— Раптовість часто вирішує успіх бою.
— Фельдмаршал має рацію! — втрутився Страшило. — Краще викликати ворога у поле, інакше він може зачинитися у палаці, а облога не така проста справа, я це знаю із власного досвіду.
— А раптом Енкін Флед не вийде на бій у поле? — запитав начальник штабу Чарлі Блек.
— Ми напишемо йому такого листа, що він вийде, — запевнив фельдмаршал. — Я знаю цього Фледа, він дуже гонористий чоловік.
І ось головнокомандуючий і його помічники стали складати виклик. Вони довго обговорювали й сперечалися, нарешті листа було написано на аркуші паперу, що знайшовся у Чарлі Блека, і Кагги-Карр полетіла з листом у дзьобі.
Енкін Флед всоте перекомпонував свою колекцію зброї, коли до нього увійшла куховарка Фрегоза.
— Пане наміснику, — сказала вона, — там до вас прийшов прела… парле… перлатурман!
— Хто? — загорлав потурбований Флед.
— Ну, я не знаю, — відступила крок назад Фрегоза. — Одне слово, вас хочуть бачити…
— Впустити! — наказав намісник і про всяк випадок озброївся гострим кинджалом.
Двері відчинилися, і до зали поважно увійшла ворона. Енкіна Фледа охопив сміх.
— Це ти і є… той перал… мантур?
— Прошу пробачення, — суворо відказала Кагги-Карр, злетівши на стіл і поклавши біля себе листа. — Я прибула до. вас парламентарем від головнокомандуючого Діна Гіора.
Слухаючи ясну і розумну мову ворони, Енкін Флед остовпів. Він був такий вражений, що навіть до ворони став звертатися на ви.
— Але ж… послухайте, я нічого не розумію! Який головнокомандуючий Дін Пор? Я знаю лише армію мого повелителя, всемогутнього короля Урфіна Першого, а командує нею генерал Лан Пірот!
— Прочитайте ось цей ультиматум, і ви все зрозумієте, — холодно заперечила Кагги-Карр і злетіла на шафу, про всяк випадок подалі від намісника.
Енкін Флед розгорнув листа, почав читати і почервонів. У листі стояло:
"УЛЬТИМАТУМ
Ми, правитель Смарагдового міста Страшило Мудрий і головнокомандуючий визвольної армії фельдмаршал Дін Гі ор , цим пропонуємо вам, Енкіну Фледу , наміснику так званого короля Урфіна Першого, роззброїти ваших солдатів і здати без бою Фіолетовий палац. У даному випадку за зраду батьківщини ваше покарання буде обмежене лише тим, що ви протягом десяти років будете дрібнити каміння і мостити шляхи у країні Мигунів .
Коли ж ви не пристаєте на цю вкрай вигідну для вас пропозицію, то виходьте на бій у поле. І хоча ми можемо виставити проти вас одного-єдиного бійця, ми все ж певні, що переможемо, адже боремося за волю проти вашого самозваного повелителя, так званого короля Урфіна.
За Страшила Мудрого і Фельдмаршала Діна Пора підписав
Чарлі Блек".
Прочитавши "Ультиматум", Енкін Флед довго і насмішкувато реготав.
— Армія! З одного бійця! Один солдат і купа начальників! І вони ще сподіваються перемогти мене, намісника його, величності всемогутнього короля Урфіна Першого! Вони нахабно пропонують мені, Енкіну Фледу, капітулювати й іти мостити шляхи! Ха-ха-ха! Гей ви, ламантерпере! Скажіть тим, хто вас послав, що я вийду битися у чисте поле і розіб'ю їх, візьму в полон і самих примушу дробити каміння!
Кагги-Карр тільки цього було й треба. Вона миттю покинула палац, а намісник покликав капрала Ельведа і наказав йому вишикувати взвод до бою.
