476] Так цілу ніч провели тоді довговолосі ахеї
477] В стані своїм, а трояни й союзники їх — в Іліоні.
478] Так цілу ніч, лихе замишляючи, Зевс велемудрий
479] В небі гримів, аж страхом блідим їх усіх огорнуло.
480] З кубків на землю вино проливали вони, і ніхто з них
481] Пити не смів, не вчинивши раніш узливання Кроніду.
482] Врешті всі полягали і сну споживали дарунки.
ПІСНЯ ВОСЬМА
ПЕРЕРВАНА БИТВА
1] В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею.
2] Раду безсмертних богів зібрав тоді Зевс громовладний
3] На найстрімкішім шпилі многоверхого в хмарах Олімпу.
4] Сам він почав говорити, і слухали мовчки богове:
5] "Зважте на слово моє, безсмертні боги і богині!
6] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій.
7] Хай же ніхто із богів — чоловіча то стать чи жіноча —
8] Слову моєму не сміє перечить і щиро скориться
9] Волі моїй, щоб міг я скоріше цю справу^жінчити.
10] А як побачу, що хтось із богів, одійшовши окремо,
11] Допомагати від себе троянам узявсь чи данаям,
12] Битий він буде ганебно й повернутий знов до Олімпу,
13] Або схоплю я його і в темрявий Тартар закину,
14] В далеч оту, де найглибша лежить під землею безодня,
15] Брама до неї провадить залізна із мідним порогом,
16] В глиб до Аїду настільки ж, як небо ясне над землею.
17] Знатиме там, наскільки від інших богів я сильніший.
19] Звісьте ланцюг золотий із самого неба на землю
20] Та ухопіться разом за нього, боги і богині,
21] Але стягнути із неба на землю причинця усього,
22] Зевса верховного, вам не удасться, хоч як не трудіться!
23] А побажав би я сам потягнути ланцюг той до себе,
24] То й саму землю я навіть із морем тоді притягнув би.
25] Потім ланцюг той навколо самої вершини Олімпу
26] Я обмотаю, і всесвіт на ньому повисне в повітрі.
28] Мовив він так, і слухали мовчки вони нерухомо,
29] Подиву повні: велика-бо сила була в його слові.
30] Врешті озвалась тоді ясноока богиня Афіна:
31] "Батьку Кротоне, над усіма владарями найвищий!
32] Добре ми знаємо те, що сила твоя нездоланна,
33] Тільки ж проймає нас жаль до данайських бійців списоборних,
34] Як від жорстокої долі загинути їм доведеться.
35] Та як наказуєш ти, від битви ми стриматись мусим.
36] Ми лиш хотіли б аргеям пораду корисну подати,
37] Щоб не загинути їм від твого нещадимого гніву".
38] Відповідаючи, мовив їй з усміхом Зевс хмаровладний:
39] "Трітогенеє, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом
40] І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний".
41] Мовивши це, в колісницю запріг свою міцнокопитих
42] Коней баских, ще й гриви на них золоті розвівались;
43] В золото сам одягнув своє тіло, батіг взяв у руки,
44] Золотом гарно оздоблений, став на свою колісницю
45] Й коней стьобнув. Гривані учвал залюбки полетіли,
46] Високо знявшися поміж землею і зоряним небом.
47] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів,
48] В Гар гар прибув він, де гай його був і жертовник пахучий.
49] Там своїх коней спинив отець і людей, і безсмертних,
50] Випряг із повоза швидко й густим оповив їх туманом.
51] Сам же, своєю гордий величністю, сів на вершині
52] Й місто троян споглядав та човни мореплавні ахеїв.
53] Учту в наметах своїх тоді довговолосі ахеї
54] Саме кінчали і зброю уже почали одягати.
55] З другого боку, й трояни також готувались до бою,
56] Хоч їх і менше було, але, необхідністю гнані,
57] Оборонити дітей і дружин вони рвались завзято.
58] Брами усі розчинились, і військо назовні сипнуло
59] Піше й комонне. І всюди луною довкруг гуркотіло.
60] Щойно на місці однім наступаючі раті зійшлися,
61] Разом зіткнулися шкіри щитів, і списи, і зусилля
62] Мідянозбройних мужів. Один об один ударялись
63] Круглоопуклі щити, аж луною навкруг гуркотіло.
64] Все тут змішалось — і крики звитяжні, і стогони людські
65] Тих, що губили і гинули, й кров'ю земля підпливала.
