Ходили чутки, ніби він побічний син Олександра II. Може, через це він і пішов угору по службі. Не відзначався розумом і його перший помічник, адмірал Старк. Для флоту від нього сама згуба. Доки в нас були недобудовані. Не встигли ми як слід обладнати майстерні на випадок серйозного ремонту кораблів. У портових складах не вистачало військових матеріалів. Не.мали ми повного другого комплекту снарядів. А снаряди на війні — це ж найголовніше. Але до всього цього адмірал Старк ставився байдуже. Його заїдала господарська дріб'язковість. Іноді він ішов у справі, іноді просто прогулювався по території порту і, як одержимий, розшукував усяку погань. Тоді матросам краще не зустрічатися з ним. Він зупиняв їх і наказував іти за ним. Вони збирали помічені ним іржаві болти, гайки, шматки заліза, що десь валялися. Адмірал бурчав на портове начальство за його недбайливість. Але на кінець обходу він з гордістю крокував на чолі кумедного почту і був задоволений, що виконав обов'язок перед батьківщиною. Недарма, значить, казна видає йому величезну платню. А матроси несли за ним непотрібне барахло і переморгувались між собою. У флоті Старкові дали прізвисько: "адмірал-лахмітник". І таку людину призначили начальником 1-ї ескадри. Як це могло статися? Дуже просто: в його домі бував намісник Алексеев. Ці двоє навіжених творили далекосхідну історію. Гірко було дивитись, як через них гинули чесні й розумні люди.
З дальшої розмови з моряком-артурцем з'ясувалось, що головне військове керівництво не вживало ніяких заходів для оборони фортеці та ескадри. 26 січня 1904 року вже можна було чекати появи з моря японців. У цей день на англійському пароплаві прибув у Порт-Артур японський консул. Незвичайна була мета його приїзду. Він запропонував японським підданим залишити місто. Виявилось, що завчасно попереджені японці вже були готові до від'їзду. Характерно, що російська адміністрація, яка знала про це, уперто не надавала ніякого значення приготуванням японських підданих. Довгі ряди шампуньок, навантажених людьми, домашнім скарбом і товарами квапливо потяглися на зовнішній рейд. Уся ця флотилія біженців, що являла собою рідкісне серед військових кораблів видовище, безперешкодно перерізала весь стрій ескадри, яка стояла на якорі, і направилась до борту англійського пароплава. Як серед переселенців, так і на самому пароплаві, безсумнівно, були японські шпигуни. Вони бачили, в якому порядку стоять кораблі ескадри, вони знали і про становище у самому місті та фортеці. Увечері англійський пароплав відплив, вивозячи з собою найцінніші для Японії відомості.
Настала тиха темна ніч. Ескадра стояла на зовнішньому рейді на якорі, без парів, без протимінних сіткових загороджень, при вогнях. Кораблі були розташовані в чотири лінії в шахматному порядку. Деякі з них навантажувались вугіллям, і верхні палуби були яскраво освітлені спеціальними електричними люстрами. Броненосець "Цесаревич" і крейсер "Палл'ада" час від часу відкривали свої прожектори, наводячи їх на морський горизонт. Все робилося так, ніби навмисне хотіли показати японцям місце стоянки своєї ескадри. В інструкції було сказано, що коли виявиться сторонній корабель, який наближається до ескадри, то треба негайно зупинити його, направивши в нього промені прожекторів, а потім послати туди на катері офіцера. І ніхто з начальства не задумувався над безглуздістю такого розпорядження. Як це можна променями прожектора зупинити ворожий корабель? І якщо він буде виявлений, то який смисл йому чекати, поки російський офіцер прибуде на його борт для огляду? Два дозорні ескадрені міноносці, "Бесстрашный" і "Расторопный", виходили в море. їх обов'язком було крейсирува-ти в двадцяти милях від рейду і час від часу повертатися до флагманського корабля з повідомленнями про свої нічні спостереження.
Одноокий моряк-артурець, розповідаючи нам про це, обурювався:
— Як бачите, одне розпорядження начальства було бездарніше>другого. Нечувана тупоумність! Таким адміралам не ескадрою командувати, а тільки плоти б по річках ганяти.
Які ж в цей час були задуми Японії? В першу чергу розгромити російський флот. Без цього вона не могла б перекидати на материк свої сухопутні війська. Все вказувало на те, що настав найзручніший момент для нападу на російську ескадру. І адмірал Того вирішив діяти. Але саме тут і виявилась його недалекоглядність. Чомусь він розділив свою мінну флотилію на кілька невеликих загонів. Кожен з них повинен був піти в атаку окремо від другого через значні проміжки часу. Тому досяг своєї мети лише перший загін міноносців. Для росіян його наближення було настільки несподіваним, що офіцер з одного броненосця гукнув на японський міноносець, вважаючи його за свій:
— Іване Івановичу, це ви?
У відповідь загримів по рейду вибух випущеної японцями міни. Біля борту броненосця "Ретвизан" піднявся величезний стовп води. Тільки після цього моряки-артурці зрозуміли, що відбувся напад, і відкрили по ворожих міноносцях безладний вогонь. Це сталося об 11 годині 35 хвилин. Через п'ять хвилин пролунав ще вибух. На цей раз був підірваний броненосець "Цесаревич". Паніка на ескадрі росла. На крейсері "Паллада", помітивши ворожі міноносці, пробили бойову тривогу, але не відразу почали стрільбу. В голубих променях шести прожекторів крейсера їх було видно як на долоні. Але їхня схожість за типом і ходовими вогнями з російськими міноносцями збила з пантели-ку офіцерів, і вони кричали:
— Не стріляти! Свої!
