Туди ж Ойххо доставив і Тьма, хлопчик мав зарядити тварин сонячною енергією. Коли дракон повернувся Ельгаро прилаштував до його спини альтанку, в якій колись вміщалися Еллі й Фред, і сказав:
— Полетіли по воду!
В Енні завмерло серце, коли дракон, з шумом ляскаючи крилами, піднявся в повітря.
Два великих дзбани з сонною водою були доставлені у штаб-квартиру змовників до того будиночка, біля якого був закопаний телевізор.
Вся подорож туди й назад, тривала тиждень.
ВИЗВОЛЕННЯ
овернувшись з подорожі, гава попередила Діна Гіора і Фараманта, що цієї ночі вони не повинні лягати спати. Їм було заборонено пити воду, яку тюремники принесуть на вечерю. Страшилові й Дроворубу про такі речі годі було й говорити: вони ніколи не спали, не їли, не пили.
Страшило вночі, як правило займався арифметичними обчисленнями. Він так натренувався, що міг перемножувати в голові будь-які числа до тисячі. Правда, тепер його розумові здібності послабшали, йому давно не промивали мізки. А Дроворуб ночами складав у голові листи, які надіслав би Еллі, якби міг. Ці листи були дуже зворушливі й красномовні, і шкода, що вони ніколи не дійдуть до Еллі.
За визволення полонених узявся Тім. Перед усім треба було поміняти воду, яку пили вартові, на сонну. На одній з занедбаних ферм знайшовся дзбанок, такий самісінький, яким користувалася варта. Хлопчик пробрався до вартівні і поміняв дзбанки.
Звичайно Маррани багато пили після ситної вечері. Так було й цього разу. Кожен з тюремників добряче вихилив із дзбанка. Проминуло небагато часу і голови Марранів посхилялися ніби на них наліг незборимий тягар. Один по одному вартові попадали на підлогу, і їх здолав чарівний сон достеменна подоба смерті.
— Готові! — переможно вигукнув Тім, який спостерігав за Марранами крізь маленьке віконечко вартівні. — Тепер я можу зняти чари!
Тім відсунув засув, що закривав іззовні тюремні двері, і з'явився на порозі.
— Друзі, ви вільні! — крикнув хлопчик. — За мною!
І тут Тім зазнав найбільшої небезпеки за все його перебування в чарівній країні: його вхопив у свої обійми Дроворуб. Якби це трапилося в інший час, коли правитель Мигунів був при повній силі, хлопчикові не позаздрив би ніхто. Тепер же про обійми нагадували лише прим'яті ребра.
Визволені в'язні рушили за Тімом дорогою до табору змовників який, на щастя, був розташований поблизу. Залізний Дроворуб тяг на плечах Страшила, а в руці тримав найважчого дрюка, якого тільки зміг знайти у поснулих тюремників. Дій Гіор ішов сягнистою ходою, погладжуючи свою славнозвісну бороду, а Фарамант квапився за ним, пихкаючи й відсапуючись.
Воля!!
А що сталося з Марранами, які понапивалися сонної води?
Спали вони недовго, тільки до ранку. І це пояснюється тим, що чудесну воду вони пили аж через три доби після того, як її набрали із Священного джерела, і за цей час її дія дуже ослабла.
Пробудження вартового було дуже неприємним: двері сарая навстіж відкриті, в'язні зникли. А Великий Урфін наказав особливо пильнувати цих в'язнів і за недбалість погрожував страшною карою.
Тюремники вирішили не чекати на розправу і дезертирували з армії. Лишатися в Смарагдовій країні було небезпечно, і вони всією компанією вирушили на батьківщину, куди щасливо дісталися.
Але найдивовижнішим у цій історії було те що втікачі, великі споживачі горіхів нух-нух, повністю вилікувались від шкідливої пристрасті до цих горіхів. Їх уже не надило щодня пити горіховий настій, голова не крутилася, галюцинації, що завдавали страждань, зникли, повернувся гарний настрій. Одним словом, колишні "безсонники" видужали і вночі спали, як усі люди.
