Я знаю з досвіду.
Пітерові очевидно щастило, бо Дікон увесь час присікувався до нього й частенько підливав собі в чарку. Він програв першу партію, і з його слів знати було, що програє й другу, коли двері раптом відчинилися, й увійшов Девід Гриф. '
— На Гувуту п'ють навіть у проміжках між двома чарками, — звернувся він до товариства, потім стиснув руку агентові.— Привіт, Маку! Слухай-но, мій шкіпер сидить у вельботі. На ньому шовкова сорочка, краватка, тенісні капці, все як слід, але він просить вас позичити йому штани. Мої не налазять, а ваші будуть якраз. Здоров, Еді! Як твоя нгарі-нгарі[49]? Ти, Джеку, не лежиш? Диво дивне! Нікого не трясе пропасниця, і нема жодного п'яного. — Він зітхнув, — Мабуть, ще рано. Здоров, Пітере! Захопив тебе той страшний шквал за годину по тому, як ми бачилися? Нам довелося спустити другого якоря.
Поки Грифа знайомили з Діконом, Макмертрі відіслав служником штани, і капітан Доновен з'явився в такому вигляді, який і повинна мати біла людина, принаймні на Гобою.
Дікон програв другу партію, ознаймивши це новою лайкою. Пітер Джі мовчки запалював цигарку.
— Що? Ви кидаєте грати тому, що виграли? — скинувся Дікон.
Гриф запитливо підвів брови й обернувся до Макмертрі. Той гидливо нахмурився.
— Робер скінчено, — відповів Пітер Джі.
— Робер складається з трьох партій. Моя черга роздавати. Граймо!
Пітер Джі згодився, і вони почали третю партію.
— Шмаркач! Його слід би налупцювати, — тихо сказав Грифові Макмертрі.— Слухайте, хлопці, кінчаймо. Я назиратиму за ним. Якщо він переступить межу, то я його викину геть з хати з усіма його рекомендаціями.
— Хто він такий? — запитав Гриф.
— Нам його підкинув останній пароплав. Компанія веліла гарно його привітати. Він збирається вкласти гроші в плантацію. Має в компанії кредит на десять тисяч фунтів. І схибнувся на ідеї білої Австралії. Гадає, що коли в нього біла шкіра, а батько головний прокурор британської співдружності, то може поводитися по-свинському. Тож він і чіпляється до Пітера. Ви знаєте, Пітер така людина, що ніколи нікого не займе. Хай їй пек, тій компанії. Я не наймався панькатися з її грошовитими шмаркачами. Налийте собі, Грифе. Цей чоловік мерзотник, капосний мерзотник.
— Може, він просто молодий, — зауважив Гриф.
— Він не може притримати язика, як уп'ється, це ясно. — Агент глянув на Дікона люто й гидливо. — Якщо він підніме руку на Пітера, їй-бо, я сам його, сучого сина, відлупцюю.
Скупник перлів витяг з дошки кілочки, що ними підраховують очка, і відкинувся назад. Він виграв третю партію і, глянувши на Еді Літла, сказав:
— Тепер я можу грати в бридж.
— Я б не тікав, — буркнув Дікон.
— Та мені справді набридла ця гра, — як звикле, спокійно запевнив його Пітер Джі.
— Граймо далі, не кидайте, — насідав на нього Дікон. — Ще разочок. Не можна ж так грабувати мене. Я програв п'ятнадцять фунтів. Або я програю вдвічі більше, або поквитаємось.
Макмертрі вже хотів утрутися, але Гриф спинив його поглядом.
— Якщо це напевне востаннє, то нехай, — сказав Пітер Джі, збираючи карти. — Мабуть, мені роздавати. Отже, як я зрозумів, у цій останній партії ставка п'ятнадцять фунтів. Або ви мені будете винні тридцять фунтів, або ми квити.
— Так, так, чоловіче. Або ніхто нікому не винний, або я вам плачу тридцять.
— Кров'ю пахне, ге? — зауважив Гриф, підсовуючи собі стільця.
