Вони скорчилися і пригнулися до самісінької землі, наче хотіли сховатися від холоду.
А сонце котилося по небу і невтомно світило.
— Не розумію, — сказав Мартін, — летимо, летимо, а вечір все ніяк не наступить. Так спати хочеться!
— І мені дуже хочеться! — сказала Марта. — Очі злипаються.
— І я б залюбки подрімав, — сказав Нільс. — Бачиш, Мартіне, он лелеки на болоті сплять. Тут, у Лапландії, все по-іншому. Може, тут замість місяця цілу ніч сонце світить? Давай і ми привал влаштуємо.
Так вони і порішили.
З
Наступного дня Нільс, Мартін і Марта побачили громаддя Сірих скель над Круглим озером.
— Ура! — закричав Нільс. — Прилетіли! Кидай якір, Мартіне! Вони опустилися на берег, порослий густим комишем.
— Ну що, Мартіне? Радий? — говорив Нільс. — Подобається тобі? Диви, тут і трава не проста, а лапландська, і комиш, напевне, лапландський, і вода в озері лапландська!
— Так, так, все просто чудово, — ґелґотав Мартін, а сам навіть не глянув ні на що.
Щиро кажучи, його зараз не цікавило, лапландська тут трава чи якась інша.
Мартін був чимось стурбований.
— Послухай, Нільсе, — тихенько сказав він, — як же нам бути з Мартою? Акка Кебнекайсе, звичайно, хороша птиця, але надто вже строга. Адже вона може Марту і не прийняти у зграю.
— Прийняти прийме… — сказав Нільс. — Тільки знаєш що, давай учинимо так: Марту поки що тут залишимо і з'явимося самі. Улучимо слушну мить і в усьому зізнаємося Ацці. А вже потім за Мартою злітаємо.
Вони заховали Марту в комишах, назбирали їй про запас водоростей, а самі пішли шукати свою зграю.
Вони поволі пробиралися по берегу, зазираючи за кожен кущик молодого верболозу, за кожну купину.
Скрізь кипіла робота — переселенці облаштовували нові помешкання. Хто тягнув у дзьобі гілочку, хто жмут трави, хто клаптик моху. У декого гнізда були вже готові, й сусіди із заздрістю поглядали на щасливих господарів, які відпочивали в нових домівках.
Але все це були чужі гуси. Нікого зі своїх Нільс і Мартін не знаходили.
— Може, ви знаєте, де зупинилася Акка Кебнекайсе? — питали вони кожного стрічного.
— Як не знати! Вона аж до скель полетіла. Облаштувалася під старим орлиним гніздом, — відповідали їм.
Нарешті вони побачили високу скелю і на ній гніздо — наче величезна корзина, вона приліпилася до кам'яної кручі.
— Ну, здається, прийшли, — сказав Нільс.
І справді, назустріч їм уже бігли і летіли друзі. Гуси обступили Мартіна та Нільса щільним гуртом і радісно ґелґотали:
— Нарешті! Прилетіли!
— Де це ви пропадали?
— Ви що, літати розучилися? — кричали їм зусібіч.
— Акко! Акко Кебнекайсе! Зустрічай гостей! Акка неквапом підійшла до них.
— Знайшли черевичок? — запитала вона.
— Атож знайшли, — весело відповів Нільс і притупнув каблучком. — Поки шукали, ледь голів не втратили. Зате разом із черевичком ми знайшли Мартінові наречену.
— Оце добре, — кивнула Акка. — Я й сама вже думала, що треба його одружити, а то йому самому нудно буде. Адже він молодий гусак. Ну, де ж ваша наречена?
— А вона тут, неподалік. Я миттю злітаю за нею, — зрадів Мартін і полетів за Мартою.
4
За кілька днів біля підніжжя Сірих скель виросло ціле гусяче місто.
Мартін із Мартою теж обзавелися власним житлом. Уперше в житті довелося їм жити своїм господарством. Спершу це було не дуже легко. Адже що там не кажи, а домашні гуси зманіжений народ. Звикли жити, нічим не переймаючись, — будинок для них завжди готовий, обід щодня в кориті подають. Тільки й діла — їж та гуляй! А тут і житло треба самим будувати, і про прожиток самим піклуватися.
