– Фінн сумно кивнув. Тоді Гронн повернувся до мене. – А ти, Ейлін, крім того, що ти Мудра Жінка Скарру, ти ще й дочка мого старого друга Гарета, я припускаю?
— Так, — сказала я. – Він дійсно був Вашим другом?
— О, так, — сказав Гронн. – Ти не повіриш, скільки разів ми сперечалися про нашу систему на Галлісі. Але він був викрадений із Принцом Аласдаіром, так? Він все ще живий?
— Я не знаю. Я сподіваюсь на це, — сказала я. – Я хочу знайти його.
— Ну, це можливо. Неймовірно, але можливо, — сказав Гронн. – І це привело до ладу мої думки. Ти знала, що у тебе тут кузени?
— Справді? Тут на Галлісі? – сказала я. Я була дуже здивована. Мій батько ніколи не говорив багато про свою родину – хоча я пам'ятала, що одного разу він розповідав мені історію про те, як його із братом переслідував бик на сусідській фермі.
— Не лише тут, на Галлісі, — сказав Гронн, посміхаючись з вигляду мого обличчя. – Тут, у цьому місці. Двоє твоїх кузенів прийшли на Співи. Хоча я думаю, що Різ прийшов підтримати Ріаннан. Різ – співак не дуже. Зачекай трохи і я маю їх залучити.
Глава 11.
Хлопець у сірому пальто, якого послали з інструкціями Гронна залучити "пристойний обід", а також тих моїх кузенів, помчав. Першим прибув обід. Ми всі, включаючи Гронна, сіли на траву, щоб скуштувати рулети, начинені крабами, та грона винограду. Івар, Ого та я до цього часу ніколи не їли виноград, хоча всі ми їли родзинки. Гронн пояснював, дуже самовдоволений, що виноград росте в достатку на півдні Галлісу. Гадаю, тоді він збирався продовжити розповідати нам, що їх висушують у родзинки та відсилають до Скарру, але тоді прибули мої кузени, і я у цьому не певна.
Різ був гарний та світловолосий, вищий та старший за Івара, здається він був найлегшою, найдружелюбнішою людиною, яку я коли-небудь зустрічала. Його сестра, моя кузина Ріаннан, була той самою дівчиною, яка виграла Співи. Вона викликала у мене благоговіння. Зблизька, вона було приголомшено прекрасна. Я дивувалася, як хтось може мати такі величезні сині очі і витончені риси обличчя – не кажучи вже про дивовижну форму – і все ще бути настільки скромним, навіть трохи сором'язливим. Ріаннан посміхалася, дивлячись униз на траву, потім подивилася угору, спочатку на мене, тоді на Івара. Після цього вона більше нікуди не дивилася.
Івар дивився назворот. Його обличчя, з тонкими зародками броди, повільно стало малиновим, а тоді блідим. А Ріаннан все ще дивилась. Здавалося, що її не турбувало, що Іварове волосся виросло та було кошлате, чи те, що його, колись добрий, одяг зараз був забруднений та старий. Було зрозуміло, що вона вважала його ідеальним. А Івар думав те саме про неї, вся вишукана та гнучка, у її синьо-зеленій туніці із блискучою брошкою, що спалахувала перед нею.
— Тепер слухайте, — казав Гронн, коли я прокинулась від своїх дум, — у нас є ця пані Бек, якій не пощастило зустрітися із Червоною Жінкою Берніки, і яка потребує допомоги.
Різ подивився на Тітоньку Бек тим професійним оціночним поглядом, яким Тітонька Бек, зазвичай, сама дивилася на інших людей.
— Закляття, так? – сказав він.
— Дійсно, так, — сказав Гронн. – Закляття, яке вона наполовину відбила. Думаєш Венда зможе впоратися із цим?
— Моя мати може впоратися із більшістю речей, — сказав Різ, усміхаючись.
