Та ми ж здебільшого маємо справу з економікою.
Старий ліворуч (сміючись). Ви порядкуєте розподілом виноградних лоз і тракторів, то чом би вам не розподіляти й пісні?
Молода трактористка вводить у коло співця Аркадія Чеїдзе — кремезного чоловіка, простого в поводженні. За ним ідуть музиканти зі своїми інструментами. Акторів вітають оплесками.
Молода трактористка. Це, Аркадію, товариш уповноважений.
Співець вітається з присутніми.
Селянка праворуч. Вважаю за честь познайомитися з вами. Про ваші пісні я чула ще в школі.
Співець. От і сьогодні буде вистава з піснями, в ній бере участь майже весь колгосп. Ми дістали старовинні маски.
Старий праворуч. Певно, це якась давня легенда?
Співець. Дуже давня. Вона зветься "Крейдяне коло" і народилася в Китаї. Але ми поставили її у зміненому вигляді. Юро, покажи-но маски!.. Товариші, для нас велика честь розважити вас після такої серйозної наради. Сподіваємось, гуркіт тракторів не завадить вам гідно оцінити голос стародавнього поета. Змішувати різні вина, можливо, й негоже, а от стара й нова мудрість сполучаються чудово. Але, як на мене, всім нам до початку вистави не зайве попоїсти. Це додає снаги.
Голоси. Авжеж!
— Ходімо всі до клубу!
Усі весело вирушають обідати. Уповноважений підходить до співця.
Уповноважений. Чи надовго ця історія, Аркадію? Мені треба сьогодні ж до ночі повернутися в Тбілісі.
Співець (ідучи). Та тут, власне, дві історії. Години десь на дві.
Уповноважений (дуже довірчим тоном). А скоротити ніяк не можна?
С п і в е ц ь. Ні, не можна.
2. Високородна дитина
Співець чорній бурці; сидячи на землі перед своїми музикантами, гортав пошарпану книжечцу з віршами).
За давніх часів, за кривавих часів
В місті цьому, яке прозивали "проклятим",
Губернатором був Абашвілі Георгій.
Був багатий, як Крез,
Мав красуню дружину,
Мав дитину, мов яблучко стигле.
Ні один губернатор у Грузії інший
Стільки коней не мав в своїх стайнях,
Стільки вбогих старців біля свого порога,
Стільки війська у себе на службі,
Стільки люду в дворі із благанням уклінним.
Що сказати вам ще про Георгія Абашвілі?
Жив собі, як в раю.
І ось на Великдень, недільного ранку
Губернатор з сім'єю і почтом
Вирушає до церкви.
З аркодужної брами палацу лавою сунуть жебраки й прохачі, піднімаючи над головами хирлявих дітлахів, костури, писані прохання. За ними виступають два солдати-латники, потім сім'я губернатора в багатих святкових уборах.
Жебраки й прохачі. Згляньтеся, ваша вельможність, податок для нас завеликий!..
— Я втратив ногу на перській війні, я воював, звідки ж мені...
— Мій брат не винен, ваша вельможність, це якась помилка...
— Він помирає з голоду...
— Звільніть нашого найменшого сина від війська, зробіть таку ласку.
— Прошу вас, ваша вельможність! Наглядач над ставками продався...
Слуга вбирав прохання, другий слуга роздав 8 гамана дрібні монети. Солдати, вимахуючи важкими шкіряними канчуками, відтісняють натовп.
Солдат. Назад! Звільнити прохід до церкви!
За губернаторським подружжям, що йде в супроводі ад'ютанта, з брами вивозять розкішний дитячий візочок з губернаторовим сином. Натовп знову подається вперед, щоб побачити дитину.
Співець (тим часом, як солдати з канчуками відтісняють натовп).
Уперше того дня народ наслідника побачив. Два лікарі високородне чадо пильнували, Не зводили очей з вельможного нащадка.
Вигуки з натовпу. Дитина! Дитина!
— Я не бачу, не натискайте!
— Благослови вас боже, ваша вельможність!