Згодом про лікувальну дію сонної води стало широко відомо по всій Чарівній країні, і горезвісні любителі горіхів нух-нух вирушали до Печери лікуватися від своєї згубної звички.
Мули, сповнені енергії і життя, чекали на Тіма і визволених в'язнів біля будиночка, де переховувались Енні з Артошком та Кагги-Карр. Часу було обмаль. Тім узяв до себе в сідло Страшила, а Енні Фарам акта. Довгоногий Дін Гіор був добрим пішоходом, а Залізного Дроворуба не витримав би жоден мул ні живий, ні механічний.
Срібний обруч повернувся на голову Енні але користуватися ним, щоб сховати від чужих очей чималий гурт верхових та піших, було важко. Тому поклалися на своє щастя й рушили на південний схід, до країни Мигунів. Там на них чекали Сміливий Лев і Лестар, там вони позмагаються силою із зухвалим Урфіном Джюсом, якщо він надумає їх переслідувати.
До світанку пройшли чималу відстань і розбили табір у густих хащах.
І тільки тут Страшило та Залізний Дроворуб по-справжньому роздивилися свою визволительку Енні. Їхня радість при цьому була незвичайною. У Залізного Дроворуба серце сильно калатало в грудях, а Страшило відчув небувалий наплив сил. Хоча це пояснювалося ще й тим, що він їхав на теплій спині Ганнібала і добре підсох.
Друзі не могли надивитися на Енні і запевняли дівчинку, що вона — ну, просто викапана Еллі, і її вигляд нагадує їм колишні щасливі часи. А коли Енні передала їм палке вітання від сестри і запевнила, що Еллі ніколи-ніколи про них не забувала, Дроворуб так розчулився, що рясні сльози полилися з його очей. І, звичайно ж, щелепи в нього відразу заіржавіли. Довелося змащувати їх мастилом, яке, на щастя, знайшлося в рюкзаці в Тіма.
Фарамант та Дін Гіор сердечно дякували своїм рятівникам. У в'язниці бранців годували погано, і вони дуже схудли, але трималися бадьоро. Настрій мали веселий, жартували і сміялися. Фарамант розсмішив усю компанію. Він вчепив Артошкові на очі зелені окуляри, застебнувши їх ззаду на замочок.
Спантеличений пес зчудовано розглядався довкола, не розуміючи, чому всі зробилися такими зеленими. А потім заходився гарчати на Фараманта і намагався його вкусити. Арго заспокоївся, тільки коли зняли з нього окуляри.
— А Тотошко любив зелені окуляри, — з докором повідомив собаці Фарамант.
Дін Гіор, який пішки пройшов увесь шлях, запилюжив свою довгу бороду, і Енні, вибивши з неї пилюку гілкою і розчесавши гребінцем, заплела її у три пасма. Фельдмаршалові була до душі така турбота.
Скромно поснідавши, вклалися спати під гіллястими кущами.
Тім Дін Гіор і Фарамант після безсонної ночі давно спали, а Дроворуб із Страшилом усе ще не давали спокою Енні, розпитуючи її про те, як живе, як вчиться Еллі, чи підросла вона, і таке інше, і таке інше, і таке інше. Потім почали цікавитися добрим Велетнем з-за гір, Фредом…
Нарешті, побачивши, що в дівчинки заплющуються очі, а язик уже не повертається друзі здогадалися залишити Енні у спокої, і та, не доказавши слова, міцно заснула.
А Дроворуб і Страшило увесь день захоплено вихваляли достоїнства двох сестер. Страшилові цю розмову довелося вести в не дуже зручній позі: він висів униз головою на спині Ганнібала. Туди його прилаштував просушитися Залізний Дроворуб.
Надвечір усі прокинулися бадьорі, свіжі. Вирушати було ще рано, і Енні пригадала про свою обіцянку показати королеві мишей механічних мулів. Вона подула у свищик, і на галявинці з'явилася Раміна з кількома фрейлинами.
