Йоанно, тобі не достатньо бути папою, ти маєш бути і Цезарем, і Александром.
АРХІЄПИСКОП. Твоя гординя тебе згубить, Йоанно.
ЙОАННА. Ох, та начхати мені, гординя це чи ні. Я кажу, як є насправді, хіба ні?
ЛЯ ГІР. Так. Половина з нас хвилюється, щоб не покалічити свої гарні носи, а інша шукає грошей для сплати застави. Давайте послухаємо її, Дюнуа, вона не знає всього, але в неї правильний підхід. Зараз воюють не так, як раніше, і вельми часто той, хто найменше знається на справі, досягає найбільшого успіху.
ДЮНУА. Знаю. Я не воюю за старими правилами, я добре засвоїв цей урок під Азенкуром, Пуатьє і Кресі. Але Йоанна ніколи не робить розрахунків, вона гадає, що має Бога в кишені, і просто валить напролам. Поки що їй щастило і вона перемагала. Я добре знаю Йоанну, одного дня вона піде у наступ із десятьма людьми, коли потрібна буде сотня. Тоді вона збагне, що Бог на боці великих батальйонів. Ворог розіб'є її до ноги, а щасливчик, який візьме її в полон, отримає від графа Ворика шістнадцять тисяч фунтів стерлінгів.
ЙОАННА (приємно вражена). Шістнадцять тисяч фунтів стерлінгів! Нічого собі, це вони стільки за мене заправили? Хіба є в світі така купа грошей?
ДЮНУА. В Англії є. Тепер скажіть мені, хто з вас хоч пальцем ворухне, щоб урятувати її? Я в першу чергу говорю від імені армії. В день, коли англієць чи бургундець зіб'є її з коня і не помре, чи коли її замкнуть у в'язниці і янгол св. Петра не прилетить, щоб зламати ґрати, коли ворог зрозуміє, що вона така ж смертна, як й інші, її життя не буде варте життя й одного солдата, і як би не цінував я Йоанну як товариша по зброї, та я не ризикуватиму заради неї.
ЙОАННА. Я не обвинувачую тебе, Жане. Я не варта життя одного солдата, якщо Бог допустить мою поразку, але гадаю, Франція, після всього, що з Божою поміччю я зробила для неї, погодиться, що я варта викупу.
КАРЛ. Тільки в мене немає таких грошей. Ще й уся ця коронація з твоєї вини… Я витратив на неї останній позичений сантим.
ЙОАННА. Церква багатша від вас, я покладаю свою надію на неї.
АРХІЄПИСКОП. Жінко, вони поволочуть тебе вулицями міста і спалять як відьму.
ЙОАННА (підбігаючи до нього). О монсеньйоре, не кажіть такого. Це неможливо. Я ж не відьма.
АРХІЄПИСКОП. П'єр Кошон добре знає свою справу. Паризький університет спалив одну жінку тільки за те, що вона сказала, що твої дії були правильними і що ти виконувала волю Божу.
ЙОАННА (спантеличена). Але за що? Я ж дійсно виконую волю Бога. Навіщо палити когось за те, що він каже правду?
АРХІЄПИСКОП. Однак її спалили.
ЙОАННА. Але ж ви знаєте, що вона казала правду. Ви не дозволите спалити мене.
АРХІЄПИСКОП. Як же я зможу когось зупинити?
ЙОАННА. Ви говоритимете від імені церкви. Ви великий князь церкви. З вашим благословенням мені не страшно йти хоч і світ за очі.
АРХІЄПИСКОП. Ти не матимеш мого благословення, доки лишатимешся такою гордою і неслухняною.
ЙОАННА. Ох, невже ви так і не вгамуєтесь! Я не горда й неслухняна. Я бідна дівчина, така темнота, що не відрізню А від Б. Як я можу бути гордою? І як ви можете називати мене неслухняною, коли я завжди роблю те, що мені кажуть голоси, бо вони від Бога.
АРХІЄПИСКОП. Голос Бога на землі — це голос церковного служителя, а те, що ввижається тобі — це просто голос твого свавілля.
ЙОАННА. Неправда!
