А потім ще сварися з ними за гроші.
І так у передпокої зустрілися: представник господа бога серед вршовицьких цивільних католиків — з одного боку, і представник божий на землі при військовій службі — з другого боку. А взагалі це була суперечка між цивільним і військовим.
Коли священик запевняв, що польовому вівтарю нічого було робити в канапі, то фельдкурат говорив, що коли вже на те пішло, то польовому вівтарю тим паче нічого було мандрувати з канапи до ризниці костьолу, куди ходять лише цивільні.
Швейк підпускав при цьому різні зауваження — мовляв, дуже легко збагачувати бідний костьол за рахунок військового майна. Слово "бідний" сказав немовби у лапках.
Врешті вони пішли до ризниці, і священик видав польовий вівтар під таку розписку:
"Мною одержано польовий вівтар, який випадково опинився у вршовицькому храмі.
Фельдкурат Отто Кац"
Славетний польовий вівтар був придбаний в однієї єврейської фірми "Моріц Малер" у Відні, яка виробляла всілякі предмети, потрібні під час церковних відправ, і речі релігійного вжитку — такі, як чотки і образочки святих.
Вівтар складався з трьох частин і був укритий фальшивою позолотою, як і вся слава святої церкви.
Людина, не наділена фантазією, просто не могла б добрати, що саме намальовано на тих трьох частинах. Одно певне — цим вівтарем могли б так само успішно користуватись і якісь язичники на Замбезі, і шамани у бурятів та монголів.
Розмальований яскравими барвами, вівтар здалека був схожий на кольорову таблицю, призначену для виявлення дальтонізму в залізничників.
Впадала в очі тільки одна фігура якогось голого чоловіка з ореолом і зеленуватим тілом, що нагадувала гусячий огузок, який уже смердить і розкладається. Цьому святому ніхто нічого злого не робив. Навпаки, по обидва боки його стовбичили два крилаті створіння. Вони мали зображувати ангелів. Але в глядача складалося враження, що цей святий голий чоловік репетує з переляку — так боїться компанії навколо нього, бо ангели скидалися на казкові страхіття, щось середнє між крилатим диким котом і апокаліптичною потворою.
Образок навпроти мав зображувати святу трійцю. Щодо голубки, то загалом художникові не дуже вдалося її спотворити. Він намалював якогось птаха, що так само був схожий на голубку, як і на курку породи білий віандот.
Зате бог-отець скидався на розбійника з дикого Заходу. Таких демонструють глядачам у захоплюючому кримінально-пригодницькому фільмі.
А от син божий був веселий молодик з опасистим животиком, прикритим чимось на зразок трусиків. Взагалі бог-син скидався на спортсмена: хрест він тримав у руці так елегантно, немовби тенісну ракетку.
Ну, а здалеку вся картина зливалася і створювала ілюзію, ніби це прибуття поїзда на станцію.
Що було намальовано на третьому образку, не піддавалося розгадці.
Солдати завжди сперечалися, коли намагались розв'язати цей ребус. Дехто навіть упізнавав на образку якийсь пейзаж Присазавського краю.
Але під цим був напис:
"Hailige Maria, Mutter Gottes, erbarme unser!" 1.
1 Свята Маріє, мати божа, змилуйся над нами! (Нім.)
Швейк нарешті поклав польовий вівтар у дрожки, а сам сів біля візника на козли.
Фельдкурат зручніше вмостився, поклавши ноги на святу трійцю.
Швейк гомонів з візником про війну.
Візник виявився бунтарем: робив різні зауваження щодо непереможності австрійської зброї, як, наприклад: "Та й намолотили ж вам у Сербії", тощо. Коли вони переїздили митну межу, Швейк на запитання сторожа, що везуть, відповів:
— Святу трійцю і діву Марію з фельдкуратом.
Тим часом на плацу їх нетерпляче дожидалися маршові сотні.
І дожидалися довго, бо фельдкуратові треба було їхати ще по спортивний кубок до поручника Вітінгера, а потім по дароносицю, ковчег та інше потрібне для відправи начиння, в тому числі й по пляшку церковного вина аж до Бржевновського монастиря. Відправляти польову службу, як це видно по всьому, не так уже й
просто.
— Ми крутимо, як можемо, — сказав Швейк візникові. І це була правда, бо, коли вони під'їхали на учбовий плац і підійшли до підвищення з дерев'яним бар'єром і столом, на якому треба було поставити польовий вівтар, виявилося, що фельдкурат забув про прислужника.
Прислужував йому завжди один піхотинець з полку, але той перевівся у зв'язківці й поїхав на фронт.
— Дрібниця, пане фельдкурате, — сказав Швейк. — Я теж можу зробити цю роботу.
— А ви вмієте прислужувати?
— Я ніколи цього не робив, — відповів Швейк, — але спробувати все можна. Тепер війна, а в час війни робляться речі, про які вам раніш і не снилося. Вже якось приліплю оте дурне "et cum spiritu tuo" до вашого "dominus vobiscum", уже якось утну. А потім, думаю, воно не дуже-то й важко ходити навколо вас, мов кіт навколо гарячої каші, умивати вам руки і наливати з кухлика вина...
— Гаразд, — сказав фельдкурат, — але води мені в чашу не наливайте; краще вже зараз налийте і до того другого кухлика вина. А зрештою, я завжди зможу підказати, коли вам іти праворуч, коли ліворуч. Якщо свисну потихеньку один раз, то значить — праворуч, а двічі — ліворуч. З требником теж не дуже часто до мене носіться. Зрештою, це все забавки. Не боїтесь?
— Я нічого не боюся, пане фельдкурате, навіть прислужування.
Фельдкурат мав рацію, коли сказав: "Зрештою, це все забавки". Все обійшлося якнайкраще.
