Ну та все вляжеться.
— Вона позавчора казала мені, що в неї не було нападу вже три місяці і додала, що дуже побоюється, як би не сталося цієї напасті.
"Еге, то ти одружений?" — подумав Жаклен, поглядаючи на пана де Труавіля, що знай прихлиськував собі каву маленькими ковтками.
Вірний слуга поділяв ошукані сподівання на одруження своєї господині. Хлопець кмітливий, він забрав зі столу лікери пані Анфу, що їх призначали для парубка, а не чоловіка якоїсь там росіянки. Всі ці дрібнички були помічені й стали приводом до насмішок. Абат де Спонд знав, з яким наміром їхав пан де Труавіль до Алансона, та через неуважність нічого про те не сказав: адже ж йому й на думку не спадало, що небога може хоч трохи захопитися паном де Труавілем. Що ж до віконта, то, поглинутий метою своєї подорожі і, як більшість чоловіків, не дуже схильний говорити про свою дружину, він не мав нагоди оголошувати себе жонатим; зрештою, він думав, що мадмуазель Кормон знає про це. Коли дю Бук'є повернувся, його почали без кінця-краю розпитувати. У вітальню зайшла одна з шести жінок і повідомила, що прийшов лікар, що панні Кормон стало набагато краще, але вона мусить залишитися в ліжку і, мабуть, доведеться пустити їй кров. Незабаром вітальня була повнісінька. Відсутність панни Кормон розв'язала жінкам язики; вони багато говорили, розписуючи, перебільшуючи, роздували трагікомічну сцену, що розігралася з участю панни Кормон, сцену, якій судилося на другий день бути розголошеною на весь Алансон.
— От молодчага пан дю Бук'є! Як він вас доніс! Ну й сила! — сказала Жозетта своїй господині.— Він зблід, як побачив, що вам стало зле; виходить, він справді й досі вас любить.
Цією фразою завершився врочистий і страшний день.
На другий ранок розповіді про найменші обставини цієї комедії облетіли всі доми Алансона і, сказати на сором цього міста, вони викликали повсюдний регіт. Але затяті насмішники були б вражені з величі мадмуазель Кормон, коли б вони могли побачити, як другого дня після пускання крові, що дуже їй допомогло, вона з шляхетною гідністю і щирою християнською покірністю долі подала руку незумисному містифікаторові, щоб іти до сніданку. Послухали б ви, жорстокі жартівники, котрі глузували з неї, як вона казала віконтові:
— Пані де Труавіль важко буде знайти в Алансоні належне помешкання; зробіть мені ласку, пане,— займайте мій дім на весь час, поки влаштуєтесь у нашому місті...
— Але, мадмуазель, у мене дві дівчинки і два хлопчики, ми завдали б вам великої мороки.
— Не відмовляйте мені,— мовила вона, скорботно дивлячись на нього.
— Це саме пропонував вам у відписному листі і я, що послав його навмання,— сказав абат,— але ви його не отримали.
— Що, дядечку, ви знали...
Сердешна дівчина осіклась. Жозетта зітхнула. Ні віконт де Труавіль, ні дядечко нічого не помітили. Після сніданку абат де Спонд повів віконта, як було домовлено напередодні, оглянути будинки на продаж і придатні для забудови ділянки, що були в Алансоні.
Зоставшись сама у вітальні, мадмуазель Кормон із жалісливим виглядом сказала Жозетті:
— Дитино моя, тепер я стала людським посміховиськом для всього міста.
— Ну й хай! А ви, мадмуазель, виходьте заміж!
— Але ж, голуб'ятко, не можу я отак, ні сіло не впало, зробити вибір.
— Овва! Я б на вашому місці вибрала собі дю Бук'є.
— Жозетто, пан де Валуа каже, що це такий республіканець!..
— Усі вони самі не знають, що патякають: адже розпускають чутку, ніби він обікрав республіку,— виходить, не так уже він піклується про неї,— відтяла Жозетта, виходячи з вітальні.
