Імпровізатор взяв зі столу гітару і став перед Чарським, пере-бираючи струни кістлявими пальцями і чекаючи на його замов-лення.
— Ось вам тема, — сказав йому Чарський: — поет сам обирає пред— мети для своїх пісень; натовп не має права керувати його натхненням.
____________
* Чорт забирай!
Очі італійця заблищали, він взяв кілька акордів, гордовито підняв голову, і палкі строфи, що відображали миттєві почуття, злетіли з його вуст… Ось вони, вільно викладені одним із наших приятелів зі слів, які збереглись в пам'яті Чарського.
Поет іде. Не помічає
Нікого, хоч би хто гукав.
Та перехожий зупиняє,
Його смикнувши за рукав.
"Скажи: навіщо ти блукаєш?
Ледь досягнувши висоти,
Ти зір додолу опускаєш
І хочеш знову вниз іти.
Безплідний жар в тобі палає,
Шепочуть щось твої вуста.
Твою увагу привертає
Буття земного марнота.
До неба прагнуть мусить геній;
Тож зобов'язаний поет
В своїй поезії натхненній
Високий славити предмет".
— Навіщо вихору кружляння
Здіймає куряву з землі,
Коли слабкого повівання
Чекають в морі кораблі?
Навіщо з гір орел кривавий
Летить чомусь на пень трухлявий,
А не на шпиль? Спитай його.
Хто мавра чорного свого
Любити змусив Дездемону,
Як місяць любить ночі млу?
Немає вітру, і орлу,
І серцю дівчини закону!
Такий поет: як вітру гін,
Що хоче, те і носить він;
Орлом за хмари він злітає
І, зором охопивши шир,
Як Дездемона, обирає
Для серця вільного кумир.
Італієць замовк… Чарський мовчав, вражений і зворушений.
— Ну що? – спитав імпровізатор.
Чарський схопив його за руку і міцно її стиснув.
— Що? – спитав імпровізатор, – сподобалось?
— Дивовижно, – відповів поет. Як! Чужа думка ледь торкнулася вашого слуху і вже стала вашою власністю, ніби ви з нею носились, пестили, розвивали її постійно. Отже, для вас не існує ні праці, ні розчарування, ні цього неспокою, який провіщає натхнення? Диво-вижно, дивовижно!
Імпровізатор відповів:
— Будь-який талант нез'ясовний. Яким чином скульптор у шматку каррарського мармуру бачить захованого Юпітера і виводить його назовні, різцем і молотом роздроблюючи його оболонку? Чому думка з голови поета виходить вже озброєною чотирма римами, розмірена стрункими однаковими стопами? Так ніхто, крім самого імпровізатора, не може зрозуміти цю швидкість вражень, цей тісний зв'язок між власним натхненням і чужою зовнішньою волею – даремно я сам захотів би це з'ясувати. Одначе… потрібно поду-мати про мій перший вечір. Як ви вважаєте? Яку ціну можна призначити за квиток, щоб публіці не було надто тяжко і щоб мені також не було невигідно? Кажуть, la signora Catalani* брала по 25 карбованців? Ціна хороша…
Неприємно було Чарському з висоти поезії раптом впасти під лавку торгаша; та він добре розумів життєву необхідність і вдався з італійцем до меркантильних розрахунків. Італієць при цьому виявив таку дику жадібність, таку відверту любов до зиску, що він спротивів Чарському, який поспіхом розпрощався, щоб не втратити зовсім почуття захоплення, викликане в ньому блискучим імпро-візатором. Заклопотаний італієць не помітив цієї зміни і супро-водив його коридором і сходами з глибокими поклонами і запев-неннями у вічній вдячності.
_________
*Пані Каталані (італ.).
Розділ 3
Ціна за квиток 10 карбованців;
початок о 7 годині.
