Але пам'ятайте також і грецьке прислів'я: "Часом і дурень може сказати щось доречне". От не знаю тільки, чи слово "дурень" стосується й жіночої статі? А ви як гадаєте?
Бачу, чекаєте епілога. Ну й дурні ж ви, люди, якщо гадаєте, ніби я пам'ятаю, про що тут варнякала. В давнину казали: "Ненавиджу пам'ятливого товариша по чарці". А я додам: "Ненавиджу пам'ятливого слухача". А тому бувайте здоровенькі, аплодуйте, живіть на всю губу, пиячте, найславетніші жерці Глупоти!
СЛОВНИК ІМЕН, НАЗВ, ТЕРМІНІВ
ААРОН — Згідно біблейської легенди, перший первосвященик у євреїв, брат Мойсея і його сподвижник по звільненню єврейського народу з єгипетської неволі.
АБРАКСАЗІЙЦІ — так називали гностика Василіда (II ст. н.е.) та його послідовників, які вчили, ніби існує 365 небес. Назва "абраксаз" штучно утворена. Греки, як відомо, для написання цифр користувались літерами алфавіту. Тому цифру 365 можна прочитати і як "абраксаз".
АВАКУ М — один із пророків християнської церкви.
АВГІЙ — елідський цар; мав величезні череди худоби, стійла якої ніхто не прибирав протягом 30 років. Геракл спрямував води річки Алфей на Авгієві стайні і вичистив їх за один день (сьомий подвиг Геракла). У переносному значенні — як синонім запущених справ, безладдя.
АВГУСТИН Блаженний Аврелій (354-430) — єпископ з Гіпона (Півн. Африка), християнський теолог, один з найбільших отців церкви. Автор творів "Сповідь" і "Про град божий", які мали великий вплив на формування догматики католицизму на заході Європи.
АВГУСТИНЦІ — католицький чернечий орден "жебрущих". Заснований в XIII ст. Назва походить від імені ченця Августина, якому помилково приписувано вироблення статуту для ордену. За іншими джерелами, заснований нібито Аврелієм Августином Блаженним (IV ст. н.е.).
АВЕРН — вулканічне озеро в Кампанії неподалік від Неаполя (тепер Лаго Аверно). Поблизу нього уявляли вхід до підземного царства.
АВРОРА — богиня світанку в давньоримській міфології. Ототожнювалася з грецькою Еос.
АГНА — ім'я коханки, комічного персонажу в одній із сатир Горація (1.3).
АДОНІС — фінікійський бог природи, втілення рослинності, що вмирає і пробуджується до життя. Зображувався у вигляді вродливого юнака поруч з Афродітою пораненим [284] або конаючим. У Давній Греції на честь Адоніса садили "сади Адоніса" — швидков'янучі квіти в горшках. Переносно "сади Адоніса" — все нетривке, швидкоплинне, що приносить лише короткочасне задоволення.
АКАДЕМІКИ — послідовники давньогрецького філософа Платона. Назва походить від заснованої ним філософської школи, яка містилася в гаю міфічного Академа.
АКАРНАНСЬКІ ПОРОСЯТА. Акарнанія — гориста область на південно-західному узбережжі Іонійського моря. Славилась породистими свиньми.
АКВІНСЬКИЙ — див. Тома (Фома) Аквінський.
АКЦІДЕНЦІЯ — філософський термін, що означає випадкове, неістотне, плинне.
АЛАСТОР — демон помсти.
АЛКЕЙ (кінець VII — поч. VI ст. до н.е.) — славетний грецький поет-лірик з міста Мітілени (о. Лесбос).
АЛКІВІАД (бл. 450-404 до н.е.) — афінський політичний діяч і полководець, друг Сократа. За свідченням Платона "Бенкет", Алківіад порівнював Сократа з потворними статуями силенів; у середині статуй містилися зображення божества.
