Скоро золота маслянка Дроворуба спорожніла, і при рухах усі його частини скрипіли. Щелепи не рухались, бідолаха марно старався відкрити рота: він занімів. Дроворуб перетворився на інваліда.
Дій Гіор запросив до нього лікаря Робиля. Лікар сказав:
— Щоб його світлість (а можливо, варто сказати його колишня світлість?) не розвалився в найближчі дні, його треба покласти в бочку з олією. Це для нього єдиний порятунок.
На щастя, в останньому каравані провізії виявилося достатньо олії, і Залізного Дроворуба занурили в цю рідину так, що зверху видно було тільки лійку, що заміняла йому капелюх.
А щоб Дроворуб не нудьгував, поряд з ним на стільці сидів Довгобородий Солдат і розповідав йому різні цікаві історії зі свого минулого, коли він ще служив воротарем у Гудвіна.
Для прогулянки Дроворуб іноді вилазив з бочки на годину-дві і рушав провідати Страшила або Лева. Могутній Лев, вільний син лісів, у Печері також почував себе кепсько: цар звірів захворів на бронхіт. Бориль виписав йому порошки, і незабаром вся аптека спорожніла: легко собі уявити, які дози ліків потребує Лев! А коли Лев з'їв порошки, він узявся ковтати папірці, у які загорталися ліки.
Отож з друзями Еллі не все було гаразд, і це змушувало Лестара квапитися з підготовкою механічного чаклунства.
ДЛЯ ЧОГО МОЖУТЬ ЗНАДОБИТИСЯ ДІАМАНТИ
е тільки правителі Чарівної країни і цар звірів почувалися погано в Печері. Їхні супутники також переживали важкі дні. Вічні сутінки підземелля, осінні кольори природи, волога атмосфера і людей пригнічували. Вони затужили за батьківщиною, за голубим небом і яскравим сонцем, за веселим співом птахів на гілках дерев, за шелестом вітру в гаю.
І навіть дуболоми, ці сильні та витривалі дерев'яні створіння, відчували, що їхні руки й ноги набрякли від вогкості і вже не так добре слухаються їх, як раніше.
Лестар поспішав. У короткі години відпочинку головного майстра заміняли його помічники, і, як і раніше, дзижчали свердла та скрипіли блоки, стукали молотки. Чудодійна вода, як видно, пішла глибше, ніж передбачав майстер, але ось у надрах землі, нарешті, відчули її присутність. Затуплені свердла, які треба було замінити новими, дістали з надр вологими. Лестар суворо наказав людям не торкатися цієї води, але якось, коли вони повернулися у Священну печеру після обідньої перерви, побачили біля недавно вийнятого бура десятків зо два мишей. Миші лежали догори лапками і спали чарівним сном! Вони злизали зі свердла крапельки Сонної води.
Миші проспали кілька годин. Обережність у роботі подвоїлася.
І ось настав щасливий момент, коли чудодійна вода потужним струменем ринула у завчасно підготовлений для неї басейн. Лестар і його помічники, Еллі, Фред Каннінг зібралися довкола і з шанобливою цікавістю довго дивилися, як, вируючи і зблискуючи синюватим світлом та випускаючи з себе шипучі бульбашки, ллється Сонна вода.
Потім кожен зайнявся своєю справою. Еллі сиділа біля будиночка і забавлялася одним із діамантів. Ці, з переливами усіх кольорів веселки, камінці, які вони з Фредом добули в одному з гротів, дуже подобалися дівчинці. Вона милувалася блиском алмаза, то наближаючи його до очей, то віддаляючи, підкидала його на долоні… Захоплена цим нехитрим заняттям, Еллі не помітила, що робиться в печері, але раптом Тотошко, що лежав у неї на колінах, потягся, широко позіхнув і… заснув.
Здивована Еллі озирнулася. Те, що вона побачила, вразило її. Фред Каннінг спав у найнезручншій позі серед каміння. Лестар і його помічники, охоплені нездоланною сонливістю, опустилися на долівку печери, де хто стояв.
