Платон обезсмертив Главка у своєму творі "Держава" (II, 2).
ГНОМА — повчання, стисло викладене у віршах або риторичній прозі. Зустрічається вже в Гомера, Гесіода, Феогніда.
ГОЛЛАНДЦІ — піддані короля Голландії (Нідерландів). Еразм називає їх своїми тому, що сам був голландцем.
ГОМЕР (кінець IX-VIII ст. до н.е.) — легендарний давньогрецький поет, автор епічних поем "Іліади" та "Одіссеї". Зображувався у вигляді сліпого співця.
ГОМЕРІВСЬКІ БОГИ — ті боги, про яких згадує Гомер у своїх творах, тобто олімпійські. Вислів "гомеричний сміх" походить від імені Гомера, який описав нестримний
Шгіт богів. Квінт Флакк (65-8 до н.е.) — римський поет. Широко відомі його ліричні вірші "Оди", сатири, послання, особливо "Послання до Пізонів", яке називають "Про поетичне мистецтво". [293]
ГОРГОНА — було три сестри-горгони — чудовиська з гадюками на голові замість волосся. Одна з них, Медуза, обертала в камінь кожного, хто на неї дивився. Грецький герой Персей відрубав їй голову, а богиня Афіна прикріпила ту голову до свого щита.
ГРАКХИ — два брати: Тіберей (163-132 до н.е.) і Гай (153— 121 до н.е.) — римські політичні діячі. З метою зміцнення Римської держави намагалися провести демократичні реформи. Обидва загинули в боротьбі з земельною аристократією.
ГРЕЦЬКИЙ ПЛАЩ — просторий плащ, який римляни називали палієм. Одна із ознак античних філософів.
ГРІЛЛ — один із супутників Одіссея, якого чарівниця Кірка перетворила на кабана. Про це розповідається у творі Плутарха "Розмова між Одіссеєм, Кіркою та Гріллом, або Про те, що нерозумні тварини також виявляють розум".
ДАВИД (кінець XI — середина X ст. до н.е.) — напівлегендарний цар, що створив сильну ізраїльсько-іудейську державу. За християнською традицією, його вважають автором релігійних гімнів (псалмів), а також переможцем Голіафа.
ДАНАЇДИ — п'ятдесят дочок Даная, царя Аргоса, міста на Пелопоннесі; вони побралися з п'ятдесятьма синами Єгипту, але з наказу батька повбивали своїх чоловіків, за що були покарані тим, що в підземному царстві мусили наливати воду в бездонну бочку.
ДЕЗИДЕРІЙ — див. Еразм Роттердамський.
ДЕЛОС — невеликий острів у Егейському морі (біля узбережжя Греції). Згідно давньогрецьких міфів, спочатку він мандрував по морю, гнаний хвилями. Після того, як там народився Аполлон і його сестра Артеміда, він застиг на місці. Був одним із центрів культу Аполлона.
ДЕМОКРІТ Абдерський (бл. 460 — бл. 370 до н.е.) — грецький філософ-матеріаліст, один з перших представників атомізму. Демокріт кепкував над усім, що складало суть не тільки життя його співвітчизників, але й сучасної йому філософії. За це вже в античні часи нарекли його "філософом, що постійно над чимось сміється". Майстром висміювання вважає Демокріта й Еразм Роттердамський.
ДЕМОСФЕН (384-322 до н.е.) — визначний афінський оратор і політичний діяч. Закликав до відсічі Філіппові Македонському, який намагався підкорити Грецію. [294] Пристрасні, запальні промови Демосфена проти Філіппа Македонського названі були філіппіками. Цей термін побутує й досі в ораторському мистецтві. Глупота спотворює факти: Демосфен не кидав щита і не втікав з поля бою; він був не шкідливим, а, навпаки, корисним для Афінської держави.
ДЕЦІЇ — давньоримський рід. Два його представники добровільно наклали головами заради врятування батьківщини: Децій Мус-старший — 340 року до н.е. під час війни з латинянами, Децій Мус-молодший — 295 р. до н.е. у війні з самнійцями.
"ДЗЕРКАЛО ІСТОРИЧНЕ" — твір домініканського ченця Вікентія із Бове (пом. 1264 p.), автора величезної енциклопедії, до складу якої входить і "Дзеркало історичне" в 32-х книгах.
