Домініка відповіла йому з несподіваною покірністю. Вони домовилися зустрітися післязавтра в ба-люзакського священика. Ксав'є приведе з собою Ролана. А вона тим часом остаточно домовиться з подругою, яка готова взяти Ролана в свій пансіон. Домініка взяла на себе всі клопоти в Опікунській раді, де батько однієї з її учениць обіймав важливу посаду. Усе було просто, здавалося, перепон на шляху у Ксав'є більше нема. Залишилося тільки умовити малого: він, звичайно, згодиться, коли почує, що його чекає Домініка. Та все ж краще приготувати його загодя. Де його знайти? В домі його не було. Октавія сказала, що він побіг до струмка. Знову промочить ноги. Що ж, так йому й треба. Либонь, ще простудиться і застрягне тут, не приведи Господи! Октавія також його ненавиділа, бо їй "доводилося обслужувати й цього підкидька..."
Ксав'є побачив Ролана на повороті алеї. Хлопець — берет натягнутий на вуха, руки в кишенях — весело гилив перед собою шишку, ніби й гадки не мав, що його от-от кинуть у вир. Він довго прицілювався, розгойдуючи важкий, кований черевик, перш ніж ударити по шишці, посилав її далеко вперед, і знову скакав за нею, мов цапеня. Він не бачив Ксав'є, що стояв за сосною. Діти не люблять, коли дорослі підглядають за їхніми іграми. Це Ксав'є знав. Ось чому він не окликнув Ролана, обійшов навколо дому і начебто випадком зіткнувся з хлопцем.
— Ти ходив прощатися з островом? Ролан відповів, насупившись:
— А нащо? Це ж не людина...— і хотів був зайти до будинку, але Ксав'є поклав йому руку на плече.
— Стривай. Я хочу з тобою поговорити... Як ти гадаєш, що буде з тобою?
— Звідки мені знати...— буркнув малий і раптом додав:— Мене віддадуть якимось людям... Я хочу влаштуватися учнем і заробляти гроші.
— Але ти любиш книжки. Хіба ти не хочеш учитися?
— Я більше хочу заробляти. І взагалі мене ніхто не спитає. А власне... Чого це вас обходить? — процідив крізь зуби Ролан, одвернувшись.
— Припустімо, що мене це зовсім не обходить. Але, може, є хтось інший, кого...
Малий знизав плечима.
— Балакайте собі, як хочете...
Він сказав не підвищуючи голосу, але грубо і став підійматися на перші східці. Ксав'є притримав його за руку.
— Мадемуазель Домініка непокоїться за тебе. Вона хоче тебе бачити.
Хлопець повернув до Ксав'є надуте й недовірливе личко і запитав:
— А ви звідки знаєте?
— Вона мені телефонувала сьогодні вранці. Тільки не кажи про це нікому. Вона приїде по тебе в четвер і чекатиме тебе в Балюзаку. Я проведу тебе.
— Що вона може для мене зробити? Нічого! В неї нема грошей.
— Це не твоя справа. Довірся їй і мені. Ролан спитав тихо:
— Ви поберетеся?
Ксав'є відвів очі, щоб не бачити хлопця, і сказав (ніби сам щойно про це дізнався):
— Ні, Ролане, вона не буде моєю дружиною. Я ніколи не одружуся. Ніколи не матиму дітей, не матиму нікого, окрім тих хлопців, що їх довірять мені, як довірили тебе.
І він провів долонею по непокірній стриженій потилиці Ролана. Ролан запитав:
— А чому ви мною цікавитесь? Адже я нецікавий.
— Ти цікавий і мені, і Домініці. Ми цікавимося тобою тому, що ми тебе любимо.
— Ви мене любите? Мене? Таке вигадали! Ролан сміявся і хитав головою.
— Ти не віриш?
— Я ж вам ніхто.
— То й що? Домініка тобі теж ніхто, а ти ж її любиш. Він сказав:
— Це інша річ...— І замислився. Потім запитав у пориві радості:— То я побачу її в четвер? Це не вигадка?
