Я охоче віддам їм свого човна, коли все буде зроблено. Або пошлю Екса, щоб відвіз їх, якщо він на той час повернеться.
— Звідки повернеться? — Ніс уже розумів, наскільки важлива вся справа.
— Я послав Екса з його човном до англійців. Він має скоро вернутися.
— Знаю. А куди саме він поплив?
— В Александрію.
— Виходить, він має зв'язатися з англійцями в Єгипті й привезти тобі відповідь?
— Саме так.
Тепер, особисто зустрівшися з людиною, котра намагалася налагодити зв'язок з англійцями, Ніс раптом засумнівався й зрозумів сумніви Стоуна. Тепер і тут, коли спробу вже зроблено, це здавалося нереальним.
— Як саме ти думаєш підійти до Гавдоса? — спитав Ніс.
'— 3 моря. І тільки з моря, бо їхній табір розташований угорі над бухтою Хавро Спаті. Берегом туди підійти неможливо. Там широка смуга укріплень.
— А малі форти тримають під обстрілом усю бухту Хавро Спаті?
— Так. Коли вони стріляють, пройти неможливо. Треба знищити всі три форти. Тим-то починати краще мінометами.
— Як ви туди потрапите, хто вас проведе?
— Сарандакі, ловець губок, добре знає всі ті місця. Він часто пірнав за губками в бухті Хавро Спаті до того як попав до Метаксаса. Але пройти буде непросто.
— Непросто буде й стріляти з мінометів із човна.
— А це вже справа англійців,— з притиском мовив Хаджі Міхалі.— Якщо вони дадуть згоду, то це вже їхня справа. Але ми залежимо від їхнього вміння, бо малі форти прикривають підходи в Хавро Спаті.
— А коли вони зруйнують форти? — Ніс потроху починав розуміти задум.
— Єдина піщана смуга на березі Хавро Спаті перегороджена густим колючим дротом. Розумієш, табір стоїть високо над урвищем, а внизу латочка піщаного берега. Відразу за дротом починається ущелина. І це єдиний шлях нагору, до табору.
— А дріт перегороджує його?
— Еге ж. У нас про всяк випадок є й кулемети. Якщо англійці зруйнують малі форти, з дротом упоратися неважко. Насамперед треба знищити форти.
— Який там гарнізон?
— Цього ми не знаємо. Але в Елезії на Гавдосі гарнізон великий. Ми повинні упоратися дуже швидко, щоб звідти не встигли прислати підкріплення.
— По-моєму, це буде дуже важко,— швидко сказав Ніс.
— Так, нелегко,— погодився Хаджі Міхалі.— Але якщо ти справді розмовляєш по-англійські, як мені сказав Талос, то умовиш англійців.
— Спробую,— сказав Ніс не задумуючись.
— А де це Галланосів син навчився англійської мови?
— На Кіпрі.
— То ти їх умовиш. Вони тебе послухаються, як ти гадаєш?
— Не знаю,— відповів Ніс.— Дивно, що англійці не взяли човна просто так.
— А вони й не можуть узяти його просто так.
— їм уже вривається терпець, і вони можуть спробувати,— сказав Ніс.
— Ми тримаємо човни в закритій бухті,— сказав Хаджі Міхалі.— Думаєш, ми такі вже тюті? Я сказав тому, що говорить по-грецьки: розстріляю всякого, хто надумає взяти човна самовільно. Авжеж, усякого, навіть англійця, сказав я йому, хоча сумніваюсь, чи він мене зрозумів. Але інакше й бути не повинно. Як я можу віддати зараз хоч одного човна? Повернеться Екса, тоді нехай і їдуть з ним назад. Чого вони ще хочуть?
— Вони поспішають.— Ніс згадав Берка.
— Ми теж. А нам треба поспішати, бо невдовзі залізноголові будуть тут. Хіба цим англійцям так пече?
— Такий то вже квапливий народ.
— А тих двох австралос, що з тобою, ти зможеш умовити?
— На цю справу?.. Не знаю. Не знаю,— відповів Ніс, ніби сам до себе.
