Дивлячись на них, Берк згадав оповідання Джека Лондона. Про людей, що, попавши у виняткові обставини, самі вибирають собі вождя, обминаючи тих, хто за станом чи то рангом мають право командувати. У важкі хвилини люди знов стають людьми, а штучні перепони та ієрархія зникають. Чудово! Просто чудово! Шкода, що тут немає Джека Лондона.
І лондонець, і невеличкий стариган, і лейтенант чекали, що скаже шотландець. Майор залишався осторонь.
— А що ж нам іще робити? — озвався шотландець. Спокійно, як людина, ладна підкоритися необхідності.
— Йти, і негайно,— сказав Ніс.
— Треба б подивитися на ці міномети,— сказав лондонець. Він шепелявив, бо в нього не було двох передніх зубів.
— Еге ж. Міномети. Хай їм чорт,— сказав старий.
На цьому й стали. Шотландець майже нічого не
сказав. Він тільки прийняв рішення про себе і чекав, щоб його спитали. Так здавадрся Нісові. Неквапність і розважливість шотландця йому сподобалися.
Тоді майор люто сказав, карбуючи кожне слово:
— Всі ви — табун йолопів.
— Не треба, Тіллі,— сказав лейтенант.— У нас немає вибору.
— Не в цьому річ. Ідеться про принцип. Цей миршавий грек унизу береться вказувати нам, що робити.
— Я сподівався, що ви, як офіцер, перший дасте згоду,— сказав Ніс.
— Ми й так воюємо тут за ваші інтереси,— майор нетямився з люті,— а ви ще примушуєте нас визволяти якихось божевільних греків, що сидять за щось там у тюрмі.
— За те, що вони проти Метаксаса,— сказав, стримуючись, Ніс.
— Мені на це начхати,— сказав майор.
— Послухайте, якщо йдете — йдіть, а ні — залишайтеся тут. Обійдемося і без вас,— сказав Ніс, звертаючись до нього.— Але знайте: якщо ви залишитеся, то в човні, який піде на Єгипет, для вас місця не буде. Навіть літтоський чернець плюватиме вам у вічі. Ми йдемо без вас. А ви добирайтесь як знаєте до Єгипту.
— Ідіть звідси геть,— сказав майор.
Тут Ніс став схожий на чорта, перед яким стоїть голий архангел Гавриїл.
— Самі забирайтеся геть! — закричав Ніс.— Онде Лівійське море. Бачите? Пливіть через нього, інглезі. Пливіть, чорти б вас ухопили!
Це був наче вибух. Ніс замовк на крику, голосному, надсадному. Потім повернувся й швидко рушив униз вузенькою стежкою, важко й глибоко дихаючи. Він нічого не чув. Тільки гупання двохсотсорокасиль-ного двигуна всередині. Гуп, гуп, гуп...
Угорі на якусь мить завмерло.
Потім усі пішли до кам'яної хижі надіти хто що мав та зібрати ранці.
Майор лишився сам.
Ніс нічого цього не бачив. Він біг униз стежкою, а всередині в нього гупало й гупало.
Але потім усе минулося.
Важкий спуск між скелями поволі загасив його гнів. Він уявив собі весь той опір, на який натрапив майор. Це його майже розвеселило й заспокоїло. Бо ж він зрозумів, що всі вони, крім майора, були тільки проти використання мінометів. Ніхто не відмовлявся допомогти визволенню антиметаксистів із табору на Гавдосі. Вони лише вважали, що використати міномети неможливо.
Усі, крім майора.
Ніс не мав на нього зла. Він більше думав про смаглявого шотландця, його рішучий вигляд та про те, як інші прислухалися до його слова.
Але хай там що думав собі Ніс, а майор стояв і дивився, як інші спускаються з гори. Вони на ходу похапцем застібали на собі одежу або поправляли туго набиті ранці. Тоді майор теж зайшов до кам'яної хижі, взяв свою акуратну офіцерську сумку й став спускатися слідом за іншими.