— Здрастуйте, ваша величність! — промовила Енні. — Я покликала вас, щоб показати тварин, на яких ми приїхали до Чарівної країни. Ми називаємо їх мулами. Вони красиві, еге ж?
— Вони чудові! — відповіла Раміна і замилувалась гордими стрункими скакунами з гладенькою лискучою шкурою. — І ви кажете, дитино, що вони не потребують ніяких харчів, окрім сонячних променів? Тоді це просто диво!
— Розумієте, ми звемо це не дивом, а винаходом, — заперечила Енні. — Справжні чудеса — тут, у вас. Це срібні черевички Гінгеми, чарівна скринька Стелли, магічна книга Вілліни, срібний обруч Бастінди… Це — ваша здатність миттєво з'являтися у будь-якому місці на звук чудесного свищика. Оце справжні дива!
Раміна засміялась:
— Для нас це звичайнісінькі речі. І те, що ви перелічили, люба Енні, лише дещиця наших чудес. Такою вже створив нашу країну Гуррікан, великий чарівник стародавніх часів. Адже це завдяки йому тварини й птахи розмовляють, тут панує вічне літо, він відгородив цей дивовижний куточок землі горами і Великою пустелею. Шана і хвала йому за це!
— Шана і хвала! — підхопила вся компанія.
Мули заіржали, затупотіли копитами, закликаючи господарів рушати.
— Але ж вони воістину прекрасні, хоч і при іншій сюди з-за гір! — вигукнула Раміна, прощаючись. — Щасливо вам, дитино, щасливо вам усім! І пам'ятайте: якщо я вам знадоблюсь, то я завжди до ваших послуг.
І королева зникла разом з усім своїм почтом.
Подорож до Фіолетової країни закінчилася вдало. Правд, втікачам зрідка зустрічалися невеличкі загони Марранів. Але ті не насмілювались нападати на таку поважну силу, яку являли собою наші друзі. Дроворуб і Дін Гіор піднімали важкі дубці, а мули, загледівши ворога, тупали копитами і скреготали зубами. І Маррани, обійшовши грізних тварин, поспішали з донесенням до Урфіна Джюса. Але сотня капітана Клема, вислана навздогін, не могла захопити втікачів.
Настала мить бажаної зустрічі.
Лев, який під старість зробився надто чутливим, надзвичайно розчулився, угледівши давніх друзів — Страшила, Залізного Дроворуба, Діна Гіора, Фараманта. А коли Енні сміливо наблизилась до нього і легенько ляснула його рукою по морді, Лев мало не знепритомнів.
— Як тобі не соромно кривдити маленьких?! — повторюючи сказані колись сестрою слова, вигукнула Енні і взяла до рук переляканого Артошка.
— Невже я спав десять років і прокинувся? — ошелешено проказав Лев, дивлячись на Енні й собачку. — Еллі? Тотошко? Цього не може бути!
Йому розповіли у чім річ, і він підійшов до Енні й почав тертися об її плече, як величезний добродушний кіт. А коли дівчинка заходилася гратися китичкою його хвоста, сльози щастя полилися з очей старого Лева…
А як раділи Мигуни, коли їхній любий правитель знову з'явився перед ними, і з ним його нові друзі, котрі одразу зробилися безмежно милі й щиросерді його підданим.
Безперервно кліпаючи, Мигуни пішли в такий танок, що від майоріння їхнього фіолетового одягу у Енні й Тіма замигтіло в очах. Вони голосно клацали пальцями й похвалялися, що коли справи в них йдуть добре і всяке лихо обходить їх, то це тільки тому, що вони ніколи не забували вмиватися тричі на день на честь Феї Рятівної Води!
Вони обіцяли наказати й нащадкам суворо дотримуватися цього священного звичаю…
Дізнавшись, що дівчинка, яка прибула із Залізним Дроворубом та Страшилом, зовсім не Фея Рятівної Води, а її молодша сестра, Жувани зовсім не засмутились.