Солдати і капрали всю ніч простояли у строю, витріщаючи у темряву свої заспані очі. Урфін Джюс спав дуже погано й прокинувся зовсім розбитий. Його долали недобрі передчуття, та відступати було вже пізно.
Зустріч супротивників відбулася на широкому полі Смарагдової країни, обмеженому з заходу кількома фермами. Ще здаля Урфін Джюс побачив Фіолетову смугу, котра дедалі видовжувалася і ширшала. Це було військо Мигунів. Попереду, накульгуючи, йшов Велетень — Дерев'яна Нога, за ним дівчисько, Опудало, Залізний Дроворуб, маленьке чорне звірятко і Лев, який люто бив себе по боках хвостом із китичкою на кінці. Поруч із Мигунами крокували Довгобородий Солдат і Вартовий Брами..
Урфін Джюс затремтів. Йому раптом захотілося, щоб усе, що трапилося з ним тієї ночі, коли ураган приніс на його ферму насіння невідомої рослини, щоб усе це було лихим сном і щоб він прокинувся у своєму мирному будиночку, з ґанку якого виднілись величні снігові гори…
— Генерале, командуйте відступ! — закричав Урфін Джюс. — Ми замкнемося у Смарагдовому місті, і там з нашими силами можна витримати облогу!
— Направо кругом! — скомандував Лан Ні-рот, і його команду повторили капрали.
Дерев'яне військо розвернулося, й… Урфін Джюса залихоманило. З-за зелених будиночків і парканів, зливаючись з зеленню трав і кущів, висипали повсталі жителі Смарагдової країни.
Городяни і фермери, озброєні заступами, вилами, косами і просто кілками й тичками, висмикнутими з огорожі, лавою заповнили все поле. Відступати було нікуди!
А в цей час передова лінія Мигунів розступилася, й наперед викотили здоровенну гармату, що її висвердлили із товстої колоди умільці-зброярі Лестара.
Дуболоми завмерли від несподіванки. Генерал Лан Пірот роззявив рота, але не встиг нічого сказати.
Гармата почала дрижати, потім задвигтіла сильніше й сильніше і нарешті вистрілила, випустивши хмари диму. А на голови дуболомів згори полетіли палаючі ганчірки, солома, сміття.
Зброярі Лестара з криком попадали на землю. Порох, виготовлений за рецептом Чарлі Блека, виявився надто сильним, гармата тріснула після першого ж пострілу. Врешті, й одного пострілу виявилося достатньо. Армія Урфіна Джюса з жахом кинулась навтьоки. Сам генерал мчав найпрудкіше, не розбираючи дороги й затуляючи руками свою поліровану голову, адже тепер він знав, що таке вогонь!
Мигуни скористалися панікою супротивника й стали ловити дуболомів, котрі покинули зброю. Кожного дуболома вони акуратно зв'язували по руках і ногах і складали в стоси.
Урфін Джюс вирішив рятуватися втечею.
— Топотуне! Швидше назад, у Смарагдове місто! — гукнув він, та цієї ж миті Чарлі Блек кинув ласо, і зашморг міцно затягнув тулуб колишнього короля.
Джюс дав сторчака на землю, а Топотун, одразу втративши войовничий вигляд, став на задні лапи й смиренно чекав, коли до нього підійдуть Мигуни.
Чарлі наблизився до Урфіна..
— Ех, приятелю, скільки добра ти міг би зробити завдяки своєму порошкові! — сказав він.
Урфін злісно дивився на нього й мовчав.
Мигуни й жителі Смарагдової країни обіймались, вітали один одного з перемогою, танцювали, співали пісень.
Угледівши Страшила, городяни й фермери кинулися до нього, підхопили, високо підняли над натовпом. Залунали вітальні вигуки:
— Хай живе наш правитель Страшило Мудрий! Слава правителю Смарагдового міста!
Страшило Мудрий, міцно тримаючи в руках золоту палицю, гордо розкланювався навсібіч.