Один з комендорів, що стояв біля гармати, помітив слід міни, яка йшла до корабля, і, всупереч наказу начальства, сам відкрив вогонь. Почали стрільбу і інші комендори. Але було вже пізно. Одна з семи випущених мін влучила в крейсер.
Це все, що зробив перший загін японських міноносців. Користуючись безладдям на рейді, він, звичайно, міг би завдати ескадрі більш нищівного удару. Раптовість події приголомшила росіян, комендори стріляли погано. Мало того — з шістнадцяти кораблів, що ' стояли на рейді, дев'ять зовсім не брали участі у відбиванні атаки. Деякі судна за диспозицією були поставлені так нерозумно, що їхні гармати не стріляли, боячись зачепити своїх. На інших кораблях замість стрільби відбувалися суперечки між офіцерами, які не знали точно, що ж, власне, відбувається вночі на рейді. На флагманському броненосці "Петропавловск", де був у той час сам начальник ескадри віце-адмірал Старк, навіть після того, як були підірвані мінами три кораблі, ніхто не хотів вірити, що війна почалася. Сумнівалися в цьому і на броненосці "Пересвет". На його містку контр-адмірал князь Ухтомський продовжував переконувати своїх офіцерів:
— Ні, це ж тільки нічна практика. Невже, панове, ви забули, що по понеділках у нас буває звичайне навчання з стрільби? Ну погляньте, он па флагманському кораблі підняли вгору промінь бойового ліхтаря. Я тільки одного не розумію, чому деякі кораблі, незважаючи на сигнал начальника експедиції про припинення вогню, продовжують, стріляти? Як ми ще погано дисципліновані!
Так було на рейді. А у фортеці, яка не мала належного зв'язку з флотом, і поготів усю ніч дивувалися. А на деяких кріпосних батареях дізналися про напад тільки вранці, вважаючи нічну канонаду за маневри. Але й без того досить було нічного гуркоту. З семи російських кораблів встигли випустити по ворогу більш як вісімсот снарядів.
Одноокий моряк, розповідаючи нам про ці незбагненні несподіванки на початку війни, похитав головою і додав:
— Мабуть, самі знаєте, як багато хто, бувало, в мирний час дивився на наших флотських верхоглядів — дивом дивувалися. Думали, що без їх влади все життя піде прахом. А тепер що? Грянула війна, і кожному дурневі стало ясно: на чому тільки світ тримався!
Інші загони японських міноносців, що кидалися по черзі в атаку, вже не мали успіху. Люди на ескадрі опам'яталися, прийшли до тями, всі стояли на своїх місцях. Атаки ворога були легко відбиті. Не могли ніякої шкоди завдати росіянам і його головні морські сили, коли на другий день наблизились до Порт-Артура. Битва тривала півгодини і закінчилася без істотних результатів для тієї й другої сторони.
Адмірал Того відступив у море, напевно, розчарований. Не того він чекав від нічних атак, напавши на Росію без оголошення війни. Правда, три потужних кораблі вийшли з ладу, але через деякий час їх можуть полагодити і знову пустити в дію.
Намісник Алексеев не спромігся навіть подивитися на свої підірвані кораблі. Він викликав до себе начальника ескадри Старка та інших адміралів, радився з ними, віддавав їм накази. Він командував ескадрою з берега.
Було багато й інших упущень з боку росіян. Тоді ж, у день 26 січня, відбувся бій у Чемульпо (Корея). Незважаючи на загрозу війни, що насувалася, там, як нікому не потрібні пасинки, продовжували стояти чудовий швидкохідний крейсер "Варяг" і канонерський човен "Кореец". Вище командування не зуміло своєчасно приєднати їх до ескадри. Через його легковажність вони по-геройському загинули, захоплені зненацька переважаючими силами адмірала Уріу. З незрозумілих причин це ж командування відділило від ескадри для Владивостока чотири найсильніших крейсери: "Россия", "Громобой", "Богатырь" та "Рюрик". Все це допомагало японцям блокувати з моря Порт-Артур і перекидати свої сухопутні війська на материк. Потім почався цілий ряд нещасть, незалежних від ворога. У перші ж дні війни з Артурської ескадри наштовхнувшись на власні міни, загинули крейсер "Боярин" та мінний загороджувач "Енисей". З владивостоцького загону крейсерів "Богатырь" налетів на каміння і так сильно розпоров собі підводну частину, що до кінця війни не міг стати в стрій.
Все ж 1-а ескадра навіть і за таких умов вимагала від ворога неймовірних зусиль, щоб блокувати її. Це тривало кілька місяців. Були випадки, коли щастя на морі схилялося на сторону росіян.
У Порт-Артурі помітили, що ескадра ворога, з'являючись перед фортецею, щоразу ходить одним і тим самим курсом. Командирові мінного загороджувача "Амур", капітанові 2-го рангу Іванову, спало на думку розставити на цьому курсі мінні загородження. Командування довго заперечувало проти такої його вигадки. Нарешті 1 травня вдень під прикриттям туману, майже перед самим носом у японців, Іванов блискуче виконав загороджувальну операцію.