Санітар — незграбний чоловік, тому вистрибнути через вікно не зміг. Натомість я худий, отже з його поміччю я хутко вистрибнув. А що стрибав я з висоти лише кількох футів над землею, то приземлився доволі м'яко. Санітар сказав мені, що наш пацієнт побіг ліворуч по прямій, і я рвонув щосили. Поминувши смугу дерев, я побачив білу постать, що дерлася по високому муру, який відділяє нашу територію від закинутого будинку.
Я одразу ж рвонув назад, сказав черговому, щоб негайно прислав трьох або чотирьох чоловік і хай ідуть за мною до Карфакса — на випадок, якщо наш приятель виявиться небезпечним. Узявши драбину, я переліз через стіну і зістрибнув униз на той бік. Я побачив Ренфілда, що зникає за рогом будинку, і кинувся за ним. Я угледів його на протилежному кінці. Він стояв, притиснувшись до дубових дверей каплиці, й, вочевидь, розмовляв із кимось, але я боявся підходити ближче, аби послухати, що він говорить, бо міг налякати його і він би втік.
Ганятися за бджолиним роєм — ніщо в порівнянні із переслідуванням голого божевільного, коли йому вдалося втекти! Минуло кілька хвилин, і я побачив, що він не звертає уваги на те, що діється довкола, тому наважився підійти до нього, тим більше, що мої люди вже перелізли через мур і наближалися. Я почув, як він казав:
— Я тут, аби виконувати ваші накази, Володарю. Я — ваш раб, і ви винагородите мене за відданість. Я вже давно вклоняюся вам. І тепер, коли ви поруч, чекаю на ваші накази. Бо ж ви не забудете про мене, чи не так, мій любий Володарю, коли роздаватимете подарунки?
Старий егоїстичний жебрак! Він думає про земні блага навіть тоді, коли вірить, що перед ним істинний Бог! Його маніакальний стан утворює вражаючу комбінацію. Коли ми наблизилися до нього, він відбивався, наче тигр. Він напрочуд дужий і схожий радше на дику тварину, ніж на людину. Я ще ніколи не бачив божевільного у такому нападі люті і сподіваюся, більше ніколи й не побачу. Добре, що ми вчасно знайшли його, бо з такою силою і в такому небезпечному стані він міг накоїти чимало лиха, перш ніж його замкнули.
Хай там що, зараз він безпечний. Сам Джек Шеппард[11] не зміг би звільнитися від гамівної сорочки, прикутий до стіни в ізоляторі.
Часом його крики були жахливими, але тиша після них була ще страшнішою, бо він замислив убивство, демонструючи це кожним рухом.
Щойно він уперше промовив щось зв'язне:
— Я буду терплячим, Володарю. Він іде! Йде! Йде!
Я зрозумів натяк і теж пішов. Я був надто збуджений, щоб заснути, але цей щоденник заспокоїв мене, і тепер я відчуваю, що цієї ночі бодай трохи посплю.
Розділ 9
Лист Міни Гаркер до Люсі Вестенра
Будапешт
24 серпня
Люба Люсі!
Я знаю, ти будеш схвильована, почувши про те, що сталося відтоді, як ми розлучилися на залізничній станції у Вітбі.
Отже, моя люба, я щасливо дісталася в Гуль, пересіла на пароплав до Гамбурга, а потім потягом дісталася сюди. Мені важко щось розказати про саму подорож. Я знала, що їду до Джонатана і що мені ліпше добряче виспатися, бо там я доглядатиму його. Я побачила свого коханого: худенького, мов різницький стовпчик, блідого і заслаблого. Його очі втратили притаманну їм рішучість, де й поділося відчуття власної гідності на обличчі. Він перетворився на руїну самого себе і не пам'ятає нічого з того, що трапилося з ним в недалекому минулому. Принаймні він хоче, щоб я повірила, я ніколи не запитуватиму його про це.
Він пережив якесь страшне потрясіння, і я боюсь, якщо він намагатиметься все пригадати, це може негативно вплинути на його розум. Сестра АгатАгата, це миле створіння і природжена сиділка, каже, що Джонатан хотів, аби вона розказала мені, про що він марив у гарячці, але вона лише хреститься і каже, що ніколи не переповість цього, бо марення хворого — це Божі таємниці, і якщо сиділка, виконуючи свої обов'язки, почула їх, то має ці таємниці поважати.
Сестра АгатАгата — мила, добра душа. Наступного дня, побачивши, що я стурбована, вона розповіла мені, про що марив мій бідолашний коханий, додавши: "Я могла би багато чого розказати про це вам, моя люба. Він не зробив нічого поганого, тому у вас, як у майбутньої дружини, немає причин для хвилювання. Він не забув ані вас, ані своїх почуттів до вас. Його налякало щось надзвичайно страшне, смертельно страшне, і це не може бути темою для обговорення".
Гадаю, що ця чудова жінка вирішила, що я можу приревнувати свого нареченого, подумавши, що він закохався в якусь іншу дівчину.
Це ж треба таке вигадати! Я ревную Джонатана! Але все ж таки, моя люба, скажу тобі по секрету, що я відчула полегшення, коли дізналася: немає жодної іншої жінки, яка б могла стати причиною для хвилювання. Зараз я сиджу біля його ліжка і дивлюся на його обличчя, поки він спить. О, він почав прокидатися!
Пробудившись, він попросив мене подати його сюртук, бо хотів щось дістати з кишені. Я попросила сестру Агату, і вона принесла всі його речі. Серед них я побачила записник і вже була зібралася спитати дозволу переглянути його, бо знала, що, можливо, знайду в ньому причину його хвороби. Гадаю, він прочитав це бажання по моїх очах і попросив мене залишити його на самоті на кілька хвилин.
