Дальше йшли інші інженери копальні, мешканці вугляного міста, приятелі й товариші старого наставника – всі члени одної великої родини гірняків, що творили населення Нового Аберфайля.
Розуміється, всі були святочно одягнені. Одяг Меджі нагадував давні часи. В неї на голові був "tau", як то колись давно носили жінки, а на плечах щось в роді пелерини "rokelay", яку шотландки носять дуже граціозно.
Неллі обіцяла собі бути спокійною. Була одягнена простенько, але гарно. На Симоні Форді був одяг, якого не повстидався би був шановний суддя Вальтера Скотта – Ніколь Жарві. Всі поспішали до каплички, що була розкішно прибрана.
На небі вугляного міста сіяли електричні сонця, не гірші справжнього. Ціле море світла розлилося над Новим Аберфайлем. Капличка рівно ж була залита ясним світлом. Весільного обряду мав доконати отець Вільям Гобзон. Він дожидав молодих на порозі каплички. Коли всі підійшли до отворених дверей каплички, озвалися звуки органів, і молода пара, попереджувана отцем Гобзоном, пішла в напрямі вівтаря. Священик, тримаючи в руках требник, звернувся до молодої пари, коли та станула перед вівтарем.
– Гаррі, ти бажаєш взяти собі за жінку Неллі і присягаєш завсіди любити її?
– Присягаю! – голосно відповів Гаррі.
– А ти, Неллі, – говорив дальше старенький пастор, – бажаєш взяти собі за мужа Гаррі Форда і...
Дівчина не вспіла відповісти, коли роздався страшний гук. Одна із великанських скель, що звисали над озером Малкольм на сто кроків від церковці, відірвалася зненацька й упала в озеро. Заколихалася вода і виступила на берег. В тому місці, де знаходилася скеля, показалася тепер величезна яма, про існування якої ніхто не знав. Між надбережними розвалинами появився човен, який струмінь скоро ніс в напрямі церковці. В човні стояв старець в темній одежі, з розвіяним волоссям і довгою, білою бородою, що опадала йому на груди. В руках держав він запалену лампу Деві. Притім старець кричав голосно:
– Вугляний газ! Вугляний газ! Горе всім, горе!
В тій хвилині почули всі у повітрі легкий запах, який вказує на присутність вугляного газу.
Всім стало ясно, що сталося. Відірвана скеля відкрила печеру де зібралося багато легкозапального вугляного газу, що почав тепер свобідно розходитися по копальні. Джемс Стар і другі гірняки вибігли скоро з церковці і кинулися до берега озера.
– Втікайте з копальні! – кричав інженер, який зрозумів, що за небезпека грозила всім.
– Вугляний газ! Вугляний газ! – повторяв старець, стараючись зіпхати човен на середину озера.
З церкви вибігли Гаррі, Неллі, Симон і всі присутні.
– Втікайте з копальні! Втікайте з копальні! – не переставав кричати Джемс Стар.
Та втікати було вже запізно!
Старий Сильфакс був тут, готовий сповнити свою останню погрозу і не допустити до вінчання Неллі з Гаррі, знищивши вибухом вугляне місто. Над його головою літав величезний гарфанґ з чорними цятками на білому пір’ю.
Тоді-то хтось кинувся в воду і скоро почав підпливати до човна. Це був Джек Ріян. Він старався доплисти до старця, поки той ще не виконав сього страшного наміру.
Сильфакс, побачивши його, розбив лампу, вирвав з неї горючий ґніт і замаяв ним у повітрі.
Мертвецька мовчанка запанувала в підземеллі, проймаючи безмежним жахом зібрану над берегом озера юрбу. Джемс Стар дивувався, що досі ще не наступив вибух і не розніс цілої копальні.
Сильфакс, з викривленим з люти лицем, зрозумів, що вугляний газ, дуже легкий, не задержався в нижчих верствах повітря, тільки скоро піднявся вгору, в горішні частини копальні. Тоді гарфанґ на знак Сильфакса схопив у лапу горючий ґніт, як чинив це колись давно в копальні Дашур, і почав підніматися вгору під склепіння, куди старець показував рукою. Ще хвилина – й не було би Нового Аберфайля...
В тій хвилині Неллі вирвалась з рук Гаррі. Вона підбігла над беріг озера і голосно крикнула:
– Гарфанґ! Гарфанґ! До мене, сюди, до мене!
Вірний птах, здивований, спочатку заколихався у повітрі, та, пізнаючи голос Неллі, впустив ґніт у воду і, описуючи великий лук, злетів до ніг молодої дівчини.
Горішні верстви повітря, куди зібрався газ, не вспіли загорітися. Крик розпуки потряс підземеллям. Був це останній крик старого Сильфакса.
