Оглянувши все це, я почув позад себе сильний голос улана, що з костуром підходив до мене з вітальні:
— Ні, брате, мене о цій порі в спальні не знайдеш. Це лиш ви валяєтесь в ліжку до трьох дубів.
Я поцілував його широку суху руку і спитав:
— Яких дубів, дядю?
— Так мужики говорять, — відповів він, мотаючи сивим чубом і оглядаючи мене жовтими очима, ще зіркими і розумними. – Сонце на три дуба піднялось, а ти все ще мордою у подушці, кажуть мужики. Ну, ходімо пити каву…
"Чудовий старик, чудовий дім", думав я, входячи за ним в їдальню, у відкриті вікна якої дивилась зелень ранкового саду і все літнє благополуччя сільської садиби. Прислужувала стара нянька, маленька і горбата, улан пив із товстого стакану в срібному підстаканнику міцний чай з вершками, притримуючи в стакані широким пальцем тонке і довге, вите стебло круглої золотої старовинної ложечки, я їв скибка за скибкою чорний хліб з маслом і все підливав собі із гарячого срібного кофейника; улан, цікавлячись тільки собою, ні про що не спитав мене, розказував про сусідів поміщиків, всіляко лаючи і висміюючи їх, я прикидався, що слухаю, дивився на його вуса, баки, на довге волосся на кінці носа, а сам так чекав Наталі і Соню, що не сиділось на місці: що це за Наталі і як ми зустрінемося з Сонею після вчорашнього? Відчував до неї вдячність і захват, розбещено думав про спальні її і Наталі, про все те, що робиться в ранковому безпорядку жіночої спальні… Може, Соня все-таки сказала Наталі що-небудь про нашу любов, що розпочалася вчора? Якщо так, то я відчуваю щось подібне до любові і до Наталі, і не тому, що вона нібито красуня, а тому, що вона вже стала нашою з Сонею таємною співучасницею, — чому ж не можна любити двох? Ось зараз вони ввійдуть у всій своїй ранковій свіжості, побачать мене, мою грузинську красу і червону косоворотку, заговорять, засміються, сядуть за стіл, красиво наливаючи із цього гарячого кофейника, — молодий ранковий апетит, молоде ранкове збудження, блиск очей, що виспались, легкий наліт пудри на ще більше помолоділих після сну щоках і цей сміх за кожним словом, не зовсім натуральний і тим більше чарівний… А перед сніданком вони підуть садом до річки, будуть роздягатися в купальні, освітлені по голому тілу зверху синявою неба, а знизу відблиском прозорої води… Я завжди мав жваву уяву, і подумки я бачив, як Соня і Наталі почнуть, тримаючись за перила драбини у купальні, незграбно сходити по її східцях, занурених у воду, мокрих, холодних і слизьких від гидкого зеленого бархату слизу, що наріс на них, як Соня, відкинувши назад свою густоволосу голову, рішуче впаде раптом на воду піднятими грудьми – і, вся дивно видна у воді голубувато-крейдяним тілом, косо розведе в різні боки кути рук і ніг, зовсім як жабка…
— Ну, до обіду, ти ж пам'ятаєш: обід о дванадцятій, — заперечливо хитаючи головою,сказав улан і встав зі своїм поголеним підборіддям, у бурих вусах, з'єднаних з такими ж баками, високий, по-старечому твердий, в просторому костюмі з чесучі і тупоносих черевиках, з костуром у широкій руці, укритій гречкою, поплескав мене у плече і швидким кроком пішов. І ось тут, коли я теж встав, щоб вийти крізь сусідню кімнату на балкон, вона і вскочила, промайнула і зникла, відразу вразивши мене радісним захопленням. Я вийшов на балкон зачудований: справді красуня! – і довго стояв там, немов би збираючись із думками. Я так чекав їх у їдальню, та коли нарешті почув їх у їдальні з балкону, раптом збіг у сад, — охопив якийсь страх чи то перед обома, з одною з яких я вже мав чарівну таємницю, чи то більш за все перед Наталі, перед тою миттю, коли вона півгодини тому засліпила мене своєю появою. Я поблукав по саду, що лежав, як і вся садиба, в річковій низовині, нарешті переборов себе, ввійшов з удаваною простотою і зустрів веселу сміливість Соні і милий жарт Наталі, яка з посмішкою скинула на мене з-під чорних вій сяючу чорноту своїх очей, особливо вражаючу при кольорі її волосся:
— Ми вже бачились!
Потім ми стояли на балконі, обіпершись на кам'яну балюстраду, з літнім задоволенням відчуваючи, як гаряче пече нам відкриті голови, і Наталі стояла біля мене, а Соня, обнявши її і ніби неуважно дивлячись кудись, з усмішкою наспівувала: "Средь шумного бала, случайно…" Потім випросталась:
— Ну, купатися! В першу чергу ми, потім підеш ти…
Наталі побігла за простирадлами, а вона затрималась і прошепотіла мені:
— Мусиш віднині удавати, що закохався в Наталі. І бережись, якщо виявиться, що тобі удавати не треба.