— Умов їх,— твердо й з притиском сказав Хаджі Міхалі. Потім засміявся з притаманною йому лагідністю.
— Коли ти думаєш починати?
— Якнайскоріше. В разі чого ми спробуємо і без англійців. Бо залізноголові туди ось-ось приїдуть. Прийдуть вони й сюди. А поки що нам ніхто не заважає. Нам було легко підготуватися, бо ми відразу схопили всіх тутешніх метаксистів, поліцію та збирачів податків.
— А якщо англійці відмовляться?
— Якщо відмовляться, то обійдемося без них. Але тоді буде страшенно важко, майже неможливо. Ти їм поясйи про метаксистів.
— Вони не зрозуміють.
— Як можна не зрозуміти такої простої речі? Невже вони ніколи не чули, що є такі люди як метаксис-ти? Що вони п'ють кров?
— Вони це знають,— майже з люттю відповів Ніс.— Але вважають, що ця справа їх просто не обходить.
■— Гаразд. Розтлумач їм іще раз. Розкажи їм, що діялося в нас, у Літтосі. У нас тут дрібна риба, а оливки найкращі на Кріті після мессарських. Весь улов і врожай ми мусили продавати метаксистам. їхня влада, їхні фабрики й заводи. Вони також були господарями хліборобних земель. Усе було в їхніх руках. Вони встановлювали для нас свої ціни. Ми їм здавали оливки, рибу і навіть домашнє вино. Вони брали в нас усе, що могли. Пили нашу кров. А платили жменькою драхм. За опір нас засилали на острови. Як, скажімо, оцих людей на Гавдос. Тож і поясни їм, що ми збираємося визволити літтосців із Гавдоса.
— А що ви зробили з метаксистами, яких захопили тут? — Ніс потроху починав розуміти величезну силу цього чоловіка й захоплювався нею.
— Ми позачиняли їх в арештантські камери. Там, де досі вони тримали нас. Туди ж і посадили. У будинку мерії.
Ніс чудувався дедалі більше. Хаджі Міхалі розкривав себе перед ним квапливо, уривчастою, але зрозумілою мовою.
— Треба діяти негайно. Якщо залізноголові захоплять наших антиметаксистів, то поріжуть їх як качок,— сказав Хаджі Міхалі так, наче починати треба було саме зараз, цієї миті.
— Якщо ваші міномети...— почав був Ніс.
— Вони всі розібрані і зберігаються по хатах ловців губок. Видно, що це чудова зброя.
— І міни до них є?
— Три ящики. Є ще у нас два невеликих кулемети. Послухай, молодий орле,— палко провадив далі Хаджі Міхалі.— Умов цих англійців. Зумієш пояснити їм — уже буде півділа. Ти справді вмієш по-їхньому? Піди розтлумач їм це зараз.
Та Ніс уже запалився. Йому не треба було згадувати Ларісську фортецю, куди його посадили мета-ксисти. Ані уявляти себе в пазурях залізноголових. Ані розмірковувати й приймати рішення. Треба було відразу братися за справу. До дідька все, головне — це визволити антиметаксистів із гавдоського табору. Але спершу треба умовити цих англійців. І насамперед Стоуна та Енгеса Берка. Берка...
Тепер від Ніса залежало багато.
Він зрозуміє, якщо вони відмовляться.
Сам він — то інша річ. Знати метаксистів, як ото він, ненавидіти їх, на собі відчувати їхню ненависть, ненавидіти залізноголових — цього було достатньо.
Якщо ті двоє не зрозуміють, то я нічим не можу їм докоряти. Звісно, Берк не зрозуміє. Стоун дивиться правильно на метаксистів. Він відчуває те, чого не розуміє до кінця. А от Берк опиратиметься, дарма що добре все розуміє. Напевно опиратиметься.
Ніс іще не усвідомив того, що для нього, Ніса, це вже не мало нічого спільного з бажанням роздобути човен. Йшлося тільки про звільнення кількох літтосців із Гавдоса, перш ніж їх там схоплять залізноголові.
— Спершу я поговорю з тими двома, що зі мною,—■ сказав він.