Коли Джек Ріян підпливав вже до човна, старець, бачачи, що його помста не вдалася, кинувся у воду.
– Рятуйте його, рятуйте! – роздираючим голосом закричала Неллі.
Почув це Гаррі, кинувся у воду, скоро доплив до човна і почав шукати за старцем.
Та його змагання були даремні. Води озера Малкольм не віддали своєї добичі. Вони навіки заховали старого Сильфакса у своїй глибині.
XXII.
Легенда старого Сильфакса.
Шість місяців минуло від тої пригоди. Несподівано перерване вінчання Гаррі Форда з Неллі відбулося в підземній церковці, а на другий день знов пішла робота в копальні під проводом інженера Джемса Стара.
Гаррі й Неллі були щасливі, про що й не треба говорити. За всі терпіння, які перейшли вони в життю, одержали нагороду. Симон Форд, вислужений наставник копальні Нового Аберфайля, дожидав хвилі, коли зможе відсвяткувати золоте весілля зі своєю старою Меджі, яка не мала нічого проти сього.
– А потім і друге, – говорив Джек Ріян, – два золоті весілля зовсім не буде забагато для вас, пане Симон.
– Зовсім ні, мій приятелю, – спокійно відповідав старець. – Нічого не було би дивного прожити двісті літ в отому чудовому кліматі Нового Аберфайля.
Чи доживуть мешканці вугляного міста отого свята? Це покаже будучність.
В кожному разі, мабуть, незвичайного довгого віку дожив гарфанґ старого Сильфакса.
Він усе жив у підземеллі, та по смерти старця, хоч як старалася Неллі його задержати, по кількох днях полетів від неї в безвісти копальні.
Мимо того, що товариство людей йому, здається, так, як і його бувшому панови, не подобалося, він чогось то особливо не любив Гаррі. Заздрісний птах бачив в ньому передовсім того, хто перший забрав йому його Неллі, яку оборонити перед ним не вдалося йому там, у глибині пропасти.
З того часу Неллі дуже рідко бачила гарфанґа над озером Малкольм. Невже бажав він побачити хоч інколи свою давну приятельку? А може, бажав своїм бистрим зором проникнути глибину озера, що скривало в собі тіло старого Сильфакса?
Хто його знає! Та все ж таки гарфанґ став основою багатьох легенд і дав нагоду Джекови Ріянови поширити свій репертуар фантастичних казок. Ще й досі на вечорницях у Шотландії розказують казки та співають пісень про гарфанґа і старого Сильфакса, колишнього "розкаяного грішника" копалень Аберфайля.
КІНЕЦЬ.
1
Королівство Великої Британії поділене на провінції, звані графствами.
2
Единбург – столиця Скотії.
3
Королівський Інститут.
4
Тонна = 1000 кг (пр. перекл.).
5
Копальняні роботи діляться на підземні й на поверхні землі; перші ведуться в глибині землі, другі на верху (пр. перекл.).
6
В Англії та Америці компанією зоветься товариство, що веде якесь підприємство (пр. перекл.).
7
Наставник = bos, або "бас" – як називають їх наші емігранти по американських копальнях та фабриках (пр. перекл.).
8
Вальтер Скотт – знаменитий англійський повістяр, автор історичних повістей, жив у першій пол. XIX віку (пр. перекл.).
9
Герой повісти Вальтера Скота під таким заголовком (пр. пер.).
10
Рівно ж постать із повісти Вальтера Скота (пр. перекл.).
11
Розуміється – англійську (пр. перекл.).
12
Стрій англійських пасторів в половині XIX в. (пр. перекл.).
13
Шотландський народний герой (пр. перекл.).
14
Треба згадати, що всі ростини, яких відтиск знаходили в кам’яному вугіллі, належать до родин, які находяться тепер у тропічних околицях. З того можна заключати, що в ті часи температура була рівномірна на цілій земній кулі. Крізь пористу поверхню землі проникала висока температура з нутра земної кулі, – що й причинилося до витворення покладів вугілля в усіх ширинах Землі.
15
Англійська миля відповідає 1609 метрам довжини.
16
Лампа Деві є охороною перед запаленням газів, якої вживають при роботі шахтарі (пр. перекл.).
17
Котеджем називають англійці підміські вілли, щось в роді дач на Україні. (Пр. перекл.)
18
Савней – прізвище шотландців; Джон Буль – англійців; а Педді – ірландців.
19
Меджі – Магдалина.
20
Купелеві місцевости в околицях Единбурга.
21
Головна й найбільша вулиця в Единбургу.
22
Англійські (прим. перекл.).
23
Auld-Reeski (Старий димар) – прізвище, надане старому Единбургови.
24
Неллі – по-нашому Оленка.