Усі решта стояли або сиділи круг столу, а Діконові знов не щастило. Було очевидно, що він добре вміє грати. Просто карта йому не йшла. Так само очевидно було, що він не має сили байдуже поставитися до свого безталання. Він був роздратований, бридко лаявся і все присікувався до незворушного метиса. Нарешті Пітер Джі заходився рахувати. Дікон не набрав що й п'ятдесяти очок. Він люто глянув на свого партнера.
— Наче недобір, — сказав Гриф.
— Отже, подвійний програш, — зауважив Пітер Джі.
— Сам знаю, — визвірився Дікон, — Я вчився арифметики. Я вам винний сорок п'ять фунтів. Ось, беріть.
Він так кинув на стіл ті дев'ять п'ятифунтових банкнот, що вже саме це було образою. Пітер Джі став навіть ще спокійніший і не виказував ніякого гніву.
— Дурням щастить, але грати ви не вмієте, ось що я вам скажу, — не вгавав Дікон. — Я б міг показати вам, як грають у карти.
Метис усміхнувся, ховаючи гроші, і кивнув головою.
— Є собі така гра, що зветься казино, — не знаю, чи ви чули про неї, дитяча гра.
— Я бачив, як у неї грають, — лагідно промовив метис.
— Що таке? — гаркнув Дікон"— Може, ви хочете сказати, що вмієте в неї грати?
— Та ні, що ви. Боюся, що вона для мене заважка.
— Нічогенька гра, оте казино, — привітно втрутився Гриф. — Я в ній дуже кохаюся.
Дікон не звернув на нього уваги.
— Зіграймо по десять фунтів партія, до тридцяти одного очка, — сказав він Пітерові Джі.— І я вам покажу, як мало ви розумієтесь на картах. Нумо! Де повна колода?
— Ні, дякую, — відповів метис. — На мене чекають, щоб грати в бридж.
— Авжеж, чекаємо, — благально озвався Еді Літл. — Ходи, Пітере, будемо починати.
— Злякалися простенького казино! — знущався Дікон. — Може, ставка зависока? То я гратиму з вами на пенси й фартинги, якщо хочете.
Така поведінка ображала всіх, і Макмертрі не втримався.
— Ну, годі вже, Діконе. Каже ж він, що не хоче, то не займайте його.
Дікон сердито повернувся до господаря, але не встиг вилаятися, як утрутився Гриф.
— Я б залюбки зіграв з вами в казино, — сказав він.
— Що ви в ньому розумієте?
— Не багато, але я радо повчився б.
— Ну, сьогодні я не вчитиму на пенси.
— Дуже добре, — відповів Гриф. — Я гратиму, на скільки хочете… звісно, в розумних межах.
Дікон вирішив одним махом спекатися причепи.
— Сто фунтів партія, якщо вас це влаштовує.
Гриф запроменів з утіхи.
— От і добре, просто чудово. Починаймо. Ви рахуєте дрібноту?
Дікон був спантеличений. Він не сподівався, що якийсь там гоботський торгівець згодиться на таку пропозицію.
— Ви рахуєте дрібноту? — знов запитав Гриф.
Ендрю приніс йому нову колоду, і він саме викинув з неї
джокера[50].
— Звичайно, ні,— відповів Дікон. — Так тільки хлопчаки грають.
— Чудово, — сказав Гриф. — Я також не люблю дріб'язкової гри.
— Не любите, ге? Тоді знаєте, що ми зробимо? Нехай буде ставка п'ятсот фунтів.
Дікона знов-таки спантеличено.
— Згода, — сказав Гриф і взявся тахлювати карти. — Звісно, дзвінки й винові виходять перші, а потім велике й мале казино, а тузи тим самим ладом, що й у бриджі. Так?
— Ви тут, як бачу, жартуни, — засміявся Дікон, але сміх його був неприродний. — Хіба я знаю, чи є у вас такі гроші?
— Так само, як і я не знаю, чи є вони у вас. Маку, який кредит може дати мені компанія?
— Який хочете, — відповів агент.
— Ви особисто це гарантуєте? — запитав Дікон.
— Авжеж, — сказав Макмертрі.— Запевняю вас, компанія видасть йому стільки, скільки значиться у вашому кредитовому листі, ба навіть і більше.
