У старовину з бісусу вироблялася прекрасна тканина — вісон, а пізніше [98] панчохи, рукавички, надзвичайно м'які і теплі. І екіпаж "Наути-луса" не потребував ні бавовни, ні вовни, ні шовку, адже матеріал для одягу йому доставляло море!
Одягшись, я ввійшов до салону. Там було порожньо.
Я зайнявся вивченням конхіологічних скарбів, що зберігалися у вітринах. Я рився в гербаріях, наповнених рідкісними морськими рослинами; хоча і засушені, вони не втратили чарівної яскра-вїкті барв. Серед цих витончених морських рослий я помітив кільчасті кладостефи, пластинчасті падини, каулерпи, схожі на виноградне листя, горбкуваті калітамніони, ніжні цераміуми яск-равочервоних барв розцвічень, тендітні червоні віялоподібні ага-ріуми й інші різні водорості.
День минав, а капітан Немо не удостоїв мене своїми відвідинами. Залізні стулки на вікнах у салоні не розкривалися. Може, нас хотіли уберегти від пересичення таким чудовим видовищем?
"Наутилус" тримав курс на схід-північно-схід і йшов на глибині п'ятдесятьох — шістдесятьох метрів зі швидкістю дванадцять миль за годину.
Наступний день, 10 листопада, минув як і попередні: як і доти не видно було жодної людини з команди "Наутилуса". Нед і Консель провели більшу частину дня зі мною. Відсутність капітана здивувала їх. Може, ця дивна людина занедужала? А може, він змінив своє рішення щодо пас?
Утім, як правильно зазначив Консель, у нас не було причини скаржитися: ми користувалися повною свободою, нас смачно і поживно годували. Наш хазяїн суворо дотримував умов угоди. І до того ж сама незвичайність нашого становища представляла такий інтерес, що ми не мали права нарікати на долю.
З цього дня я став акуратно вести запис щоденних подій, і тому можу відновити всі наші пригоди з найбільшою точністю. І цікава подробиця! Свої записи я вів на папері, виготовленому з морської трави.
Отже, 11 листопада, прокинувшись рано-вранці, я здогадався із подуву свіжого повітря, що ми спливли на поверхню океану, щоб поновити запаси кисню. Я попростував до трапа і вийшов на палубу.
Була шоста година ранку. Погода стояла похмура, море було сіре, але спокійне. Лише легкі брижі пробігали по водній гладі. Чи з'явиться нині капітан Немо? Я так сподівався зустріти його тут. Але, крім керманича, котрий сидів у своїй скляній будці, на палубі нікого не було. Сидячи на узвишші, утвореному корпусом шлюпки, я жадібно вдихав насичене сіллю морське повітря. [99]
Потроху під дією сонячних променів туман розсіявся. На сході обрію з'явився променистий диск. Море спалахнуло, як порох. Клапті хмар забарвилися в дивовижно ніжні тони, пір'ясті хмарини, які обрамлювали їх, наче мереживо, так звані "котячі хвости", віщували вітряний день.
' Але що значить вітер для "Наутилуса", що не страшився бур! Я радісно зустрічав схід сонця — таке животворне, сповнене радості явище природи, — як раптом почулися чиїсь кроки.
Я зібрався було вітати капітана Немо, але це був тільки його помічник — я бачив його вже раніше, при першій зустрічі з капітаном. Він вийшов на палубу, здавалося, не зауваживши моєї присутності. Приставивши до очей підзорну трубу, він із ретельною увагою став вдивлятися в обрій. Закінчивши свої спостереження, він підійшов до люка і вимовив кілька слів. Я точно запам'ятав їх, адже згодом чув ці слова щодня при подібних зустрічах.
Фраза звучала так: "Nautron respoc lorni virch!" Що означала ця фраза, не знаю!
Сказавши це, помічник капітана зійшов униз. Я подумав, що "Наутилус" почне знову занурюватися в морські глибини. Тому я у свою чергу поспішив зійти вниз.