Але все-таки домашні гуси — це гуси, і Мартін із Мартою чудово зажили в новому домі.
Нільсу теж спочатку доводилося важко. Гуси, звичайно, клопоталися про нього — всією зграєю змайстрували для нього тепле, красиве гніздо. Але Нільс не захотів у ньому жити — як-не-як він людина, а не птиця, і йому потрібен дах над головою.
Нільс вирішив побудувати собі справжній будинок.
Передусім на рівному місці він накреслив чотирикутник, — ось початок будови і закладено. Після цього Нільс забив по кутках довгі кілочки. Він сідав Мартінові на дзьоба, і Мартін, витягнувши шию, піднімав його якомога вище. Нільс установлював кілочок в самісінький кут і каменем вбивав у землю.
Тепер залишалося звести стіни. Мартіну і тут знайшлася робота. Він підносив у дзьобі палички-колоди, укладав їх одна на одну, а Нільс зв'язував їх травою. Потім ножиком вирізав у стіні двері та віконце й узявся за найголовніше — за дах.
Дах він сплів з тонесеньких гнучких гілочок, як у селі плетуть кошики. Він і вийшов, як кошик: увесь просвічував.
— Нічого, світліше буде, — утішав себе Нільс.
Коли будиночок був готовий, Нільс запросив до себе в гості Акку Кебнекайсе. До середини вона, звичайно, зайти не могла — через двері пролізала тільки її голова. Зате вона прискіпливо оглянула все зовні.
— Будиночок хороший, — сказала Акка, — а от дах ненадійний: ні від сонця під таким дахом не сховаєшся, ні від дощу. Але цьому лихові можна зарадити. Зараз майстрів тобі пришлю.
І вона кудись полетіла.
Повернулася вона з цілою зграєю ластівок. Ластівки закружляли, заметушилися над будовою: вони відлітали, прилітали і невтомно стукали дзьобами по даху і стінах. Не минуло й години, як будиночок був зусібіч обліплений товстим шаром глини.
— Краще за всяких штукатурів працюють! — весело закричав Нільс. — Молодці, ластівки!
Так потроху все й налагодилося.
А невдовзі з'явилися нові турботи: у кожному будинку запищали пташенята.
Тільки в гнізді Акки Кебнекайсе було як і раніше тихо. Хоча сама вона і не вивела жодного пташеняти, клопотів у неї було хоч відбавляй. Від ранку до вечора вона літала від гнізда до гнізда і показувала недосвідченим батькам, як слід годувати пташенят, як учити їх ходити, плавати й пірнати.
У Мартіна і Марти вивелося п'ятірко довгоногих гусенят. Батьки довго думали, як би назвати своїх первістків, та все не могли вибрати відповідних імен. Усі імена були негідні їхніх красенів.
То ім'я було дуже коротким, то вельми довгим, то надто простим, то геть мудрагельським, то подобалося Мартіну, але не подобалося Марті, то подобалося Марті, але не подобалося Мартіну.
Так, напевно, вони і сперечалися б ціле літо, якщо б у суперечку не втрутився Нільс. Він одразу придумав імена всім п'ятьом гусеняткам.
Імена були не довгі, не короткі й дуже красиві. Ось які: Юксі, Каксі, Кольме, Нельє, Війсі. Українською це означає: Перший, Другий, Третій, Четвертий, П'ятий. І хоча всі гусенятка побачили світ одночасно, Юксі раз у раз нагадував своїм братам, що він перший вилупився з яйця, і вимагав, щоб усі його слухалися.
Але брати і сестри не бажали його слухатися, й у гнізді Мартіна не припинялися суперечки і чвари.
"Весь у батька, — думав Нільс, спостерігаючи з Юксі. — Той теж завжди скандалив на пташиному дворі, нікому проходу не давав. Зате тепер який хороший гусак…"
Разів із десять на день Мартін і Марта запрошували Нільса на сімейний суд, і він залагоджував усі суперечки, карав винних, утішав скривджених.
