Вони навіть навчають цього своїх акул у Гарварді та прославляють це у вестернах із Джоном Вейном.
— Чекай-но, чи ти зараз жартуєш? Тільки-но це вигадав?
Чарлі нервово гризе ніготь; щось він не дуже схожий на вигадника.
— Октавіо, ти так захопився написанням своєї кни-жулі, що нічого навколо себе не бачиш!
— О, уявіть собі, і це каже мені той, хто цілими днями не вилазить із Інтернету, рискаючи в пошуках чорнуш-них фоток?
— Не маєш рації, я просто документую свою епоху. До речі, нагадаєш, щоб я показав тобі фільмчик, у якому дев'яносторічна стара жере своє лайно. Але зараз не про це. Ти що, не помітив, якими пригніченими вони всі були під час семінару? Прокинься: Джеф от-от стане "генеральним" "Росса" замість Філіпа, а той буде керувати всіма європейськими філіалами, тобто бити байдики, і називатися якимсь "почесним президентом" чи ще якимось крутеликом у тому ж дусі.
— ДЖЕФ ОЧОЛИТЬ НАШУ АГЕНЦІЮ??? Але йому ще й тридцяти немає, він же недоук!
— Може, й так, але виявилось, що він не такий уже й простакуватий, якщо хочеш знати мою думку. Ласкаво просимо у XXI вік, партнере! Настає ера тридцятирічних "генеральних" хижаків. Вони такі ж падлюки, як і п'ятдесятирічні, [161] просто виглядають краще і коштують дешевше. Тому акціонери і розраховують на нього: він не міг програти, бо прикрився нашим найжирнішим клієнтом. Але сам Джеф не міг позбутися Марроньє, стежиш за моєю думкою?
— Чорт забирай, Марк наклав на себе руки, бо знав, що ця маленька тварюка збирається випхати його геть?
— Звичайно. І він вагався, чи ми з тобою не поповнили ряди його опозиції.
Небо було вкрите білим серпанком, але ж це ще не давало йому права падати нам на голови!
— Я погано розчув, чи ти часом не сказав, що Джеф призначає нас креативними директорами?
— Джеф телефонував мені зранку, аби запропонувати нам цей пост. Це значить по ЗО 000 євро на місяць кожному, плюс організаційні видатки, оплачене житло і службовий "Порше".
Тамара усміхнулася:
— Октавчику-везунчику, непогано для хлоп'яги, який мріяв, аби його звільнили!
— О створіння людське, заткни пельку, ПЛІЗ!
— Ти правий, дорогенький: це ж ви креатори, а я лише ваше створіння.
— Дуже кумедно, — перериває її Чарлі, — але помовч поки, ясочко. Віднині ми креативні директори! Затям собі цей нюансик.
— Стоп, я ще не погодився!
— Від такої пропозиції ніхто не відмовляється, — кинув Енріке. Очевидно, усі вже були в курсі, окрім мене.
І саме цю мить сонце вибрало для того, щоб повернутися. От нахаба!
4.
Здавалося, Тамара все життя розігрувала комедію; втім, якщо помислити, то так воно і було. Професія call-girl навчає акторської майстерності краще, ніж будь-яка акторська школа. Вона із задоволенням позує перед камерою. Вона зваблює об'єктив і ковтає свій йогурт так ласо, наче від цього йогурту залежить усе її життя. Ніколи ще не виглядала вона так блискуче, як у цьому псевдо-середземноморському садку, перенесеному у Флориду.
— She's the girl of the new century, — урочисто проголошує місцевий технічний директор дівчинці, яка знімає "making of". Мені здається, що він хоче, по-перше, показати її Джону Касабланці з "Еліт", по-друге, злягтися з нею. У довільній послідовності.