Пройшло п'ять днів без будь-яких змін. Щоранку я виходив на палубу. Щоранку та ж людина вимовляла ту ж фразу. Капітан Немо не з'являвся.
Я вирішив, що більше вже не побачу його, і скорився своїй долі; але 16 листопада, увійшовши разом із Недом і Конселем у свою каюту, я знайшов на столі адресовану мені записку.
Я поспішив розкрити її. Записка була написана по-французькому, але Готичним шрифтом, що нагадував букви німецького алфавіту.
"Пану професору Аронаксу. На борту "Наутилуса"
16 листопада 1867 року.
Капітан Немо просить пана професора Аронакса взяти участь у полюванні, що відбудеться завтра вранці у його лісах на острові Креспо. Капітан Немо сподівається, що ніщо не перешкодить пану професору скористатися його запрошенням, і притому він буде дуже радий, якщо супутники пана професора побажають приєднатися до нашої екскурсії.
Командир "Наутилуса" капітан Немо".[100]
— На полювання? — вигукнув Нед.
— Та ще в його лісах на острові Креспо! — додав Консель.
— Отже, ця людина іноді висаджується на берег? — запитав Нед Леид.
— Сказано, здається, цілком ясно, — відповів я, перечитуючи лист.
— Ну, що ж! Треба прийняти запрошення, — заявив канадець. — А потрапивши па сушу, ми вже обміркуємо, як нам діяти. Окрім усього, я не проти з'їсти шматок свіжої дичини.
Не намагаючись установити зв'язок між ненавистю капітана Немо до континентів і островів і його запрошенням полювати в лісах Креспо, я обмежився відповіддю:
— Поглянемо спершу, що таке цей острів Креспо!
І відразу на карті я знайшов під 32°40' північної широти і 167°50' західної довготи цей острівець, відкритий у 1801 році капітаном Креспо і під назвою, що значився па старовинних іспанських картах, Rocca de la Plata, що по-французькому означає "Срібна скеля". Отже, ми знаходилися в тисяча восьмистах милях від точки нашого відправлення, і "Наутилус" трохи змінив курс, повернувши до південного сходу.
Я вказав моїм супутникам на скелястий острівець, загублений у північній частині Тихого океану.
— Ну якщо вже капітан Немо часом і виходить на сушу, — сказав я, — то, звичайно, він вибирає зовсім безлюдні острови!
Нед Ленд нічого не відповів, лише похитав головою; потім вони обоє пішли. Після вечері, поданої безмовним і незворушним стюардом, я ліг спати трохи заклопотаний.
Вранці 17 листопада, прокинувшись, я відчув, що "Наутилус" стоїть на місці. Нашвидку одягтись, я вийшов у салоп.
Капітан Немо був там. Він очікував мене. Коли я ввійшов, він піднявся, привітався і запитав, чи згоден я супроводжувати його на полювання.
Оскільки він не зробив ані найменшого натяку щодо своєї восьмиденної відсутності, я утримався заговорити па цю тему і коротко відповів, що я і мої супутники готові супроводжувати його.
— Але дозвольте, пане, — додав я, — задати вам одне питання.
— Будь ласка, пане Аропаксе. Якщо зможу, я вам відповім.
— Як сталося, капітане, що ви, порвавши всякі зв'язки із землею, володієте лісами на острові Креспо?
— Пане професоре, — відповів капітан, — ліси в моїх володіннях не мають потреби ні в сонячному світлі, ні в теплі. У них не [101] водяться ні леви, ні тигри, ні пантери, ні будь-які інші чотириногі. Про їхнє існування знаю лише я один. Ростуть вони лише для одного мене. Це не земні ліси, а підводні.
— Підводні ліси? — здивувався я.
— Так, пане професоре.
— І ви пропонуєте мені побувати в цих лісах?
— Цілком правильно.
— Іти туди пішки?
— Навіть не замочивши ніг.
— І полювати там?