Афішка
Зала княгині** була надана у користування імпровізаторові. Був споруджений поміст; стільці розставлені у дванадцять рядів. У призначений день, з сьомої години вечора, зала була освітлена. Біля дверей перед столиком для продажу й перевірки квитків сиділа стара довгоноса жінка в сірому капелюсі з надломаним пір'ям і з перстенями на всіх пальцях. Перед під'їздом стояли жандарми. Публіка почала з'їжджатися. Чарський приїхав одним із перших. Він піклувався про успіх вистави і хотів бачити імпровізатора, щоб дізнатися, чи усім він задоволений. Він знайшов італійця у бічній кімнаті, коли той нетерпляче поглядав на годинник. Італієць був одягнений театрально: весь у чорному; мереживний комір його сорочки був відкинутий, гола шия під густою і чорною бородою дивно біліла; волосся спущеними пасмами падало йому на чоло і брови. Все це дуже не сподобалось Чарському, якому неприємно було бачити поета в одязі заїжджого фігляра. Після короткої роз-мови він повернувся до зали, що поступово наповнювалась.
Незабаром всі ряди крісел були зайняті блискучими дамами; чоловіки тісною рамою стали край помосту, вздовж стін та за останніми стільцями. Музиканти зі своїми пюпітрами зайняли оби-два боки помосту. Посередині на столі стояла порцелянова ваза. Публіки було багато. Всі з нетерпінням чекали початку; нарешті о пів на восьму музиканти заметушилися, приготували смички і за-грали увертюру з "Танкреда". Усі всілися і замовкли, останні зву-ки увертюри прогриміли… і імпровізатор, зустрінутий голосними оплесками, що залунали з усіх боків, низько вклоняючись, набли-зився до краю помосту.
Чарський непокоївся, яке враження викличе перша хвилина, але помітив, що вбрання, яке здалось йому таким непристойним, не подіяло на публіку. Сам Чарський не знайшов у ньому нічого смішного, коли побачив його на помості, з блідим обличчям, яскраво освітленим численними лампами і свічками. Оплески стихли, гамір змовк… Італієць поганою французькою мовою попросив присутніх панів призначити кілька тем, написавши їх на готових папірцях. Після цього несподіваного запрошення всі мовчки подивились один на одного і ніхто нічого не відповів.
Італієць, почекавши трохи, повторив своє прохання боязким і покірним голосом. Чарський стояв край помосту; він занепокоївся, відчуваючи, що справа без нього не обійдеться і йому доведеться написати свою тему. Справді, кілька дамських голівок обернулись до нього і стали викликати його спершу впівголоса, потім усе голосніше. Почувши його ім'я, імпровізатор відшукав його поглядом біля своїх ніг і подав йому олівець та шматок паперу з дружньою посмішкою. Грати роль у цій комедії здалося Чарському дуже неприємно, та робити було нічого; він взяв олівець і папір з рук італійця, написав кілька слів; італієць, взявши вазу зі столу, зійшов з помосту, підніс її Чарському, який кинув у неї свою тему. Його приклад подіяв; два журналісти, як літератори, визнали своїм обов'язком написати по темі; секретар неаполітанського посоль-ства і молодий чоловік, що недавно повернувся з подорожі і ще марив Флоренцією, поклали до урни свої згорнуті папірці. На-решті, одна некрасива панянка, за наказом своєї матері, зі сльозами на очах написала італійською кілька рядків і, зашарівшись, віддала їх імпровізатору, тоді як дами дивились на неї мовчки, ледь усмі-хаючись. Повернувшись на свій поміст, імпровізатор поставив урну на стіл і почав діставати з неї папірці один за одним, читаючи вголос кожен:
Родина Ченчі.
(La famiglia dei Cenci.)
L'ultimo giorno di Pompeia.
Cleopatra e i suoi amanti.
La primavera veduta da una prigione.
Il trionfo di Tasso.*
— Що накаже шановна публіка? – спитав покірно італієць, — чи призначить сама один із запропонованих предметів, чи довірить це вирішити жеребу?
— Жереб!.. – промовив один голос із натовпу.
— Жереб, жереб! – повторила публіка.
Імпровізатор зійшов знову з помосту, тримаючи в руках урну, і спитав: — Хто згодиться дістати тему? – імпровізатор обвів бла-гально поглядом перші ряди стільців. Ні одна з блискучих дам, що сиділи тут, не поворухнулась. Імпровізатор, не звичний до пів-нічної байдужості, здавалося, страждав… раптом помітив збоку
____________
*Родина Ченчі. – Останній день Помпеї. – Клеопатра і її коханці. – Весна за вікном в'язниці. – Тріумф Тассо (італ.)
