Скорпіон, розчепірившись, сидів на дорозі і нерухомо, хоч і уважно дивився на Герберта червоними вічками. Трохи далі блиснули ще очі — наче мертві корали. Ще звідкись виповз другий скорпіон і причаївся на асфальті поруч із першим.
Герберт не знав, чи довго дивиться на них, бо раптом втратив відчуття часу.
Потвор з червоними очима й закарлюченими хвостами ставало дедалі більше.
Ціла їх процесія виповзла на асфальт і чекала, що робитиме перший.
Те, що було в Герберта за спиною, вже не існувало для нього, йому й не спало на думку, що він може обернутися і тікати, тікати, доки стане сил.
Власне, він перестав існувати. Лиш очі його ще існували, прикуті до шкарлупи скорпіона, вкритої огидним пушком.
І тут червоні очка ворухнулись, звузилися, збіглись. Здригнулися довгі ноги, ніби готуючись до стрибка.
Герберт упав обличчям на бетон.
Слабенький повів вітру заворушив сухі стеблини трав, які де-не-де лежали на бетоні, і почав розмітати їх просто на зелені сигнальні ліхтарі біля стартової смуги.
Скісне проміння місяця, що висів над шоломами далеких пагорбів, сковзалось по гладенькій поверхні. Хвилини спадали, мов зорі з небосхилу.
Отямившись, Герберт насамперед відчув холод бетону — на лобі, на щоках, на губах. В роті тріщав пісок, змішаний із слиною й кров'ю.
Герберт підняв голову, яка ще трусилася в нервових конвульсіях. Намагався звестись на руках, але вони його не слухались, і він знову припав обличчям до холодної поверхні.
Гостро запахло землею. Герберт упізнав пахощі з-над озера після жнив, аромат берегів Мічігану літнього вечора і присмак звуглілого бадилля пустелі.
Це були пахощі тої самої землі, яка стільки раз повертала йому вичерпану наснагу і котру він отруїв смертельним жалом. Проте вона знову не шкодувала для нього своїх благословенних дарів: спокою і певності.
Він шарпнувся на долонях, зіп'явся навколішки, витираючи комбінезон від пилу, змішаного з кров'ю, і, нарешті, встав.
Набрав повні груди повітря й став роздивлятися.
Тут він помітив, що стоїть між двома рядами зелених вогнів стартової доріжки і раптом здригнувся від оглушливого, дедалі дужчого гуркотіння.
Машина, блискаючи соплами реактивних двигунів, торкнулась колесами бетонних плит і ринула просто на нього.
"Літак не встигне знову піднятися в повітря, а я вже не можу відскочити. Все-таки під кінець мені пощастило..." — встиг іще подумати Герберт.
З польської переклали Марія ПРИГАРА та Аркадій ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ
[1] Алло, дівчино! Будь ласка, дві порції рому! (нім.)