В одну мить Еллі збагнула:
"Небезпека! Чудодійна вода хилить у сон своїми випарами!"
Вона підбігла до дуболомів то дурнувато посміхалися і мовчки дивилися на те, що відбувається, і наказала:
— Мерщій, мерщій! Беріть людей і виносьте звідси!
Усіх сплячих негайно перенесли до кімнат відпочинку і поклали на ліжка. Еллі у смертельній тривозі сіла біля Фреда і сиділа до тих пір, поки її саму не здолав сон, на щастя, звичайний.
Поснулі прокинулися тільки через добу і поводили себе, як невинні немовлята. Еллі розгубилася:
— Що з ними робити?
Потім дівчинка послала дерев'яного бригадира Арума в Печеру за Діном Гіором і Фарамантом, наказавши викликати їх по секрету й нікому нічого не розповідати.
А сама вона зайнялася Фредом: нагодувала його з ложечки кашкою і почала вчити розмовляти. Очевидно пара чарівної води не встигла сильно вплинути на мозок Фреда, бо через годину він уже усміхнувся і сказав "мама", а потім потяг з тумбочки діамант і засунув у рот.
— Ні-ні, ще вдавишся! — крикнула Еллі і відібрала небезпечну цяцьку.
Через кілька годин прибули схвильовані несподіваним викликом Фарамант і Дін Гіор. Почувши розповідь дівчинки про те, що сталося, її друзі не могли зрозуміти, чому всі заснули, а Еллі ні. Фарамант почав прискіпливо розпитувати Еллі, що вона робила в той час, як решта працювали і коли нарешті з'ясувалося, що дівчинка гралася з діамантом, Вартовий Брами полегшено зітхнув і сказав:
— Отож алмаз і виявився тим талісманом, що врятував тебе.
— А що таке талісман? — запитала Еллі.
— Це річ, що охороняє людину від біди, — роз'яснив Фарамант.
І всі троє зраділи від того, що дівчинці саме в цей час забаглося побавитись діамантом. Що було б, якби вона заснула разом з іншими? Усі вони могли б лежати в зачарованому сні дуже юнго, перш ніж безголові дуболоми здогадалися б чим-небудь запобігти лихові.
Фарамант і Дін Гіор зайнялись вихованням Лестара та інших Мигунів, а Еллі віддавала час Фреду й Тотошкові.
Від сімох королів пригоду вдалося приховати. Коли Лестар отямився, він послав дуболомів, щоб ті випустили чудодійну воду з басейну через спеціальний кран. А потім подався до Страшила, аби все розповісти.
У сухому повітрі ливарні правитель Смарагдового міста почував себе чудово, і в його голові роїлися геніальні думки. Про них він навіть нікому, не казав, бо тільки сам їх міг збагнути. Під час доповіді Лестара в мудрій голові Страшила виникла така ідея, що він підстрибнув від захоплення і наказав майстрові негайно викликати до нього Хранителя часу Ружеро.
Привітавши Ружеро, Страшило запитав його:
— Скажіть, мій друже, невже вам потрібні аж семеро королів і вся ця челядь навколо них, яку вам доводиться утримувати?
Ружеро, подумавши, відповів:
— Правду кажучи, особливої потреби в них нема. Але народ звик… І потім кожен король і вся його челядь спали шість місяців з семи.
— А на сьомий бенкетували за рахунок простих людей?
— Це правда, — зніяковіло погодився Ружеро.
— То чому б вам не приспати всю цю компанію загалом? — запитав Страшило.
— Усіх сімох королів?! — вигукнув Ружеро. — Це чудова думка! Але… ось яка біда: адже вони здогадаються, що тут прихований злий замір, і не погодяться.
— А якщо їх так приспати, щоб вони про це й не підозрівали?
— Це важко, сказав Ружеро. — Зараз царює Ментахо, він дуже розумний і здогадливий.
