Підвівши очі, Кетрін побачила свою подругу поряд з капітаном Тілні, який приготувався поєднати з нею руки в танці.
Ізабелла знизала плечима й посміхнулася — це було єдиним поясненням, яке вона могла дати надзвичайній зміні, що в ній відбулася. Але цього було недостатньо, щоб Кетрін зрозуміла причини такої зміни, і вона простодушно висловила кавалерові своє здивування.
— Не розумію, як це могло статися! Ізабелла твердо вирішила не танцювати.
— А хіба Ізабелла до цього часу ніколи не змінювала своїх рішень?
— Але ж… А ваш брат! Як він міг запросити її після того, як ви передали йому мої слова?
— З цього боку я не бачу нічого дивного. Вам хотілося, щоб мене здивував вчинок вашої подруги, і я здивувався. Але щодо мого брата, його поведінка здається мені саме такою, якої в цьому випадку й слід було від нього чекати. Врода вашої подруги привернула його увагу; а стосовно її твердості, то тут уже вам бути її суддею.
— Ви жартуєте. Але, можу вас запевнити, Ізабелла звичайно тверда у своїх рішеннях.
— Це можна сказати про кого завгодно. Бути твердим часто означає бути впертим. Уміння робити розумні поступки свідчить про здоровий глузд; і безвідносно до мого брата я справді не вважаю, що міс Торп зробила помилку, вибравши для своєї поступки саме цей випадок.
Подруги не могли побути разом і поговорити між собою до самого закінчення танців; але потім, коли вони гуляли під руку по залі, Ізабелла все пояснила таким чином:
— Я розумію, як ви здивовані. Справді, я до смерті втомилася. Який балакун! Коли б я не була так поринута у свої думки, з ним було б цікаво. Але я б віддала все на світі, щоб посидіти в тиші.
— Чому ж ви так не зробили?
— О, моя люба, це виглядало б так дивно. А ви ж знаєте, я цього терпіти не можу. Я відмагалась, як тільки могла, але він і чути не хотів. Ви не уявляєте, як він мене вмовляв. Я благала його вибачити мені й запросити якусь іншу леді. Але ні, хто завгодно погодився б, тільки не він. Прагнучи танцювати тільки зі мною, він і думати не міг про іншу леді. І він не тільки хотів танцювати зі мною, але й хотів бути зі мною поруч! Яка нісенітниця! Я йому сказала, що, намагаючись мені сподобатися, він обрав невірний шлях, бо понад усе на світі я ненавиджу лестощі й компліменти. І ось… І ось я зрозуміла, що, поки я не поступлюся, він не дасть мені спокою. Крім того, я боялася, що місіс Х'юз на мене образиться, — адже вона мені його відрекомендувала. І ваш любий брат — адже йому, я впевнена, було б неприємно, якби я просиділа весь вечір серед глядачів. Яка я рада, що танці закінчилися! Я просто змучилася, слухаючи його безглузді балачки. А він такий елегантний джентльмен! На нас, я це відчувала, дивилися всі в залі.
— Він і справді дуже вродливий.
— Вродливий! Так, мабуть. Він, певно, багато кому подобається. Але це не мій смак. Терпіти не можу чоловіків з яскравим рум'янцем і темними очима! Однак він зовсім непоганий. Страшенно пихатий, я в цьому впевнена. Я його кілька разів осадила, ви ж знаєте, як я це вмію.
Коли молоді леді зустрілися наступного разу, у них була набагато цікавіша тема для розмови. Прийшов другий лист від Джеймса, де докладно викладалися чесні наміри його батька. Ввірена містерові Морланду парафія, що приносить приблизно чотириста фунтів щороку, буде передана його синові, як тільки Джеймс досягне певного віку. Ніяких дрібних відрахувань від сімейних прибутків, ніяких скупих подачок одному з десятьох дітей. Більше того, Джеймсові в спадок залишався майже рівноцінний маєток.
Джеймс відчував у зв'язку з цим вдячність до батька і покірливо погоджувався з цим, що, хоч як це сумно, — проте не гірше, ніж можна було очікувати, — одруження їм треба було відкласти на два чи три роки. Кетрін, чиї сподівання були такими ж непевними, як і уявлення про батьківські прибутки, цілком покладалася на брата й була також задоволена, тож й сердечно привітала Ізабеллу з тим, що все так добре влаштувалось.
— Це, звичайно, дуже мило, — з кислим виглядом сказала Ізабелла.
— Справді, з боку містера Морланда це дуже шляхетно, — сказала тактовна місіс Торп, тривожно поглянувши на дочку. — Як би мені хотілося зробити так само багато! Ти ж знаєш, від нього не можна чекати більшого. А якщо з часом у нього з'являться нові можливості, він, безперечно, ними скористається, — адже він, я впевнена, найдобріша й найчудовіша людина. Так, чотири сотні — це надто малий прибуток, щоб починати життя, але твої потреби, моя люба Ізабелло, настільки скромні — ти навіть сама не усвідомлюєш, моя люба, як мало тобі потрібно.
— Бажаючи більшого, я думаю не про себе. Нестерпно усвідомлювати, що через мене постраждає мій любий Морланд, животіючи на кошти, які ледве забезпечують його найпростіші потреби. Для мене це нічого не значить, я за себе не тривожусь.
— Я це знаю, моя люба. І ти завжди знайдеш винагородження в прихильності оточення. Ще не було молодої жінки, яку б усі так любили. І я наважуся сказати, що коли містер Морланд побачить тебе, моя люба дитино… Але не будемо засмучувати такими розмовами нашу любу Кетрін. Містер Морланд, як ти знаєш, повівся дуже шляхетно. Я завжди чула, що він прекрасна людина. І, як ти сама розумієш, моя люба, нам не слід думати, що, якби ти мала більші статки, ви одержали б більше й від нього. Я впевнена, що він людина з найширшими поглядами.
