Одне зачарування змінялося іншим.
– Ви хотіли щось мені сказати, – нагадала йому пані де Босеан. – Подивіться, он пані де Нусінген, у третій ложі від нас. Її сестра і пан де Трай сидять з другого боку.
Кажучи це, віконтеса глянула на ложу, де мала сидіти мадмуазель де Рошфід, і обличчя її заясніло: пана д’Ажуда там не було.
– Вона чарівна, – сказав Ежен, подивившись на пані де Нусінген.
– У неї білі вії.
– Так, але який гарний тонкий стан.
– Зате великі руки.
– Гарні очі.
– Надто довгасте обличчя.
– Видовжені форми – ознака породи.
– Коли це так – її щастя. Гляньте, як вона піднімає і опускає свого лорнета. Порода Горіо позначається в кожному її русі, – сказала віконтеса на превеликий подив Ежена.
Справді, пані де Босеан оглядала зал крізь лорнет і, здавалося, не звертала ані найменшої уваги на пані де Нусінген, а проте стежила за кожним її рухом. Публіка зібралася вишукана. Дельфіні де Нусінген дуже лестило, що елегантний, вродливий кузен пані де Босеан приділяє їй особливу увагу, не зводячи з неї погляду…
– Це непристойно – отак не спускати з неї очей, пане де Растіньяк. Ви нічого не доб’єтеся, нав’язуючись людям.
– Люба кузино, – сказав Ежен, – ви вже зробили для мене багато; коли хочете довершити своє добре діло, то прошу вас, зробіть мені одну послугу, яка вас не обтяжить, а мене ощасливить. Я закохався.
– Уже?
– Так.
– В оцю жінку?
– А хіба ж хтось інший поставився б прихильно до моїх домагань? – спитав він, кинувши на кузину пильний погляд і, помовчавши, вів далі: – Герцогиня де Карільяно – приятелька герцогині Беррійської, і ви, певне, бачитеся з нею; будьте ласкаві, відрекомендуйте мене їй і візьміть із собою на бал, який вона дає в понеділок. Я там зустрінуся з пані де Нусінген і дам перший бій.
– Охоче, – сказала віконтеса. – Якщо вона вам уже припала до вподоби, то ваші сердечні справи чудові. Бачите, он де Марсе, в ложі княгині Галатіон. Пані де Нусінген страждає, її мучать ревнощі. Це дуже слушна хвилина, щоб полонити серце жінки, особливо дружини банкіра. Всі ці дами з Шоссе д’Антен дуже мстиві.
– Що ж зробили б ви в такому випадку?
– Я? Страждала б мовчки.
В цю хвилину в ложу пані де Босеан увійшов маркіз д’Ажуда.
– Я кинув свої справи, щоб знову побачити вас. Мій вчинок – не жертва, отож я й кажу вам про це.
– Обличчя віконтеси засяяло радістю, і Ежен зрозумів різницю між виразом справжнього кохання і кривлянням паризького кокетства. Милуючись своєю кузиною, він замовк, і, зітхнувши, поступився місцем панові д’Ажуда. "Яке благородне, високе створіння – жінка, що так кохає! – подумав він. – І цей чоловік хоче зрадити її задля якоїсь ляльки! Як можна її зрадити?" Серце його сповнилося дитячою люттю. Йому хотілось упасти до ніг пані де Босеан, хотілося мати демонічну владу, щоб понести її в своєму серці, як орел несе з долини в своє гніздо маленьку білу кізочку-сисунця. Він почував себе приниженим, бо в цьому великому музеї краси не було його картини – жінки, що кохала б його. "Коханка і панівне становище – ось ознака могутності", – подумав Ежен. І він подивився на пані де Нусінген, як скривджена людина дивиться на кривдника. Віконтеса обернулась до нього і швидким поглядом висловила йому безмірну вдячність за його скромність. Перша дія закінчилась.
