З усіх боків впадала в очі велика кількість сірої або жовтавої камбали, що лежала парами; тонкі, витягнуті піскориї, схожі на обрізки олова; оселедці, трошки вигнуті, з кривавими зябрами, що червоніли на їхній гаптованій сріблом шкірі; ситі золоті рибки були пофарбовані де-не-де карміном; золотаві макрелі з зеленкуватокоричньовими лусочками на спині сяяли мінливим перламутром своїх боків, а рожеві барвени з білими черевцями і яскравими хвостами, повикладувані головами до центра корзини, здавалися небаченими квітами, помережаними білими та ясночервоними візерунками. Були тут і так звані кам'яні барвени, або червоноборідки, з ніжним м'ясом, помальовані червоним коропи, кошики мерланів з опаловим відливом; корюшка лежала в чистеньких кошичках, гарних, наче кошички з суницями; від неї йшов запах свіжих фіалок. Рожеві й сірі креветки купами лежали в козубках, вилискуючи ледве помітними бісеринками тисяч своїх очей, чорних, мов агат; лангусти, всіяні колючками, омари з чорним тигровим рисунком, ще живі, підіймалися на своїх поламаних клішнях з шарудінням і потріскуванням.
Флоран неуважно слухав пояснення Верлака. Сніп сонячного проміння, проникаючи крізь скляну стелю критого проходу, запалював ці обмиті й пом'якшені хвилями розкішні барви з невиразними райдужними тонами самоцвітних черепашок: опал мерланів, перламутр макрелей, золото барвенів, блискучу вишивку оселедців, великі срібні бляхи лососів. Здавалося, що морська царівна спустошила всі свої скриньки з коштовностями, які звалили на землю в одну купу, – тут сяяли небачені добірні оздоби, цілі річки самоцвітів, золота й срібла, купи намиста, дивовижних браслетів, велетенських брошок, варварських оздоб невідомого призначення. На спині у скатів та акул блищали великі темні самоцвіти – фіалкові, зеленкуваті на темному сріблі, а тоненькі пластинки піскориїв, хвости й плавці корюшки нагадували витончені ювелірні вироби.
В лице Флоранові віяв свіжий, знайомий морський вітер, гіркий та солоний. Він нагадував йому узбережжя Гвіани, гарну погоду під час переїзду до Америки. Флоранові уявлялось, що він стоїть на березі мілкої бухти під час відпливу, коли водорості парують на сонці, відкриті скелі рифів висихають, а дрібні камінці міцно пахнуть морем. Свіжа риба навколо нього мала дуже хороший запах, трошки їдкий та дражливий, що викликає апетит.
Верлак закашлявся; його пронизувала вогкість, і він щільніше кутався у кашне.
– Тепер, – сказав він, – ходімте до прісноводної риби.
Там, з боку фруктового павільйону, останнього перед вулицею Рамбюто, навколо столу для торгів були саджалки, розгороджені чавунними гратами. Мідні крани у вигляді лебединої шиї, пускали в них тоненькі струмки води. В одному відділенні копошилися раки, у другому мелькали темні спини коропів і невловимі кільця вугрів, що весь час скручувалися й розкручувалися. Верлака знову почав душити кашель. Тут волога була інакша – відчувався м'який запах річки, теплуватої води, що застоялася на піску.
Того ранку привіз із Німеччини раків у коробках та кошиках був дуже великий. Біла риба з Голландії і Англії теж переповнювала ринок. Біля саджалок розпаковували рейнських коропів червонокоричньового кольору, з лускою, подібною до позолоченої та бронзової емалі; великих щук – шершавих залізносірих водяних розбишак, що виставляли свої люті голови; чудових темних линів, що нагадували червону мідь із зеленими плямами окису. Серед цих строгих золотистих тонів круглі кошики з піскарями та окунями, з форелями і звичайними себеликами – плоскою рибою, наловленою вершами, – блищали яскравою білизною, спинками кольору синюватої сталі, який поволі зникав, переходячи в прозору блідість черевця, а широкі дрібні камбали, білі, як сніг, виділялись у цьому колосальному натюрморті своїм різким світлим тоном. У саджалки обережно висипали з мішків молодих коропів; рибки переверталися, лежали якусь хвилину на боці, а тоді пірнали, щезаючи у воді. Кошики з дрібними вуграми перекидали разом: вугри падали на дно, мов цілий вузол гадюк, а великі, завтовшки з дитячу руку, підіймали голови і самі ковзали під воду гнучким рухом вужів, що ховаються в кущі. І риба, що томилася без води з самого ранку, поволі засинала на брудному верболозі корзин під галас ринку. Вона відкривала рота, втягала боки, наче ловила вологе повітря, і це німе гикання, яке повторювалося кожні три секунди, було подібне до дивовижного позіхання.
Тимчасом Верлак повів Флорана назад до морської риби. Він ходив з ним, розказуючи йому всі найскладніші подробиці. Всередині павільйону, біля дев'яти бюро, товпилася юрба, утворюючи рухливе море голів; а над цими головами сиділи службовці на високих табуретках і складали списки.
– Невже всі оці люди служать у посередників? – запитав Флоран.
