Приведіть їхню матусю. Приготуйте дошку.
Всі вони були просто хлопчиська і поблідли, коли побачили, як Джукс і Кекко готували смертоносну дошку. Але коли привели Венді, усі старалися триматись мужньо.
Я не знаю слів, якими можна було б описати, як Венді зневажала тих піратів. Хлопчаків все-таки трохи підкупило запрошення до піратського ремесла, а Венді бачила тільки те, що цей корабель роками не митий. Тут не знайшлося жодного ілюмінатора, на брудному склі якого не можна було б вивести пальцем "Брудна свиня", і вона вже кілька разів таке написала. Але коли діти обступили її, вона, звичайно, не думала вже ні про що, тільки про них.
— Ну що ж, моя красунечко, — сказав Гак солоденько, ніби в нього в роті був сироп, — зараз ти побачиш, як твої дітки "прогуляються по дошці".
Під час усіх цих перипетій він, що вважав себе за справжнього джентльмена, забруднив свій гофрований комір і раптом зрозумів, що Венді це побачила. Поспішним рухом він спробував приховати бруд, але було вже пізно.
— Вони помруть? — запитала Венді, дивлячись таким невимовно зневажливим поглядом, що він мало не знепритомнів.
— Так, вони помруть, — гаркнув він. — Всім мовчати! Хай матуся скаже останнє слово своїм діткам.
У цю мить Венді була прекрасна:
— Ось моє останнє слово, дорогі мої хлопчики, — твердо сказала вона. — Мені здається, я маю промовити його від імені ваших справжніх матерів, і це буде побажання усіх матерів — ось воно: "Ми сподіваємося, що наші сини загинуть гідно, як личить справжнім англійським джентльменам".
Навіть піратам стало страшно, а Дуда розпачливо закричав:
— Я виправдаю сподівання своєї мами. А ти, Чубчику?
— Я теж виправдаю сподівання своєї мами. А ви, Близнюки?
— І ми виправдаємо сподівання своєї мами. Джоне, а ти?..
Але до Гака знову повернувся голос.
— Ану зв'язати її! — закричав він.
Смі прив'язав Венді до щогли:
— Послухай-но, моя солоденька, — шепнув він, — я врятую тебе, якщо ти пообіцяєш бути моєю мамою.
Але навіть зворушливому Смі вона не могла дати такої обіцянки.
— Краще взагалі ніколи не мати дітей, — відповіла вона з відразою.
Сумно визнавати, що жоден із хлопчаків не дивився на Венді, поки Смі прив'язував її до щогли — всі погляди були прикуті до дошки: хлопців чекала остання коротка прогулянка. Вони вже не надіялися пройти її сміливо, ні про що вже не думали; вони могли тільки дивитися і тремтіти.
Гак посміхнувся до них зціпивши зуби і зробив крок до Венді. Він хотів повернути її голову, щоб вона бачила, як хлопчики, один за одним, пройдуть по дошці. Але він не зробив цього, не почув від неї безтямних зойків, на які сподівався. Замість того він почув щось інше.
Це було жахливе крокодилове цокання.
Усі почули його — пірати, хлопчики, Венді. І всі очі негайно повернулись в один бік: не до води, звідки долинали звуки, а до Гака. Всі знали: те, що має статися, стосується лише його, і тепер вони з дійових осіб перетворилися на глядачів.
Страшно було бачити, як він перемінився. Він упав як підкошений — так, ніби йому зненацька відрубали ноги.
Звук усе ближчав, але швидше за нього прийшла страшна думка: крокодил зараз опиниться на кораблі!
Навіть залізний гак висів без руху, ніби знав, що він теж невід'ємна частина того, чого прагне напасник. Опинившись сам на сам з таким невідворотним жахом, будь-який інший чоловік покірно лежав би з заплющеними очима там, де впав. Але потужний мозок Гака працював, і капітан, керуючись ним, повзав на колінах по палубі, втікаючи від моторошного звуку якомога далі. Пірати шанобливо поступалися йому, і тільки коли він доповз до фальшборту, тільки тоді він заговорив.
— Заховайте мене! — хрипко закричав він.