– Ви досить добре знайомі з пані де Нусінген, щоб представити їй пана де Растіньяка? – спитала віконтеса маркіза д’Ажуда.
– О, вона буде дуже рада познайомитися з паном де Растіньяком, – відповів маркіз.
Красень португалець підвівся, узяв під руку студента, і той за одну мить опинився перед пані де Нусінген.
– Баронесо, – сказав маркіз, – маю честь представити вам шевальє Ежена де Растіньяка, кузена віконтеси де Босеан. Ви так причарували пана де Растіньяка, що мені схотілося довершити його щастя, наблизивши його до його кумира.
Ці слова було сказано жартівливим тоном, щоб згладити їх грубуватий зміст, який у гарній формі завжди подобається жінкам. Пані де Нусінген усміхнулась і запросила Ежена сісти в крісло свого чоловіка, що тільки-но вийшов.
– Не наважусь пропонувати вам лишитися тут зі мною, пане, – сказала вона. – Той, хто має щастя бути в товаристві пані де Босеан, не покине її.
– Але мені здається, пані, – тихо відповів Ежен, – що моїй кузині буде приємніше, коли я зостануся тут. Перед приходом пана маркіза ми розмовляли про вас і про вашу шляхетність, – додав він голосно.
Пан д’Ажуда вклонився і вийшов.
– То ви справді лишаєтесь зі мною? – спитала. баронеса. – Тоді ми з вами ближче познайомимось; пані де Ресто вже збудила в мені палкі бажання вас побачити.
– Виходить, графиня не щира. Адже вона веліла не приймати мене.
– Чому?
– Пані, мені соромно повідомляти вам причину, але покладаюсь на вашу вибачливість, звіряючи вам цей секрет. Я сусід вашого батька і не знав, що пані де Ресто його дочка. Я мав необережність згадати про нього зовсім випадково й розгнівив цим вашу сестру та її чоловіка. Ви не можете собі уявити, яким міщанством видалося це відступництво герцогині де Ланже та моїй кузині. Я їм змалював цю сцену, і вони страшенно сміялися. Тоді пані де Босеан, проводячи паралель між вами й вашою сестрою, дуже тепло говорила мені про вас і підкреслила, що ви добре ставитесь до мого сусіда, пана Горіо. Та й справді, хіба ви можете не любити його? Він вас так обожнює, що я вже починаю ревнувати. Сьогодні вранці ми розмовляли з ним про вас цілих дві години. А ввечері, під враженням розмови з вашим батьком, я, обідаючи в кузини, спитав її, невже ви така сама гарна, як і ніжна душею. Мабуть, бажаючи заохотити моє палке захоплення, пані де Босеан привезла мене сюди, попередивши з властивою їй люб’язністю, що я вас тут побачу.
– Що? Я вже маю бути вам удячна? – спитала банкірова дружина. – Ще трохи – і ми з вами будемо давніми друзями.
– Звичайно, дружба з вами повинна бути вельми незвичайна, – сказав Растіньяк. – Але я нізащо в світі не хотів би бути вашим другом.
Таку банальність можна почути тільки з уст новачка, але вона видається убогою лише тоді, коли її байдуже читаєш, а жінкам такі дурниці подобаються: жест, тон, погляд юнака надають їм безмірної ваги. Растіньяк зачарував пані де Нусінген. Як і всі жінки, не вміючи відповісти на поставлене відверто запитання, вона звернула розмову на інше.
– Так, моя сестра шкодить собі своїм ставленням до бідолашного батька, що був для нас справжнім богом. Тільки категорична вимога пана де Нусінгена примусила мене згодитися на те, щоб зустрічатися з батьком лише вранці. Але я довго страждала через це. Плакала. Це насильство, та ще після грубих подружніх сутичок, було однією з причин, які найбільше затьмарили моє родинне щастя. В очах світу я, певне, найщасливіша жінка в Парижі, проте насправді я – найнещасніша. Вам, може, здається, ніби я нерозважлива, що так розмовляю з вами. Але ж ви знайомі з моїм батьком, і цього досить, щоб ви не були мені чужим.