— Ну тоді, — сказав Гронн, — ось, що я пропоную – ви повернеться із ними усіма до Панді, представите Ейлін її тітці та її Дядьку Брану та іншим, і подивитесь, що ваша мати зможе зробити для Бек. – Він сказав мені, — Венда моя троюрідна сестра і немає нікого, більш здатного для зняття закляття ніж вона, на всьому Галлісі. ніж вона. Якщо ви вирушите зараз, то уникнете натовпи на шляхових зупинках. Вас це влаштовує?
— О так, цілком, — сказала я схвильовано. – Дякую. – Я бачила, що Тітонька Бек сиділа у візку та не звертала увагу ні на що, а крабовий рулет все ще був у її руці. – З'їж свій обід, Бек, — загарчала я, без особливого ентузіазму. Мене вже нудило від кричання на неї.
— Ну добре, — сказав Гронн, зчищаючи крихти зі своїх округлостей, — я маю повернутися до своїх обов'язків та залишити вас із моїм благословенням. – Він посміхнувся та пожестикулював у повітрі, що, я припускаю, було його благословенням, і тоді м'яко пішов геть. Здається, він був унизу на зеленому дерні та на відстані біля білого будинку, перш, ніж встиг ступити три кроки.
"Знову магія Галлісу", подумала я.
— Немає потреби поспішати, — дружньо сказав Різ. – Хтось ще хоче трохи попоїсти? – Він підняв торбу, з тканини, яку ніс.
— Так, будь-ласка, — сказав Ого. Він завжди був голодний.
Плаг-Аглі також завжди був голодний. Він наступав на Різа, хвіст гойдався, та стояв на задніх ногах навпроти колін Різа, із однією великою лапою, витягнутою до торби з тканини. Різ розсміявся.
Коли лапа Плаг-Аглі торкнулася торби, з'явилося крихітнесеньке шипіння. Я побачила два яскравих червоних ока, що виглядали з манжета Різового рукава.
— О, у тебе є домашній щур? – сказала я. У мого кузена Донала був щур, коли він був молодше, якому він дозволяв бігати по його одягу, усередині. А правда була у тому, що я була готова зацікавитися будь-чим, аби тримати мої думки подалі від Івара та Ріаннан.
Різ розсміявся знову.
— Ні, не щур, — сказав він. Він легко потряс рукою, і маленька та крихітна червона ящірка вибігла назовні, довга та худа, і побігла вгору по його рукаві, до плеча, де крутилася навколо та пильно дивилася на Плаг-Аглі.
— О!, — сказала я.
— Її звати Блодред*, — сказав Різ. – вона дракон-ящірка*.
------------------------------------------------------------------
* Blodred – ймовірно, можна перекласти як Кроваво-червона (blood – кров, red –червона).
** Щось на кшталт Комодського варану (комодського дракону)
— Вони дуже розповсюджені тут, на Галлісі, — сказала Ріаннан. – Багато людей робить з них домашніх тваринок. Блодред у Різа, тих пір, як йому виповнилося п'ять років. А у вас на Скаррі їх немає?
— Ні, — сказали ми усі.
Фінн додав:
— На Берніці також, але я чув про них. Гадаю, для них занадто холодно на північ, від Галлісу.
Ого нахилився наді мною, щоб побачити ящірку зблизька. Вона дійсно могла бути крихітним дракончиком. У неї було щось типу оборки, яка виглядала як крила на її слабо пульсуючих боках.
— Вона літає, — запитав він.
— Ні, насправді ні, — казав Різ. Це не пристойні крила – лише шкіра, яку вона може роздувати трохи та ковзати. І, — гордо додав він, — вони бувають всіх кольорів, але червоні дуже рідкісні.
Ми всі знову всілися і продовжили обід. Івар та Ріаннан сиділи разом і розмовляли один із одним, короткими ламаними реченнями. Наскільки я можу сказати, вона питала Івара про його життя на Скаррі, а він намагався робити компліменти її співам. Поміж цього, вони дивилися один на одного так, ніби бачать найчудеснішу річ у світі. І вони удвох постійно червоніли.
