— Хіба мало на дорогах Індії вбивають людей? Це ж дикуни! Рушайте, Джемс!
Машина рвонулась уперед.
— Стійте, Джемс! — суворо крикнув Доталлер. — Подайте машину назад. Ми не можемо проїхати мимо цього, містер Боден. Зверніть увагу: це біла людина. Може, він англієць і ще живий. Адже бестії-тубільці завжди готові спровадити на той світ сагиба! Як собі хочете, а я вийду й огляну його.
Машина зупинилася.
— Він ще стогне! Він живий! — вигукнув Доталлер. — Якісь вірьовки; треба розв'язати його, — говорив він далі, нагнувшись, і з гидливістю відрізав обривки вірьовок, що метлялися на руках і ногах. — Ей, ви! Хто-небудь! Ідіть сюди! — крикнув він, звертаючись до селян, що зупинилися недалеко.
Цей жест був зрозумілий і для тих, хто не знав англійської мови, але ніхто не зробив жодного руху.
— Осли! Боягузливі йолопи! — лаявся Доталлер. — Джемс, зробіть ласку, допоможіть мені!
В цю ж мить Пірс з жахом вигукнув:
— Це він!
— Хто він? — швидко спитала дівчина, зблідши ще більше.
— Він... ваш нещасний брат Аріель... Аврелій Гальтон...
Джейн коротко скрикнула і відкинулась на спинку сидіння. Боден і Пірс поспішили до Аріеля. Спільними зусиллями чоловіки перенесли Аріеля в машину. Джейн мовчки ламала руки, дивлячись на брата.
Аріель був непритомний.
— Їдьмо, Джемс! — командував Доталлер.
Різкий гудок автомобіля. Натовп шарахнувся вбік, і машина рушила.
Коли юрма селян залишилася позаду й автомобіль почав набирати швидкість, дівчина в бідному сарі, що проходила мимо, простягла руки і вигукнула:
— Аріель!
Почувши цей вигук, Аріель ледь посміхнувся, радість промайнула по його обличчю, але повіки його не піднялись.
"Цього ще невистачало! Злиденне вуличне дівчисько знає його ім'я!" — подумала Джейн.
"Це треба буде з'ясувати!" — подумав Пірс, з подивом провівши жебрачку поглядом.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
ВІН ПОЛЕТІВ
Аріеля привезли в готель невеликого містечка, що знаходилося за кілька миль від резиденції раджі, поклали в постіль і послали за лікарем.
Аріель марив. Джейн не відходила од брата. Вона давала йому пити, змочувала ароматичним оцтом скроні і, дивлячись на змучене обличчя брата, думала: "Тільки б він не помер!"
Доталлер думав: "Тільки б він не вижив!"
Пірс думав: "Тепер уже я не випущу його з рук!"
Боден... Але Боден без совиних очей свого компаньйона зовсім розучився міркувати. "Тільки б мати з усього цього користь... А як?"
Оглянувши Аріеля, лікар сказав по-англійськи:
— Гарячка... Можливо, на нервовому грунті. Він пережив якесь велике потрясіння...
— І дуже серйозне, — обізвався з кутка Пірс.
— Це небезпечно? — спитала Джейн.
— Ні, міс. Якщо на нервовому грунті, то це не небезпечно, проте...
Лікаря бентежила кровотеча з носа, ушей і рота, яка, очевидно, нещодавно сталася в хворого. Цьому він не міг дати пояснення, але постарався не виявити свого замішання.
Прописавши ліки, лікар поквапливо пішов.
Пірс не відходив од ліжка Аріеля. Він увесь час прислухався до маячні.
— Кинджал... Шьяма... Вона вбила себе... Яка підлість!.. Лоліта... Але я можу літати... Ми полетимо з тобою...
"Чи не про те дівчисько меле, що зустрілось нам на дорозі?" — думала Джейн. Пірс звернувся до неї.
— Ось бачите, міс, ви самі тепер можете переконатися, що ваш брат душевнохворий, його манією є думка, ніби він може літати, як птах.