АРХІЄПИСКОП (червоніючи від люті). Ти в соборі заявляєш архієпископу, що він бреше, і при цьому вважаєш себе негордою і слухняною?
ЙОАННА. Я ніколи не казала, що ви брешете. Це радше ви сказали, що брешуть мої голоси. Чи було хоч раз, щоб вони брехали? Хоч ви їм і не вірите, хоч вони просто голоси мого здорового глузду, чи помилялись вони хоч раз? І чи мали рацію хоч раз ваші земні радники?
АРХІЄПИСКОП (гнівно). Переконувати тебе в чомусь — марна трата часу.
КАРЛ. Кінець кінцем завжди все те саме. Вона права, а всі інші — ні.
АРХІЄПИСКОП. Нехай це буде твоїм останнім застереженням. Якщо ти й надалі будеш ставити своє особисте судження над поради твоїх духовних наставників, церква відвернеться від тебе і кине напризволяще, куди б твоя зухвалість тебе не завела. Бастард також застерігав тебе, якщо ти наполягатимеш на своїх військових вигадках, відмовляючись слухати радників твоїх командирів…
ДЮНУА (перебиваючи). Точніше, якщо ти спробуєш звільнити гарнізон в Комп'єні такими ж силами, як в Орлеані…
АРХІЄПИСКОП. То й армія від тебе відвернеться, і тоді можеш не чекати порятунку від неї. Його величність король попередив, що коштів на твій викуп він не має.
КАРЛ. Ані сантима.
АРХІЄПИСКОП. Ти цілком сама. Самісінька. В тебе є тільки твої власні вигадки, твоя неотесаність, твоя непробивна зухвалість, твоя безбожність, яку ти видаєш за віру в Бога. Коли ти вийдеш крізь ці двері, люди вітатимуть тебе. Вони приведуть до тебе на зцілення своїх дітей, бідолашні цілуватимуть тобі руки і ноги та ще більше зміцнять твою самовпевненість, яка штовхає тебе ближче й ближче до самознищення. Але ти однаково будеш сама, вони не врятують тебе. Ми, і тільки ми, можемо стати між тобою і вогнищем, на якому вороги спалили ту нещасну жінку в Парижі.
ЙОАННА (дивлячись на небо). В мене є кращі друзі і кращі радники, ніж ви.
АРХІЄПИСКОП. Я бачу, що просто жбурляю слова у повітря, вони не досягають цього закам'янілого серця. Ти відмовляєшся від нашої протекції і настроюєш нас проти себе. Тож захищай себе сама, а як оступишся, то помилуй Боже твою душу.
ДЮНУА. Це правда, Йоанно. Прислухайся, що тобі кажуть.
ЙОАННА. Де б ви всі зараз були, якби я прислухалась до вашої правди? Від вас нема ніякої помочі. Так, я сама і завжди була сама. Мій батько наказав братам втопити мене, якщо я не залишусь удома, щоб пасти його овець у той час, як Франція стікала кров'ю, бо Франція може процвітати тільки тоді, коли наші вівці гарно пасуться. Я гадала, може, при дворі короля є справжні друзі Франції, але зустріла там тільки вовків, що гризуться за її останні шматки. Я гадала також, що Бог має друзів усюди, бо Він до всіх милосердний, і через свою наївність я вірила, що ви, немов вежі, будете захищати мене від усього лихого, а ви всі відштовхнули мене. Але тепер, тепер я стала мудрішою. Тож не думайте, як я сама, то злякаюсь. Франція також сама, і Бог сам, і моя самотність — ніщо порівняно з їхньою. Сила Бога в Його самотності; ким би Він був, якби прислухався до ваших дрібних заздрісних радників? Тож і моя самотність буде моєю силою, я буду сама з Богом, Його дружба ніколи не підведе мене, так само як Його рада і Його любов. З Ним у мене вистачить сили боротися, і боротися, і боротися, доки смерть не зупинить мене. Я йду надвір, до людей, любов у їхніх очах буде мені відрадою після тієї ненависті, що я бачу у ваших. Ви будете раді кинути мене у вогонь, але знайте, якщо я згорю, то залишусь у їхніх серцях на віки вічні. Бог зі мною!