Розділ двадцятий
Ніс не застав Хаджі Міхалі вдома. Якась стара жінка сказала, що той на березі, біля човнів. Там Ніс і знайшов його разом із Сарандакі. На мілині біля човнів хлюпалося у воді з десяток голих дітей. Вони з цікавістю дивилися на Ніса, коли той ішов уздовж човнів до Хаджі Міхалі, що розмовляв із Сарандакі про човни ловців губок.
— Саїда,— привітався Хаджі Міхалі до Ніса.
Це було арабське слово.
— Саїда,— повторив Ніс.
— Знайомтеся,— сказав Хаджі Міхалі йому й Сарандакі.
— Ми вже знайомі,— прогув Сарандакі.
Сарандакі дивився на розпатланого, неголеного Ніса та його очі, що були червоні від утоми, але дивилися завзято, щиро й зосереджено. Він оцінював силу цього маленького грека й вибачав йому його настирливість, хоч яка вона була стомлива. Але він думав про те, що Нісові не завадило б повчитись у Хаджі Міхалі швидко заспокоюватися після спалаху. Що він нічим не схожий на Хаджі Міхалі. Що надто непоступливий і завжди наполегливий. Проте водночас велетень Сарандакі визнавав силу цього чоловіка, і, як і всі інші, був обережний у розмові з Нісом. Тепер він прислухався до грецької мови Ніса, що бриніла якось по-чужоземному, але чисто.
■— Вони погодилися допомогти нам з мінометами,— сказав Ніс.
— З радістю приймаю цю звістку,— сказав Хаджі Міхалі й весело засміявся.
— Талос веде їх сюди.
— А англійці?
— Я про англійців і кажу,— відповів Ніс.— І про австралос також.
— Ха! — то був вигук захоплення. Бо обидва були в захваті від цього. Хаджі Міхалі відклав шматок дводюймового каната й підвівся.
— Ти, мабуть, гарно вмієш говорити по-англійськи, якщо умовив їх,— сказав він.
— Ти їх,— сказав Сарандакі,— видно, добряче настрахав.— І засміявся, мов з гори покотилася лавина.
— Ні,— сказав Ніс,— усі вони добрі хлопці.
Він не розм'як, але з приємністю почував їхнє схвалення.
— Тепер ми й почнемо.
— А де міномети? — спитав Ніс.
— У хатині ловців губок, де був твій австралос.
— Ходімо туди,— сказав Ніс.
— Спробуй-но його догнати,— мовив Сарандакі до Хаджі Міхалі, кладучи тому на плече свій кулачисько.
— Він нетерплячий, як і я,— чемно відповів Хаджі Міхалі.
Ніс і справді нетерпеливився. Уже впали вечірні тіні, а Ніс хотів, щоб австралос оглянули міномети ще завидна. Та й сам хотів їх побачити. Подумав раптом, що зроду не бачив міномета. Він відчував своє невігластво в техніці й перевагу австралос, а тепер ще й айглійців. І йому стало неприємно. Завжди неприємно відчувати себе невігласом, хай навіть у чужій царині.
Він зустрів Талоса й інших на стежці, яка вела до човнів. Вони з Хаджі Міхалі та Сарандакі вже підходили до хатини ловців губок.
— Скажи англійцям, що я ціную їхню згоду,— сказав Хаджі Міхалі Нісові, коли всі вони зійшлися.
Ніс подивився на дивну групу з Талосом і Стоуном на чолі. Коли підійшов Стоун, Сарандакі стояв поруч з Нісом. Обидва велетні мимоволі зміряли один одного поглядами, як це роблять усі високі на зріст люди.
Один із пишною рудою бородою й сумирними лагідними очима; тулуб — гора, а руде волосся — ліс.
Другий — грек, джин із казки, чорний, з блискучою засмаглою шкірою; квадратні білі зуби й величезний випуклий лоб, мов та баня, під яким весело кущилися брови.
— Цього я визнаю за брата,— Сарандакі знов оглушливо засміявся.
— Він каже, що ви йому брат,— пояснив Стоунові Ніс.
Стоунові це здалося схожим на розмову індіанців у кінофільмі.