Покликавши мене назад, він дуже урочисто сказав:
— Вільгельміно!
В цей момент я зрозуміла, що він налаштований страшенно серйозно, бо він ніколи не називав мене повним ім'ям відтоді, як попросив моєї руки.
— Люба, ти знаєш про мої переконання щодо цілковитої довіри між чоловіком і дружиною. Між ними не повинно бути секретів і таємниць. Я пережив величезне потрясіння, і коли намагаюся пригадати, що ж то було, в мене голова йде обертом, і я справді не знаю, чи це було насправді, чи це марення божевільного. Ти знаєш, що я мав запалення мозку, а від цього можна збожеволіти. Таємниця — тут, — вказав він на щоденник, — і я справді не хочу її знати. Я хочу розпочати своє життя тут із нашого весілля.
Після цього, моя люба, ми вирішили одружитися, потому як залагодимо всі формальності.
— Чи хочеш ти, Вільгельміно, залишитись у невіданні разом зі мною? Ось записник. Візьми його і зберігай у себе, прочитай, якщо захочеш, але ніколи не розказуй мені про прочитане, хіба що якийсь священний обов'язок важким тягарем ляже на мене і я змушений буду повернутися до жорстоких годин, пережитих уві сні чи наяву, при здоровому глузді чи у божевіллі, про які записано тут.
Сказавши це, він безсило відкинувся назад, а я засунула записник під подушку і поцілувала його. Я звернулася до сестри Агати, щоб вона попросила настоятеля дозволити нам одружитися сьогодні вдень, і тепер чекаю на її відповідь…
Сестра Агата прийшла і сказала, що по капелана з церкви при Англійському дипломатичному представництві вже послали. Нас обвінчають за годину, або тільки-но Джонатан прокинеться…
Люсі! Ось і настав час! Я відчуваю урочистість моменту і разом із тим почуваюся дуже-дуже щасливою. Джонатан прокинувся трохи пізніше, ніж через годину, і до цього часу все вже було готове. Джонатан сидів на ліжку, спершись на подушки, своє "так" він відповів твердо і впевнено, я, на відміну від нього, ледве могла говорити. Мене так переповнювали почуття, що слова просто застрягли мені в горлі.
Ці милі сестри милосердя були такими добрими до нас! Перед Господом обіцяю, що не забуду їх ніколи-ніколи, ні в радості, ні в горі.
Я повинна розповісти тобі про свій весільний подарунок. Коли священик і сестри залишили мене з моїм чоловіком наодинці (о Люсі, я вперше пишу "мій чоловік"), я дістала з-під подушки записник, загорнула його у білий папір і перев'язала блакитною стрічкою, яку зняла з шиї, поставила печатку на вузлику сургучем; печатки я не мала, тож використала каблучку. Потім, поцілувавши свого чоловіка і показавши йому пакунок, сказала, що зберігатиму записник саме таким чином, і це буде доказом нашої взаємної довіри на все життя, і що я ніколи не розкрию його, хіба що він сам забажає або виникне якась гостра потреба. Потім він узяв мої руки у свої (о Люсі, це був перший раз, коли він узяв за руки свою дружину) і сказав, що це найдорожчий подарунок у світі, і що з таким подарунком, якщо буде треба, він пройде крізь минуле знову і переможе його. Мій бідолашний коханий мав би сказати "крізь частину минулого", але він іще не міг думати про час, і я не здивуюся, якщо попервах він плутатиме не тільки місяць, але й рік.
Отже, моя люба, на чому я зупинилась? Я змогла сказати йому лише, що я — найщасливіша жінка в світі і що не можу дати йому нічого, крім себе самої, свого життя і своєї довіри, кохання й обов'язку піклуватися про нього все життя. А коли він поцілував мене, притягнувши до себе своїми слабкими руками, це було ніби наша урочиста клятва одне одному.
Люба моя Люсі, чи знаєш ти, чому я тобі все це переказую? Не тільки через те, що я переповнена щастям, але й тому, що ти завжди була і будеш дуже дорогою мені людиною. Дружба з тобою зі шкільної лави, відтоді, як ми закінчили школу і готові були вступити до дорослого життя, і досі є для мене справжнім подарунком долі. Я би хотіла побачити тебе зараз, коли почуваюся щасливою дружиною, завдяки тому, що можу виконувати свої обов'язки. Я дуже хочу, щоб і ти у своєму подружньому житті почувалася такою ж щасливою, як я. Нехай Господь усемогутній саме таким і зробить твоє життя, нехай дні твої будуть осяяні сонячним світлом і не буде в них різкого вітру, забутих обіцянок і недовіри. Я не бажаю тобі, щоб ти ніколи не знала болю, бо такого не буває, але я сподіваюся, що ти завжди будеш такою ж щасливою, як я зараз. Прощавай, моя люба. Я негайно відправлю цього листа і, можливо, незабаром напишу тобі знову. Мушу ставити крапку, бо Джонатан прокидається. Я маю приділити увагу своєму чоловікові.
Завжди твоя Міна Гаркер.
Лист Люсі Вестенра до Міни Гаркер
Вітбі, 30 серпня
Моя найдорожча в світі Міно!
Шлю тобі океан кохання і мільйон поцілунків. Напевно, ти незабаром опинишся у власному домі разом зі своїм чоловіком. Я би хотіла, щоб ти якнайшвидше приїхала додому, аби бути тут разом із нами. Завдяки свіжому повітрю Джонатан скоро відновиться. Я теж цілком відновилася.