"Ця дівчина навдивовижу мудра",— подумала мадмуазель Кормон, зоставшись сама.
Її передбачливість підказувала, що тільки одруження втихомирить місто. Ця остання невдача, така відверто ганебна, могла довести її до крайнощів, бо людям, не наділеним розумом, тяжко відмовитись од раз обраного шляху, доброго чи лихого. Обидва підтоптані парубки зрозуміли, в якому становищі могла б опинитися стара панна, тому кожен із них постановив неодмінно навідати її вранці — дізнатися про її самопочуття і, висловлюючись по-парубочому, закинути вудочку. Пан де Валуа вирішив, що обставини вимагають ретельного туалету, він прийняв ванну, він прибрався старанніше, ніж звичайно. Вперше і востаннє Цезаріні випало бачити, з якою неперевершеною майстерністю він наклав легкий шар рум'ян. А дю Бук'є, цей незграбний республіканець, опанований нестримним прагненням, не надавав ніякої ваги туалетові, але примчав першим. Такі дрібнички вирішують людську долю так само, як і долю держав. Атака Келлермана під Маренго, приїзд Блюхера64 до Ватерлоо, презирство Людовіка XIV до принца Ежена65, дененський кюре — все це поважні причини успіхів і катастроф, історики відзначають їх; однак нікого ті причини не застерігають від нехтування дрібничок власного життя. А погляньте, до чого це призводить. Герцогиня де Ланже (див. "Історію тринадцяти") постригається в черниці через брак терпіння зачекати десять хвилин; слідчий Попіно (див. "Справу про опіку") відкладає на один день допит маркіза д'Еспара. Шарль Гранде66 повертається через Бордо замість того, щоб повернутися через Нант,— і все це називається випадковість, фатум. Хвилина, витрачена, щоб підрум'янитись, розбила всі надії шевальє де Валуа,— цей дворянин мав загинути саме в такий спосіб: він жив під опікою Грацій і мусив померти від їхньої руки. Саме в ту мить, коли шевальє кинув останній погляд на свій туалет, товстий дю Бук'є зайшов у вітальню вбитої горем жінки. Він трапив під ту хвилину, коли в її роздумах, де перевагу вже було повністю віддано панові шевальє, в неї зблиснула єдина думка на користь республіканця. "Самому Богові так угодно",— подумала стара дівка, побачивши дю Бук'є.
— Мадмуазель, не тлумачте криво мого поспіху. Я примчав сам, бо мені не хотілося доручати отому бовдурові Рене таку делікатну справу, як дізнатися про ваше здоров'я.
— Я цілком здорова,— відповіла вона зворушено.— Спасибі вам, пане дю Бук'є,— додала вона по невеликій паузі з особливим виразом у голосі,— за виявлену мені увагу й за клопіт, якого я вчора вам завдала...
Вона пригадала себе в обіймах дю Бук'є: цей випадок особливо видався їй виявом небесної волі. Вперше чоловік бачив її такою: із розірваним поясом, з розрізаною шнурівкою, зі всіма своїми жіночими скарбами, брутально витягненими з футляра, що їх приховував.
— Я ніс вас із такою приємністю, що ви мені видалися зовсім легенькою.
Тут мадмуазель Кормон поглянула на дю Бук'є, як іще не дивилась на жодного чоловіка в світі. Підбадьорений постачальник метнув на стару дівку багатозначний погляд, який пройняв її серце.
— Мені дуже шкода,— додав він,— що це не дало мені права тримати вас у своїх руках довіку. (Вона слухала його із зачарованим виглядом). Між нами кажучи, непритомна, там, на ліжку ви були прекрасні. Ніколи в житті я не бачив гарнішої жінки! Повні жінки саме тим і хороші, що, тільки-но відкриють свою красу, як тут же святкують свою перемогу!