Вони скупчились довкола нього і відвернулися від того, що вилазило на борт. Вони й не думали змагатися з ним. Це був Фатум.
Лише коли Гак зник з очей, хлоп'яча цікавість перемогла страх і діти кинулися до борту, щоб подивитися, як крокодил буде вилазити на корабель. І це був найбільший сюрприз тієї Ночі Ночей — бо не крокодил прийшов до них у біді і побачили вони не крокодила. Вони побачили Пітера.
Він дав дітям знак, щоб вони не кричали від захвату, бо це могло б пробудити підозри. І так, цокаючи, вибрався на палубу.
Розділ 15. А тепер — або Гак, або я!
Дивні речі трапляються з нами на життєвій дорозі — а ми часом навіть не знаємо, що вони вже сталися. Так, наприклад, буває: раптом помічаєш, що вже не знати скільки недочуваєш на одне вухо — ну, скажімо, півгодини. Щось подібне пережив цієї ночі Пітер. Коли ми бачили його востаннє, він скрадався островом з пальцем на вустах і з кинджалом напоготові. Він бачив, як його обігнав крокодил, і спершу не зауважив нічого особливого, але потім його осінило: крокодил не цокає. Спочатку йому стало моторошно, але невдовзі він зробив слушний висновок, що це просто годинник зупинився.
Не заглиблюючись у те, що має відчувати жива істота, так раптово позбавлена свого найближчого супутника — свого внутрішнього голосу, Пітер почав міркувати над тим, як обернути цю катастрофу собі на користь, і вирішив… сам цокати, як той годинник, щоб хижаки думали, що він крокодил, і не чіпали його. Він цокав прекрасно, але… було одне але: крокодил теж почув цей звук і пішов за ним — чи то з метою знайти те, що загубив, чи просто з дружніх почуттів до чогось, що цокає, — ми про це ніколи не дізнаємося, оскільки він був тупою бестією.
Пітер дістався берега без пригод і пішов далі, у воду, ніби його ноги зовсім не відчули, що вступили в інше середовище. Так, буває, заходять у воду тварини, але люди — з тих, кого я знаю, — ніколи. Він плив і весь час думав тільки одне: "Тепер — або Гак, або я!" Пітер цокав так довго, що вже звик і навіть не помічав цього. А якби помітив, то перестав би, бо геніальна ідея проникнути на корабель за допомогою крокодилячого цокання ще не спала йому на гадку.
Навпаки, він думав, що вилазить на борт нечутно, як мишка, і дуже здивувався, коли побачив, що пірати ховаються від нього, заступаючи собою Гака — такого наляканого, ніби він почув наближення крокодила.
Крокодил! Щойно Пітер згадав його, як почув цокання. Спочатку він подумав, що звук справді долинає від крокодила, і стрімко озирнувся. Цього було досить, щоб переконатися, що цокає він сам, і швидко опанувати ситуацію. "Який же я розумний!" — тут же подумав він і подав хлопчакам знак утриматись від овацій.
Саме цієї миті Ед Тейнт, інтендант, вийшов із носового кубрика на палубу.
А зараз, шановні читачі, пора засікти час.
Пітер відважив Едові доброго бебеха. Джон поклав обидві долоні на рот злощасного пірата, щоб здушити його передсмертний стогін. Пірат повалився долілиць, а четверо хлопчиків підтримали його, щоб не зчинилося шуму. Пітер подав знак, і тіло викинули за борт. Пролунав сплеск, а потім — тиша…
Скільки часу знадобилося на це?
— Один, — Ледь-Ледь відкрив рахунок.
Без зайвого поспіху Пітер навшпиньки підійшов до каюти і зник у ній. Тим часом кілька піратів нарешті відважились озирнутися. Тепер кожен з них чув важкий подих іншого, а це означало, що те страхітливе цокання зникло.
— Він пішов, капітане, — сказав Смі, протираючи окуляри. — Все в нормі.
Гак поволі підвів голову, поправив комір і прислухався так пильно, що, мабуть, вловив би луну від цокання. Але звуку таки не було, і він рішуче випростався на повен зріст.
