану я з ними церемонитися! Я так погладив дзьобом одну, що й друга сова прокинулася. Лупають обидві очищами, охають, ахають, ухають. Зосліпу та спросоння нічого збагнути не можуть. Вони і так не вельми тямущі, а тут, видно, останній розум їм одібрало. "Неподобство! — кричать. — Хто посмів турбувати наш сон?" Ну, я їм показав, хто сміє. Вони тепер надовго запам'ятають.
— Навіщо ж ти з ними так! — з докором сказав Нільс. — Вони, напевно, розсердилися, тепер у них нічого не вивідати.
— Як це не вивідати? — обурився Горго. — Та я вже все вивідав.
— І що? Що вони сказали? — ледь вимовив Нільс.
— Ти мене не перебивай, — сказав Горго, — а слухай. Я їх питаю: "Ви чого між собою розпускаєте плітки, про чужі таємниці базікаєте?" Вони туди, сюди… "Що ти! — бурмочуть. — Ми не знаємо нічого і не розуміємо, які такі таємниці". Я знову потрусив їх трішки. "А, кажуть, знаємо, пригадали. Нахилися, будь ласка, ближче. Ми цю таємницю можемо повідомити тільки пошепки і лише на вухо". І зашипіли мені в обидва вуха, як змії. Ну, я не сова, я шептати не буду. Я тобі прямо скажу…
— Кажи ж бо, кажи! — придушеним голосом прошепотів Нільс.
— Важко тобі стати людиною, — сказав Горго. — Цей гном таке вигадав, що й не присниться.
— Та не муч його, — втрутилася Акка. — Кажи швидше.
— Так от: не бути тобі, Нільсе, людиною, поки хто-небудь з доброї волі не захоче стати таким самим маленьким, як ти.
— Та хто ж захоче стати таким, як я! — у відчаї вигукнув Нільс.
— Постривай, це ще не все. Якщо знайдеться такий, ти повинен одразу ж вимовити заклинання. І ні слова не переплутати. Я це заклинання сто разів повторив, поки запам'ятав. А зараз ти запам'ятовуй.
І Горго заговорив повільно й урочисто:
— Стань переді мною,
Як миша перед горою,
Як сніжинка перед тучею,
Як сходинка перед кручею,
Як перед місяцем зоря.
Бурум-шурум,
Крути-верти.
Хто ти? Хто я?
Був — я, став — ти
— Як, як ти сказав? — перепитав Нільс. — Шурум-крути? Бу-рум-верти? Я — був, став — ти?
— Ну от усе й переплутав! Це ж заклинання! Тут кожне слово має бути на місці. Поміркуй лише: чи хтось захоче стати таким, як ти, а ти своїм "бурум-крути" все зіпсуєш. Слухай спочатку.
І Горго промовив спочатку. А Нільс дивився йому прямо в дзьоба і повторював слово за словом:
Бурум-шурум,
Крути-верти.
Хто ти? Хто я?
Був — я, став — ти.
Розділ шістнадцятий. Удачник і невдаха
1
Після перших же нічних заморозків Акка Кебнекайсе звеліла всім готуватися до відльоту.
Тепер зграя була майже втричі більшою, ніж навесні.
Двадцять два гусенятка мали здійснити свій перший переліт.
Напередодні відльоту Акка влаштувала гусеняткам іспит. Спершу кожне окремо показувало своє мистецтво, потім усі разом. Це було дуже важко: треба було разом злетіти і в строгому порядку вишикуватися клином. Десять разів Акка змушувала гусенят піднятися і спуститися, аж поки вони навчилися тримати відстань, не налітати одне на одного і не відставати.
Наступного дня удосвіта зграя покинула Сірі скелі. Попереду летіла Акка Кебнекайсе, а за нею двома рівними вервечками тяглася ціла зграя — вісімнадцять гусей справа і вісімнадцять гусей зліва розмірено змахували крильми.
Нільс, як завжди, сидів верхи на Мартінові. Час від часу він обертався назад, щоб перелічити гусенят, — чи не відстав хто? Чи всі на місці?
Гусенятка старалися як слід.
Вони відчайдушно били крильми об повітря і покрикували одне на одного:
— Тримайся правіше!