Він був у новому костюмі. Мигуни пошили йому новий ширококрисий капелюх із золотими балабончиками, і правитель Смарагдового міста постав перед своїми підлеглими у повному параді.
Так само палко, як і Страшила, вітали й Залізного Дроворуба. Всі знали, що він на перший же заклик прибув другові на допомогу, і мужньо переносив з ним тягар тюремного ув'язнення, не шкодуючи себе, до останнього бився із солдатами Енкіна Фледа й визволив країну Мигунів. І, врешті, він був такий неймовірно блискучий з сяючою лійкою на голові, з сяючою золотою маслянкою при боці і сяючою величезною сокирою…
Його спробували були також підняти, але це виявилося не до снаги, і Дроворуб ішов, усміхаючись і вклоняючись серед гамірних жителів Смарагдової країни, котрі намагалися протовпитись до нього якнайближче і хоча б пальцем доторкнутися до його блискучого тіла.
Особливо радо вітали Еллі, яка сиділа на спині Лева. Всі знали, що ця дівчинка з-за високих гір і Великої пустелі — Фея, яка вдруге з'явилася у їхній країні, і не сама, а з дядьком Чарлі Блеком, моряком. Жителі Чарівної країни не знали, хто такі моряки, бо у них не було моря, але вони лишились про моряків найкращої думки, зустрівшись з одним із них, який так самовіддано боровся проти підступного Урфіна Джюса.
Людям усе подобалося у Чарлі Блеці: його величезний зріст, і засмагле обличчя зі сміливими, широко поставленими очима, і добра усмішка, і навіть дерев'яна нога, котра, між іншим, спричинила хибну думку про те, що моряки — люди з однією дерев'яною ногою.
Еллі й Чарлі Блека, який ішов поруч з нею, закидали квітами, їм тисли руки, жінки обіймали й цілували Еллі, нітрохи не лякаючись Сміливого Лева.
Йому теж дісталася його частка поздоровлень і вітань. Усім-бо було відомо, що він покинув своє лісове царство і на поклик Еллі здійснив тривалу мандрівку до країни Жуванів, а дорогою дивом урятувався від страхітливих шаблезубих тигрів. І він разом з Еллі та Чарлі Блеком брав участь у звільненні Страшила і Дроворуба із тюремної вежі. Крихітні дівчатка йшли поруч із Сміливим Левом, виймали із своїх кісок стрічки і вплітали їх до левової гриви, внаслідок чого та перетворилася на тисячу кісок.
Народ вітав Діна Гіора, Фараманта, Лестара. Згадували, як Дін Гіор і Фарамант хоробро захищали мури Смарагдового міста від дуболомів Урфіна Джюса, як маленький Лестар кинувся під ноги лютому капралу Ельведу, рятуючи від смерті Еллі та її друзів.
Та чи не найбільше похвали випало вислухати Кагги-Карр. Адже це вона торік подала Страшилові ідею розжитися на мозок, без чого Смарагдове місто не мало б такого дивовижного, єдиного у світі правителя, напханого соломою. Це Кагги-Карр здійснила дуже небезпечну подорож через гори і пустелі у нікому не відомий Канзас по Еллі і її дядечка, бо лише вони могли здолати лиходія Урфіна Джюса.
Вітали й Тотошка, тому що він здійснив… Ні, він не здійснював ніяких подвигів, але він так любив свою маленьку господиню, так самовіддано ладен був іти, заради неї на будь-які небезпечні справи, що, звичайно ж, заслужив свою долю ласки й похвали. Його передавали із рук в руки, ним захоплювались, гладили його м'яку шерстку, і розумні очі Тотошка переможно сяяли торжеством. Він бурмотів про себе:
— Побачив би мене зараз хвалько Гектор… Ручаюсь, йому ніколи не звідати такої шани!
До вечора тривало народне гуляння з піснями, танцями, іграми. А ввечері Мигуни вирушили на батьківщину. Залізний Дроворуб не пішов з ними. Він вирішив побути з Еллі, поки вона перебуватиме у Чарівній країні.