У підсумку, я була цілком задоволена зосередитися на тому, щоб змусити Тітоньку Бек поїсти. Потім, я раділа тому, що Плаг-Аглі поводився, радше, погано і намагався поцупити краба у людей. Я не думаю, що у його житті коли-небудь були краби, до сьогодні, і він виявив, що у нього до них пристрасть. Мені доводилося кричати на нього – ніби це якось на нього впливало. Після цього, я зосередилася на Блодред, яка їла крихітні шматочки краба, які вона вишукано тримала у своїх червоних пальцях. Я навіть дивилася, як Грін Гріт клює яблуко на звороті.
Я відчула полегшення, коли Різ сказав, що нам краще рухатися.
— Ейлін, ти керуєш візком, — сказав Івар.
Тож, я залізла у візок та взяла поводи, в той час як Різ йшов попереду із Ого та Фінном, показуючи шлях. Ми йшли через нагір'я ідеальної краси, де струмки музикально протікали над каменепадами, вкритими дикими квітами, в той час як сині вершини височіли позаду; а все, про що я могла думати, були Івар з Ріаннан, які йшли позаду, щось муркочучи та сміючись. У вершинах, через які ми проходили, були просвіти, крізь які я могла бачити море, синє, як очі Ріаннан, чи озера у долинах, чи, в одному випадку, величезний золотий краєвид Галлісу розтягнутий на півдні, повний полів та віддалених фруктових садів. Мое це не подобалося. Вона хитала вухами та демонструвала, що не звикла до гір. Але все, про що я могла думати, були Івар із Ріаннан, що йшли позаду.
Тієї ночі ми зупинилися на шляховій зупинці. Це був, свого роду, сарай, із дерев'яними ліжками і вогнищем. Назовні було інше вогнище, де вимогли приготувати будь-яку їжу, що взяли із собою, та колодязь із водою. Ми сиділи назовні та знову їли крабів. Галліс настільки чудово теплий, що ми могли спати назовні, якби захотіли.
На Галлісі немає готелів, сказав нам Різ. Є винні крамниці та місця для випивки, унизу, у рівнинах, які усі ретельно регулюються священиками. Ви можете пити в межах визначених годин, сказав він.
— Але все стало набагато спокійніше, ніж було, зараз, коли Гронн став Праведним Верзовним Священиком, — сказав він нам. – Довгі бесіди Гронна із Гаретом дещо змінили його кругозір. – Тоді він розповів нам про інші традиції Галлісу, які я зараз забула. Я намагалася не помічати, що Івара обходила лише Ріаннан. Тітонька Бек просто сиділа. Фінн зівав. Єдиним, хто дійсно слухав Різа, був Ого.
Наступного ранку ми їхали крізь ще прекрасніші горні краєвиди. Шлях неухильно йшов угору, і Мое не була щаслива. Ого та я були вимушені взяти її за вуздечку з двох сторін та додатково тягти її. Різ та Фінн йшли все далі та далі попереду. Івар та Ріаннан, хоча просувалися повільно, також були доволі далеко.
— О, ну давай же! – сварливо казала я Мое.
— Я роблю усе, що від мене залежить, — відповіла Тітонька Бек з візка.
— Я не до тебе! – прогарчала я. Тоді я виявила, що плачу. Великі сльози стікали униз, по моєму обличчю, а я ковтала, ніби мене душили.
Ого сказав:
— Не будь нещасною, Ейлін.
— Я не можу цьому зарадити! – огризнулася я. – Моя тітка впала у дитинство та залишила мене керувати усім, а ми все мандруємо та подорожуємо, і я не маю найменшого уявлення як ми доберемося до Логри, і я не думаю, що знайду свого батька! Ніколи!
— О, ми доберемося туди, — сказав Ого. — Якось. Врешті решт, Звір Скарру на нашому боці та Великий Птах Берніки. А зараз ми навіть маємо Дракона Галлісу також, хоча визнаю, вона дещо крихітна.
Я подивилася на Плаг-Аглі, який брів попереду мене, вище по дорозі, довгі ноги, маленька голова, жахлива розцвітка і решта.