— Куди ти виліз?
— Ти мого хвоста зачіпаєш!
Лише Юксі був усім невдоволений. Не минуло й години, як він жалібно запищав:
— Акко Кебнекайсе! Акко Кебнекайсе! У мене крила втомилися!
— Пусте, відпочинеш уночі! — крикнула Акка.
Але Юксі не вгамовувався.
— Не хочу вночі, хочу зараз! — пищав він.
— Помовч, помовч! — зашипів на нього Мартін. — Ти ж найстарший! Як тобі не соромно!
Юксі стало соромно, і він замовк. Але за годину він знову забув, що він старший, і здійняв пискіт:
— Акко Кебнекайсе! Акко Кебнекайсе! Я хочу їсти!
— Зачекай! — вигукнула Акка. — Прийде час, усі їстимуть і ти поїси.
— Не хочу чекати, хочу негайно! — пищав Юксі.
— Не ганьби батьків, — зашипіли Мартін і Марта. — Ось довередуєшся, що Акка вижене тебе зі зграї. Що тоді робитимеш? Адже пропадеш сам.
Юксі і сам знав, що пропаде, і замовк.
Одна за одною залишалися позаду засніжені гори.
— Дивіться і запам'ятовуйте! — казала Акка гусенятам. — Ця гора називається Сар'єчокко, а поряд — Порсочокко. Ось цей водоспад називається Зьофаль, а цей Ристо. А гірське озеро під нами…
Але тут гусенятка захвилювалися.
— Акко! Акко! — закричали вони. — У нас в голові не поміщається стільки назв. Вони такі складні…
— Нічого, — відповіла Акка. — Чим більше вкладати у ваші голови, тим більше в них залишиться місця!
— А як називається он та гора, найвища? — запитав Нільс.
— Вона називається: Ке-бне-кайсе! — урочисто проказала стара гуска.
"То он воно що! — подумав Нільс. — Справді, Акка народилася тут. Тому її й називають Аккою Кебнекайсе. Ну звісно ж, така знаменита гуска, як наша Акка, мала народитися не де-небудь, а біля найвищої гори!"
І Нільс з іще глибшою пошаною поглянув через голови гусей на вожака зграї.
Лопарі теж ішли на зиму подалі від суворих гір. Нільс бачив, як вони сходять униз цілими стійбищами, з оленячими стадами, з домашніми пожитками. Навіть житла з собою забирають.
Нільс дивився уважно — може, десь із гуртом кочівників іде дівчинка, що пригостила його коржиком? Невже він так і не попрощається з нею?
Але зграя летіла надто високо і швидко. Де вже тут побачиш маленьку лопарку!
"Що ж, якщо вже з нею не можна попрощатися, то попрощаюся зі всією Лапландією", — подумав Нільс. І він голосно заспівав:
— Лаплан-Лаплан-Лапландіе,
Тебе здаля ще видно!
Прощай, прощай, Лапландіє,
Країно дивовижна!
З небес привіт останній
Тобі шлють дикі гуси,
Можливо, до Лапландії
Я знову повернуся.
Ось і гір уже не видно.
Знов, як навесні, кланяються гусям берізки — кивають головами, махають гілками, щось шепочуть. Вони далі за інших проводжали зграю на північ і тепер перші зустрічають її.
2
Зграя летіла на південь тим самим шляхом, яким весною летіла на північ.
"Тут я згубив черевичок, — згадував Нільс. — Як на мене Мартін сердився! Але якби я не згубив черевичка, Мартін не знайшов би Марту!.."
"А десь тут мої ведмеді живуть. От би побачити Мурре і Брумме, які вони тепер стали. Їх мурлика, мабуть, і впоратися не може зі своїми синочками…"
"А тут Бронзовий має стояти. Та он він і стоїть! Геть позеленів зі злості… Шкода, що Дерев'яного більше немає. Бідолашний добрий Розенбум!"
Нільс навіть зітхнув, пригадавши свого дерев'яного друга.
"А де ж ми тепер летимо?"
Цього місця Нільса ніяк не міг пригадати.
Тут було все, що тільки можна побажати, неначе тут зосередилася краса всієї країни.