ручку, що піднялася в білій маленькій рукавичці; він хутко повернувся і підійшов до молодої величної красуні, яка сиділа на краю другого ряду. Вона встала, ніскільки не збентежившись, і, опустивши в урну з чарівною простотою аристократичну ручку, дістала згорток.
— Будь ласка, розгорніть і прочитайте, — сказав їй імпровізатор.
Красуня розгорнула папірець і прочитала вголос:
— Cleopatra e i suoi amanti.
Ці слова були промовлені тихим голосом, але в залі було так тихо, що всі їх почули. Імпровізатор низько вклонився прекрасній дамі з глибокою вдячністю і повернувся на свій поміст.
— Панове, — сказав він, звертаючись до публіки, — жереб призначив мені предметом імпровізації Клеопатру і її коханців. Покірно просив би особу, що обрала цю тему, пояснити мені свою думку: про яких коханців тут іде мова, perche la grande regina aveva molto…*
Багато чоловіків ці слова зустріли сміхом. Імпровізатор трохи збентежився.
— Я бажав би знати, — продовжив він, — на яку історичну рису на-тякала особа, що вибрала цю тему… Я буду дуже вдячний, якщо вона згодиться це пояснити.
Ніхто не поспішав з відповіддю. Кілька дам поглянули на негар-ну дівчину, що написала тему за наказом своєї матері. Бідна дівчи-на помітила цю недоброзичливу увагу і так збентежилась, що сльози затремтіли на її віях… Чарський не міг цього витерпіти і, звернувшись до імпровізатора, сказав йому італійською:
— Тема запропонована мною. Я мав на увазі свідоцтво Аврелія Віктора, який пише, ніби Клеопатра призначила смерть ціною свого кохання і що знайшлися залицяльники, котрих така умова не злякала і не відвернула… Мені, одначе, здається, що тема трохи затяжка… чи не оберете ви іншу?..
Але імпровізатор вже відчував наближення бога… Він дав знак музикам грати… Обличчя його жахливо зблідло, він затремтів, як у лихоманці; очі його засяяли дивним вогнем; він підняв рукою своє чорне волосся, отер хусточкою високе чоло, що вкрилося краплями поту… і раптом ступив уперед, склав навхрест на грудях руки… музика замовкла… Імпровізація почалася.
_________________
* тому що у великої цариці було багато… (італ.).
Чертоги сяяли святково,
Гриміли співом голосним.
Цариця поглядом і словом
Бенкетом правила гучним.
Серця тягнулись до престолу,
Та враз над чашею вина,
На мить замислившись, додолу
Схилила голову вона.
І ось бенкет немов дрімає,
Замовкли співи, гамір стих.
Цариця очі підіймає
І промовляє до усіх:
— Моя любов, її чарівність
Для вас блаженство? Доведіть!
Якщо бажаєте, то рівність
Між нами можу відновить.
Блаженство можна вам купити:
Свою любов я продаю.
Скажіть: хто здатен заплатити
Своїм життям за ніч мою?
Рече – і жах усіх проймає,
Здригнулись пристрастю серця…
Вона гостей своїх вражає
Зухвалим холодом лиця.
З презирством поглядом обводить
Круг залицяльників… Овва!
Один із натовпу виходить,
За ним услід ще інших два.
Їх крок твердий, рішучі очі,
На смерть готові задля втіх.
Здійснилось: куплені три ночі,
І ложе смерті кличе їх.
Ось, підготовлені жерцями,
З благословення їх руки
Перед похмурими гостями
Виходять з урни жеребки.
І перший – Флавій, воїн вмілий,
В дружинах римських посивілий;
Не зміг він стерпіть від жони
Зарозуміле глузування,
Прийнявши заклик до кохання,
Як він приймав у дні війни
Ворожих викликів волання.
За ним – Критон, естет, мудрець
І послідовник Епікура,
Критон, прихильник і співець
Харит, Кіприди і Амура…
Приємний серцю і очам,
Як цвіт весняний, ледь розкритий,
Останній імені вікам
Не передав.