Вона залишає їх. Вони дивляться їй услід у мертвій тиші. Потім ЖИЛЬ ДЕ РЕ покручує свою борідку.
СИНЯ БОРОДА. Ця жінка нестерпна. Не те що вона мені не подобається, але що ми будемо робити з таким характером?
ДЮНУА. Бог мені свідок, якби вона впала в Луару, я б у латах вскочив у воду, щоб урятувати її. Та якщо вона учверить якусь дурницю в Комп'єні, то хай сама потім і розхльобує.
ЛЯ ГІР. Тоді краще вам мене зв'язати, бо з її духом я піду за нею хоч у пекло.
АРХІЄПИСКОП. Вона непокоїть мене, подібні спалахи мають небезпечну владу над людьми. Перед нею вовча яма, але, на добро чи на зло, ми не можемо відвернути цього.
КАРЛ. Якби ж вона тільки вгамувалась чи повернулась додому.
Вони всі засмучено виходять за нею.
ДІЯ ШОСТА
Руан, 30 травня 1431 року. Велика кам'яна зала в замку, обставлена для судового процесу. Суд веде церква з участю Інквізиції. Спереду, одне біля одного, стоять два крісла на підвищенні — для ЄПИСКОПА і для ІНКВІЗИТОРА, котрі виступають суддями. Ніби втікаючи від них, під тупим кутом стоять ряди крісел для АСЕСОРІВ — каноніків, докторів права і теології та домініканських монахів. В куті між ними розташований стіл і табурети для секретарів. Навпроти стоїть велике дерев'яне крісло для підсудного. Це все відбувається в глибині зали, а далі — аркада, що веде у внутрішній двір. Приміщення захищене ширмами і завісами.
Якщо дивитися на залу з центру, крісла АСЕСОРІВ та секретарів розташовані праворуч. Крісло підсудного — ліворуч. Арочні двері є з обох боків. На дворі привітний сонячний травневий ранок.
Через двері, що з боку суддів, до зали входить ВОРИК, у супроводі свого ПАЖА.
ПАЖ (нахабно). Гадаю, його світлість самі добре знають, що нам тут нема чого робити. Це духовний суд, а ми — представники цивільного.
ВОРИК. Знають, не турбуйся. Чи не зволить ваше зухвальство знайти єпископа Бовеського та натякнути, що за бажання він міг би перекинутись зі мною словом, поки суд не почався?
ПАЖ (відходячи). Так, мілорде.
ВОРИК. Будь чемним. Не звертайся до нього "преподобний П'єро".
ПАЖ. Не буду, мілорде. Я звертатимусь із пошаною, адже коли приведуть Діву, преподобний П'єро перебиратиме просіяне просо.
Через ті самі двері входить КОШОН у супроводі домініканського монаха і каноніка, останній несе документи, що стосуються справи.
ПАЖ. Його преосвященство монсеньйор єпископ Бовеський і з ним два преподобія.
ВОРИК. Забирайся геть звідси і слідкуй, щоб ніхто не заважав нам.
ПАЖ. Миттю, мілорде. (Він щезає).
КОШОН. Доброго ранку, ваша світлість.
ВОРИК. Доброго ранку, ваше преосвященство. Чи мав я честь зустрічатися з вашими друзями раніше? Гадаю, ні.
КОШОН (представляючи монаха праворуч). Це, монсеньйоре, брат Жан Лемотре з ордену св. Домініка. Верховний інквізитор Франції. Брате Жан, граф Ворик.
ВОРИК. Маю за честь, ваше преподобіє. На жаль, в Англії немає інквізиторів, хоч нам їх страшенно бракує, особливо в таких випадках, як сьогодні.
ІНКВІЗИТОР ввічливо посміхається і кланяється. Він приємний джентльмен старшого віку, який, однак, не втратив владності та рішучості.
КОШОН (представляючи каноніка, котрий ліворуч від нього). Цей мсьє — канонік Жан Д'Естіве з єпархії Бойє. Він виступає патроном.
ВОРИК. Патроном?
КОШОН. У цивільному праві це прокурор.
ВОРИК. Ах, прокурор. Зрозуміло. Надзвичайно радий знайомству з вами, каноніку Д'Естіве.
Д'ЕСТІВЕ кланяється.