— Ніхто, я впевнена, не може думати про містера Морланда краще, ніж я. Але ви ж знаєте, у кожного є свої слабкості, і кожен має право розпоряджатися своїми грошима так, як йому заманеться.
Ці натяки обурили Кетрін.
— Я цілком впевнена, — сказала вона, — що мій батько обіцяв дати стільки, скільки зможе.
Ізабелла опам'яталась.
— У цьому, моя люба Кетрін, не може бути жодного сумніву. Ви знайомі зі мною досить близько, щоб знати, що я б задовольнилась і значно меншим прибутком. Зараз я трохи засмучена, але зовсім не через гроші. Я ненавиджу гроші! Коли наш союз міг би відбутися зараз же й ми б одержували всього п'ятдесят фунтів на рік, мені більшого було б нічого й бажати. О, моя Кетрін, ви здогадалися про причину. Ось що мене мучить. Довгі, довгі, нескінченні два роки з половиною чекати, доки ваш брат одержить парафію.
— Так, так, моя люба Ізабелло, — сказала місіс Торп, — ми тебе прекрасно розуміємо. Ти така відверта. Ми прекрасно розуміємо, як тобі зараз нелегко. Прихильність твоя щира й безкорислива, і тому ти заслуговуєш іще більшої любові тих, хто тебе оточує.
Неприємні почуття в душі Кетрін почали розвіюватись. Вона намагалася переконати себе, що єдиною підставою смутку Ізабелли було відтягування весілля. І коли Кетрін побачила її наступного разу, як завжди, привітною й веселою, то зробила спробу забути про те, що їй закралися зовсім інші думки щодо її подруги. Услід за своїм листом невдовзі приїхав Джеймс, якого зустріли з усією ніжністю.
Розділ XVII
Надійшов шостий тиждень перебування Алленів у Баті, і Кетрін із завмиранням серця прислухалася до розмов про те, чи буде він останнім. Таке раннє припинення знайомства з родиною Тілні здавалося їй непоправною утратою. Доки це питання обговорювалось, їй здавалося, що на карту поставлено все її щастя, і, коли було вирішено винайняти житло ще на два тижні, вона відчула себе в безпеці. Що зможуть дати їй ці два додаткових тижні, окрім приємності іноді бачити Генрі Тілні, цікавило Кетрін дуже мало. Щоправда, раз чи двічі, підбадьорена заручинами Джеймса, вона доходила у своїх думках і до таємного "а раптом?", але загалом блаженство від того, що вона проводила час разом з містером Тілні, було верхом її бажань. Теперішнє, яке містилось у найближчих трьох тижнях, обіцяло їй щастя, а подальший відтинок її життя був таким далеким, що збуджував у ній мало інтересу. Того ранку, коли ця справа з'ясувалася, вона відвідала міс Тілні й розповіла їй радісну новину. Цей день мав стати днем випробувань. Не встигла вона висловити свою радість з приводу рішення містера Аллена продовжити своє перебування в Баті, як міс Тілні сказала їй, що її батько щойно прийняв рішення покинути Бат через тиждень. Удар був приголомшливим. Порівняно з цим розчаруванням попередні тривоги здавалися цілковитим спокоєм і безтурботністю. Кетрін зблідла і тихо, мов відлуння, повторила останні слова міс Тілні:
— Через тиждень!
— Так. Батька рідко щастить переконати довести до кінця лікування батськими водами. Його засмутило, що друзі, яких він сподівався тут зустріти, не приїхали. І оскільки зараз він почувається добре, йому нетерпеливиться повернутися додому.
— Мені дуже шкода, — сумно сказала Кетрін. — Коли б я тільки знала…
— Може, — збентежено сказала міс Тілні, — якщо ваша ласка… Я була б такою щасливою…
Поява її батька урвала ввічливу фразу, якою, як сподівалася Кетрін, її співрозмовниця хотіла висловити бажання з нею листуватись. Привітавшись зі своєю звичайною люб'язністю, він повернувся до дочки й сказав:
— Отже, Елінор, чи можу я тебе поздоровити з успіхом? Твоя чарівна подруга прийняла твоє запрошення?
— Коли ви увійшли, сер, я саме про це заговорила.
— Що ж, ради бога, продовжуй. Я знаю, як тобі цього хочеться. У моєї дочки, міс Морланд, — провадив далі він, не даючи дочці закінчити, — виникло дуже сміливе бажання. Мабуть, вона вам уже сказала, що ми покидаємо Бат через тиждень, ведучи відлік від суботи. З листа мого управителя я дізнався, що справи вимагають моєї присутності вдома. Позаяк надія зустріти тут моїх давніх друзів, маркіза Лонгтауна й генерала Кортні, не справдилася, мене більше ніщо не тримає в Баті. І коли б наш егоїстичний намір стосовно вас здійснився, ми б розсталися з цим містом без найменшого жалю. Одне слово, чи можна сподіватись умовити вас покинути цю ниву ваших тріумфів і надати змогу вашій подрузі Елінор насолоджуватися вашим товариством у Глостерширі? Мені ніяково висловлювати таке прохання, хоча будь-якому мешканцеві Бата воно б здалося більш зухвалим, ніж вам. Така скромність, як ваша… Але я нізащо у світі не стану завдавати вам прикрощів похвалою вголос. Якби нам пощастило схилити вас прийняти запрошення, ми були б вельми щасливі. Звичайно, ми не зможемо запропонувати вам чогось схожого на веселощі цього пожвавленого місця; ми не зможемо привабити вас ні розвагами, ні пишнотою, бо, як бачите, ми живемо просто й невибагливо.