Промова фельдкурата була зовсім коротка.
— Солдати! Перед від'їздом на поле бою ми зійшлися сюди звернути своє серце до бога, щоб отець небесний послав нам перемогу і зберіг нас у повному здоров'ї. Не буду вас довго затримувати і бажаю вам усього найкращого!
— Ruht! — крикнув старий полковник на лівому крилі.
Польову відправу тому й називають польовою, що вона підлягає таким самим законам, як і воєнна тактика на полі бою. В добу Тридцятилітньої війни, під час довгих маневрів, і польові служби тривали надзвичайно довго.
За сучасної тактики, коли пересування військ відбувається швидко і рішуче, польова відправа теж має бути і коротка, і рішуча. Ця відправа тривала рівно десять хвилин, і ті, котрі стояли ближче, дуже дивувалися, чому під час служби фельдкурат насвистує.
Швейк миттю реаґував на сигнали. Він з'являвся то з правого, то з лівого боку і лише повторював: "Et cum spiritu tuo".
Все це нагадувало індіанський танок навколо жертовного каменя, але справляло добре враження, бо розганяло нудьгу запорошеного смутного плацу з алеєю сливових дерев та солдатськими вбиральнями на задньому плані, пахощі яких заступали містичний запах ладану готичних храмів.
Всі розважалися з великою приємністю. Офіцери навколо полковника розповідали один одному анекдоти. Так що все було в повному порядку. То тут, то там поміж солдатами чулося: "Дай затягнутися". І, як жертовний дим, здіймалися до неба сині хмаринки тютюнового диму. Закурили навіть і старшини, побачивши, що сам полковник теж курить.
Нарешті пролунало: "Zum Gebet!" 1 — завихрило пилюкою, і сірий чотирикутник мундирів преклонив коліна перед спортивним кубком поручника Вітінгера, виграним у змаганнях з бігу на дистанції Відень — Медлінг.
1 На молитву! (Нім.)
Кубок був повний, і кожна маніпуляція фельдкурата супроводилась вигуками, що котилися солдатськими шеренгами: "Оце так хильнув!".
Цю процедуру фельдкурат повторив двічі; потім ще раз пролунало: "На молитву!" — і військовий оркестр для пожвавлення настрою заграв "Боже, храни нам цісаря".
Після цього команди: "Шикуйся!" і "Кроком руш!".
— Позабирайте ці манатки, — сказав фельдкурат Швейкові, показуючи на польовий вівтар, — бо ж треба порозвозити, що в кого брали.
Вони поїхали тими самими дрожками й чесно все повернули власникам, за винятком пляшки церковного вина.
Відіславши нещасного візника в комендатуру, — мовляв, там йому заплатять за всю цю довгу подорож, — вони повернулися додому, і враз Швейк звернувся до фельдкурата:
— Насмілюсь запитати, пане фельдкурате, чи повинен прислужник бути того самого вірування, як і той, кому він прислужує?
— Звичайно, — відповів фельдкурат. — Бо інакше відправа була б недійсна.
— Тоді, пане фельдкурате, сталася велика помилка, — сказав Швейк. — Я не належу ні до якої церкви, я безконфесіональний. Так уже мені в житті не таланить.
Фельдкурат глянув на Швейка, хвилину помовчав, потім поплескав його по плечу і сказав:
— Випийте церковне вино, що залишилося в пляшці, і вважайте себе знову сином святої церкви.
12. РЕЛІГІЙНИЙ ДИСПУТ
Швейк, бувало, цілими днями не бачив пастиря солдатських душ. Фельдкурат ділив свій час між виконанням духовних обов'язків та гульнею і приходив додому дуже рідко, звичайно брудний, невмитий, як кіт після прогулянок по дахах у пору залицяння.
Повернувшись додому, коли ще міг ворушити язиком, фельдкурат перед сном розмовляв із Швейком про високі цілі, про духовний екстаз і радість мислення. А інколи намагався говорити віршами, цитував Гейне. Швейкові довелося відправляти з фельдкуратом ще одну польову службу у саперів, куди помилково викликали й іншого фельдкурата, колишнього законовчителя, людину надзвичайно релігійну. Він дивився на свого колегу з великим подивом, особливо коли той запропонував йому ковток коньяку із Швейкової польової фляжки, яку Швейк завжди носив з собою на такі релігійні церемонії.
— Коньяк доброї марки, — припрошував фельдкурат Отто Кац. — Випийте і їдьте додому. Я вже сам усе залагоджу, і до того ж мені треба побути на свіжому повітрі, щось сьогодні трохи болить голова.
Побожний фельдкурат, осудливо похитавши головою, пішов геть, а Кац, як звичайно, блискуче провів свою роль.
На цей раз він перетворив у господню кров вино, змішане з газованою водою, та й проповідь була довша, причому кожним третім її словом було "і так далі" або "напевно".
— Солдати, сьогодні ви поїдете на фронт і так далі. Ви зверніться тепер до бога і так далі. Ви не знаєте, що з вами буде. Напевно. І так далі.
І весь час від вівтаря лунало "і так далі", "напевно", напереміну з богом і всіма святими.
В екстазі й ораторському запалі фельдкурат називав і принца Євгенія Савойського святим, який охоронятиме саперів, коли вони ставитимуть мости через ріки.
Проте польова служба обійшлася без будь-яких обурливих інцидентів, приємно і весело. Сапери чудово розважились.
По дорозі додому фельдкурата і Швейка не хотіли пустити із складаним польовим вівтарем до трамвая.
— Ось як трісну тебе оцим святим по голові, — кинув Швейк кондукторові.
Коли вони, нарешті, добралися додому, виявилося, що дорогою загубили дароносицю.
— Подумаєш, велика втрата! — сказав Швейк.