— Зніміть карту, — сказав Гриф, кладучи колоду ми столі перед Діконом.
Той, вагаючись, став знімати, недовірливо позираючи на обличчя присутніх. Агентові помічники й капітани мовчки кивнули головами.
— Я нікого з вас не знаю, — скаржився Дікон. — То як мені мати певність? Вексель не те, що готові гроші.
Тоді Пітер Джі витяг з кишені гаманця, позичив у Мак мертрі авторучку й заходився писати.
— Я ще не купував нічого, — пояснив він, — і гроші в мене всі цілі. Я просто перепишу їх на ваше ім'я, Грифе Тут п'ятнадцять тисяч. Ось подивіться.
Дікон перейняв кредитового листа, коли його передо На ли через стіл, повільно прочитав його, потім глянув по Макмертрі.
— Він надійний?
— Еге. Так само, як і ваш. Папери компанії завжди надійні.
Дікон зняв карти. Йому довелося роздавати, і вій добре потахлював їх. Але знов щастя було проти нього, її ній програв.
— Зіграймо ще раз, — сказав він. — Ми не домовилися, скільки партій гратимемо, і ви не можете кинути, коли й програв. Я хочу ризикнути.
Гриф потахлював колоду й посунув Діконові, і
зняв.
— Давайте грати на тисячу, — сказав Дікон, програвши вдруге.
А коли з тисячею сталося те саме, що й з двома ставка ми по п'ятсот, він запропонував грати на дві тисячі
— Та це ж вийде прогресія, — перестеріг Макмертрі Дікон люто глянув на нього. Та агент стояв на опієм, Грифе, не погоджуйтесь на прогресію, не будьте дурнем
— Хто тут грає? — накинувся Дікон на господари, і……
мовив до Грифа: — Я вам програв дві тисячі. Будете грати на дві тисячі?
Гриф кивнув, почалася четверта гра, і Дікон виграв. Кожен розумів, що грати, подвоюючи ставки, нечесно.
Хоч Дікон програв три партії з чотирьох, одначе нічого не втратив. Завдяки цій дитячій хитрості, подвоюючи ставку після кожного програшу, він мав колись таки виграти і все собі повернути.
По ньому видно було, що він мав бажання кинути-, але Гриф знову простяг йому колоду.
— Що? — вигукнув Дікон. — Ви хочете ще?
— Та я ще нічого не виграв, — вередливо промурмотів Гриф і взявся роздавати. — На п'ятсот, як і перше?
Мабуть, Діконові тенькнуло, що його поведінка ганебна, бо він відповів:
— Ні, граймо на тисячу. І слухайте: до тридцяти одного очка дуже довго тягнеться. Чому б нам не зіграти на двадцять одно? Чи, може, це занадто швидко для вас?
— Вийде гарненька коротка партійка, — згодився Гриф.
Грали знов на той самий лад. Дікон програв двічі, подвоїв ставку й знов поквитувався. Але Гриф був терплячий, хоч така штука траплялася кілька разів протягом години. Потім сталося те, на що він чекав: Дікон програв декілька разів підряд, подвоїв до чотирьох тисяч і програв, подвоїв до восьми тисяч і програв, а тоді запропонував подвоїти до шістнадцяти тисяч.
Гриф похитав головою:
— Ви ж самі знаєте, що не можете цього робити. У вас у компанії кредиту тільки на десять тисяч.
— Що ж, ви не дасте мені ризикнути? — хрипко запитав Дікон. — Хочете кинути гру, забравши моїх вісім тисяч?
Гриф усміхнувся, хитаючи головою.
— Це ж грабунок, просто грабунок! — кричав Дікон. — Забираєте мої гроші й не даєте мені відігратися?
— Ні, ви помиляєтесь. Я залюбки дам вам відігратися з тим, з чим ви можете. А ви маєте ще дві тисячі фунтів.
— Ну, то граймо на них, — підхопив Дікон. — Знімайте!
Було тихо, лише Дікон сердито викрикував і лаявся.
Глядачі, не озиваючись, пили віскі й знову наливали чарки. Гриф не звертав ніякої уваги на партнерові спалахи, ввесь скупчившись на грі.