— І полювати.
— І взяти рушницю?
— І взяти рушницю.
Я кинув на капітана Немо погляд, у якому не було нічого втішливого для його особи.
"Безсумнівно, у нього голова не в порядку, — подумав я. — Очевидно, у нього був приступ хвороби, що тривав вісім днів, хтозна, чи здоровий він тепер? А жаль! Усе-таки краще мати справу з диваком, аніж із божевільним!"
Думки ці були ясно написані на моєму обличчі, але капітан Немо жестом запросив мене іти за ним, і я мовчки скорився йому.
Ми ввійшли в їдальню, де був уже поданий сніданок.
— Пане Аронаксе, — сказав капітан, — прошу вас поснідати зі мною без церемоній. За столом ми продовжимо нашу розмову. Адже я обіцяв вам прогулянку в ліс, але не в ресторан! Тому рекомендую вам поснідати як слід; бо обідати ми, мабуть, будемо дуже пізно.
Я віддав належне сніданку. Меню складалося з рибних страв, скибочок голотурій, чудових зоофітів, приправлених досить пікант-ним соусом з морських водоростей, так званих порфір і лауренсій. , Пили ми чисту воду, додаючи в неї, за прикладом капітана, кілька крапель настою, що перебродив і був приготовлений по-камчатсь-ки, із водорості, відомої під назвою "лапчастої родименії".
Спочатку капітан Немо снідав мовчки. Потім він сказав:
— Пане професоре, цілком очевидно, що, одержавши моє запрошення на полювання в лісах острова Креспо, ви вважали мене непослідовним. Коли ж ви довідалися, що я запрошую вас у підводні ліси, ви вирішили, що я просто божевільний. Ніколи не варто, пане професоре, поверхово судити про людей.
— Але, капітане, повірте, що... [102]
— Будьте ласкаві вислухати мене, а після того судіть, чи можна обвинувачувати мене в непослідовності або в божевіллі.
— Я слухаю вас.
— Пане професоре, ви, як і я, знаєте, що людина може перебувати під водою, якщо при ній буде достатній запас повітря, потрібного для дихання. При підводних роботах водолази, одягнені у водонепроникний костюм, із захисним металевим шоломом на голові, отримують повітря з поверхні через спеціальний шланг, з'єднаний з насосом.
— Це так звані скафандри, — сказав я.
— Цілком правильно! Але людина, одягнена в скафандр, обмежена у своїх діях. її зв'язує гумовий шланг, через який насоси подають йому повітря. Це справжній ланцюг, яким вона прикута до землі; і якби ми були так прикуті до "Наутилуса", ми недалеко б зайшли.
— Яким же способом можна уникнути такої скутості? — запитав я.
— Користуючись приладом Рукейроля-Денейруза, винайденим вашим співвітчизником і удосконаленим мною, ви можете без усякої шкоди для здоров'я зануритися в середовище з зовсім іншими фізіологічними умовами. Прилад цей являє собою резервуар з товстого листового заліза, у який нагнітається повітря під тиском у п'ятдесят атмосфер. Резервуар прилаштовується на спині водолаза ременями, як солдатський ранець. Верхня частина резервуара становить якусь подобу ковальських міхів, що регулюють тиск повітря, доводячи його до нормального. У звичайному приладі Рукейроля дві гумові трубки з'єднують резервуар зі спеціальною маскою, що накладається на обличчя водолаза; одна трубка служить для вдихання свіжого повітря, інша для видалення повітря відпрацьованого, і водолаз у міру потреби натискає язиком клапан тієї або іншої трубки, Але мені, щоб витримувати па дні моря значний тиск верхніх шарів води, довелося замість маски надягти на голову, як у скафандрі, мідний шолом із двома трубками — вдихальною і видихальною.
— Чудово, капітане Немо! Але ж запас повітря швидко вичерпується, і як тільки відсоток кисню упаде до п'ятнадцяти, він стає непридатний для дихання?
— Природно.