Залізний Дроворуб чекав ворогів на широкому майдані за милю від Фіолетового палацу. Він стояв один, вільно, опустивши молота до ніг, і здавався не дуже грізним супротивником. Еллі з Тотошком, Страшило, Чарлі Блек, Дін Гіор та Фарамант стояли осторонь мирною беззбройною групою, тільки у моряка було напоготові ласо.
Сміливий Лев сховався за каменем, його шерсть зливалася із жовтим піском, і звіра важко було розгледіти. Він був у засідці на випадок якоїсь підступної витівки з боку Енкіна Фледа.
Залунали кроки.
"Гуп-гуп-гуп!" — грюкали по твердій землі дерев'яні ступні дуболомів.
Солдати побачили самотнього супротивника, і їхні грізні пики спалахнули люттю, а очі з пурпурового скла кровожерно зблиснули. Попереду взводу крокував рослий червонопикий капрал Ельвед, а позаду всіх ішов Енкін Флед, намісник, з мечем в одній руці і кинджалом у другій.
ОДИН СУПРОТИ ОДИНАДЦЯТИ
уховарка Фрегоза підслухала розмову намісника з вороною, і новина про те, що дуболоми Урфіна Джюса битимуться з бійцем визвольної армії, миттєво розповсюдилася по всій околиці. За великим камінням навколо майдану ховалися Мигуни й Мигуні; звідусіль виглядали очі, що з любов'ю дивилися на свого колишнього правителя Дроворуба.
Енкін Флед теж упізнав Залізного Дроворуба, і по його спині пробіг холодок. Він знав його силу, та все ж таки розраховував на перемогу. По-перше, у Дроворуба не було його сокири, по-друге, він був один супроти одинадцяти.
Супротивники зійшлися. Ельвед наказав своїм солдатам оточити Дроворуба й атакувати його довбешками, а сам залишився позаду.
Розпочалася жорстока битва. Палиці влучали у залізне тіло Дроворуба, і від них лишалися вм'ятини на спині, грудях, на руках. Та ці удари, хоч і небезпечні, не були смертельними для Дроворуба. Зате удари його страшного молота кришили дубові голови його супротивників, розбивали на тріски їхні соснові тіла. Лише десять влучних ударів завдав ворогам Залізний Дроворуб, і замість взводу дуболомів лежала вже купа дров, придатних лише для розпалювання печі.
Але останній солдат, за мить до того, як упасти на землю, так уперіщив довбешкою Дроворуба у груди, що в того відлетіла латка, зроблена Гудвіном, коли той уставляв Дроворубові серце. Дроворуб захитався, і видно було, як у нього всередині тріпочеться червоне шовкове серце. Перше ніж Залізний Дроворуб оговтався, до нього з тилу підкрався капрал Ельвед, який уцілів, бо ще не вступав у битву. Червонопикий капрал підхопив із землі довбешку і завдав страшного удару Дроворубові у спину. Серце його одірвалось і вилетіло на пісок, спина Дроворуба надломилася, він упав, встигнувши тільки прошепотіти:
— Серце, моє серце!
Капрал Ельвед переможно заревів, йому вторував злісний вереск Енкіна Фледа.
— Бий його! — кричав Флед. — Розправляйся із Страшилом! Убий фельдмаршала! Хапай дівчисько, вона — Фея, вона у них найголовніша!
Страшило, Чарлі Блек і решта виступили наперед, захищаючи своїми тілами дівчинку. Із засідки вискочив Лев, але він був ще досить далеко від місця бою. Кагги-Карр заметалась перед обличчям червонопикого капрала, намагаючись зупинити його, та марно. Він мчав, лютий і страшний, розмахуючи важезною палицею.
І цієї миті із-за великого каменя стрілою вилетів маленький чоловічок, кращий майстер країни Мигунів, і кинувся під ноги Ельведу. Той упав і покотився по землі, але швидко знову скочив на ноги і вже ладен був опустити палицю на голову самовідданого майстра. Та цієї миті просвистіло ласо і зашморг охопив руки Ельведа. Чарлі Блек, Фарам ант і Дін Гіор смикнули за мотузку і червонопикий капрал важко упав на пісок. І тут із-за каменів висипали десятки Мигунів та Мигунь, які досі лише з хвилюванням спостерігали за битвою. Вони гуртом навалилися на капрала, відібрали у нього зброю, зв'язали його мотузкою. Інші накинулися на Енкіна Фледа, відібрали у нього меч і кинджал, якими він і не намагався скористатися.