І тоді Верлак, обійшовши павільйон від тротуару, повівновака в загородку одного з торгових приміщень. Він показав йому різні відділи й познайомив з персоналом, який розмістився за великим столом із жовтого дерева, що смердів рибою і був забризканий водою з рибних корзин. На верху, в скляній будці, чиновник муніципальних зборів записував цифри надбавок. Нижче від нього, на високих стільцях, спершись на вузенькі пюпітри, сиділи дві жінки, що записували на таблицях для посередників ціни на товар. Приміщення поділялося на дві частини: з кожного боку на край довгого кам'яного прилавка перед столом оцінювач ставив корзини, оцінював партії риби та окремі великі рибини, а табельниця з пером у руці сиділа й вичікувала наслідків торгу. Нарешті старий наглядач показав Флоранові по той бік загородки, навпроти, другу жовту дерев'яну будку, де касирка, повна літня жінка, розкладала стовпчиками су та монети в п'ять франків.
– Тут є два контролі, – пояснив Верлак. – Один від департаменту Сени, другий від поліцейської префектури. Остання призначає посередників і вимагає права стежити за ними. А міська адміністрація, з свого боку, теж бажає бути при торговельних угодах, які регулює таксою.
Наглядач пояснював далі тоненьким байдужим голоском, докладно описуючи суперечки між обома префектурами. Флоран зовсім не слухав його. Він поглядав на табельницю, що сиділа навпроти на одному з високих стільців. Це була висока брюнетка років тридцяти, з великими чорними очима, на вигляд дуже порядна. Вона писала, витягши пальці, як добре вихована особа.
Проте увагу Флорана незабаром привернув верескливий голос оцінювача, який пропонував покупцям чудового палтуса.
– Є покупець на тридцять франків?.. Тридцять франків!.. Тридцять франків!..
Він повторював цю цифру на всі лади, виводячи цілі рулади. Оцінювач був горбатий, з перекошеним обличчям і кудлатою головою, в довгому синьому фартусі з нагрудником. Витягши вперед руки, він завзято вигукував, кидаючи навколо блискавичні погляди:
– Тридцять один! Тридцять два! Тридцять три! Тридцять три п'ятдесят!.. Тридцять три п'ятдесят!
Горбань трошки передихнув і почав перевертати корзину, посуваючи її вперед по кам'яному прилавку, в той час як торговки рибою нахилялись над нею і злегка доторкались до палтуса кінчиками пальців. Тоді оцінювач знов почав завивати, показуючи рукою цифру кожному з покупців, миттю перехоплюючи найменші знаки: піднятий палець, рух брів, губ, моргання очей. І це все робилося з таким натиском, з таким ковтанням слів, що Флоран не встигав стежити за ним і був зовсім збитий з пантелику, коли горбань раптом заспівав, наче дяк свої псалми:
– Сорок два! Сорок два!.. Палтус за сорок два франки!..
Останню надвишку зробила красуня Нормандка. Флоран упізнав її поміж торговок, що стовпились біля залізних поручнів, які відгороджували місце торгів. Ранок був свіжий. Біля бюро вишикувався цілий ряд хутрових пелерин, справжня виставка білих фартухів, що обтягали круглі животи, величезні бюсти і врізалися в широкі плечі. Серед сили-силенної кудлатих голів у фулярових хустках, червоних носів любительок хильнути, нахабно роззявлених ротів виділялася красуня Нормандка своєю високою зачіскою і локонами, гарним мереживним бантом і ніжним білим обличчям. Луїза також впізнала двоюрідного брата мадам Кеню і так здивувалась, побачивши його тут, що почала перешіптуватися з сусідками.
Гамір і крики настільки посилилися, що Верлак припинив свої пояснення. На площадці чоловіки пропонували велику рибу протяжним ревом, який, здавалося, виходив з велетенських рупорів. Один особливо несамовито горлав: "Черепашки! Черепашки!" – таким хрипким, уривчастим голосом, що дах ринку аж дзвенів. Черепашок з мішків висипали в кошики або ж згрібали лопатами. Кошики з рибою раз у раз миготіли перед очима: скати, камбала, макрелі, морські вугри, лососі, – все це здавачі приносили й забирали серед чим далі більшого гармидеру й тисняви. Торговки рибою так напирали на залізні поручні, що ті аж тріщали/ Горбатий оцінювач, палаючи від ретельності, розмахував худими руками і випинав щелепи; він став на ослін і на все горло почав вигукувати цифри. Рот у нього перекривився, волосся розпатлалось, а з пересохлого горла виривався тільки незрозумілий свист. Угорі чиновник муніципальних зборів, низенький дідок, увесь заховався в комір з штучних смушків, вистромивши тільки носа з-під чорного оксамитового кашкета, а висока чорнобрива табельниця незворушно писала, сидячи на високому дерев'яному стільці, і її спокійні очі на злегка почервонілому від холоду обличчі навіть не кліпали від тріскотняви горбаня, що підіймалася до неї знизу, вздовж її спідниць.
– Наш Логр чудовий, – усміхаючись, прошепотів Верлак. – Це найкращий оцінювач на весь ринок... Він продасть і пару підошов від чобіт, видаючи їх за камбалу.
Наглядач повернувся з Флораном до павільйону. Проходячи вдруге мимо аукціону річкової риби, де торгівля йшла дуже мляво, він сказав, що ця галузь торгівлі занепадає; річковий улов у Франції дуже поганий. Сухий білявий оцінювач монотонним голосом, без будьяких жестів, називав остаточну ціну партій вугрів та раків, а вздовж садків походжали здавачі, виловлюючи рибу сачками з коротким держалном.
Тимчасом галасливий натовп навколо бюро по продажу дедалі більше зростав. Верлак сумлінно виконував обов'язки керівника, проштовхуючись уперед ліктями й підводячи свого заступника туди, де торгівля йшла найжвавіше.