Від такого невигідного порівняння він щохвилини все більше втрачав у її очах.
— Я чудово провела час, — промовила Керрі, коли спектакль закінчився і вони виходили з театру.
— Я також, — підхопив Друе, не підозріваючи про битву, яка тільки що відбулася і завдала великої шкоди його позиціям. Він нагадував у цю мить засліпленого власного могутністю китайського імператора, який велично сидить на троні, і гадки не маючи, що його найкращі землі вже в руках ворогів.
— А я без вас нудьгував би цілий вечір, — відповів Герствуд. — На добраніч.
Він узяв маленьку ручку Керрі, і струмінь палкого почуття перебіг між ними.
— Я так стомилася, — промовила Керрі, відхиляючись назад, коли Друе заговорив з нею у вагоні конки.
Ну, то відпочинь, а я піду покурю, — сказав він, підводячись, і безтурботно вийшов на площадку, залишаючи поле бою у тому самому стані.
РОЗДІЛ XII
Вогні у вікнах. Благання посланця
Місіс Герствуд не мала найменшого уявлення про моральну нестійкість свого чоловіка, хоч могла б бути передбачливіша, бо добре знала його нахили. Вона належала до тих жінок, від яких усього можна сподіватись. Навіть Герствуд не міг би сказати з певністю, що зробить його дружина в тому або іншому випадку. Він ніколи не бачив, щоб її щось вивело з рівноваги. Справді, ця жінка не дозволила б собі розлютитися до нестями. Вона надто мало вірила в людей і тому добре знала, що безгрішних немає. Крім того, в основі її вчинків завжди лежав розрахунок, і вона нізащо не рискнула б, зчинивши галас, втратити можливість усе розвідати якнайкраще. Її лють ніколи не вилилася б в одному, навіть найжорстокішому ударі. Вона стала б вичікувати й виношувати помсту, вивчаючи становище і збираючись на силі для такого удару, який задовольнив би її ненависть. Водночас вона б не гаючись завдала ворогові будь-якої шкоди, великої чи малої, якби могла зробити це так, щоб він не знав, від кого походить удар. Це була холодна, егоїстична жінка, в голові якої таїлося чимало такого, чого вона ніколи б не зрадила навіть блискавичним поглядом.
Герствуд підозрював дещо таке у вдачі дружини, хоч і не мав прямих підтверджень цієї підозри. Між ними панував мир, і до певної міри він був задоволений їхніми стосунками. Він анітрохи не боявся її — для цього не було ніяких причин. Вона і досі трохи пишалася своїм чоловіком, тим більше, що завжди дбала про добру репутацію своєї сім'ї.
І все ж таки в душі вона раділа, що значна частина чоловікового майна була записана на неї; Герствуд зробив це з обережності ще в той час, коли домашнє вогнище важило для нього значно більше, ніж тепер. У неї не було ніяких підстав чекати, що в її сімейному житті стануться коли-небудь зміни на гірше, а проте якісь тіні від сучасних подій, що часом затьмарюють для нас майбутнє, час від часу нагадували їй про цю приємну обставину. Завдяки цьому вона завжди могла домагатися свого, а Герствуд поводився дуже обережно, почуваючи, що її незадоволення може призвести хтозна до чого.
Трапилося так, що в той вечір, коли Герствуд, Керрі й Друе були в ложі в театрі Мак-Вікера, Герствуд-молодший сидів у шостому ряду партера з дочкою містера Кармайкла, співвласника однієї з великих чікагських мануфактурних фірм. Герствуд не бачив сина, бо, за своїм звичаєм, сидів у глибині ложі. Його можна було побачити лише тоді, коли він нахилявся вперед, та й то тільки з перших шести рядів партеру. Він завжди поводився так у театрі, щоб не привертати до себе нічиєї уваги, бо так було для нього спокійніше.
Герствуд завжди боявся, що його поведінку можуть хибно витлумачити, що про нього піде поговір, він обережно оглядався на всі боки і зважував кожний крок і кожний рух.
Вранці, за сніданком, син сказав йому:
— Тату, я бачив тебе учора ввечері.
— Ти теж був у Мак-Вікера? — спокійнісінько спитав Герствуд.
— Так, — відповів Джордж-молодший.
— З ким?
— З міс Кармайкл.
Місіс Герствуд поглянула на чоловіка допитливо, але його вигляд нічого їй не сказав; можливо, він тільки випадково зайшов до театру.
— Як пройшов спектакль? — спитала вона.
— Непогано, — відповів Герствуд, — тільки п'єса стара — "Ріп ван Вінкл".
— З ким же ти був? — спитала дружина з удаваною байдужістю.
— З Чарлі Друе та його дружиною. Це друзі Моя, приїжджі.
Становище Герствуда було таке, що в усьому цьому не було нічого неприродного. Його дружина розуміла, що службові інтереси примушують його часом бувати в товаристві і без неї. Але останнім часом він уже кілька разів, посилаючись на службові обов'язки, відмовився піти з нею кудись увечері. Так було і минулого ранку.
— А мені здавалось, ти казав, що будеш зайнятий увечері,— обережно зауважила вона.
— Я й був зайнятий! — вигукнув він. — Довелося одірватись і піти, а потім сидіти до другої години ночі.
На цьому розмова скінчилась, лишивши однак після себе неприємне почуття. Саме тоді чоловік почав ставитись до бажань дружини особливо неуважно. Уже кілька років його почуття до неї все згасало, і він нудьгував у її товаристві. А тепер, коли над його обрієм сходила нова зоря, старе світило зовсім погасло. Йому б хотілося забути про минуле, і кожне нагадування його дратувало.