66] З самого ранку, аж поки священного дня прибувало,
67] Стріли й списи обопільно летіли, і падали люди.
68] А як дійшло до середини неба високого сонце,
69] Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,
70] Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті —
71] Для конеборних троян і для мідянозбройних ахеїв.
72] І посередині взяв. І схилився день долі ахеїв —
73] Жереб ахеїв землі многоплідної зразу ж торкнувся
74] Краєм, а жереб троян до широкого неба піднявся.
75] Громом ударивши з Іди високої, Зевс блискавицю
76] Кинув страшенну на військо ахеїв; побачивши жах цей,
77] Аж остовпіли усі, і острах блідий огорнув їх.
78] Ідоменей тут лишитись не смів, ні владар Агамемнон,
79] Ані обидва Еанти, Ареєві слуги відважні.
80] Нестор лише староденний зостався, опора ахеїв,
81] Хоч і не з волі своєї: коня його ранив Єлени
82] Пишноволосої муж молодий, Александр богосвітлий,
83] В тім'я ввігнавши стрілу, туди, де на черепі кінськім,
84] Грива рости починає — це найнебезпечніше місце.
85] З болю став кінь на диби: стріла увійшла йому в мозок.
86] Інших сполохав він коней, під мідним звиваючись вістрям.
87] Збрую хотів обрубати старий у коня, замахнувшись
88] Гострим мечем, коли Гектора коні баскії зненацька
89] Вбігли в саме сум'яття із їхнім візничим одважним
90] Гектором. Був би одразу старий і дихання позбувся,
91] Та тої ж миті помітив це Діомед гучномовний,
92] Страшно тоді закричав він, щоб духу піддать Одіссею:
93] "О Лаертід богорідний, удатний на все Одіссею!
94] Що ж ти, як той боягуз, із юрбою показуєш спину?
95] Як би при втечі в потилицю хто не встромив тобі списа!
96] Краще спинись, захистімо старого від цього шаленця!"
97] Мовив він так, та терпливий не вчув Одіссей богосвітлий,
98] До крутобоких чимдуж поспішав кораблів він ахейських.
99] Син же Тідея погнався й один аж у лави передні,
100] Лиш перед повозом він зупинивсь Нелеїда старого
101] Й, прямо звернувшись до нього, слово промовив крилате:
102] "Старче, занадто тебе бійці молоді утісняють!
103] Сила ослабла твоя, безпорадна пригнічує старість,
104] Кволий у тебе візничий, і коні твої вже охляли.
105] Стань же мерщій в колісницю до мене й побачиш, які-то
106] Тросові коні, як швидко уміють вони по рівнині
107] Мчати туди і сюди — у погоні і втечі так само.
108] Я їх в Енея забрав, особливо при втечі надійних.
109] Слуги твоїх хай доглянуть, моїх же удвох ми скеруєм
110] Проти троян, упокірників коней, щоб Гектор побачив,
111] Як і в мене в долонях тоді шаленітиме спис мій".
112] Мовив він так. Не перечив і Нестор, їздець староденний.
113] Зразу ж взяли його коней візничі тоді доглядати —
114] Дужий Стенел і з ним разом ще Еврімедонт заповзятий.
115] Ті ж обидва на повіз до сина Тідея ступили.
116] Нестор до рук своїх віжки упевнено взяв червонясті,
117] Коней стьобнув, і вони біля Гектора враз опинились.
118] Прямо на них він летів. Діомед в нього списом поцілив,
119] Схибив, проте, й замість нього в візничого втрапив супутця,
120] Еніопея, сина відважного духом Фівея, —
121] Віжки тримаючи, ранений був під соском він у груди
122] І з колісниці упав. Назад подались прудконогі
123] Коні, від нього ж і сила в ту мить, і душа відлетіли.
124] Жаль за візничим страшний огорнув тоді Ректору серце.
125] Але й, сумуючи тяжко, лишив він супутця лежати
126] Мертвим та іншого став шукати візничого, й коні
127] Ждали недовго керманича смілого. Зразу знайшов він
128] Архептолема, сміливого сина Іфіта. Той вийшов
129] Із батогом на повіз — бистрими правити кіньми.
130] Сталося б лихо страшне, загибель прийшла б неминуча.
131] Загнані до Іліона були б, наче вівці, трояни,
132] Тільки зразу помітив це батько людей та безсмертних:
133] Громом ударивши, кинув він з неба ясну блискавицю —
134] Впала на землю вона перед кіньми у сина Тідея.