Ми завойовуємо чужу землю, перш ніж захопити її ме-діапростір. Кампанія з просування "Мегрелет" триватиме до 2004 року, реклама буде усюди: на величезних біг-бор-дах 4x3, на автобусних зупинках, у жіночих журналах, у місцях продажу, дегустації, на мурах, на майданчиках для пляжних ігор, у місцевих новинах, на листівках, Інтернет-сайтах, "гондолах" та на пропозиціях щодо повернення витрат на покупку за умови пред'явлення чеків. Тамаро, ти будеш усюди, ми зробимо з тебе емблему лідера знежирених йогуртів на всьому шенгенському просторі! [163]
Ми попиваємо "Cape Cod", базікаючи з гримеркою про Еспінський курорт. Ми зустрічаємо кількох охлялих шкапок (таке прізвисько ми вигадали для драбинчастих шл ьондр, які тиняються в пошуках героїну по Вашингтон-авеню). Ми придурюємось мертвими біля дому Джанні Версаче, туристи без упину знімають своїми фотоапаратами, як ми блазнюємо, валяючись на землі. Ми загортаємось у білі завіси, зірвані в готелі "Делано": Тамара стає Шехерезадою, а я Каспером — добрим привидом. Люди довкола настільки самозакохані, що кожен займається коханням лише із самим собою. Що таке вдало проведений день у Маямі? Це коли третину дня ти їздиш на роликах, третину — стирчиш під екстазі, і ще третину — дрочиш.
На знімальному майданчику галявинка знову вигоріла на сонці. Аби вона зазеленіла із новою силою, асистенти вкотре вже сприскують її розчиненою фарбою. Сьогодні ввечері на Л інкольн-роуд намічаються бої drag-queens: на рингу для кетчу трансвестити рватимуть одне одному перуки. "Немає нічого, що насправді б дорого коштувало", — співає Мадонна, яка має тут непоганий будиночок. Але вона точно окреслила проблему. Я кохаю Тамару, і я кохаю Софі; із платнею креативного директора я міг би без натягу утримувати обох. Але я не можу так одразу прийняти пропозицію, яка заперечує першій сторінці цієї книги, там, де я написав: "Я пишу цю книгу, аби мене звільнили". Чи, може, тепер краще виправити на: "Я пишу цю книгу, аби мене підвищили"?.. Тамара перериває мої роздуми:
— Хочеш кави, чаю чи мене?
— Усе й одразу до мого рота. Скажи мені, Тамаро, яка твоя улюблена реклама?
— "LESS FLOWER, MORE POWER"(1). Це слоган "New Beetle" компанії "Фольксваген". [164]
(1) Обігрується гасло хіпі "Flower Power".
— Не кажи "слоган", кажи "титр". Затям це, якщо хочеш зі мною працювати.
Після обіду ми втупилися у відеомонітор "Sony", який видає кадр за кадром: Тамара на терасі, Тамара на сходах, Тамара в саду, Тамара крупним планом, Тамара загальним планом, Тамара натурально-штучна, Тамара дивиться в камеру, Тамара штучно-натуральна, Тамара дегустує продукт (відкриває баночку, занурює ложечку в йогурт, смакує його в роті), Тамара та її хвилюючий лікоть, Тамара та її диво-перса. Але моя найулюбленіша Тамара — та, яка належить лише мені, тобто та, яка стирчить зараз гола в самих в'єтнамках на балконі в моїй кімнаті, із колечком на пальці лівої ноги і витатуйованою трояндою під правою груддю. Та Тамара, якій я наважуюсь сказати:
— Я не хочу кохатися з тобою, але ти мене зачаровуєш. Мені здається, що я кохаю тебе, Тамаро. Хоч у тебе і великі ступні, але я кохаю тебе. Ти на моніторі виглядаєш краще, ніж у житті, але я кохаю тебе.
— Я знаю багатьох злюк, які удають із себе добряків, але ти рідкісна штучка: добряк, який хоче здаватися злим. Поцілуй мене, цього разу безкоштовно.
— Ти моя заборонена мрія, мій єдиний біль і моя остання надія. Для мене ти єдина музика, що змушує зірки кружляти в танці.
— Знову слова, завжди слова!
Сцена дегустації — це завжди каторга: на пекучому сонці, після сніданку, бідна берберочка змушена десятки разів симулювати екстаз, смакуючи в роті повну ложку йогурту "Мегрелет". Після кількох дублів її уже нудить від цього йогурту. Асистентка принесла їй миску, до якої вона спльовує сирок щоразу, коли Енріке кричить "Стоп!". Так, так, ми поділимося з вами невеличким викриттям, [165] тільки не трубіть про це нікому: кожного разу, коли ви бачите в рекламі актора, котрий смакує який-небудь продукт, знайте, що він ніколи не ковтає його, а тільки-но вимикають камеру — з огидою спльовує.