При звуках голосу Пірса Аріель здригнувся, по обличчю пройшла судорога, він розплющив очі і з жахом крикнув:
— Пірс! Бхарава! Знову Дандарат? — і знепритомнів.
— Про що він? Що його так схвилювало? — спитала Джейн, налякана криком брата і його виглядом. — Що це таке — Дандарат?
— Люди в гарячці верзуть усяку нісенітницю, все, що спаде на думку, — відповів Пірс, одходячи, проте, від ліжка. Він став так, щоб Аріель не міг його бачити.
Лікар правильно визначив хворобу: в Аріеля було лише сильне нервове потрясіння. І, як іноді буває в таких випадках, клин було вибито клином: голос і вигляд Пірса, думка про те, що він знову потрапив до Дандарата, пробудили в Аріеля інстинкт самозбереження, перервали маячний гарячковий стан. Аріель незабаром прийшов до пам'яті. Навчившись у Дандараті приховувати свої думки і почуття, він вирішив і взнаки не давати, що свідомість повернулася до нього, і почав симулювати марення, непомітно стежачи за присутніми.
Він помітив миловидну дівчину. "Сиділка", подумав. Непомітно оглянувши кімнату, він з полегшенням переконався, що перебуває не в Дандараті. Отже, ще можна втекти від Пірса, якому таки вдалося вистежити його!
Із сусідньої кімнати почулися чиїсь збуджені голоси. Це Доталлер зчепився з Боденом: з-за Аріеля. Пірс не витримав і пішов до них. Залишилася тільки дівчина. Якби пішла й вона! Вікно відчинене, Пірс не подбав, щоб зачинили його, вважаючи Аріеля тяжкохворим. Чи не спробувати полетіти? Але чи вистачить сил? Він ще занадто слабий, хоч миска міцного бульйону і підкріпила його. Чим, однак, він рискує? Хіба зараз він не в руках Пірса?
Аріель раптом піднявся над ліжком у тому ж положенні, як лежав, не скидаючи простирала, яким був укритий. Дівчина скрикнула від жаху. Описавши в кімнаті дугу, Аріель вилетів у вікно.
На крик Джейн усі збіглися до кімнати.
— Він полетів... Або ж я теж захворіла і марю?.. Це ж Аврелій зірвався з ліжка і вилетів у вікно...
Пірс кинувся до вікна і побачив Аріеля в голубому небі, високо над пальмами.
— Цей негідник знову перехитрив мене! — люто вигукнув він.
— Так, значить, це правда? Боже мій! Але ж це неймовірно! Аврелій літає? Мій брат Аврелій Гальтон — літаюча людина?
— Так, так, так! — закричав Пірс в обличчя дівчині. — Літає і тікає, хай його чорт візьме! Це я зробив його літаючою людиною на свою і вашу голову, якщо хочете знати!..
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ
ПОВІТРЯНИЙ БІЙ
Аріель летів з такою швидкістю, що задихався. На льоту він підхопив кінці простирала і щільно закутався, щоб воно не роздувалося і не гальмувало польоту. Лише біля ліктя тріпотів, ніби біле крило, кінець простирала, і мешканці занедбаного невеличкого міста з подивом стежили за польотом небаченого білого птаха.
Внизу виднілися плоскі дахи, вузькі звивисті вулиці й сади, за містом — гора, заросла лісом, за горою — піщана долина, ще далі темніла зелень лісів.
Вирвавшись із страшного полону, Аріель уже не думав, куди летіти, не вибирав напрямку, тільки б відлетіти якнайдалі...
Зліва подув сильний гарячий вітер, який почав зносити Аріеля вбік, заважаючи летіти. Аріель раптом побачив, як із-за обрію, оповитого блакитним серпанком, піднімаються клуби димчатосизих хмар. Буде гроза. Аріель змінив напрям і полетів ще швидше.
Пролетівши близько години, він відчув, що стомився. Сонце пекло немилосердно. Хотілося пити і їсти.
Треба спуститися і відпочити.