— Ми приспимо і його, і розум йому не допоможе. Лестар, друже, розкажи, що сталося з вами в печері.
Почувши розповідь про те, як люди заснули від випарів чудодійної води, Ружеро вигукнув:
— Це зовсім міняє справу. Ми зберемо туди всю цю юрму, і хай їх непомітно здолає чарівний сон. Але ось іще одна перешкода: адже і ми, організатори цієї затії, також заснемо разом з ними. А якщо ми не появимося, то це виглядатиме підозріло.
— Не турбуйтеся, — сказав Лестар. — У нас на цей випадок є талісман.
І він розповів Хранителеві часу про властивості діамантів.
Ружеро був у захваті.
— Тоді вирішено! Ми приспимо всіх цих дармоїдів, країна зітхне вільно.
— А потім? — спитав Страшило.
— Що — потім?
— Коли вони прокинуться?
— Якщо вони залишаться поблизу джерела вони не прокинуться, — заперечив Ружеро.
— Але дозвольте, мій друже, — повагом мовив Страшило — це буде справжнісіньке вбивство!
— Вибачте, ваша величносте, я про це не подумав. Доведеться перенести їх у Веселковий палац, і хай вони сплять собі у своїх коморах.
— А потім? — наполегливо запитав Страшило.
— Що потім? — роздратовано перепитав Ружеро.
— Адже ж вони коли-небудь все-таки прокинуться!
— А ми їм знову дамо води, — невпевнено сказав Хранитель часу.
— Тоді ліпше вже залишити їх помирати у Священній печері — насмішкувато вигукнув Страшило. — Це буде швидше, і вам менше турбот.
— Ваша величносте, поясніть, я вас не розумію, — благав Ружеро. — Ваші думки надто глибокі для мене, адже недарма жителі Смарагдового міста прозвали вас Тричі Премудрим!
— А ви про це чули? — поблажливо усміхнувся Страшило. — Добре, я вам поясню свою ідею. Після чарівного сну ці люди прокидаються подібними до немовлят, — чи не так?
— Так!
— Їх знову виховують протягом кількох днів, нагадують про те, що вони знали, але забули?
— Так!
— То що вам заважає переконати того ж короля Ментаха, коли він прокинеться, що до свого чарівного сну він був не королем, а ковалем, слюсарем або землеробом, і допомогти йому оволодіти основами відповідного ремесла?
Якби грім ударив біля ніг Ружеро, він не був би так вражений. На обличчі Хранителя часу засяяла радісна усмішка.
— Ваша величносте, ви — найбільший мудрець у світі! — вигукнув він.
— Ну, це давно всім відомо, — скромно відповів Страшило.
СІМ ХИТРИХ НАМІРІВ
адість Ружеро тривала недовго. Один із придворних передав Хранителеві часу, що його хоче бачити сам король Ментахо.
Ружеро з'явився у призначений час. Король провів його у маленьку кімнату, щільно причинив двері. З огляду на таку обережність Ружеро зрозумів, що розмова буде секретна.
Ментахо посадив відвідувача у м'яке крісло, сам сів навпроти.
— Як поживаєте, дорогий мій друже? — люб'язно почав король. — Здається, у вас багато турбот?
— Дуже багато, — підтвердив Ружеро.
— Ви повинні берегти своє дорогоцінне здоров'я, і частину своїх турбот треба перекласти на інших, — вів далі Ментахо незвично лагідно.
Це примусило Хранителя часу насторожитися. Ніколи ще Ментахо з ним так не розмовляв.
"Обережно, Ружеро, — сказав сам собі старий. — Король хоче добитися від тебе чогось дуже важливого".
— Так, до речі, — ніби між іншим кинув Ментахо, — я чув, що розчаклування Священного джерела наближається до завершення?
— Ви не помиляєтесь, ваша величносте!
— І от у зв'язку з цим мені спала на думку одна потішна ідея, — нервово засміявся Ментахо.