Городяни і фермери Смарагдової країни переночували у полі і вранці веселою юрбою рушили назад. Вони вели роззброєних дерев'яних солдатів і поліцейських.
Урфін Джюс ішов сам, без конвою, люди теж цурались його, і в колі похмурих облич і ненависних поглядів колишній диктатор почував себе ще гірше, ніж коли б його ув'язнили.
Урфіну не зв'язували рук, вільними були і його ноги, та куди він міг би втекти в країні, де його ненавидів, здавалось, кожен кущ і кожен камінь?..
ЗНОВУ ЗЕЛЕНІ ОКУЛЯРИ
аближаючись до Смарагдового міста, Чарлі Блек, завдяки своєму високому зросту, перший побачив біля воріт невеличку купку людей у дивних позах. Підійшовши ближче, роздивилися, що ці люди стоять на колінах, а потім упізнали у них розпорядників і радників колишнього короля. Почувши ще напередодні про розгром армії Урфіна Джюса, вони вирішили добровільною здачею й каяттям полегшити свою долю.
Тепер зрадники стояли навколішки у старому подертому одязі, низько похнюпивши непокриті, обсипані курявою голови. Але серед них не було найпідлішого зрадника Руфа Білана, котрий перший зрадив рідне місто, впустивши до нього ворога.
На допиті з'ясувалося, що Руф Білан зник іще ввечері. Хлопчаки, які гралися біля воріт, бачили, як він пробіг у напрямку тюремного муру. Мабуть, там він і сховався.
Залізний Дроворуб, моряк Чарлі та Лестар рушили туди у супроводі юрби цікавих. На площадці і всередині вежі колишнього королівського розпорядника не знайшли. Та з клаптів одягу, що зачепилися за отвір у дверях, стало зрозуміло, що зрадник протиснувся в дірку і втік підземним ходом, який він відкрив для себе під час розсліду справи про втечу Страшила і Дроворуба.
— Я дожену його, — мовив Залізний Дроворуб, пошпуривши сокиру на землю.
— Яз тобою, — сказав Чарлі Блек.
— І я, — сказав Лестар.
Та Дроворуб відмовився від їхньої допомоги і пішов знайомим ходом, яким вони втікали із тюремної вежі після визволення.
Поминувши довгий коридор, Дроворуб ступив до печери Шестилапого.
Його залізна хода лунко котилася під скелястим склепінням. І він, який бачив у темряві, так само як і при світлі, помітив, що попереду промайнула маленька гладка фігурка. Сліпий, божевільний жах гнав уперед Руфа Білана.
Наздоганяючи його, Дроворуб кричав:
— Вертайся, божевільцю! Ти там загинеш! Та втікач повернув кудись убік і зник у лабіринтах вузьких підземних ходів. Дроворуб шукав його довго й даремно. Він повернувся назад, і відтоді доля Руфа Білана довго лишалася невідомою.
Разом з головним розпорядником залишив палац і пугач Гуамоко. Він не чекав від переможців нічого доброго для себе. У місті вважали, що Гуамоко допомагав Урфіну Джюсу у його злих чаклунських справах, хоча насправді Урфін в останні місяці не звертався за порадами до пугача.
Сидячи на плечі у Руфа Білана, Гуамоко бурчав:
— Я завжди вважав, що з Урфіна не вийде путящого чаклуна. Звідки у тобі візьметься зло, якщо ти не їси щодень павуків і п'явок? Гінгема у цьому відношенні була зразкова чаклунка. А Урфін просто пустоцвіт…
Піти за Біланом до тюремного муру Гуамоко відмовився: він піднявся з його плеча і, важко змахуючи крилами, полетів до сусіднього лісу.
Там він поселився в дуплі могутнього дуба й вимагав від тутешніх пугачів та сов платити йому данину, інакше він, учень Гінгеми, нашле на них нечувані біди.