— Тоді давай, Джонні, дошку! — злісно вигукнув він. Його ненависть до хлопчаків вибухнула з новою силою, бо вони щойно бачили його безпорадність. Він загорлав жахливу пісеньку:
Гей-го, ця дошка так скрипить!
Ти йдеш по ній — і що ж?
Впаде вона — впадеш і ти
На дно, де Дейві Джонс.
Щоб іще більше залякати полонених, він, забувши про гордість, горлав цю пісеньку, пританцьовуючи нібито на дошці, і корчив гримаси; а закінчивши, прохрипів:
— А хочете — перед тим як "прогулятися по дошці" — спробувати "кішечку", з дев'ятьма хвостиками і з дев'ятьма кігтиками?
І тут діти впали на коліна:
— Ні, ні! — благали вони так жалісливо, що жоден пірат не міг стримати посмішки.
— Принеси-но "кішечку", Джакесе, — скомандував Гак. — Вона в каюті.
Каюта! Але ж в каюті сидів Пітер! Діти багатозначно перезирнулися.
— Ага, — неуважно відповів Джакес і пішов виконувати наказ. Діти супроводжували його очима; вони навіть не розчули, що Гак знову затяг свою пісеньку, а його вірні пси підхопили її:
Дряпуча кішка в нас, гей-го,
Із дев'ятьма хвостами.
Коли подряпає кого —…
Що там було в останньому рядку, ми ніколи так і не дізнаємося, бо пісню обірвав моторошний зойк.
Він прокотився судном і завмер. А тоді почулося кукурікання, таке близьке і зрозуміле для хлопчаків і таке страхітливе — ще гірше, ніж той зойк — для піратів.
— Що це було? — ревнув Гак.
— Два, — урочисто промовив Ледь-Ледь.
Італієць Чекко завагався на мить, а тоді почвалав до каюти. Він вийшов звідти, похитуючись, як п'яний.
— Що сталося з Біллом Джакесом, ти, собако? — прошипів Гак, нависаючи над ним.
— З ним сталося от що: він мертвий, забитий на смерть, — відповів Чекко безбарвним голосом.
— Білл Джакес загинув! — закричали вражені пірати.
— В каюті чорно, як у ямі, — мурмотів Чекко не дуже розбірливо. — Але там ховається щось страшне: ви чули — воно кукурікає!
Ні радість хлопчаків, ні опущені очі піратів — ніщо не сховалося від Гака.
— Чекко, — наказав він своїм найзалізнішим голосом, — вернись і приведи мені оте кукурікало.
Чекко, найхоробріший з хоробрих, заволав: "Ні, ні!" — і кинувся ховатись від капітана, але Гак покивав на нього кігтем.
— Ти ж погодився піти, правда, Чекко? — понуро спитав він.
І Чекко пішов, у відчаї жбурнувши зброю. Тепер було вже не до пісень: усі уважно прислухалися; і знову почули передсмертний зойк, і знову — кукурікання.
Ніхто не промовив і слова, крім Ледь-Ледя:
— Три, — сказав він.
Гак жестом прикликав до себе своїх вірних псів.
— Тисяча чортів і смола пекельна! — проревів він. — То хто ж принесе мені оте кукурікало?
— Почекайте, хай-но вийде Чекко, — гаркнув Старкі, і решта піратів зчинили галас.
— Здається, я чув, що ти, Старкі, готовий ризикнути, — промовив Гак солоденько.
— Ні, хай йому грець! — вигукнув Старкі.
— Мій кіготь підказує, що ти таки підеш, — промовив Гак і підійшов до нього впритул. — Старкі, невже тобі хочеться пожартувати з кігтем?
— Я краще повішусь, ніж зайду туди, — вперто повторив Старкі і знову відчув підтримку команди.
— Це що, заколот? — муркнув Гак ще лагідніше, ніж перед тим. — А Старкі — заводій?
— Пощадіть, капітане! — скривився Старкі, і всі затремтіли.
— Потиснемо один одному руки, Старкі, — сказав Гак і простягнув йому свій кіготь.
Старкі озирнувся в пошуках допомоги чи підтримки, але ніхто не дивився на нього.
Він позадкував, Гак почав наступати, і червоний вогник блимнув йому в очах.