ДИСПЕНСАЦІЯ — дозвіл на порушення певного церковного закону, правила чи обітниці. Диспенсації видавав лише папа римський або, за його дорученням, єпископи. В середні віки це приносило церкві чималі прибутки.
ДІАЛЕКТИКИ — 1) знавці й учителі діалектики — мистецтва розмірковувати; 2) полемісти — умільці доводити й заперечувати, ставити запитання й відповідати. Тут: філософи, які в своїх бесідах користувалися всілякими хитрощами й викрутасами, аби надати висновкам правдоподібного вигляду.
ДІАНА — у давньоримській міфології богиня місяця, згодом — полювання, покровителька дикої природи. Тотожна грецькій Артеміді. Дочка Юпітера (Зевса), сес-тра-близнючка Аполлона. Діана — богиня-діва, горда, неприступна. Лише в одному міфі розповідається про її кохання до красеня Едиміона. В сиву давнину богині приносились людські жертви.
ДІДИМ — александрійський граматик І ст. до н.е. Написав понад 4 тисячі праць.
ДІОГЕН Синопський (бл. 404-323 до н.е.) — грецький філософ, учень і послідовник Антисфена — засновника школи кініків. Діоген — представник наївного матеріалізму. За переказом, вкоротив собі віку.
ДІОНІС (Бахус, Вакх) — син Зевса, бог рослинності й вина, з VIII ст. до н.е. один з найпопулярніших богів у давніх греків; Діоніс ходив ніби всюди по землі, творив чудеса і вчив людей робити вино. Міг з'являтись у різних подобах: цапа, бика, лева, пантери; примушував текти з землі вино, молоко, мед тощо. На святах Діоніса [295] брали участь і жінки. Процесія була галаслива і невгамовна. Супутниці Діоніса (Вакха) називались вакханками. Звідси "вакханалії" — розгульні бенкети з безтямним пияцтвом.
ДІОНЇСІЇ — імена двох сіракузьких тиранів (о. Сіцілія): Діонісія Старшого (406-367 до н.е.) та його сина і наступника Діонісія Молодшого (повалено 357 р.). Пла-тон тричі їздив на Сіцілію з метою переконати їх, щоб створили ідеальну державу, на зразок описаної у відомому його творі "Держава". Але всі спроби закінчились невдачею, а остання навіть продажем Платона до рабства.
ДОДОНСЬКА МІДЬ. Перед храмом Зевса в м. Додоні (Північна Греція) стояли два стовпи: на одному була статуя хлопчика з батогом, а на другому мідна чаша. При найменшому подуві вітру батіг вдаряв по чаші, внаслідок чого дзвін майже ніколи не стихав. Переносно "додонська мідь" — джерело безперервного шуму.
ДОМІНІКАНЦІ — католицький орден, заснований був іспанським богословом Домініком (1170-1221) з метою боротьби з єретичними рухами.
ДОНАТ Елій (нар. бл. 350 р.) — римський граматик і ритор. Збереглася його фундаментальна праця "Граматичне мистецтво" в 3-х томах, а також короткий її вклад, призначений для початківців. Особливо популярною була в середні віки.
ДОНЬКИ Юпітера — див. Музи.
ЕВКЛІД (поч. III ст. до н.е.) — грецький математик. У своїй праці "Елементи" систематизував досягнення грецьких попередників і, таким чином, відіграв виняткову роль у подальшому розвитку математики.
ЕВКЛІОН — скупий дідуган, персонаж із комедії Плавта "Горщик".
ЕВРИПІД (бл. 480-406 до н.е.) —г великий грецький драматург, автор 92 творів, з яких збереглося лише 18. Нині найвідоміша його трагедія "Медея".
ЕГІДА ЮПІТЕРА — щит зі шкури кози Аматеї, яка вигодувала його своїм молоком.
ЕДИЛИ — виборні особи в Давньому Римі, головними обов'язками яких були: міський благоустрій, організація народних видовищ, поліцейний нагляд, регулювання продовольчого постачання тощо.