Сам можновладний князь Казбегі Прийшов своє засвідчить шанування.
Гладкий князь (виступає наперед і вітав губернаторську сім'ю). Із святом великодня вас, Натело Абашвілі!
Чути військову команду. Вбігав запорошений кінний гонець і простягав губернаторові згорнуті сувоєм папери. Губернатор робить знак ад'ютантові, і той затримує гінця. Настав коротка пауза, під час якої гладкий князь недовірливо розглядав гінця.
Гладкий князь. Яка чудова днина! А вчора ввечері було задощило, то я подумав: от невеселе буде свято. Аж ні, сьогодні вранці — ясне небо. Люблю ясне небо, Натело Абашвілі, всім своїм щирим серцем. А ось і маленький Міхеїл, ну викапаний тобі губернатор, ті-ті-ті (Лоскоче дитину). Із святом тебе, маленький Міхеїле, ті-ті-ті!
Дружина губернатора. Що ви скажете, Арсене,— Георгій нарешті таки зважився почати розбудову на схід від палацу. Тепер усе оте передмістя з його злиденними халупами піде під сад.
Гладкий князь. Нарешті хоч одна добра новина після стількох поганих! А які вісті з війни, брате Георгію? (Помітивши досадливий жест губернатора). Як я чув, знову стратегічний відступ? Дарма, такі невеличкі невдачі — то звичайна річ. Часом поверне на краще, часом — на гірше. Воєнна фортуна. Не так уже й багато воно важить, правда?
Дружина губернатора. Ой, він кашляє! Георгію, ти чуєш? (Різко звертається до двох лікарів, поважних добродіїв, що стоять біля візочка). Він кашляє!
Перший лікар (до другого). Дозвольте нагадати вам, шановний Ніно Міхадзе: я застерігав, що купіль холоднувата. Невеличка похибка в температурі води, ваша вельможність.
Другий лікар також дуже гречко). Аж ніяк не поділяю вашої думки, шановний Міко Лоладзе. Адже саме таку температуру води приписує наш великий і дорогий Мішіко Оболадзе. Скорше тут винен нічний протяг, ваша вельможність.
Дружина губернатора. То глядіть же мені за дитиною! Здається, у цього жар, Георгію.
Перший лікар (нахилившись над візочком). Вам нема чого хвилюватися, ваша вельможність. Узяти трохи теплішу воду для купелі — і все буде гаразд.
Другий лікар (вовком зиркнувши на першого). Я вам цього не забуду, любий Міко Лоладзе. Вам нема чого тривожитись, ваша вельможність.
— Гладкий князь. Ай-яй-яй! Коли в мене болить печінка, я завжди кажу: "Дати лікареві півсотні гарячих по п'ятах!" Та й то лиш через те, що звичаї тепер надто поблажливі. А раніше було просто: голову з пліч — і квит!
Дружина губернатора. Ходімо вже до церкви, бо й тут, мабуть, протяг.
Губернаторська сім'я 8 почтом рушав до церкви. Гладкий князь іде слідом. Ад'ютант виступав наперед і показує губернаторові
на гінця.
Губернатор. Але ж не перед службою божою, Шалво!
Ад'ютант (до гінця). Губернатор не має бажання завдавати собі клопоту військовими депешами перед службою божою. Тим паче, що вони напевне невтішні. Іди-но ти, друже, поки що до кухні й скажи, нехай тебе нагодують.
Ад'ютант іде за почтом, а гонець, лайнувшись, повертав до палацової брами.
З палацу виходить солдат і спиняється під брамою. Співець.
Мир і спокій у місті.
Голуби перед церквою ходять.
І солдат палацової варти
Теревенить з прислугою а кухні,
Що прийшла десь від річки із клунком.
Служниця Груше, тримаючи під рукою клунок, обгорнутий великим зеленим листям, хоче пройти в браму.
Солдат, Он як, панночка не в церкві? Нехтує службу божу?
Груше. Та я вже була зовсім зібралася, аж тут раптом треба стало гуски до святкового столу. От мене й послали, бо я добре знаюся на птиці.