— Скажіть йому, що я йої'о молодший брат.— Стоун спокійно всміхнувся, дивлячись на могутню статуру Сарандакі. Перша зустріч, коли Сарандакі засумнівався був у них, не бралася до уваги. Нині Сарандакі видавався велетнем, що вийшов із кратера вулкана. Він ладен був усіх їх визнати братами. Але його особливо приваблював Стоун, з рудим чубом, пишною,— вона знов відросла,— бородою та спокійним квадратним обличчям.
Вони, сміючись, пішли вулицею, що нею стікав брудний струмок із давилень.
Біля хатини ловців губок Хаджі Міхалі сказав:
— Вони заховані під губками.
— А це надійне місце? — спитав його Ніс.
— Треба тримати зброю напохваті,— терпляче відповів Хаджі Міхалі.— Яка користь із зброї в безпечному місці, коли до неї не можна дістатися?
Ніс подумав: як це він до цього не додумався сам. Але в цьому Хаджі Міхалі багато чого було таке просте, що здавалося неповторним.
— Подивіться, скільки піску! — ревнув Сарандакі, піднімаючи оберемок губок із купи, наваленої на кам'яну підлогу.
— Сарандакі, вогню мій, полум'я моє,— сказав йому Хаджі Міхалі.— Тобі вже давно пора заспокоїтися.
— А губки все одно з піском,— ревнув джин.— А який він важкий. Хай би вже був дрібний морський пісок. Продаєш їх скупникам чистенькими, як мій язик. А вони засипають їх піском.
І Сарандакі з огидою заходився розкидати на всі боки губки, аж доки дістався до зброї. '
Зброя лежала просто на кам'яній підлозі під сті-ною. Три міномети. Два вісімдесятиміліметрові й один п'ятдесятиміліметровий.
Кожен був на двоногій сошці. Довгі ящики з боєприпасами, з дерева, обкутого сталлю. Один ручний кулемет солотерна й один німецький пістолет-кулемет ерма дев'ятиміліметрового калібру. Два люгери в дерев'яних кобурах. Запасні обойми. І акуратною пірамідкою старі німецькі маузерівські гвинтівки з обірваними ременями. Ці гвинтівки належали до партії зброї, привезеної з Кувейту. Уся зброя була вкрита плямами від налиплих губок і засипана дрібним білим піском.
Уже зробилося так темно, що неможливо було добре роздивитися зброю.
— Винесімо їх на вулицю,— сказав Нісові Енгес Берк.
Ніс переклав його слова Хаджі Міхалі і, повернувшись, побачив, що Стоун уже несе аж два міномети, тримаючи їхні короткі, схожі на пічні труби, стволи під пахвами. їх було важко нести навіть удвох, особливо через пригвинчені сошки. Берк та англійці винесли решту. Вони поклали всю зброю на кам'яні плити біля входу до хатини ловців губок. Так вона й лежала чорною купою.
П'ятеро англійців,— майор стояв збоку й мовчав,— розглядали міномети. Малий, п'ятдесятиміліметровий і два більші — вісімдесятиміліметрові.
Стоун і Берк поралися біля великого, вісімдесяти-міліметрового міномета. Стоун чогось шукав, роззираючись довкола.
Ніс дивився, як Енгес Берк перевіряє установочний та підйомний гвинти. Він дивувався з того, який нескладний механізм у міномета, хоч, видно, стріляти з нього непросто. Весь міномет складався зі ствола, схожого на шматок пічної труби дюймів три завширшки та футів п'ять заввишки, що був встановлений на двоногій сошці з нарізкою й мав важелі для регулювання напрямку та висоти. Тепер він стирчав догори майже вертикально. Очевидно, що вище задертий, то коротша траєкторія. І навпаки, що нижче опущена ця пічна труба то далі стріляє.
Ніс погладив рукою зелений металевий ствол. Ствол був тонший, ніж думав Ніс, міцний і не з дуже доброго металу. Однак приціл зроблено майстерно. Півкруг з поділками. Дивишся у невеличкий отвір позаду і наводиш міномет.