"ЕККЛЕСІАСТ" — назва одного з творів ізраїльсько-іудейського царя Соломона. [296]
ЕЛЛІНІСТ — знавець давньогрецької мови. (Греки називали себе еллінами, а свою країну Елладою).
ЕНДИМІОН — у давньогрецькій міфології юнак-красень, якого покохала богиня Артеміда. За деякими міфами, богиня місяця Селена (за іншим варіантом — Артеміда) заспала Ендиміона, щоб цілувати його сплячого.
ЕНЕЙ — у давньогрецькій та римській міфології троянський герой, син Афродіти (Венери). Після зруйнування Трої царював над уцілілим троянським народом. В VI ст. до н.е. з'являється міф про переселення Енея до Італії, де його нащадки заснували Рим. Від Енея виводили свій родовід Юлій Цезар і перший римський імператор Октавіан Август. Щоб довідатись про свою долю, Еней з допомогою Сивілли спускався нібито до підземного царства.
ЕНТИМЕМА — умовивід, в якому відсутній один із засновків.
ЕПІДАВРСЬКИИ ЗМІЙ. Епідавр — грецьке місто на березі Сардонської затоки. Про змія Епідаврського згадує Горацій "Сатири", 1,3,27).
ЕПІКУР (341-270 до н.е.) — грецький філософ, засновник філософської течії— епікуреїзму; стояв на матеріалістичних позиціях. Епікур надавав великого значення відчуттям людини, її сприйняттю зовнішнього світу. Метою життя він вважав розумну насолоду. "Стадо Епікура" — його послідовники, які возвели насолоду в принцип етики. Поросям з цього стада називав себе в одному із своїх віршів Горацій "Послання", 1,4,16).
ЕРАЗМ (Дезидерій Еразм Роттердамський) — літературний псевдонім Герхарда Герхардса (1466-1536), гуманіста епохи Відродження родом з Роттердама (Нідерланди). Найвідоміший його твір "Похвала Глупоті" (1509 р.) — гостра сатира на можновладців, як світських, так і церковних. Щоб хоч якось пом'якшити гнів тих, кого він викриває, Еразм кепкує часом і над собою, зараховуючи й себе до мазунів Глупоти.
ЕРАЗМІЙ — ідеться про Йоганна Еразмія Фробена, молодшого сина базельського друкаря Йоганна Фробена.
ЄВАНГЕЛІЄ — твори релігійного змісту, в яких розповідається про земне життя міфічного засновника християнства Ісуса Христа. Написані в період раннього християнства. Існує лише чотири, написані нібито учнями Христа. Ці твори складають так званий Новий завіт.
ЄВХАРИСТІЯ — таїнство причащання в християнській церкві, [297] яке надає буцімто людям надприродної сили — "благодаті божої".
ЄЛИСЕЙСЬКІ ПОЛЯ — згідно віровчення давніх греків, місцевість у підземному царстві або на далеких островах блаженства, куди боги переселяють своїх улюбленців, даруючи їм безсмертя.
ЄПИСКОП — вищий духовний сан служителів культу у християнській церкві, глава територіальних церковно-адміністративних одиниць — єпархій тощо.
ЄРУСАЛИМ — місто в Палестині. Вважається "святим містом" у християн, єудеїв та мусульман.
ЖЕБРУЩІ (орден жебраючих) — один з католицьких орденів, заснованих папством у першій половині XIII ст., який проповідував бідність і благочестя. Згідно статуту, ченці цього ордену не могли мати приватної власності та постійного житла і повинні були харчуватися з жебрацтва. Насправді ж цього обіту майже ніхто не дотримувався. Жебрущі ордени — тобто францисканці, домініканці, августинці і кармеліти.
ЖЕНЕВ'ЄВА — свята покровителька Парижа, жила в V ст., провістила, що Парижу нічого не загрожує від нашестя Аттіли, вождя гуннських племен, похована в Парижі в храмі Петра і Павла.
ЖЕРСОН — Жан Шарльє з Жерсона, що на північному сході Франції, знаменитий богослов, державний і церковний діяч, людина виняткового благородства й мужності (1363-1429 pp.) Мається на увазі твір Жерсона "Про віросповідання і мистецтво вмирати".
ЗЕВКСИД (кінець V — поч.