— Перші християни відправляли службу і без дароносиці. Коли ми оголосимо про втрату, то той чесний, хто знайде її і віддасть нам, вимагатиме нагороди. Коли б це були гроші, то, можливо, і не знайшовся б такий чесний, хоч бувають і такі люди. В нас у Будейовицях у полку був один солдат, несусвітний дурень. Він якось знайшов на вулиці шістсот крон і відніс їх у поліцію, і в газетах про нього писали, як про чесну людину, а він через те лише сорому набрався. Ніхто з ним не хотів розмовляти, кожен цвікав йому в вічі: "Йолопе, яку ж ти дурницю встругнув, таж тебе це мулятиме до смерті, якщо ти маєш бодай краплю совісті". Була в нього дівчина, так та з ним і розмовляти перестала. А коли він приїхав додому у відпустку, то друзі викинули його під час танців з корчми; хлопець почав сохнути, замислюватись і кінець кінцем кинувся під поїзд. А ще жив колись у нас на вулиці один кравець. Він знайшов золотий перстень. Люди остерігали, щоб не віддавав його в поліцію, але він, упертий, не послухався. Зустріли його надзвичайно чемно, вже хтось заявив, що загубили золотого персня з брильянтом, але потім глянули на камінець і кажуть; "Чоловіче, та це ж скло, а не брильянт. Скільки вам дали за той брильянт? Таких "чесних" ми знаємо". Нарешті з'ясувалося, що хтось інший загубив золотий перстень з фальшивим брильянтом, якусь там родинну пам'ятку, але кравець усе-таки відсидів три дні, бо він, розхвилювавшись, образив поліцая. Але законну нагороду — десять процентів, тобто одну крону двадцять гелерів, — він усе-таки дістав, бо цей непотріб коштував дванадцять крон, та кравець цю законну нагороду швиргонув тому панкові в обличчя, а той подав на нього в суд за образу, і кравцеві припаяли ще десять крон штрафу. "Якщо хто знайшов щось і чесно віддав, той заслуговує на двадцять п'ять парених різок. Треба відшмагати, щоб аж посинів, прилюдно відшмагати, щоб люди собі це закарбували і знали, як у таких випадках поводитись", — казав він потім. Гадаю, що нашої дароносиці нам ніхто не принесе, хоч на ній і є ззаду польова печатка, бо з військовими речами ніхто не хоче мати справи. Краще в річку десь укине, аби ще халепи не нажити. Вчора в шинку "Під золотим віночком" я розмовляв з одним із села, йому вже п'ятдесят шість років. Він приїхав до Нової Паки в окружне управління запитати, чому в нього реквізували бричку. Дорогою додому, коли його викинули з окружного управління, він побачив військовий обоз, що саме прибув і стояв на майдані.
Якийсь молодик — він віз консерви для армії — попросив його хвилинку постояти біля коней та як пішов, то вже більш і не вернувся. Коли ж обоз рушив, то сільський дядько теж мусив їхати з ними і дістався аж до Угорщини, а там у якомусь місті теж попросив когось постояти біля воза і лише так урятувався, бо інакше були б його потягли аж до Сербії. Повернувся додому сам не свій і більше вже не хоче мати нічого спільного з військовими речами.
Увечері до них у гості прийшов побожний фельдкурат, той самий, що збирався вранці також відправляти польову службу саперам. Це був справжній фанатик. Він прагнув кожного навернути до бога. Коли був ще законовчителем у школі, в різних газетах вряди-годи з'являлися про нього дописи: "Жорстокий законовчитель" або "Законовчитель та його потиличники". Він був переконаний, що дитина найкраще засвоїть закон божий за допомогою системи різок.
Гість трохи накульгував на одну ногу — наслідок зустрічі з батьком одного учня.
Законовчитель набив його сина по голові, бо хлопчик висловлював певні сумніви Щодо святої трійці і дістав за це три потиличники: один — за бога-отця, другий — за бога-сина, а третій — за святого духа.
Сьогодні він прийшов, щоб спрямувати свого колегу Каца на праведну путь і настановити його на добрий розум. Почав він такими словами:
— Дивуюся, що у вас не висить розп'яття. Де ви молитесь, і де ваш молитовник?
Жодний образ не прикрашає стін вашої кімнати. Що це висить у вас над ліжком?
Кац засміявся:
— Це "Сусанна в купальні", а ця гола жінка, нижче, — одна моя давня знайома.
Праворуч — японська акварель. Вона зображує сексуальний акт між гейшею і старим японським самураєм. Правда ж, дуже ориґінально? Молитовник лежить у мене в кухні. Швейку, принесіть його сюди і розгорніть на третій сторінці.
Швейк пішов, і в кухні тричі раз за разом бахнули витягнуті з пляшок корки.
Побожний фельдкурат ужахнувся, побачивши на столі три пляшки.
— Це легеньке церковне вино, колего, — сказав Кац. — Рислінг, дуже доброї марки. Смаком схожий на мозельське.
— Я пити не буду! — рішуче заявив побожний курат. — Я прийшов заронити в ваше серце іскру божу, щиро поговорити з вами.
— Якщо так, то в горлі у вас пересохне, колего, — сказав Кац. — Пийте, а я буду слухати. Я людина дуже толерантна, можу вислухати й думки інших.
Побожний фельдкурат трохи надпив і витріщив очі.
— Ну й хороше ж бісове вино, колего! Чи ж не так? — спитав Кац.
Фанатик відповів:
— Я бачу, ви лихословите.
— Це звичка, — відповів Кац. — Часом я ловлю себе навіть на блюзнірстві.
