Бо якщо Ісус мав своїх серед членів синедріону, то й первосвященики мали когось серед дванадцяти. Воскресіння Лазаря могло ще більше настроїти його проти невиправного балакуна, який, маючи таку силу над матерією, використовував її лише для згуби своєї і своїх! прихильників. Ні, нема жодного виправдання його поразці. Людина з Іскаріота ще не знає, яким чином вона в останню хвилину виплутається зі скрутного становища. Але нічого поспішати: Ісус сам наближається до пастки.
Та ось він залишає свій сховок і рушає дорогою до Єрихона, за ним слідують дванадцять з невеликим збудженим гуртом, який пошепки обговорює шанси такого вчинку. Вони ще нічого з того не зрозуміли! Коли ж їм відкриються очі? На цей раз Христос більше не щадить їх, він рішуче розкриває перед ними завісу: "Оце йдемо в Єрусалим, і Син людський буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; і насміхати-муться з нього, бичуватимуть його й розіпнуть. Він же по трьох днях воскресне".
Чи чекав він заперечень? Кефа мовчить, пам'ятаючи, як Ісус назвав його сатаною. До того ж вони, певно, не дуже стурбовані: той, хто воскресив Лазаря, є владикою життя. Чого їм боятися? Та й слова його про розп'яття, бичування не завжди зрозумілі їм. Безперечно, це звичайні образи. В усякому разі йому потрібно лише три дні, щоб увійти в свою славу, але він вступить туди не сам. Євангеліст Лука ясно говорить про це: "Оскільки він був біля Єрусалима, народ думав, що незабаром наступить Царство Господнє".
ПРОХАННЯ СИНІВ ЗЕБЕДЕЄВИХ
Так, його друзі будуть торжествувати разом з ним, і насамперед найближчі друзі. Прикро, що їх дванадцять: хоч і люблять один одного, та кожен хотів би забезпечити собі найкраще місце у тім царстві. Зебедеєві сини заметушилися. Йоан шепоче Якову: "У глибині душі він віддає перевагу мені перед Кефою, а ти мій брат..." А Яків йому: "Попроси, щоб кожен з нас мав свій престол біля нього..." Та Йоан заперечує: "Ні, не зважуся сказати це!" Тоді, певно, втрутилась їхня мати Саломея: "Гаразд, тоді я зважуся!" Здається, ми чуємо їхнє перешіптування, і ось властолюбна мати виходить наперед з гурту й припадає до ніг Учителя. "Чого хочеш?" — запитує Ісус. "Накажи,— відповідає вона,— щоб мої два сини, присутні тут, сиділи найближче до тебе у твоєму царстві: один — ліворуч, а другий — праворуч".
З якою різкістю ще недавно Син людський обірвав би на місці усіх трьох! Але тепер не до докорів. Він не може більше тратити на це час. Що б вони не робили, Господь до кінця буде ставитись до своїх друзів з такою ніжністю, що сам Іуда не зможе її похитнути. І ось він важко зітхає, як людина, котру завтра стратять, з великою жалістю дивлячись насамперед на тих двох найдорожчих його серцю:
— Можете ви пити чашу, яку я мушу пити?
бТони не знають, що то за чаша. Але в один голос, з усіх сил, з різкістю, за яку Господь назвав їх "синами грому", Зебедеєві сини відповідають: "Звичайно, можемо!"
— Так, ви будете пити мою чашу.
€ стільки способів випити її! Мученицька смерть, яку прийняв Яків на сорок четвертому році,— один із них. Та є й інші страждання. Ми не знаємо, якою була ця чаша для Йоана, знаємо лише, що він пив її повільними ковтками.
Учитель, однак, звертається не лише до них, а й до інших учнів. Говорить ясно, бо зараз потрібно, щоб кожне слово мало вагу. Коли вони зрозуміють, що його друзі повинні уникати перших місць, як і Син людський, який прийшов не для того, щоб йому служили, а щоб послужити іншим? Він нарешті відкриває їм те найвище слугування, яке прийшов сповнити і яке тільки-но звалив йому на плечі Каяфа: "Син людський прийшов, щоб дати своє життя за відкуплення багатьох".
ВХІД ДО ЄРИХОНА. ЗЦІЛЕННЯ ВАРТИМЕЯ
Що він хотів сказати? Ось вони уже дійшли до околиць Єрихона — міста приємних забав для Ірода, яке зрошувалося гірськими водами. Зібрався великий натовп. Сліпий Вартимей, почувши гамір, спитав, хто це такий, а коли йому відповіли, що переходить Ісус, він кинувся до нього з криком: "Сину Давида, змилуйся наді мною!" Його хотіли втихомирити, та він почав ще сильніше кричати. "Покличте його!" — сказав Ісус. Його покликали, кажучи: "Бадьорись, він кличе тебе!" Сяйнувши верхній одяг, Вартимей швидко встав і підійшов дов нього: "Чого ти бажаєш, щоб я зробив для тебе?" — "Учителю, щоб очі мені відкрились!" Ісус тоді сказав: "Іди, віра твоя спасла тебе".
ЗАКХЕЙ
Здавалося, що Син людський перед смертю роздає кожному стрічному скарб свого імилосердя, який він приніс у світ. Після цього оздоровлення натовп збільшився настільки, що дуже багатий чоловік, керівник митників на ймення Закхей, невисокого зросту,' мусив вилізти на сикомор, щоб побачити Ісуса. Христос знав серце цього зневаженого чоловіка. Глянувши догори, окликнув його: "Закхею, скоріше злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі". Закхей чимдуж зліз із дерева і радісно приймав його... Ось уже три роки вороги звинувачують його в тому, що він водиться з грішниками. До самого кінця його втіхою будуть ті, хто віддав йому перевагу перед своїми гріхами.