Нільс був строгим суддею, й усе-таки гусенятка дуже його любили. Це й зрозуміло: він гуляв із ними, учив їх стрибати через паличку, водив з ними хороводи. Як же було його не любити!
Розділ чотирнадцятий. Приймак
1
Був теплий ясний день. До полудня сонце припекло, а в Лапландії навіть улітку це буває нечасто.
Того дня Мартін і Марта вирішили дати своїм гусеняткам перший урок плавання.
На озері вони побоювалися учити їх — як би не скоїлося якої біди! Та й самі гусенятка, навіть хоробрий Юксі, нізащо не хотіли лізти в холодну озерну воду.
На щастя, напередодні пройшов сильний дощ, і калюжі ще не висохли. А в калюжах вода і тепла і неглибока. Й ось на сімейній раді було вирішено навчати гусенят плавати спочатку в калюжі. Їх вишикували парами, а Юксі, як найстарший, ішов попереду.
Біля великої калюжі всі зупинилися. Марта зайшла у воду, а Мартін із берега підштовхував до неї гусенят.
— Сміливіше! Сміливіше! — покрикував він на пташенят. — Дивіться на свою матір і наслідуйте її у всьому.
Але гусенятка тупцяли на краю калюжі, а далі не йшли.
— Ви зганьбите всю нашу родину! — насварила їх Марта. — Негайно йдіть у воду!
І вона спересердя вдарила крильми по калюжі.
Гусенятка як і раніше тупцювали на місці.
Тоді Мартін підхопив Юксі дзьобом і поставив його прямо посеред калюжі. Юксі відразу по саму потилицю пішов під воду. Він запищав, заборсався, відчайдушно забив крильцями, запрацював лапками і… поплив.
За хвилину він уже чудово тримався на воді й із гордим виглядом позиркував на своїх нерішучих братів і сестер.
Це було так образливо, що брати і сестри тут же полізли у воду і запрацювали лапками анітрохи не гірше за Юксі. Спочатку вони намагалися триматися ближче до берега, а потім осміліли і теж попливли на саму середину калюжі.
Услід за гусенятками і Нільс вирішив було скупатися.
Але цієї миті якась широка тінь накрила калюжу.
Нільс підняв голову. Прямо над ними, розпластавши величезні крила, ширяв орел.
— Швидше на берег! Рятуйте пташенят! — закричав Нільс Мартіну і Марті, а сам помчав шукати Акку…
— Ховайтеся! — кричав він по дорозі. — Рятуйтеся! Стережіться!
Стривожені гуси визирали з гнізд, але, побачивши в небі орла, тільки відмахувалися від Нільса.
— Та що ви, осліпли всі, чи що? — надривався Нільс. — Де Акка Кебнекайсе?
— Я тут. Чого ти кричиш, Нільсе? — почув він спокійний голос Акки, і голова її висунулася з комишів. — Чому ти лякаєш гусей.
— Та хіба ви не бачите? Орел!
— Ну, звичайно ж, бачу. Ось він уже спускається.
Нільс, вирячивши очі, дивився на Акку. Він анічогісінько не розумів.
Орел наближається до зграї, й усі спокійнісінько сидять, ніби це не орел, а звичайнісінька ластівка.
Ледь не збивши Нільса з ніг широкими сильними крильми, орел сів біля самісінького гнізда Акки Кебнекайсе.
— Привіт друзям! — весело сказав він, клацнувши своїм страшним дзьобом.
Гуси повилазили з гнізд і привітно закивали орлу.
А стара Акка Кебнекайсе вийшла йому назустріч і сказала:
— Вітаю, вітаю, Горго. Ну, як живеш? Розповідай про свої подвиги!
— Та вже краще мені про свої подвиги не розповідати, — відповів Горго. — Ти мене не вельми за них похвалиш!
Нільс стояв осторонь, дивився, слухав і не йняв віри своїм очам, ні своїм вухам.
"Що за дива! — думав він. — Здається, цей Горго навіть побоюється Акки.