Ми з Чарлі сидимо на пластикових стільцях перед купою усілякого щла. На всіх зйомках рекламних роликів відбувається такий цирк креаторів заганяють до якогось куточка і презирливо розважають їх щосили, піклуючись про те, щоб вони, власне автори цього проекту, не втручалися у процес. Ми відчуваємо себе приниженими, незначущими, нас нудить від цих клятих солодощів — коротше кажучи, ми як ніколи сповнені огиди. Але ми удаємо, наче все гаразд, і це тільки тому, що, ставши креативними директорами французького "Росса", ми матимемо тисячі можливостей для помсти — і тоді наша помста буде безжальною.
Ми будемо багатими і несправедливими.
Ми звільнимо усіх наших старих друзів.
Ми метатимемо вогнем-блискавицею і тероризуватимемо підлеглих.
Ми будемо привласнювати їхні ідеї.
Ми наберемо молодих креаторів і будемо викачувати з них свіжі ідеї, обіцяючи їм велике майбутнє, але плоди збиратимемо самі, за їхніми спинами.
Ми не дозволимо своїм працівникам йти у відпустку, доки самі не відпочинемо на острові Маврикії.
Ми будемо величними і нахабними.
Ми заграбастаємо всі найласіші замовлення, причому найапетитніші рекламні кампанії довірятимемо позаштатним працівникам, а штатні хай смокчуть лапу.
Ми домагатимемося, аби наші портрети з'являлися на економічних сторінках "Фігаро", а потім вимагатимемо звільнення журналіста, якщо стаття буде недостатньо панегіричною (погрожуючи "Фігаро", що не будемо більше розміщувати у них рекламу). [166]
Ми уособлюватимемо новий тип французьких рекламістів.
Ми підкупимо прес-секретаря журналу "Strategies", аби розмістити в розділі комунікації таке: "Слід уміти відрізняти концепт від перцепту".
Ми також частенько вживатимемо фразочку: "Право виключної прерогативи".
Ми будемо дуже зайнятими і недосяжними; аби домогтися зустрічі з нами, треба буде записуватись за три місяці (і в останній момент, за кілька годин до наміченої зустрічі наша сувора секретарка цю зустріч відмінить).
Ми застібатимемо усі до останнього ґудзики на наших сорочках.
Ми викликатимемо у всіх оточуючих депресії та нервові приступи. Про нас ходитимуть жахливі плітки у професійних колах, але завжди поза нашими спинами, бо нас усі боятимуться.
Ми будемо байдикувати, але у нас не лишатиметься часу на відвідування родичів.
Ми будемо небезпечними і страшенно мстивими.
Ми будемо "сірими кардиналами" сучасного суспільства.
Ми завжди лишатимемося в затінку, навіть "за повного освітлення".
Ми будемо пишатися своєю цілковитою безвідповідальністю.
— Ви єсть подобатися макіяж?
У наші верзіння під назвою "Казочки про білого бичка" втрутилася гримерка, яка хотіла знати нашої авторитетної думки. Коли прийде наш час, ми призначимо її головною гримеркою "R&W", бо вона визнала нашу важливість ще до того, як ми її набули. [167]
— Досить того, що вона виглядає природно, — вирікає Чарлі безапеляційним тоном, — вона повинна бути здоровою/врівноваженою/рухливою/автентичною.
— Yah, я зробити їй губи трохи glossy, але не міняти відтінок, вона мати чудову шкіру.
— Ніяких там glossy, — наполягає Чарлі із впевненістю майбутнього шефа, яким він наче уже є, — я хочу shiny!
— Of course, shiny це краще, ніж glossy, — квапливо додаю я, — інакше ми ризикуємо порушити колорит.
Гримерка дивиться на нас із повагою — як на спеціалістів із гриму для губів, очевидних професіоналів, яких не обставиш.