135] Полум'я грізне знялося від сірки, що буйно палала.
136] Переполохані збилися під колісницею коні.
137] В Нестора спохвату випали віжки із рук червонясті,
138] Сам він жахнувся душею і так Діомедові крикнув:
139] "Однокопитих, Тідіде, мерщій завертай своїх коней!
140] Чи не збагнув ти, що Зевс не тобі посилає звитягу?
141] Іншого-бо окриває сьогодні Кроніон своєю
142] Славою, — згодом, можливо, і нам він її, коли схоче,
143] Дасть. Та Кронідових рішень ніхто із людей не відверне,
144] Хоч би й який був могутній, бо Зевс набагато сильніший".
145] Відповідаючи, мовив йому Діомед гучномовний:
146] "Те, що ти, старче, говориш, і слушне цілком, і доречне,
147] Та невимовна печаль мені серце і душу проймає!
148] Гектор колись, похваляючись перед троянами, скаже:
149] "До кораблів своїх з ляку од мене утік син Тідея!"
150] Скаже з хвальбою, й тоді — хай земля мене швидше поглине".
151] В відповідь мовив тоді йому Нестор, їздець староденний:
152] "Що це ти, сину Тідея відважного, що ти говориш!
153] Хоч би й назвав десь Гектор безсилим тебе боягузом,
154] Віри йому не йняли б ні трояни, ні дарданіони,
155] Ані могутніх душею жінки щитоносців троянських,
156] Що їх квітучих мужів ти у порох поверг так багато!"
157] Мовив це, й однокопитих назад завернув своїх коней
158] У бойове сум'яття. Йому вслід і трояни, і Гектор
159] З криком шаленим і гомоном сипали стогнучі стріли.
160] Голосно Гектор великий гукнув йому шоломосяйний:
161] "Сину Тідеїв, пошану в данаїв ти мав бистрокінних —
162] Місцем почесним, і м'ясом найкращим, і келихом повним.
163] Шани тобі вже не буде, бо став ти до жінки подібний.
164] Геть, полохлива ти бабо! Не дам я тобі ні на мури
165] Вдертись троянські, ні наших жінок повести за собою
166] До кораблів своїх, — смерть наведу я на тебе раніше".
167] Мовив він так, і став у душі син Тідея вагатись:
168] Може, спинить йому коней і силою бій розпочати?
169] Тричі на це він наважувавсь серцем своїм і душею,
170] Тричі з ідейських вершин гримів тоді Зевс велемудрий,
171] Знак даючи, що троянам він шальку звитяги схиляє.
172] Гектор тим часом троян закликав своїм голосом дужим:
173] "Трої сини, і лікійці, й дарданські бійці рукопашні!
174] Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту!
175] Знаю, до мене прихильний Кроніон мені обіцяє
176] І перемогу, і славу велику, й данаям — загибель!
177] Друзі, навіщо вони навколо човнів збудували
178] Мури слабкі та нікчемні, — не стримать їм нашої сили!
179] Легко-бо наші коні прокопаний рів перескочать.
180] А як до їх кораблів наблизимось ми крутобоких,
181] То пам'ятайте тоді про вогонь, що все нищить навколо.
182] Полум'ям я попалю кораблі й повбиваю аргеїв,
183] Що метушитися будуть в диму кораблів обгорілих".
184] Так говорив він тоді і, до коней звернувшись, промовив:
185] "Ксанте, Подаргу, Етоне і Лампе мій богосвітлий!
186] Нині, о коні, віддячте мені за те піклування,
187] Що Андромаха, дочка Етіона, могутнього серцем,
188] Вам виявляла, всипаючи першим солодку пшеницю,
189] І підливала вина, коли прагло вам серце напою,
190] Перш ніж мені, хоч вважаюсь я молодим її мужем.
191] Ну-бо, жвавіше вперед, мої коні! Може, здобудем
192] Несторів щит, що слава про нього до неба сягає,
193] Нібито він золотий — і сам, і до нього руків'я,
194] Може, й з плечей Діомеда, впокірника коней, ми знімем
195] Панцир, оздоблений гарно, самим-бо Гефестом він кутий.
196] Як заберемо це ми, то ночі цієї ж ахеї,
197] Певен я, всі побіжать до своїх кораблів бистрохідних".
198] Мовив він так з похвальбою.