— Ти не тільки її побачиш, ти поїдеш із нею. Але знай — це секрет.
Ролан повторив:
— Це не вигадка? — Він не всміхався, але його личко променіло.— Ходімо разом попрощаємося з островом,— сказав він раптом.— Хочете?
Ролан схопив Ксав'є за руку і потягнув за собою по алеї. Вони не примітили, що у вікні другого поверху, припавши лобом до шибки, стояв Мірбель. Він розчахнув вікно і зробив у їхньому напрямку такий рух, ніби прикладав до плеча невидиму рушницю.
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
Октавія позбирала зі столу порожні чашки, поставила їх на тацю і вже взялася за клямку.
— Мадам знає,— сказала вона, не обертаючись,— що малий забрав з собою усі свої речі?
— Які речі? — неуважно спитала Мішель, не відриваючись від роботи.
— І шафа, і комод порожні.
Мірбель відклав книжку, яку читав, і запитав, де малий.
— Я дозволила йому провести Ксав'є в Балюзак. Вони пішли пішки й обіцяли вернутися надвечір.
— Ти бачила їх, як вони виходили?
Мішель підхопилася. їй пригадалося, що Ксав'є ніс рюкзак.
— Я подумала, що він прихопив з собою харчі.
Вона квапливо вийшла з їдальні. Жан — за нею. Вони разом піднялися в мансарду, де спав хлопець. Так, шафа була порожня. В шухлядах вони теж не знайшли нічого, крім старої мильнички з дірчатою накривкою — "щоб коники дихали". Октавія теж, бурмочучи собі під ніс, піднялася в мансарду. Вона відчувала, що в домі щось відбувається. Мабуть, месьє Ксав'є на те й приїхав до Ларжюзона, щоб викрасти Ролана. Значить, щось йому від нього треба! З такими знайдами всяке буває.
Мірбель спустився на другий поверх, відчинив двері у кімнату Ксав'є і з порога побачив, що Ксав'є не забрав своїх речей: на підлозі валялася ношена сорочка і пара давно не чищених черевиків. Валізка стояла, між шафою і стіною.
— Цей повернеться,— сказала Мішель.— Чому ти супишся? Ми здихалися дитини. Хіба тобі не цього хотілося?
Мірбель вийшов з кімнати, нічого їй не відповівши. Вона рушила й собі слідом. Він підійшов до телефону, погортав телефонну книжку і подзвонив у Балюзак. У темній бібліотеці було холодно. На столі, за яким діти колись робили літні завдання, валялися здохлі мухи.
— Алло! Це дім священика? Можна попросити до телефону месьє Дартіжелонга?
Мішель сягнула рукою по трубку, але Мірбель люто відштовхнув її.
— Це ти? Ти повернешся надвечір?.. Сам? Так, я розумію... Та ні, я зовсім не втратив до нього інтересу... Поживемо — побачимо.
Він говорив рівним глухим голосом. Повісивши слухавку, він сказав Мішель:
— Не ходи за мною назирці. Облиш мене самого. Вона вийшла на ґанок і дивилася йому вслід, поки він
зник у пітьмі.
А в цей час балюзакський священик говорив Ксав'є тоном змовника:
— Я залишу вас наодинці з нею. Автобус приїде лише за чверть години. Хочете, я поведу малого в сад? Ви зможете спокійно поговорити...
Ксав'є похитав головою. Священик вийшов, але Ксав'є і Домініка так і залишилися стояти в різних кутках кімнати. Ролан прилип до Домініки, наче сарненя до сарни. Вона розказувала про свої походи до Опікунської ради, про всі формальності, які їй довелося залагодити. Ксав'є не слухав, що вона говорить, він тільки дивився на неї.
— Ні, не дякуйте мені. Моя заслуга невелика. Я займаюся справами Ролана, щоб не втратити вас. Це єдиний засіб вас зберегти.
— Тепер я Роланові не потрібний,— промовив Ксав'є.— Від цієї хвилини я вже не відповідаю за нього.