І я ледь не відповів з веселою зухвалістю, що так, вже не потрібно, а вона, глянувши скоса на двері, тихо додала:
— Прийду до тебе після обіду…
Коли вони повернулись, пішов у купальню я – спершу довгою березовою алеєю, потім поміж різних старих дерев прибережжя, де тепло пахло річковою водою і горлали на верхівках дерев граки, ішов і знову думав з двома зовсім протилежними почуттями про Наталі і про Соню, про те, що я буду купатися в тій же воді, в якій тільки-но купались вони…
По обіді серед всього того щасливого, безцільного, привільного і спокійного, що дивилось із саду у відчинені вікна, — небо, зелень, сонце, — після довгого обіду з холодником, смаженими курчатами і малиною з вершками, за яким я таємно завмирав від присутності Наталі і від чекання того часу, коли затихне весь дім і Соня (що вийшла до обіду з темно-червоною трояндою у волоссі) потайки прибіжить до мене, щоб продовжити вчорашнє вже не наспіх і не як-небудь, я негайно пішов у свою кімнату і прикрив наскрізні віконниці, став чекати її, лежачи на турецькому дивані, слухаючи гарячу тишу садиби і вже млосний післяполуденний спів пташок в саду, із якого линуло крізь віконниці солодке від квітів і трав повітря, і безпорадно думав: як же мені тепер жити в цій роздвоєності – у таємних побаченнях з Сонею і поруч з Наталі, одна думка про яку вже охоплює мене таким чистим любовним захопленням, пристрасною мрією дивитись тільки на неї з тим радісним обожнюванням, з яким я допіру дивився на її тонкий нахилений стан, на гострі дівочі лікті, якими вона опиралась на нагріте сонцем старе каміння балюстради? Соня, обіпершись поруч з нею і обнявши її за плече, була в своєму батистовому пеньюарі з оборками схожа на молоду жінку, що тільки-но вийшла заміж, а вона, в полотняній спідничці і вишитій малоросійській сорочці, під якими вгадувалась уся юна довершеність її будови, здавалася мало не підлітком. У тому й була найвища радість, що я не смів навіть помислити про можливість поцілувати її з тими ж почуттями, з якими цілував учора Соню! В легкому і широкому рукаві сорочки, вишитої на плечах червоним і синім, була видна її тонка рука, до сухо-золотистої шкіри якої прилягали рудуваті волоски, — я дивився і думав: що відчув би я, якщо посмів би торкнутися їх губами! І, відчувши мій погляд, вона підняла на мене блискучу чорноту очей і всю свою яскраву голівку, обвиту вінком досить товстої коси. Я відійшов і поспіхом опустив очі, побачивши її ноги крізь поділ спіднички, що просвічувався на сонці, і тонкі, міцні, породисті щиколотки в сірій прозорій панчосі…
Соня, з трояндою у волоссі, швидко відчинила і зачинила двері, тихо вигукнула: "Як, ти спав!" Я скочив – що ти, що ти, чи міг я спати! – і схопив її руки. "Замкни двері на ключ…" Я кинувся до дверей, вона сіла на диван, закриваючи очі, — "ну, іди до мене" — і ми відразу втратили будь-який сором і розум. Ми не промовили майже ні слова за ці хвилини, і вона, у всій чарівності свого гарячого тіла, дозволяла цілувати себе вже всюди – тільки цілувати – і все похмуріше закривала очі, все більше розпалялася обличчям. І знову, виходячи і поправляючи волосся, пошепки пригрозила:
— А що до Наталі, то повторюю: бережись перейти за удаваність. Характер у мене зовсім не такий милий, як можна подумати!
Троянда валялася на підлозі. Я заховав її у стіл, і до вечора її темно-червоний оксамит став в'ялим і ліловим.
III
Життя моє зовні пішло буденно, але в душі я не знав ні хвилини спокою, все більше і більше звикаючи до Соні, до солодкої звички виснажливо-пристрасних побачень з нею ночами, — вона тепер приходила до мене тільки пізнього вечора, коли весь дім засинав, — і все болісніше і захопленіше слідкуючи таємно за Наталі, за кожним її рухом. Все йшло у звичному літньому порядку: зустрічі вранці, купання перед обідом і обід, потім відпочинок у своїх кімнатах, потім сад, — вони що-небудь вишивали, сидячи у березовій алеї і примушуючи мене читати вголос Гончарова, або варили варення на тінистій галяві під дубами, недалеко від будинку, праворуч від балкону; о п'ятій годині чай на іншій тінистій галяві, ліворуч, ввечері прогулянки або крикет на широкому дворі перед будинком, — я з Наталі проти Соні або Соня з Наталі проти мене, — в сутінках вечеря у їдальні… Після вечері улан ішов спати, а ми ще довго сиділи в темряві на балконі, ми з Сонею жартуючи і палячи цигарки, а Наталі мовчки. Нарешті Соня казала: "Ну, спати!" — і попрощавшись з ними, я йшов до себе, з холодіючими руками чекав тої заповітної години, коли весь дім стане темним і таким тихим, що чути, як безперервною цокотливою ниткою біжить кишеньковий годинник біля мого узголів'я під свічкою, що нагоріла, і все дивувався, жахався: за що так покарав мене бог, за що дав зразу дві любові, такі різні і такі пристрасні, таку болісну красу обожнювання Наталі і таку тілесну насолоду Сонею. Я відчував, що ми от-от з нею не витримаємо нашої неповної близькості і що я зовсім зійду тоді з розуму від чекання наших нічних зустрічей і від відчуття їх потім увесь день, і усе це поруч з Наталі! Соня вже ревнувала, грізно спалахувала інколи, а разом з тим наодинці казала мені:
— Боюся, що ми з тобою за столом при Наталі недостатньо природні. Тато, мені здається, починає щось помічати, Наталі теж, а нянька, звичайно, вже впевнена у нашому романі і, либонь, нашіптує татові. Сиди побільше в саду з Наталі удвох, читай їй цей нестерпний "Обрив", відводь її іноді гуляти вечорами… Це жахливо, я ж помічаю, як ідіотськи вирячуєшся ти на неї, часом відчуваю до тебе ненависть, готова, як яка-небудь Одарка, вчепитися при всіх тобі у волосся, та що ж мені робити?
Жахливіше за все було те, що, як мені здавалось, почала чи то страждати, чи то обурюватися, відчувати, що є щось між мною і Сонею таємне, Наталі.