АЛХІМІЯ — (середньовічно-латинське alchemia з арабського alkimja) — така назва була в середні віки (до XVI ст.) досліджень, які мали за мету перетворення простих металів у дорогоцінні — золото і срібло з допомогою спеціальної речовини т. зв. "філософського каменю" (насправді в природі не існуючого), пошуки винайдення золота посприяли розвиткові наукової хімії.
АЛЬБЕРТИСТИ — учні й послідовники Альберта Великого (бл. 1193-1280), німецького теолога й філософа-схоласта, ідеолога католицизму. Його учнем і продовжувачем був Тома Аквінський.
АЛЬД Мануцій Старший (бл. 1450-1515) — італійський друкар і вчений, друг Еразма Роттердамського. Заснував видавництво Альдів, яке майже протягом 100 років друкувало твори античних авторів та гуманістів епохи Відродження, в тому числі й Еразмові твори.
АМБРОЗІЯ — за давньогрецькими міфами, їжа олімпійських богів, завдяки якій боги були безсмертними і вічно юними.
АМФІОН — син Зевса і фіванської царівни. Мав незвичайний дар гри на кіфарі, під звуки якої камені самі складалися в стоси. Так нібито було зведено мури міста Фів. [285]
АМФІКТІОНИ — таку назву мали у Стародавній Греції міста, які уклали релігійно-політичний союз (амфіктіонію) для вшановування культу у спільному храмі і спільного захисту цього храму. Так, амфіктіонія дельфійська (при храмі Аполлона в Дельфах) складалася з дванадцяти грецьких племен. Памфіл хоче сказати, що хоч його твердження суперечить правилам граматики, але цілком добре узгоджується з вченням філософів (зокрема, платоніків і неоплатоніків), на яке він посилається вище.
АНАГОГІЧНО — 1) містично, по-вченому; 2) грубо, не повченому. Тут, як і в інших місцях, Еразм навмисно вживає двозначність.
АНАФЕМА (анатема) — відлучення від християнської церкви, прокляття; часом — сам відлучений.
АНТИПОДИ (гр. antipodes) — жителі двох взаємно протилежних пунктів земної кулі, розташованих на однакових широтах різних півкуль та на меридіанах, віддалених одна від одної на 180°.
АНТОНІЙ Марк (бл. 83-ЗО до н.е.) — римський полководець і державний діяч, соратник Цезаря.
АНТОНІЙ МАРК (Марк Аврелій Антоній) — римський імператор (161-180), філософ, послідовник стоїчної філософії. Сином М. Аврелія був Коммод, надмірно жорстокий і розбещений; правив у Римі протягом 180-192 рр.
АНТРОНІЙ — ім'я, яке характеризує абата. Бразм в "Адагіях" пише, що "Антронським ослом" (від назви міста Антрон у Північній Греції, де розводили ослів) називали колись великого і гидкого осла винятково тупого ума".
АНХІЗ — міфічний цар Дардану, коханець Афродіти, яка народила йому сина Енея.
АПЕЛЕС (356-308 до н.е.) — найславетніший грецький художник, жив при дворі Александра Македонського, написав його портрет.
АПОКАЛІПСИС "Одкровення Іоанна Богослова" — одна з книг Нового завіту, найдавніша пам'ятка християнської літератури (написана протягом 68-69 pp.). Автор невідомий. Книга сповнена пророцтв про кінець світу.
АПОЛЛОН — у давньогрецькій міфології син Зевса, бог сонячного світла, покровитель мистецтва й літератури. Володів даром віщування. Найголовніші центри культу Аполлона — острови Делос, Родос та місто Дельфи. У храмах Аполлона містились оракули. Найвідоміший [286] — Дельфійський оракул. Жрекиня (піфія) сідала на золотий триніжок над розщелиною, з якої йшли отруйні випари. Чманіючи від цього, вона вигукувала незрозумілі слова, а жерці тлумачили їх як волю божу. Одним із атрибутів Аполлона був лук і золоті стріли, якими він вражав ворогів. Саме тому причиною раптової й незрозумілої смерті людей (особливо під час пошесті) колись вважали Аполлонові стріли; ототожнювано їх, певно, з сонячними променями. У римській міфології — Феб.