Солдат. Гуски, кажеш? (З удаваною недовірою). Не завадило б подивитися, що то за гуска.
Груше не розумів його.
Солдат. З вами, дівками, треба добре пильнувати. Ви скажете: "Я ж тільки гуску принесла*,— а на ділі воно, гляди, зовсім інше виходить.
Груше (рішуче підходить до нього й показує гуску). Осьде вона. Кукурудзою відгодована. І коли ця гуска не заважить п'ятнадцяти фунтів, я ладна з'їсти її пір'я!
С о л д а т. Та це не гуска, а справжня королева! І з'їсть її сам губернатор! Значить, панночка знову була на річці?
Груше. Еге ж, біля пташника.
Солдат. А-а, біля пташника... То це вниз за водою, а не вгору, де ростуть знайомі нам верби?
Груше. До верб я ходжу тільки прати білизну.
Солдат (значливо). Отож-то.
Груше. Що "отож-то"?
С о л д а т (підморгує). А оте саме.
Груше. А чом би мені не прати під вербами?
Солдат (занадто голосно сміється). "А чом би мені не прати під вербами?" Добре, їй-богу, добре!
Г р у ш е. Не розумію пана солдата. Що ж тут доброго?
Солдат (лукаво). Коли б знала, коли б знала, вік би спокою не мала.
Груше. Не розумію, що можна знати про оті верби.
Солдат. Навіть коли я скажу, що там навпроти в кущі і з них усе видко? Геть усе, що там діється, коли одна особа "пере білизну"!
Г р у ш е. А що ж там діється? Може, пан солдат скаже, що він має на думці, та й по всьому?
Солдат. Та, мабуть, щось таке діється, що можна очима побачити.
Груше. Чи не хоче пан солдат сказати, що іноді в спеку я вмочаю у воду пальці ніг? Ото й тільки.
С о л д а т. Не тільки. Пальці ніг і ще трохи.
Груше. Що "трохи"? Ну, нехай до кісточок.
Солдат. До кісточок і трошечки вище. (Голосно сміється).
Груше (гнівно). Симоне Хахава, чи е в тебе сором?! Сидіти в кущах і чатувати, коли дівчина гарячої днини вмочить ноги у воду! Та ще й, певно, з якимсь іншим солдатом! (Утікав).
С о л д а т (навздогін їй). Та ні, ні, сам!
Біжить 8а Груше, а тим часом співець знову починав свою
оповідь.
Співець.
Мир і тиша у місті. До чого ж тут зброя? І в палаці, як завжди, спокійно, То чому ж цей палац як фортеця?
Із церкви ліворуч квапливо виходить гладкий князь. Спиняється, озирається довкола. Перед брамою праворуч чекають два латники. Князь помічає їх і повільно проходить обіч, зробивши їм якийсь знак; тоді швидко йде геть. Один латник заходить у палацову браму, другий залишається на варті. Звідусіль долинають приглушені вигуки: "Всі на місцях!" — палац оточено. Здалеку чути церковні дзвони. Із церкви виходить губернаторська сім'я з почтом.
Співець.
Ось вертається знов губернатор в палац, Та пасткою стала фортеця. На столі вже чекає засмажена гуска, Та з'їсти ту гуску йому не судилось. Нині полудень — вже не година застілля, Нині полудень — смерті година.
Дружина губернатора (ідучи). Це ж просто неможливо — жити в цій голій кам'яниці! Але Георгій будує, певна річ, не для мене, а для свого малого Міхеїла. Міхеїл — це все, все для Міхеїла!
Губернатор. Ти чула, як брат Казбегі привітав нас із святом? Ґречно та любо, але я щось не пригадую, щоб у Нуке вчора ввечері був дощ. А там, де був брат Казбегі, йшов дощ. То де ж це був брат Казбегі?
Ад'ютант. Треба перевірити.
Губернатор. Так, і не зволікаючи. Завтра ж.
Процесія повертав до палацової брами. Гонець, який тим часом вийшов із палацу, підходить до губернатора.
Ад'ютант.