Розділ XXIII
/
БЕНКЕТ У СИМОНА
Останній спочинок перед темрявою, ще трохи людського тепла. Ісус, знову пойнятий втомою, не йде до Єрусалима просто з Єрихона. Йому потрібно ще раз глянути на обличчя друзів — Лазаря, який уже забув про царство смерті, з якого його визволив Христос; Марти, з її метушливістю, яка тепер не дратуватиме його, а буде на цей раз, можливо, такою ж милою, як і уважність Марії, бо ж ті, що мають умерти, прагнуть уваги і турбот своїх близьких. Була субота, за шість днів до Пасхи.
Один прокажений на ймення Симон, якого Ісус зцілив, запросив його повечеряти разом із Лазарем та його двома сестрами. Марта, за своїм звичаєм, зайнялася обслуговуванням.
Чи та Марія, що увійшла до зали з фунтом щирого нарду, була тією жінкою-грішницею, котра омивала Ісусові ноги своїми слізьми? А може, Марія-споглядальниця також каялася? Як би там не було, а Марія досягла того ступеня любові, коли відкривається власна злиденність, і їй залишилось тільки покірно наслідувати грішну жінку, якою, можливо, вона була. І ось вона увійшла з посудиною, повною пахощів, як це зробила інша Марія.
Збудження і хвилювання панували довкола людини, яка воскресила Лазаря та збиралася на чолі натовпу взяти приступом браму Єрусалима й кинути виклик первосвященикам і самим римлянам. У багатьох надія перемагала страх. Тим паче, що противник вагався: схопити Назарянина під час свята неможливо, це викличе бунт народу. Синедріон визначив кількох вивідувачів, які мали стежити за ним. Людина з Іскаріота ставилася до них шанобливо, зберігаючи певну стриманість: до останньої хвилини важко передбачити, як повернеться вся ця історія. Будучи людиною розсудливою, він, отже, тримався обережно; готовий скористатися з ситуації, потайки складав гроші, викрадені із спільної скарбнички: не можна упускати такої нагоди!
Дише одне серце, навчене любов'ю, бачило в лежачому Ісусі істоту, яка дійшла до кінця шляху, загнаного оленя, який завтра стане здобиччю псів. Уже стільки тижнів крутиться він довкола міста, переходячи з однієї криївки до другої! В лампаді нема більше масла (в лампаді його тіла). В Ісуса лишається тільки сила терпіти і страждати. Можна уявити, як обмінюються поглядом ця свята жінка і Син людський. Інші нічого не бачать. Та він знає, що Марія зрозуміла його, коли розбилась алебастрова посудина і дім сповнився пахощами. А Марія покірно, як грішниця, витирає своїм волоссям дорогі їй ноги.
Тут чується голос Іуди, від якого обоє здригаються: "Можна було продати ті пахощі за двісті динаріїв, а гроші дати убогим!" Ісус дивиться на двох людей: жінку пожирає любов, чоловіка — скнарість і заздрощі. Він завжди говорив з Іудою поважно і м'яко, немовби лякаючись його страшної долі:
— Облиш її! Навіщо завдавати їй прикрощів? Вона зробила добрий вчинок щодо мене. Бо вбогих ви маєте завжди коло себе і можете їм робити добро коли захочете. Мене ж ви не завжди матимете. Ця жінка зробила, що могла,— заздалегідь намастила моє тіло на похорон. Істинно кажу вам: скрізь, де це Євангеліє буде проповідуватись, в усьому світі, розповідатимуть про те, що зробила вона, аби вславити її пам'ять.
Він сам оголошує про свій похорон? Іуда наближається до книжників, які пильнують тут... Він запам'ятав лише це слово — похорон. Бачить лише те, що безпосередньо наближається. Раптове освітлення прийдешніх віків: "Скрізь, де це Євангеліє буде проповідуватйсь, в усьому світі..." — не проймає його похмурого серця. Можливо, його вразили також прояви втоми і виснаження, що проступають у постаті Ісуса. Пропаща людина, а ще вимагає виявів поклоніння, як, скажімо, з боку жінок, що плазують перед ним!
Настав вечір. У Витанії зібрався натовп людей, що прибули з Єрусалима, щоб побачити Ісуса і Лазаря. Саме в цей час первосвященики збирають синедріон, шукають спосіб, як би знищити їх обох. Від євангеліста Иоана знаємо, що останню ніч Господь провів у Витанії, в домі двох сестер і їхнього брата. Учні були зайняті збудженим людом, який готувався урочисто зустріти равві, бо в'їзд до Єрусалима було призначено на завтрашній день. А він1 спочивав серед трьох відданих йому сердець. Разом з ними був тут, певно, Йоан (єдиний з євангелістів, який, здається добре знав Лазаря). Можливо, Марта в ту ніч також спокійно сиділа біля ніг Учителя. Можливо, Ісус повчав Марію, вказуючи на її покірну сестру: "Вона теж обрала найкращу частку — слугування бідним (бідні — це я сам), ніколи не втрачаючи відчуття моєї присутності". На березі океану страждань Син Господній покірно приймає підтримку — любов тих, кого він любить. Він усе-таки спізнав те щастя, хоча й не потребував його, бо все діставав од свого Отця. Будинок наповнився пахощами мира. Напевно, Марта старанно зібрала уламки алебастрової посудини і тримала їх у подолі. Чи думав Ісус, бачачи звернені до нього широко відкриті очі, сповнені любові й тривоги, про обважнілі повіки трьох його дорогих друзів у таку вже близьку ніч безсоння?
ПАЛЬМОВЕ ГІЛЛЯ
На світанку вони, певно, благали його: "Тільки не ночуй в місті, приходь увечері сюди". Натовп уже стукав у двері. Йому привели осла.