Місіс Герствуд, навпаки, не хотіла нічим поступатися і вимагала від чоловіка суворого додержання шлюбної угоди, дарма що ця угода вже давно стала мертвою буквою.
— Сьогодні ми збираємось у гості,— сказала вона через кілька днів. — Я б хотіла, щоб ти пішов з нами. Ми йдемо до Кінслі, там буде містер Філліпс з дружиною. Вони спинилися в готелі "Тремонт", і ми хочемо їм показати місто.
ІІісля того, що сталось у вівторок, Герствуд не міг відмовитись хоч Філліпси були зовсім нецікаві із своїм порожнім гонором і неуцтвом. Він погодився, але неохоче, і вийшов з дому в поганому настрої.
"Треба покласти цьому край, — подумав він. — Я не збираюсь морочити собі голову всілякими приїжджими, коли в мене є робота".
Незабаром місіс Герствуд придумала нову розвагу — цього разу вона збиралась на денну виставу в театр.
— Люба моя, — відповів він, — у мене нема часу. Я дуже зайнятий.
— Для інших у тебе знаходиться час, — кинула вона, дуже роздратована.
— Нічого подібного! — обурився він. — Я просто не можу нехтувати діловими знайомствами, от і все!
— Ну добре, добре! — вигукнула вона і міцно стиснула губи.
Між ними запанувала ще більша незлагода.
Водночас інтерес Герствуда до маленької фабричної робітниці, з якою його познайомив Друе, зростав, можна сказати, майже прямо пропорційно. А ця юна особа швидко розвивалась під впливом свого становища і науки, яку вона діставала від нової приятельки. У неї були всі задатки, щоб вибороти собі те, чого вона прагнула, — краще становище в житті. Блиск розкошів, що вабив її здалека, не давав їй спокою. Не можна сказати, щоб її обізнаність з життям дуже збільшилась, зате бажання пробуджувались і множилися. Нескінченні теревені місіс Гейл про багатство, про становище в світі навчали її розбиратися в різних ступенях заможності.
Місіс Гейл любила прокататися в добру погоду, надвечір, щоб помилуватися неприступними для неї розкішними віллами і газонами навколо них. На Північній стороні в той час виросло чимало гарних будинків, що простяглися вздовж нинішньої Північної набережної. Стіна з каменю і штучного граніту, яка нині оточує берег озера, тоді ще не існувала, але вже була прокладена чудова дорога; зелені газони поміж будинками тішили зір, а самі будинки були новісінькі і дуже гарні. Коли минула зима і настали перші погожі весняні дні, місіс Гейл найняла якось екіпаж і запросила Керрі покататись. Вони проїхали спершу до Лінкольн-парку, потім далі, в напрямі до Івенстона, повернули назад о четвертій годині і десь близько п'ятої досягли північного кінця набережної. В цю пору року дні ще досить короткі, і величезне місто вже почали огортати сутінки. Ліхтарі спалахували, розливаючи те м'яке світло, що здається ріденьким і прозорим. Повітря пестило тією невимовно ніжною свіжістю, що пробуджує і тіло і душу. Керрі відчувала красу цієї днини. В її душі визрівали нові глибокі пориви. Екіпаж мчав уперед по гладенькій бруківці. Час від часу вони зустрічали інші екіпажі. Керрі бачила, як один з них зупинився, лакей зіскочив і розчинив дверцята перед джентльменом, який, певно, повертався з вечірньої прогулянки. За широкими газонами, що ледве починали зеленіти, м'яко сяяли лампи, неясно освітлюючи розкішні кімнати. Тут впадало в око тільки одне крісло, там стіл, там затишний куточок, але все це приваблювало її з нездоланною силою. Ніби зринали з дитячих спогадів омріяні колись казкові палаци й королівські замки. Керрі здавалося, що за цими розкішними, оздобленими різьбленням ганками, за дверима з кольоровими, блискучими шибками, заллятими світлом з кришталевих гранчастих і круглих ліхтарів, не може бути ні турбот, ні нездійсненних бажань. Вона була певна, що щастя повинно бути саме там. Якби вона тільки могла пройти по цій широкій алеї, піднятися на цей розкішний ганок, що здавався їй таким прекрасним, ввійти в ці двері граціозною і багатою, — о, як швидко зник би смуток і в одну мить ущух біль в серці І Вона дивилась, дивилась, і захоплювалась, і мріяла, і вся віддавалася тоскному бажанню, а неспокійний, солодкий голос спокуси без упину нашіптував їй щось,
— Якби мені отакий дім, — промовила місіс Гейл сумно. — От було б чудової
— А кажуть, ніби немає на світі щасливих людей, — озвалась Керрі.
Вона стільки чула лицемірних балачок лисиці про зелений виноград!
— А проте я помічаю, що люди в розкішних будинках якось миряться зі своїм нещасливим становищем! — іронічно зауважила місіс Гейл.
Повернувшись до своєї квартири, Керрі була вражена її убогістю в порівнянні з тим, що вона тільки що бачила. Вона добре розуміла, що це лише три невеличкі, більш-менш пристойно мебльовані наймані кімнатки. Вона тепер порівнювала їх не з тим, що мала колись, а з тим, чим щойно милувалася. Блискучі ганки пишних будинків ще сяяли перед її очима, стукіт коліс розкішних екіпажів ще бринів у вухах. Хто такий, зрештою, Друе? А вона, що таке вона? Сидячи в кріслі-гойдалці коло вікна, вона все думала над цим, втупивши погляд поза освітлений ліхтарями парк, туди, де мерехтіли вогні будинків на авеню Уоррен і авеню Ешланд.