— Вам захотілося поглузувати наді мною,— мовила стара дівка.— А це негаразд, бо все місто й так, мабуть, лихословить про те, що сталося зі мною вчора.
— Пані, мої почуття до вас ніколи не мінялися,— це така сама правда, як зовуть мене дю Бук'є. Навіть ваша відмова не вбила в мене надії.
Стара дівка опустила очі. Її хвилинна мовчанка жорстоко мордувала дю Бук'є. Та панна Кормон уже зважилась, вона звела очі, повні сліз, і ніжно глянула на нього.
— Якщо це так, пане,— почала вона тремтячим голосом,— обіцяйте мені лише жити по-християнськи, ніколи не суперечити моїм релігійним звичкам, залишити за мною право обирати собі сповідника, і я даю вам руку,— закінчила панна, простягаючи її своєму обранцеві.
Дю Бук'є схопив цю добру, тілисту руку, повнісіньку екю, й святобливо обцілував її.
— Але я прошу іще про одне,— вела далі панна, не відбираючи руки.
— На все пристаю, і якщо цього навіть неможливо виконати — виконаю (вираз Божона).
— Лишенько! — мовила стара панна,— В ім'я любові до мене вам доведеться взяти на душу один великий гріх, я розумію, бо брехня — один із семи смертних гріхів, але ви покаєтеся згодом, правда ж? Ми разом спокутуємо його... (Вони ніжно перезирнулися). Зрештою, може, це буде брехня, яку сама церква назвала "спасенна лжа"?
"Чи не буде й ця такою самою, як Сюзанна,— подумав дю Бук'є.— Ну й таланить!"
— Отже, мадмуазель? — сказав він.
— Ви повинні,— вела вона далі,— самі оголосити...
— Що?
— Що шлюб наш був домовлений півроку тому.
— Чарівна жінка! — сказав постачальник тоном щиро відданої людини...— На таку жертву можна погодитися заради істоти, яку обожуєш уже десять років.
— Навіть незважаючи на мою суворість? — спитала вона.
— Так, незважаючи на вашу суворість.
— Пане дю Бук'є, я була хибно думала про вас.
Вона знову простягнула йому свою тілисту, червону руку, яку дю Бук'є знову поцілував.
У цю мить двері відчинилися, й заручені, поглянувши, хто йде, побачили пречудового, але спізнілого шевальє де Валуа.
— А, ви вже на ногах, прекрасна владарко! — сказав він.
Вона всміхнулася панові шевальє і відчула, як серце їй защеміло. Пан де Валуа, чудово помолоділий і принадливий, скидався на Лозена67, що входить в Пале-Рояль до принцеси.
— Ну, дорогий Бук'є,— почав він насмішкувато, настільки був певний свого успіху,— пан де Труавіль з абатом де Спондом обмірюють ваш будинок, як присяжні оцінювачі.
— Відверто кажучи,— озвався дю Бук'є,— коли б віконт де Труавіль тільки захотів, я готовий хоч і сьогодні віддати йому свій будинок за сорок тисяч франків. Він мені тепер непотрібний!.. Якщо мадмуазель дозволить... Зрештою, рано чи пізно, а доведеться сказати... мадмуазель, можна сказати?
— Авжеж.
— Гаразд,— сказав колишній постачальник,— будьте першим, кому я оголошу: ну, дорогий шевальє... (мадмуазель Кормон потупила очі) оголошу про виявлену мені честь, яку я тримаю в таємниці вже близько півроку. За кілька днів ми поберемося, шлюбна угода вже готова, взавтра ми її підпишемо. Отже, ви розумієте, що мій дім по вулиці дю Сінь тепер мені зайвий. Я стиха підшукував покупця, тож абат де Спонд, що знав про це, цілком зрозуміло, повів пана де Труавіля до мене...
Ця незграбна брехня здавалась такою правдоподібною, що шевальє клюнув на неї.