Він поглянув униз, вибираючи місце. Виблискували залізничні колії, серед високих червоних цегляних будівель височіли фабричні димарі, навколо будівель тулилися злиденні халупи робітничого селища. Далі від людей!..
Нескінченні поля, біля обрію темні плями лісу, сріблястий поворот річки. Туди!..
Поля повільно відповзали назад. Попереду вже виднілися зарості очерету. Але що коли люди побачать його? Треба тут спуститися, вибрати місце на відлюдді.
Раптом над головою почувся шум і глухе лопотіння крил. Аріель побачив величезного орла, який летів над ним так низько, що обдавав вітром і оглушав, його блискучі очі були спрямовані на Аріеля, кривий хижий дзьоб напіввідкритий, величезні кігті виставлені. Аріель кинувся вбік, орел — за ним.
Почався повітряний бій.
Орел стрімко падав, людина з такою ж стрімкістю ухилялася від ударів і, зробивши невелике півколо, намагалася згори схопити птаха за крила або за шию. Але й орел так само спритно вивертався. Одного разу орлу вдалося подряпати Аріелю ногу. Розгніваному юнакові пощастило вдарити птаха другою ногою в спину, змусивши його перекинутися в повітрі.
Треба було вивчити повадки і тактику ворога.
Людина скоро переконалася, що орел найбистріше падає вниз, підібравши крила, і дуже швидко летить по прямій, але не зразу набирає швидкість під час поворотів, — його стримують величезні крила, найбільше ж часу йому потрібно при переході на вертикальний підйом.
Правда, все це визначається кількома секундами і навіть частками секунди, але й ці частки можуть вирішити наслідок бою. Отже, найбезпечніше — мати перевагу у висоті. Почалося змагання за висоту.
Величезний птах і людина, перевертаючись, підіймалися дедалі вище й вище. Обоє почали стомлюватись. Аріелю, й без того змореному, доводилося тяжко. Скільки разів він прослизав під самими кігтями орла, і скільки разів міцними перами орел боляче вдаряв його по обличчю!.. Зрештою, він так ударив крилом по голові Аріеля, що той на мить знепритомнів, але одразу ж підлетів угору і схопив орла за шию. Орел рвонувся ввись, навіть перекинувся в повітрі, намагаючись звільнитися, але це не вдалося. Переляканий птах полетів по прямій до гір, що виднілися за лісом.
Аріель спробував керувати польотом, то прикриваючи одне око орла, то повертаючи його голову. Але орел не розумів, що від нього хочуть, і почав безладно метушитися. І Аріель облишив свої наміри.
На шляху до гір виднілася річка, де Аріель міг напитися, — це було головне.
Вони опустилися на лісовій галявині поблизу річки. Аріель одразу ж злетів і зник у заростях очерету. Орел, важко впавши в густу траву, деякий час лежав з розчепіреними крилами, відкриваючи і закриваючи дзьоб і непорушно дивлячись поперед себе очманілими очима. Потім осоромлений король повітря стріпнувся, підібрав крила, знову розпустив їх і полетів. Аріель дивився йому вслід, доки він не зник з очей.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ
ЧУЖИЙ НЕБУ І ЗЕМЛІ
Коли шум крил стих, Аріель почув звук сопілки і, глянувши вниз, побачив мирну картину.
На мулистому березі річки паслася череда буйволів. Ось великий синюватий буйвол із загнутими рогами заліз у мул по шию, решта буйволів рушили за ним, і незабаром з баговиння виднілися тільки їх плоскі носи.
На пагорку напівголі пастушки захопилися своїми дитячими забавами — ліпили з баговиння хатки, стіни, палаци, фігурки буйволів, вставляли в руки глиняних чоловічків патички з очерету; інші плели з трави корзинки і садовили в них коників, низали намисто з чорних і червоних горіхів, ловили жаб, грали на саморобних флейтах і співали протяжні пісні з дивними трелями.
Аріель, на деякий час забувши про спрагу та голод, з цікавістю і заздрістю стежив за пастушками.