З пануванням Урфіна Джюса в країні Мигунів було покінчено.
Над головами намісника і капрала кілька Мигунів занесли важке каміння.
— Не треба, — сказав Страшило, — ми будемо їх судити.
Енкін Флед, блідий, тремтячий, упав на коліна.
— Там… у цьому вашому ультиматумі… сказано… — белькотів він, — коли здамся… десять років… мостити дороги… я здаюсь… здаюсь!
— Мерзенний зрадник! — сказав Дін Гіор. — Ти двічі зрадник! Першого разу ти зрадив свій народ, коли пішов на службу до тирана. Сьогодні ти зрадив вдруге, коли після чесної битви задумав підле вбивство беззбройних людей. Я гадаю, тобі не уникнути справедливої кари. Вивести полонених!
Тим часом Еллі зі сльозами на очах клопоталася біля нерухомого Дроворуба. Вона, однак, не впала у відчай, бо знала, що Мигуни, великі майстри, відновили її друга, коли той був в іще гіршому стані. Вона підібрала шовкове серце, обережно здмухнула з нього пісок і сховала до того часу, коли воно знадобиться.
Чарлі Блек схилився над Дроворубом.
— Присягаюся людожерами Куру-Кусу і всіма їхніми трьома тисячами трьомастами богами, що цей хлопець бився, як герой! Невже йому кінець?
— Ні, що ви! — заперечив Лестор, той майстер, який кинувся під ноги капралові. — Ми вже маємо досвід у ремонті нашого правителя. Три дні роботи — і він буде як новенький… Звичайно, якщо не загубилися якісь деталі, — додав майстер. — Тоді ремонт затягнеться.
Радісна юрба Мигунів супроводила до палацу свою Фею Цілющої Води. По дорозі вони так відчайдушно кліпали очима, що з них покотилися сльози, і вони майже нічого не бачили. І при цьому вони хвалилися, що дану на честь Феї клятву вмиватися тричі на день вони сумлінно виконували навіть у важкі дні правління Енкіна Фледа. Напевно, це їм і допомогло здихатися ворогів.
ВІДНОВЛЕННЯ ЗАЛІЗНОГО ДРОВОРУБА
обра Фрегоза по-материнському приголубила Еллі. У палаці вона повела її до ванної кімнати й вимила у величезній ванні, котрою ніколи не користувались ні Бастінда, яка смертельно боялася води, ні Залізний Дроворуб — з тієї ж причини. Фрегоза випрала дівчинці сукню й бантик.
Тотошко, теж викупаний куховаркою, з розчесаною шовковистою шерсткою, хлебтав з блюдця молоко, — його він не пробував після того, як залишив країну Жуванів.
Еллі розповідала добрій жінці про свої пригоди, і Фрегоза слухала її, дивуючись, що Фея Цілющої Води схожа на звичайну маленьку дівчинку і любить ласку, як і всі маленькі дівчатка.
— Ви, Мигуни, добрі люди, ви дуже дружно живете.
— Так, ми живемо дружно, — погодилася Фрегоза. — Тим, кого вигнав намісник, ми навіть хотіли побудувати оселі, — ну, тепер вони, звичайно, повернуться сюди, де звикли жити, і знову доглядатимуть нашого правителя Залізного Дроворуба. Хоча, — зітхнула куховарка, — пан правитель зовсім не потребує ніякого догляду. Він не їсть, не п'є, йому не треба прати білизну, хіба що коли-не-коли попрохає масла для маслянки.
Наступні дні поминули у нестерпному чеканні, коли нарешті буде відновлено Залізного Дроворуба.
І ось щаслива мить, коли сяючий Залізний Дроворуб знову з'явився перед друзями.