Підлийте, Швейку, панові курату! Можу вас запевнити, що теж лаюся на всі заставки іменем господа бога, Христа розп'ятого і всіх святих таїнств. Гадаю, коли відкалатаєте в армії стільки, скільки я, то й ви не гірше язика наламаєте.
Це нескладно, а в нас, духовних осіб, небо, бог, хрест і святі таїнства завжди напохваті. Адже ж це звучить гарно і професіонально. Пийте, колего!
Колишній законовчитель машинально відпив вина. Видно, він хотів щось відповісти, але не зміг. Міркував.
— Вище голову, колего! — вів далі Кац, — Не суптеся, немовби вас за п'ять хвилин мають повісити. Одного разу, чув я, ви в п'ятницю, гадаючи, що це четвер, помилково з'їли в ресторані свинячу котлету, а потім в убиральні запихали собі в горлянку палець, намагаючись викинути все, що з'їли, бо боялися, щоб господь бог вас не стер з лиця землі. А я не боюсь у піст їсти м'ясо, і навіть пекла не боюся. Пардон! Пийте, колего, пийте. Так. Вам уже краще? Чи, може, ви поділяєте проґресивні погляди на пекло і йдете за духом часу, з реформістами? На вашу думку, в пеклі замість звичайних казанів з сіркою для нещасних грішників стоять автоклави, тобто котли високого тиску, і рожни з електричним мотором? Грішників там, напевно, смажать на маргарині, й мільйон років по них перекочуються шляхові котки, скрегіт зубів там викликають дантисти спеціальними пристроями, квиління грішників записується на грамофонні пластинки, а потім ті пластинки посилають нагору до раю для розваги праведникам. Що ж до раю, то там, по-вашому, діють пульверизатори з одеколоном, а фісгармонія грає Брамса так довго, що кожен волів би втекти до пекла або в чистилище. В ангелят у задочках вставлені аеропланні пропелери, щоб не натруджувати собі крил. Пийте, колего, пийте! Швейку, налийте йому коньяку, мені здається, що йому погано. Опам'ятавшись, побожний курат зашепотів:
— Релігія — це міркування вищого порядку. Хто не вірить в існування святої трійці...
— Швейку, — перервав його Кац, — бухніть пану фельдкуратові ще чарку коньяку.
Хай прочуняє. Розкажіть йому що-небудь, Швейку.
— Біля Влашима був собі, насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, — сказав Швейк, — один настоятель, а в нього, коли його економка втекла з дитиною і з грішми, була служниця. Цей настоятель на старість узявся вивчати святого Августина, того
самого, що нібито належить до отців церкви. І вичитав він там, що кожен, хто вірить в антиподів, має бути проклятий. Покликав він свою служницю та й каже:
"Слухайте, ви якось мені говорили, що ваш син, слюсар, виїхав до Австралії.
Отже, він тепер у антиподів, а святий Августин наказує, щоб кожен, хто вірить в антиподів, був проклятий". — "Отче духовний, — каже йому баба, — таж мій син присилає мені з Австралії листи і гроші". — "Це диявольська мана, — відповідає їй настоятель, — ніякої Австралії, за святим Августином, немає, це вас тільки антихрист обплутав". В неділю він прилюдно прокляв її в костьолі й кричав, що Австралії немає. Відразу ж із костьолу його відвезли до божевільні. Правду кажучи, багатьом там місце. В монастирі урсулинок зберігається пляшечка з молоком діви Марії, яким вона годувала Ісусика, а в сирітському домі біля Бенешова, коли туди привезли святу воду з Лурда, сироти від цієї води дістали таку бігунку, якої й світ не бачив.
Побожному фельдкуратові почало мигтіти в очах. Він опритомнів завдяки новій порції коньяку, який ударив йому в голову і, кліпаючи очима, спитав Каца:
— Ви не вірите в непорочне зачаття Марії? Ви не вірите, що палець святого Іоанна Хрестителя, який зберігається в піаристів, справжній? А взагалі в господа бога ви вірите? І якщо не вірите, то чому ви стали фельдкуратом?
— Вельмишановний колего, — відповів Кац, поплескуючи співрозмовника по-панібратському по плечу, — поки держава не визнає, що солдати, йдучи в бій умирати, не потребують божого благословення, доти фельдкуратство буде добре оплачуваною професією. До того ж на цій службі аж ніяк не перевтомишся. Для мене це краще, ніж бігати по полігонах і тупцяти на маневрах. Раніше я діставав накази від начальників, а сьогодні роблю, що хочу. Представляю того, хто не існує. І сам граю роль бога. Якщо не захочу комусь відпустити гріхів, то не відпущу, хоча б він благав мене навколішках. А втім, таких би знайшлося до біса мало.
— Я люблю господа бога, — сказав побожний фельдкурат, гикнувши, — дуже його люблю. Дайте мені трохи вина. Я шаную господа бога, — повів він далі, — дуже його шаную і поважаю. Нікого так не шаную, як його.
Враз він гупнув кулаком об стіл, аж пляшки підскочили.
— Бог — це велич, це щось неземне. Він чесний у своїх ділах, осяйний, як сонце, і ніхто в мені цієї віри не похитне. І святого Йосифа поважаю, всіх святих поважаю, крім святого Серапіона... Дуже вже паскудне в нього ім'я.
— Справді, не завадило б йому подати прохання про зміну імені, — зауважив Швейк.
— Люблю святу Людмилу і святого Бернарда, — вів далі колишній законовчитель. — Він урятував багато прочан на Сен-Готарді. Носить на шиї пляшку з коньяком і розшукує занесених снігом.
Розмова набрала іншого напрямку. Побожний курат почав патякати таке, що ні в які ворота не лізло.
— Шаную немовлят і їхнє свято двадцять восьмого грудня.