— Із англійцями теж. Постарайся умовити їх скоріше,— наполягав Хаджі Міхалі.— Сьогодні, завтра. Це можеш зробити ти, бо англієць, що розмовляє по-грецьки, на мене злий. Талое тебе відведе до них.
Юний Талое досі непорушно стояв у дверях, спершись на одвірок. Він нетерпляче ждав, коли врешті стане потрібна і його участь.
Ніс уже рушив.до дверей, а Хаджі Міхалі все говорив. Ніс відчинив двері й обернувся, щоб щось сказати.
— Умов їх,— сказав Хаджі Міхалі.— Поясни їм, що ці антиметаксисти дуже потрібні нам у боротьбі з залізноголовими. Поясни їм, що коли ми їх звільнимо, вони будуть боротися далі. Адже то справжні бійці.
— Гаразд.
— Скажи їм,— провадив далі Хаджі Міхалі,— що це потрібно для перемоги над залізноголовими. Так і скажи.
Ніс знав, що не скаже цього, але знав і те, що це правда.
— Гаразд,— повторив він.
■— Адіо,— сказав Хаджі Міхалі.
— Адіо,— сказав Ніс.
Під враженням квапливої мови Хаджі Міхалі Ніс ішов кам'янистою вулицею, ніби зараз, цієї ж миті мав початися штурм Гавдоса.
Талое, лукаво всміхаючись, біг підтюпцем поряд.
Розділ вісімнадцятий
Він зайшов у хатину ловців губок і зразу заявив:
— Якщо хочете мати човен, то доведеться допомогти визволити кількох літтосців на острові Гавдос.
— Отакої! — сказав Берк.
— А хто вони? — спитав Стоун.
— Вони боролися проти Метаксаса, і метаксисти посадили їх у таборі.
— І ми повинні їх визволити?
— Так. Поки їх не захопили залізноголові.
— Чудово,— сказав Берк.— А ще що?
— Хіба мало того, що вони можуть попасти до за-лізноголових?
— Нехай так,— сказав Стоун.— А що маємо робити ми?
— Обстріляти з мінометів, поставлених на човни, форти, щоб літтосці могли підійти до острова на човнах.
— З мінометів? — перепитав Стоун.
— Атож, з мінометів.
— Це божевілля,— сказав Берк.
І він таки мав рацію.
— Чия це вигадка? — спитав Стоун.
— Це не вигадка. Він, Хаджі Міхалі, зробить це.
— А ті, що в таборі, його хлопці?
Ніс здивовано глянув на нього.
— Ну, його брати чи товариші? — пояснив Стоун.
— Ні. То люди, які боролися проти Метаксаса, як і сам Хаджі Міхалі.
— Ну, то нехай обходиться без нас,— сказав Берк.
— Літтосці не вміють стріляти з мінометів. А міномети потрібні, щоб зруйнувати малі форти на скелях перед табором.
— Оце так ускочили, що й казати,— кинув Берк.
— Це робиться не тільки задля човна,— сказав Ніс.
— Он як? — сказав Берк.— А що коли ми просто візьмемо один човен?
Ніс похитав головою. Далі докладно розповів про те, що Хаджі Міхалі обіцяв розстріляти кожного, хто спробує взяти човна саме зараз. А втім, він знав, що цим аж ніяк не злякає ні Берка, ані Стоуна. Погроза не вплине на їхнє рішення.
— Скільки це забере часу? — спитав Стоун.
'— Днів три-чотири.
— А багато греків на тому острові? Там у них, мабуть, добрячі укріплення.
— Точно не знаю. Але ж у нас міномети.
— З міномета,— сердито сказав Берк,— треба добре цілитись. Точно визначити відстань. Треба все точно розрахувати. І взагалі, якщо міномет поставити на такому човнику, він його зразу перекине.
— У них є й більші човни,— сказав Ніс теж сердито.
Вони засперечалися. Але невдовзі суперечка вщухла. Ніс тримався спокійно, говорив не підвищуючи голосу, як і годиться незацікавленому посередникові. Але для нього ця справа була така ж особиста, як і для Хаджі Міхалі. Австралос вона давала можливість отримати човен. Він їм доводив, що справа варта ризику.