Вона палко заперечила, що не стане одна займатися Роланом, що вона згодна лише на роль посередниці між ним і хлопцем. Ролан позирнув у вікно і вигукнув:
— Автобус! Прийшов автобус!
А в Ларжюзоні високий чоловік кружляв і кружляв алеями парку, Кожну чверть години він проходив перед ґанком, звідки за ним стежила Мішель. Вона щоразу кликала його, коли він наближався, але він навіть не обертався і знову зникав у дедалі густіших сутінках. Опустилася ніч. Мірбель рушив до гаража. У світлі фар зненацька з'явилася Мішель. Вона запитала, чи далеко він зібрався, їй почулося, що він відповів: "Йому назустріч!" І швидко виїхав з гаража. їй довелося притиснутися до брами, щоб її не зачепила машина.
Поки червоний вогник автомобіля не зник на закруті дороги, Ксав'є нерухомо стояв на площі. Потім повернувся до будиночка священика. Хоча уже зовсім стемніло, і було холодно, але священик чекав на нього перед дверима і запропонував йому свій велосипед. Ксав'є спершу відмовлявся, священик наполягав. Потім між ними виникла суперечка: "Ні, це була не сварка!" Священик доводив, що жертвувати собою заради окремих людей, яких випадково стрів, означає змарнувати своє життя, що важлива тільки доля всього суспільства, що не можна врятувати людства уроздріб і таке інше. Одначе ці загальні міркування, здавалося, дуже засмутили Ксав'є Дартіжелонга. Нарешті він згодився взяти велосипед. Потім священик простити собі не міг, що, помітивши дивний вираз на обличчі Ксав'є, спокійно відпустив його вночі, а не запросив переночувати в Ба-люзаку. Але він не мав вільної кімнати і боявся, що юнак не виспиться як слід на канапі в вітальні.
Останні слова Ксав'є були такі:
— Вранці я передам велосипед погоничеві мулів; він доставить його вам.
Ось слова, які Ксав'є сказав на прощання священикові. А це значить, що у Ксав'є не було й думки про самогубство, інакше він пішов би пішки.
"— Він був такий делікатний, і не став би позбавляти мене велосипеда.
Тепер настала черга Мішель блукати по алеях парку. Вона не відчувала холоду, хоча й вийшла без пальта. Вона втішала себе: "Саме тому, що я жду нещастя, нічого не станеться".
Вона вірила: що більше вигадуєш усяких пригод, тим менше їх станеться, що вони — тільки витвір уяви. Вона квапливо снувала по дну провалля, прямовисні стіни якого утворювали гінкі стовбури сосон. Час збігав. Мірбелю вже давно пора б вернутися, вона прислухалася, сподіваючись уловити гуркіт мотору. Вона піднялася в дім, щоб послати Октавію спати. Коли Мішель знову вийшла на ґанок, то побачила яскравий промінь велосипедного ліхтарика і освітлену руку на кермі. Велосипедист був їй незнайомий. Він сказав, що трапилося нещастя.
— Цього молодика, що жив у вас, задавило машиною — на смерть. Він їхав на велосипеді. Неясно, чи то він зумисне попав під колеса... чи то його засліпили фари. Хоча обидва були в "порядку". Правда, ввімкнуті були лише підфарники. Ваш чоловік загальмував. Але поліція вважає, що швидше всього молодика засліпило. Так вони й напишуть у протоколі, щоб можна було одержати страховку...
Вона запитала, куди відвезли тіло.
— У дім балюзакського священика. Нещастя сталося саме при виїзді з містечка. Ваш чоловік одвіз сам його туди на своїй машині. А священик потелефонував батькам покійного.
Велосипедист поїхав. Мішель сіла на приступках ґанку, охопила руками коліна й стала чекати... Вона здалеку почула гудіння мотора, потім скрип воріт гаража. Мірбель простував по усипаній жорствою алеї ні швидше, ні повільніше, ніж завжди.