АПОСТОЛИ — мандрівні проповідники в ранні часи християнства. Церквою канонізовано 12 апостолів, учнів Христа, яких він сам нібито виділив з-посеред багатьох для проповіді нового вчення. "Послання" апостолів входять до складу так званого Нового завіту.
АПУЛЕЙ (народився бл. 124 р. н.е.) — римський письменник. Відомий його твір "Метаморфози" "Золотий осел", в якому розповідається про пригоди юнака, перетвореного чаклункою на осла.
АРГІВ'ЯНИН — житель міста Аргоса.
АРГОС — головне місто Арголіди у північно-східній частині Пелопонесу (Греція). В Аргосі стояла велична статуя Гери, створена відомим митцем Поліклетом.
АРГУС — багатоокий велетень у давньогрецькій міфології. Зевсова дружина Гера, перетворивши коханку свого чоловіка 1о на корову, веліла Аргусові стерегти її. Переносно Аргус — невсипущий сторож.
АРЕОПАГ (грецьке слово, досл. пагорб Арея, бога війни) — верховний суд у стародавніх Афінах, який засідав на пагорбі Арея, поблизу Акрополя.
АРІСТОТЕЛЬ (384-322 до н.е.) — один з найбільших грецьких філософів і вчених. Творча спадщина Арістотеля величезна. Вона охоплює найрізноманітніші галузі знань: філософію, історію, політику, природознавство, логіку, психологію, етику, естетику тощо. Найвідоміші його твори: "Фізика", "Метафізика", "Політика", "Органон", "Поетика". Найкращою формою правління для держави Арістотель вважав ту, при якій влада належить усьому суспільству. В середні віки церква, вихолостивши матеріалістичні тенденції з Арістотелевого вчення, роздула ідеалістичні елементи, перетворивши його на "мертву схоластику". Спотворене таким чином вчення Арістотеля стало філософською основою християнської церкви — як католицької, так і [287] православної, а сам Арістотель зробився внаслідок цього неспростовним авторитетом для теологів.
АРІСТОФАН (бл. 445-385 до н.е.) — великий грецький комедіограф, представник так званої староаттічної (або політичної) комедії. Твори Арістофана в історії літератури й театру — неповторний зразок політичної комедії, сповненої сатири, сміху та відвертого глузування.
АРТУР — один з королів стародавніх бриттів, герой народних кельтських сказань і легенд, що стали основою циклу рицарських романів "Круглого столу". Про Артура як історичну особу згадують кельтські та бретонські барди VIII ст., а також латинська хроніка.
АРХІЛОХ (2-а пол. VII ст. до н.е.) — грецький поет, представник сатиричної, так званої ямбічної лірики. Користувався величезною популярністю.
АСТРОЛОГ — псевдовчений, який, залежно від розміщення планет і сузір'їв під час народження людини, складав гороскоп, що визначав нібито її долю. На основі цього астрологи віщували майбутнє окремих людей і цілих народів, передбачали хід подій.
АТА (Ате) — в давньогрецькій міфології богиня, дочка Зевса, втілення божевілля, що затуманює розум людей і веде їх до згуби. Спочатку Ата мала владу й над богами, але розгніваний Зевс скинув її з Олімпу на землю, і відтоді вона стала владарювати лише над людьми.
АТЕЛЛАНА — невеличка з простим сюжетом народна комедія у Давньому Римі. Назва її походить від м. Ателли (місцевість Кампанія в Італії). П'єси ці веселі, сповнені невгамовних дотепів і кумедних жартів, мали постійних персонажів: ненажеру, дурня, набридливого блюдолиза, скнару, блазня тощо.
АТЛАНТ (Атлас) — згідно давньогрецького міфу, титан, брат Прометея.