– Ви ніколи не зустрінете іншого чоловіка, – сказав Ежен, – що палав би таким бажанням належати вам, як я. Чого прагнете ви всі, жінки? Щастя! – сказав він голосом, що западав у серце. – Так ось, коли для жінки щастя – бути палко коханою, обожнюваною, мати друга, якому вона може довірити всі свої бажання, фантазії, радощі й горе, може, не боячись зради, розкривати свою душу з її милими вадами та прекрасними чеснотами, повірте мені, що таке віддане й палке серце ви знайдете тільки в сповненого ілюзій юнака, котрий може піти на смерть за єдиним вашим знаком, котрий нічого ще не знає про світ і не хоче знати, бо ви для нього – цілий світ. Щодо себе, то мушу признатися, хоч ви, мабуть, сміятиметесь із моєї наївності: я приїхав з глухої провінції і зовсім недосвідчений. Досі я зустрічав тільки благородні душі й гадав, що тут не любитиму нікого. Та випадково я зустрівся зі своєю кузиною, яка поставилась до мене з теплою прихильністю; вона розкрила мені очі на те, які скарби криються в палкому коханні. Я, наче Керубіно, кохаю всіх жінок, чекаючи того часу, коли зможу віддати себе цілком одній із них. Коли тут, у театрі, я побачив вас, мене мовби підхопила якась течія і нестримно понесла до вас. Я й до того багато думав про вас! Але в мріях уявляв вас не такою вродливою, якою ви є насправді. Пані де Босеан заборонила мені так пильно дивитися на вас. Вона не розуміє, як ваблять до себе ваші гарні червоні уста, ваше біле личко, ваші ніжні очі. Я теж кажу вам нерозважливі слова, але прошу вас: не забороняйте мені їх казати.
Для жінок нема нічого чарівнішого, як вслухатися у звучання ніжних слів. Вони пестять вухо навіть найсуворішої святенниці, хоч вона й не сміє на них відповідати. Отак почавши, Растіньяк виливав свою душу кокетливо приглушеним голосом, щедро розсипав компліменти, а пані де Нусінген заохочувала його усмішками, поглядаючи час від часу на де Марсе, що вперто сидів у ложі княгині Галатіон. Растіньяк пробув у товаристві пані де Нусінген, аж поки прийшов сам барон, щоб відвезти її додому.
– Пані, – сказав їй Ежен, – я плекаю надію мати приємність відвідати вас ще до балу в герцогині де Карільяно.
– Коли пані баронес вас запрошує, – промовив з німецьким акцентом барон, товстий ельзасець із круглим обличчям, яке свідчило про розум лукавий і небезпечний, – будьте певні, що ми будемо вас допре приймати.
"Ну, справи мої непогані, адже вона не дуже збентежилась, коли я спитав її: "Чи могли б ви мене покохати?" Коня загнуздано, сідай і прав!" – думав Ежен, ідучи до ложі пані де Босеан, щоб попрощатися з кузиною, яка підвелась і збиралася йти разом із д’Ажуда. Бідолашний студент не догадувався, що баронеса, слухаючи його, думала зовсім про інше: вона чекала від де Марсе останнього рішучого листа, і в неї мало не розривалося серце. Щасливий від свого уявного успіху, Ежен провів віконтесу до зовнішньої колонади, де кожен чекав на свою карету.
– Вашого кузена не можна впізнати, – сказав, сміючись, португалець, коли Ежен попрощався з ними. – Він зірве банк. Цей юнак в’юнкий, як вугор, і, я думаю, далеко піде. Тільки ви могли вказати йому саме ту жінку, яка так жадає, щоб її втішили.
– То ще треба знати, – сказала пані де Босеан, – чи не любить вона й досі того, хто її покидає.
– Студент ішов пішки з Італійської опери на вулицю Святої Женев’єви, обмірковуючи найприємніші плани.